Донецька область – карта автошляхів

Донецька область - карта автошляхівСкачать «Донецька область - карта автошляхів»

Скачать «Карты областей и городов Украины» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Донецька область - одна з найстаріших областей Східної України, утворена 1932 р. Терени регіону являють собою хвилясту рівнину, рясно порізану річковими долинами, балками та ярами. На північному заході об­ласті розташована Донецька височина, що на захід, поступово знижуючись, переходить у Придніпровську низовину, а на південний захід, підвищуючись, — у Приазовську височину.

Долина головної водної артерії Східної України Сіверського Дінця захоплює лише невелику частину півночі Донеччини. Інші досить великі річки області — Казенний Торець, Бахмут, Мокрі Яли, Кальміус часом створюють дивовижно гарні пейзажі. Здавалося б, недоречно говорити про природну красу краю, де ледь не обов’язковою складовою краєвиду є шахтарські терикони, свічки фабричних димарів та обриси гігантських заводів. Але неповторна краса Донеччини, безперечно, додає своїх мальовничих штрихів до природного роз­маїття України.

Знахідки найдавнішого перебування людини на території Донеччини відомі з поодиноких стоянок середнього палеоліту (300—140 тис. ро­ків тому) на Приазов’ї та демонструються в Амвросіївському крає­знавчому музеї.

Численні залишки пізньопалеолітичних людських пристановищ досить рясно вкривають береги Сіверського Дінця та його припливів. Наприкінці IX ст. на ці землі прийшли скотарські кочові племена печенігів, на початку XI ст. — торків. Згодом їх витиснули з краю по­ловці, які у безкраїх степах залишили по собі тисячі кам’яних ідолів.

З середини XV ст. значна частина донських земель входила до складу Кримського ханства. Активне заселення краю почалося з Визвольною війною 1648—1654 рр., що сприяла зростанню кіль­кості переселенців з Правобережної України.

Піддані Московської держави будували сторожові пункти, по­ступово посуваючи їх ближче до моря. Перші такі воєнізовані ко­зацькі поселення з’явилися у Святогірську і Бахмуті, а згодом ді­сталися до гирла Кальміусу. Колонізуючи відвойовані території, царський уряд роздавав землю підданим, переселяв сюди християн­ське населення Криму, запрошував здатних до сільськогосподар­ських робіт німецьких колоністів.

У першій половині XIX ст. значна частина нинішньої області стала складовою Катеринославської губернії Російської імперії, північно-західна частина — Слобідсько-Української (з 1835 р. — Харківської), а південно-східні райони перебували у складі області Війська Дон­ського. 1800—1820-ті роки місцеві жителі видобували вугілля для власних потреб, потім з’явилися перші промислові виробки, а з се­редини XIX ст. починається досить швидка трансформація північної частини краю в найбільший гірничодобувний регіон імперії. 1938 р. Донецьку область було розділено на Сталінську і Ворошиловградську (Луганську), що існують донині, але вже не називаються на честь радянських лідерів.

Донеччина не може похвалитися великою кількістю архітектур­них або культових пам’яток та їхнім поважним віком. Тут збереглися кілька храмів кінця XVIII — початку XIX ст., адміністративні та громадські споруди часів Російської імперії та багато пам’яток радян­ської епохи.

Донецьк — одне з найбільших і наймолод­ших міст України — розкинувся у верхів’ях річки Кальміус. Наприкінці 1860-х років ан­глійський підприємець Джон Юз уклав з ро­сійським урядом договір, що став початком створення майбутньої столиці Донбасу. З бу­дівництвом заводу і копалень з’явилося се­лище, назване на честь засновника — Юзівка. Від дореволюційної пори тут збереглися кіль­ка адміністративних і громадських будинків та розкидані містом терикони. Вони помітно зросли за роки радянської влади, коли деякий час місто називалося Сталіно (1924—1961).

Маріуполь — місто на березі Азовського моря у гирлі річки Кальміус, яке посідає де­сяте місце за чисельністю населення. У XVI— XVII ст. тут були поселення збіглих селян, а у XVIII ст. — козацьке сторожове укріп­лення Домаха. 1778 р. засновано повітове міс­то Павловськ, згодом перейменоване у Ма­ріуполь (у 1948—1989 рр. місто називалося Жданов). Завдяки будівництву залізниці, що поєднала місто з Донбасом (1882), і нового торгового порту (1889) Маріуполь став і досі залишається найваж­ливішими морськими воротами України на Азовському морі, що поступаються лише чорноморській Одесі. Найвидатнішою культовою спорудою Донецького краю є надзви­чайно ефектні будівлі Святогірського Успенського монастиря, перші згадки про який припадають на 1624 р. Його нищили татари і закрива­ла влада, а наприкінці XVIII ст. власник цих земель Г. Потьомкін на березі мальовничого заплавного озера обладнав купальні, що назива­лися лазнями (російською «банями»). Так виникло селище Баннівське, що стало початком найвідомішого на сучасному Донбасі курортного містечка Святогірськ (у 1964—2003 рр. — Слов’яногірськ). Успенський Святогірський монастир за указом (1844) російського імператора Миколи І було відновлено, і протягом півстоліття тут постав ансамбль його нових споруд. Біля підніжжя гори побудували Покровську церкву з дзвіницею (1851), Успенський собор (1859), монастирські стіни з вежами і павільйони (1850-ті рр.), келії та готель (1887). Сходи на крейдову гору ведуть до найефектнішої монастир­ської споруди — Миколаївської церкви (XVII—XIX ст.) і печерних церков Олексіївської, Антонія і Феодосія. За радянських часів в мо­настирських спорудах відкривається будинок відпочинку, і поступо­во Святогірськ перетворюється на головний курорт усього Донбасу. У роки незалежності України монастир повернули церкві й 2004 р. тут заснували третю (після Києво-Печерської та Почаївської) — Святогірську лавру православної церкви.

Місто і лавра оточені мальовничими теренами одного з найпривабливіших національних природних парків рівнинної України — «Святі Гори». Парк, заснований у 1997 р. на площі 405,89 км2, займає практично всю вкриту лісом долину ріки Сіверський Донець. Найефектнішим місцем парку є Святі гори, що здіймаються над правим берегом Сіверського Дінця на 100—120 м. Вони утворені білою крей­дою, потужні товщі якої нагромадилися на дні моря 80 млн. років тому. Пізніше геологічні процеси підняли їх на нинішню висоту, а найбільша ріка Донбасу частково відпрепарувала.

Визначна пам’ятка — меморіальний комплекс Великої Вітчизняної війни «Саур-Могила» (1975) — один із найвеличніших у країні. Він постав на природному 277-метровому кургані на південь від шахтар­ського міста Сніжне до 30-річчя перемоги. Тут 1943 р. розміщався важливий опорний пункт гітлерівського «Міус-Фронту», героїчний штурм якого радянськими військами уособлює і символізує битву за весь Донбас.

Український степовий природний заповідник складається із роз­киданих на значній відстані одне від одного відділень на сході України. Особлива його цінність полягає у комплексності, коли кожна з філій відтворює інший тип степових ландшафтів. Шматочки невеликих заповідних степових ділянок — це релікти безкрайніх полинових степів Лівобережної України, що простягалися кілька століть тому на сотні кілометрів на північ від Чорного та Азовського морів. З пів­дня на північ філії резервату утворюють степовий географічний ряд, де налічується 14 видів ковили — найбагатша колекція у світі.

Центральним відділенням заповідника є філія «Хомутівський Степ» (площа 10,28 км2) — ковилове море за два десятки кілометрів від бе­рега Азовського. У верхів’ях річки Каратиш розташована унікальна ділянка відділення «Кам’яні Могили» — мініатюрна «гірська країна» площею 4,04 км2. її неповторність визначають два гранітні пасма Приазовської височини та пов’язана з ними рослинність і тваринний світ. На березі Сіверського Дінця розташовані заповідні ділянки фі­лії «Крейдяна флора» (площею 11,34 км2), що демонструє чи не єди­ний у країні значний клаптик рослинності на крейдових породах.

На Донеччині ще багато природних пам’яток, серед яких найвідомішим є регіональний ландшафтний парк «Меотида», що опікується збереженням чарівних азовських черепашково-піщаних пляжів, та ландшафтний парк «Клебань-Бик», де поєднуються унікальні гео­логічні відшарування, загачена річка Кривий Торець і надзвичайно мальовничі краєвиди.

The Donetsk oblast was formed in 1932. A low-hill terrain with intermittent small-river valleys, ravines and gorges, the north-western Donetsk Upland gradually slides down to the Pre-Dnipro Lowland in the west, and ascends to the Pre-Azov Upland in the south-west.

The most important water-way in the region, the Siversky Donets, spans across Northern Donechchyna, whereas other rivers, such as the Kazennyy Torets, Bakhmut, Mokri Yaly and Kalmius form beautiful river-basins of their own.

Many people believe that the Donetsk region is any­thing but beautiful, with mine-works and factory chim­neys dominating the skyline, and gigantic factories mar­ring the landscape. But visitors to the area find themselves pleasantly surprised by little nooks of undisturbed na­ture, especially along smaller rivers.

The earliest settlements in the region area date back to the middle Paleolithic times, 140—300 thousand years ago. The evidence discovered in the Pre-Azov Upland are now on display in Amvrosiyivka Natural Science Museum. Later Paleolithic period artifacts are found in hundreds along the Siversky Donets and its tributaries.

The late 9th c. saw the arrival of nomadic cattle- breeding tribes of the Pechenihy, followed by the Torks, who settled here in the early 11th c. Before long, they were ousted by the Cumans (Polovets), who in the boundless steppe left hundreds of stone idols.

In the mid-14th c., much of the sparsely populated Donets lands were part of the Crimean Khanate. The 1648—54 Liberation War led to an influx of refugees from Right-bank Ukraine. An important factor in the population pattern of the area was the policy of Muscovy: setting up military outposts to bring them step by step closer to the sea. Hie 1st Cossack settlement of the kind appeared in what are now Sviatohirsk and Bakhmut with the subsequent penetration up to the mouth of the river Kalmius. In the pursuit of its colonization policies, Muscovy allocated free land to its own subjects, Crimean Christians and German colonists, in order for them to work in agriculture.

In the 1st half of the 19th c. most of the territories of the Donetsk region were divided among the Russian Katerinoslav gubemiya and Sloboda Ukrainian Gubemiya (Kharkiv Gubemiya from 1835), with the south-eastem part under the Don military Command. In 1800 the local residents extracted coal for their own needs. By the 1850s mining had already been put on an rial scale, turning the rural area into the largest industrial and mining zone in the Russian Empire. In 1938 the Donetsk region was divided again into the Stalino and Voroshylovgrad (now Luhansk) regions to commemorate the Soviet leaders of the time. The division is still preserved, but the regions have regained their historical names.

Donetsk, located in the headwaters of the Kalmius, is probably one of the larg­est and yet youngest cities in Ukraine, which can boast of only late Russian Empire and Soviet legacy. In the late 1860s, a Welsh mining engineer and businessman John Hughes struck a contract with the Russian government to exploit the region’s resources for steel production. The setting-up of a metallurgical plant in 1872 gave rise to Yuzivka settlement named after its founder. Some administrative and civic buildings as well as slag heaps dating from Pre-Revolution times are scattered all over the city. In Soviet times, when the city bore the name of Stalino (1924—61) the slag heaps grew even higher to dominate the landscape.

Mariupol, the 10th most populous city in Ukraine, stretches along the mouth of the port of the Azov. Throughout the 16th—17th c.c. the area was known as an asylum to escaped serfs, and in the ear­ly 18th c. the Cossacks set up a fortified settlement called Tomaha as their outpost in the south. By 1778 the outpost has grown into a town called Pavlovsk, later Mariupol. Due to the railroad that connected the city with the Donbas (1882) and a new cargo-port (1885), Mariupol gained significance as the country’s gateway to the Azov, ranking 2nd after Odesa in cargo turnover.

The most impressive cultural location in Donechchyna is Sviatohyrskyy Assumption Monastery. First men­tioned in the 1624 chronicles, the cathedral has lived through hard times as it was repeatedly ruined by the Tartars and closed by the authorities. In the late 18th c. the major landlord in the area, Earl Potyomkin, initi­ated the construction of ‘Laznya’ (baths) in a creek not far from the cathedral. His baths gave way to the develop­ment of Lazneve village, which became the popular Svyatohirsky Resort (1964—2003 called Slovyanohirsk).

The Sviatohirskyy Monastery was reopened by the order of Nicholas I in 1844, and in just 50 years the monastery’s lands were decorated with the 1850 Intercession Church with a belfry, the 1859 Assumption Cathedral, the monastery wall with water-towers and pavilions (1850s), new monk-cells and a guest house (1887). The stone-carved steps lead to the top of the Chalk Hill where a true masterpiece of church ar­chitecture is located, the St. Nicholas (Mykolayivska) Church (1799) with the caves of St. Oleksiy, St. Antoniy and St. Feodosiy Churches. Under the Soviet Autho­rities the monastery was closed and transformed into a public resort. It quickly became the main Donbas resort due to its clean air, thick woods and unspoiled environment. Since early 1990s the land has been re­turned to the monastery, and in 2004 it was granted the status of ‘lavra’, which together with the city lies within the bounderies of the 997 Sviati Hory Nature Reserve. It stretches for 405.89 sq. km to the Siversky Donets River valley, with the white chalk Sviati Hory hills rising high for 120 m.

South off Snizhne, on a 277-m high Mt Saur-Mohyla stands the WWII Heroes Memorial. In 1943, the hill was a strategic stronghold of the German Mius Front, a critical strategic point in the battle for the Donbas.

The Ukrainian Steppe Nature Reserve consists of scattered plains representing a difference type of steppe landscapes of the boundless feather-grass steppe that cen­turies ago stretched northwards from the Black and Azov seas. One such section can boast of 14 different sub­species of feather-grass (the widest range in the world).

The central part of the nature reserve is the 10.28 sq. km Khomutiv steppe, which is a rippled surface of feather­grass stretching miles away from the Azov. In the head­waters of the Karatysh lies another section of the natu­ral reserve called Kamyani Mohyly (stone burial place), which looks like miniature highland of 4.64 sq. km.

On the Siversky Donets there is also the "Kreidyana Flora" plain of 11.35 sq. km, which is representative of the endemic flora of chalk sediment rock.

Donechchyna hosts other nature reserves, of which the Meotida Landscape Park is particularly notable for maintaining turtle-breeding beaches of the Azov, and "Khleban-Byk", which combines geological abnor­malities of the Kryvyi Torets River landscapes.