Екологічна оцінка природних умов життя населення України – геологічні умови

Екологічна географіяСкачать «Еколого-географічний атлас України» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

 Геологічні умови. Геолого-геоморфологічна будова території України досить складна. Її земна кора збудована різними геологічними структурами і відбиває всі основні події геологічної історії Землі. Тут є відклади всіх систем геологічної історії, від найдавніших архейських і протерозойських до кайнозойських включно. Петрографічний і літологічний склад гірських порід надзвичайно різноманітний. Все це зумовило значні багатства земних надр, від рудних горючих корисних копалин до мінеральних будівельних матеріалів.

Геологічна будова, рельєф і корисні копалини України мають важливе народногосподарське значення. Вони тривалий час досліджуються геологами й географами і добре вивчені.

Геолого-геоморфологічна будова є однією з найважливіших складових природного середовища і чинників ландшафтоутворення. Геологічна будова впливає на рельєф, розміщення корисних копалин, просторовудиференціацію ландшафтів, господарське використання території. Характер поверхні, її абсолютні висоти, експозиція схилів видозмінюють температурний режим, кількість атмосферних опадів, особливості поверхневого стоку, поширення ґрунтових вод, типів ґрунтів, біотичних комплексів. Типи і форми рельєфу разом з літологією порід, що їх складають, є одним із компонентів географічного ландшафту і найважливішим чинником ландшафтогенезу. Генетико-морфологічні властивості типів і форм рельєфу, характер розчленування поверхні враховуються при ландшафтному картографуванні, визначенні меж фізико-географічних регіонів різного рангу.

Територія України і її поверхня формувалися протягом тривалої геологічної історії. З цим пов'язані її геологічна будова, палеогеографічні умови антропогенного періоду, характер та інтенсивність рухів земної кори, поширеність і ресурси ґрунтових і підземних вод, від яких залежить водогосподарське забезпечення території. На формування сучасної поверхні мають помітний вплив природні рельєфоутворюючі процеси, різні форми господарської діяльності та природокористування. Географ має бути знавцем рельєфу Землі, материків і океанів, країв, своєї місцевості.

Геологічна будова. Земна кора України належить до континентального типу і за даними геофізиків має потужність 25 - 65 км. Вона складається з базальтового, гранітного й осадочного шарів. Значне поширення в Україні має гранітний та осадочний шар. Найбільшої товщини в Україні земна кора досягає на Українському докембрійському щиті та Карпатах, а найменшої - у Закарпатті та під Чорним морем. Формування земної кори відбувалося протягом тривалої геологічної історії -від найдавніших часів архею до сучасних.

Геофізичними і геохімічними дослідженнями встановлено, що базальтовий шар землі утворився 3,8 - 4,2 млрд років тому. Найдавніші гірські породи в Україні виявлено на Українському кристалічному щиті (на Запоріжжі), які представлені архейськими ультрабазитами, вік яких оцінюється в 3,7 млрд років. Метаморфічна криворізька рудоносна серія порід має вік 2 - 2,5 млрд років, кіровоградські й житомирські граніти - 1,9 млрд років, палеозойські відклади Донбасу - 440 - 250 млн років, мезозойські відклади Кримських гір - 240 - 70 млн років, а кайнозойські (палеоген і неоген) Українських Карпат - 65 - 10 млн років.

Геологами і геофізиками в Україні виявлено такі різновікові тектонічні регіони: докембрійська Східно-Європейська платформа, палеозойські Скіфська і Західно-Європейська платформи та кіммерійські й альпійські складчасті споруди, які мають складну геологічну історію і будову. На тектонічній карті показано тип геологічної структури (платформа, складчаста споруда, щит, западина, прогин та ін.) та вік її формування в певному орогенічному етапі історії Землі.

Східно-Європейська платформа заходить в Україну своєю південно-західною і південною частиною і займає більшість рівнинної території України. Залежно від глибини залягання осадочної товщі в межах платформи виділяють кристалічні щити, кристалічні масиви, плато, западини і прогини.

Український кристалічний щит - одна з найдавніших геологічних структур Землі простягається через усю територію України з північного заходу від лінії Клесів (Рівненська область) - Овруч (Житомирська область) на південний схід майже до Азовського моря. Довжина щита становить понад 1000 км, найбільша ширина - 250 км, а площа - близько 180 000 км2.

У межах щита докембрійські кристалічні породи відслонюються в долинах рік, а на північному заході (Житомирська і Рівненська області) та в Приазов'ї виходять на денну поверхню на межиріччях або залягають безпосередньо під невеликою товщею антропогенових відкладів.

Головні складчасті структури мають північно-західне простягання, яке визначило загальну конфігурацію щита та прилеглих структур (Дніпровсько-Донецька западина, Волино-Подільська плита), а також загальний план орографії (Придніпровська і Подільська височини, Придніпровська низовина) та напрям річкових долин (Дніпра, Південного Бугу, Середнього Дністра).

Крім панівних тектонічних ліній північно-західного напряму, поширені розриви північно-східного простягання (Білоцерківский, Тетерівський, Сущанський та ін.). Вони теж мають вплив на сучасний рельєф та загальний напрямок річкових долин.

Поверхня кристалічних порід докембрію Українського щита має пересічений характер. У багатьох місцях її рельєф розчленований глибше, ніж денна поверхня. Товща осадочних мезокайнозойських відкладів згладжує нерівності поверхні кристалічних порід щита, що мають тектонічне і денудаційне походження. Зіставлення карти їхнього рельєфу з гіпсометричною картою сучасної поверхні свідчить про тісну залежність сучасного рельєфу від рельєфу кристалічних порід. Майже всі значні нерівності кристалічного фундаменту відображаються в сучасному рельєфі. Деякі тектонічні структури щита відображаються в геоморфологічній будові. Так, Овруцький синклінорій майже відповідає Словечансько-Овруцькому кряжу, Приазовський масив - Приазовській височині. На кристалічній поверхні трапляються зниження, що виникли внаслідок тривалої денудації на різнорідній петрографічній основі. Особливо часто зустрічаються рештки колишніх річкових долин і озерних улоговин, вивчення яких має практичне значення для розшуків корисних копалин та виявлення гідрогеологічних умов.

Багато відслонень кристалічних порід є елементами сучасних географічних ландшафтів. На докембрійських породах Українського щита острівне поширення мають осадочні відклади крейди, палеогену, неогену.

На захід від Українського щита знаходиться Волино-Подільська плита. Це крайова структура субмеридіонального напряму, яка на південному заході обмежена Карпатським передовим прогином. Докембрійський фундамент у межах Волино-Подільської плити знаходиться на глибині 2000-2500 м. На нерівній поверхні кристалічного фундаменту, порушеній тектонічними розломами, моноклінально залягають відклади палеозою. Вздовж західного краю кристалічного щита з півночі на південь простягається смуга рифейських відкладів. Вони відслонюються долиною р. Горинь у районі Ізяслав - Острог та в долині Дністра і його приток поблизу м. Могилева-Подільського й представлені аркозовими пісковиками, глинистими сланцями, конгломератами і базальтами. Рівненські базальти виходять на денну поверхню на північ від м. Рівне поблизу Костополя, Берестівця, Злазного, Степанської Гути, Полиць і впливають на сучасний рельєф. Виходи базальтів пов'язані з тектонічними розломами північно-західного простягання. Вони залягають окремими невеликими масивами й утворюють 4-7-гранні красиві колони.

Північно-східна частина України займає південно-західний схил Воронезького кристалічного масиву, який утворює Конотоп-Харківську, Старобільську монокліналі. Докембрійські кристалічні породи залягають тут на глибині від 150 м (Снов-Новгородське) до 970 м (м. Путивль) і перекриті осадочними відкладами пермського, юрського, крейдового і палеогенового віку. В багатьох місцях Сумщини, Харківщини і Луганщини відслонюються крейдові мергелі, вапняки, крейда та палеогенові глауконітові піски, пісковики та глини. У будові сучасного рельєфу беруть участь відклади антропогену.

Між Українським докембрійським щитом і Воронезьким кристалічним масивом розташована Дніпровсько-Донецька западина - одна з найглибших западин на Східно-Європейській платформі.

В осьовій частині її докембрійський фундамент знаходиться на глибині 12-20 км. Найбільш глибока частина западини є вузькою ровоподібною структурою, шириною від 65 км (район Чернігова) до 140 км (район Полтави). Другий структурний поверх являє собою синеклізу шириною 120-250 км. Борти западини утворені сходами кристалічного фундаменту і розбиті тектонічними розломами в напрямі північний захід - південний схід. Поперечними розломами фундамент розчленований на окремі блоки, які зазнали вертикальних переміщень. В окремих місцях у палеозої були впливи вулканічних порід. Все це значно ускладнило внутрішню структуру западини. Тут виділяються депресії (Карлівська, Лохвицька, Ніжинська та ін.), сідловини (Удайська, Псельська, Орільська та ін.) та багато солянокупольних структур.

Дніпровсько-Донецька западина структурно пов'язана з герцинською Донецькою складчастою областю, яка є складним синклінорієм. У геологічній будові Донбасу беруть участь дислоковані відклади девону, карбону і пермі. За герцинської складчастості тут сформувалися антиклінарні та синклінарні структури. Основні з них простягаються з північного заходу на південний схід. Складчасті структури почали формуватися в умовах вулканізму наприкінці девону. Тектонічні рухи найбільш інтенсивними були в карбоні-пермі, тривали в юрі-крейді (кіммерійське горотворення), виявлялися під час альпійського орогенезу. Центральне положення займає Головна антикліналь, що простягається на 300 км. З півночі та півдня її обмежують синкліналі. Головна (північна) синклінальна зона включає Бахмутську, Боково-Хрустальну та інші синкліналі. Південна синклінальна зона включає Кальміус-Торецьку, Чистяківську, Маринівську і Несвітаєвсько-Шахтинську синкліналі. З півдня ця зона обмежена південною антикліналлю, яка від Приазовського кристалічного масиву відокремлена синклінальною зоною (Амвросіївська, Успенська і Куйбишевська синкліналі). Північна синклінальна зона, що прилягає до північної антикліналі вздовж Сіверського Донця, обмежена вузькою смугою дрібної складчастості соляно-купольної тектоніки. Виділяються Кремінний, Лисичанський, Первомайський, Алчевський куполи з великою кількістю насувів (Мар'їнський, Алмазненський, Краснодонський). На лівобережжі Сіверського Донця простягається Задонецький прогин, який переходить у Дніпровсько-Донецьку западину.

З півдня до Східно-Європейської докембрійської платформи прилягає герцинська Скіфська платформа. Глибина залягання її фундаменту в Причорномор'ї змінюється з півночі на південь від 3000 до 6000 м, у межах Сімферопольсько-Євпаторійського підняття фундамент знаходиться на глибині 500-1500 м.

Кіммерійські й альпійські складчасті структури в Україні представлені Кримськими горами та Українськими Карпатами.

Кримські гори, маючи зруйновані кім­мерійські структури (Качинська, Південно-бережна), утворилися в основному внаслідок альпійського орогенезу. Вони являють собою мегантиклінорій, південне крило якого по тектонічному розлому занурене під рівень Чорного моря. У складі Кримської складчасто-брилової структури виділяються антиклінарні підняття, синклінальні прогини, ускладнені диз'юнктивними дислокаціями та лаколіти.

Головну роль у геологічній будові Кримських гір відіграють мезозойські відклади. З палеозойських відкладів відомі лише пермо-карбонові й пермські вапняки, які трапляються окремими ізольованими островами серед мезозойських. Головне пасмо Кримських гір складене тріасовими глинистими сланцями і пісковиками та юрськими флішовими породами.

В осьовій частині її докембрійський фундамент знаходиться на глибині 12-20 км. Найбільш глибока частина западини є вузькою ровоподібною структурою, шириною від 65 км (район Чернігова) до 140 км (район Полтави). Другий структурний поверх являє собою синеклізу шириною 120-250 км. Борти западини утворені сходами кристалічного фундаменту і розбиті тектонічними розломами в напрямі північний захід - південний схід. Поперечними розломами фундамент розчленований на окремі блоки, які зазнали вертикальних переміщень. В окремих місцях у палеозої були впливи вулканічних порід. Все це значно ускладнило внутрішню структуру западини. Тут виділяються депресії (Карлівська, Лохвицька, Ніжинська та ін.), сідловини (Удайська, Псельська, Орільська та ін.) та багато солянокупольних структур.

Дніпровсько-Донецька западина структурно пов'язана з герцинською Донецькою складчастою областю, яка є складним синклінорієм. У геологічній будові Донбасу беруть участь дислоковані відклади девону, карбону і пермі. За герцинської складчастості тут сформувалися антиклінарні та синклінарні структури. Основні з них простягаються з північного заходу на південний схід. Складчасті структури почали формуватися в умовах вулканізму наприкінці девону. Тектонічні рухи найбільш інтенсивними були в карбоні-пермі, тривали в юрі-крейді (кіммерійське горотворення), виявлялися під час альпійського орогенезу. Центральне положення займає Головна антикліналь, що простягається на 300 км. З півночі та півдня її обмежують синкліналі. Головна (північна) синклінальна зона включає Бахмутську, Боково-Хрустальну та інші синкліналі. Південна синклінальна зона включає Кальміус-Торецьку, Чистяківську, Маринівську і Несвітаєвсько-Шахтинську синкліналі. З півдня ця зона обмежена південною антикліналлю, яка від Приазовського кристалічного масиву відокремлена синклінальною зоною (Амвросіївська, Успенська і Куйбишевська синкліналі). Північна синклінальна зона, що прилягає до північної антикліналі вздовж Сіверського Донця, обмежена вузькою смугою дрібної складчастості соляно-купольної тектоніки. Виділяються Кремінний, Лисичанський, Первомайський, Алчевський куполи з великою кількістю насувів (Мар'їнський, Алмазненський, Краснодонський). На лівобережжі Сіверського Донця простягається Задонецький прогин, який переходить у Дніпровсько-Донецьку западину.

З півдня до Східно-Європейської докембрійської платформи прилягає герцинська Скіфська платформа. Глибина залягання її фундаменту в Причорномор'ї змінюється з півночі на південь від 3000 до 6000 м, у межах Сімферопольсько-Євпаторійського підняття фундамент знаходиться на глибині 500-1500 м.

Кіммерійські й альпійські складчасті структури в Україні представлені Кримськими горами та Українськими Карпатами.

Кримські гори, маючи зруйновані кім­мерійські структури (Качинська, Південно-бережна), утворилися в основному внаслідок альпійського орогенезу. Вони являють собою мегантиклінорій, південне крило якого по тектонічному розлому занурене під рівень Чорного моря. У складі Кримської складчасто-брилової структури виділяються антиклінарні підняття, синклінальні прогини, ускладнені диз'юнктивними дислокаціями та лаколіти.

Головну роль у геологічній будові Кримських гір відіграють мезозойські відклади. З палеозойських відкладів відомі лише пермо-карбонові й пермські вапняки, які трапляються окремими ізольованими островами серед мезозойських. Головне пасмо Кримських гір складене тріасовими глинистими сланцями і пісковиками та юрськими флішовими породами.

Внутрішнє пасмо побудоване з крейдових глин і вапняків та палеогенових мергелів, вапняків і пісків. Неогенові вапняки і глини утворюють Зовнішнє пасмо.

Крім осадочних, у будові Кримських гір важлива роль належить магматичним породам. Вони зустрічаються на Південному березі Криму між Алуштою і Ялтою та між Алуштою і мисом Айя, у районі Феодосії, Білогорська, Сімферополя. За характером залягання - це лаколіти (Аю-Даг, Кастель і Партеніт), давні вулкани (Карадаг), дайки, потоки і покриви, а за петрографічним складом - діорити, ліпарити, порфірити та андезити. Магматичні породи проривають тріасові й частково юрські відклади, а це свідчить про те, що магматична діяльність відбувалася не раніше кінця юрського періоду. Розміщення їх пов'язане з тектонічними розломами і розвитком горотворних процесів.

Сучасна структура Кримських гір сформувалася внаслідок альпійського орогенезу протягом палеогену і неогену; тут поширені антиклінальні підняття і синклінальні прогини, ускладнені диз'юнктивними дислокаціями.

Керченський півострів має складчасту будову і характеризується наявністю грязьових вулканів. У його геологічній будові головну роль відіграють палеогенові й неогенові осадочні відклади.

Українські Карпати - частина Карпатської гірської споруди альпійського віку. Вони складаються з Карпатської покривно-складчастої складної структури, Передкарпатського прогину та Закарпатської западини. Характерними рисами тектонічної будови Українських Карпат є зональність структур, які простягаються через весь регіон з північного заходу на південний схід, та наявність насувів (скиб) з амплітудою горизонтального переміщення 15-20 км у напрямку на північний схід.

Головними елементами Карпатської покривно-складчастої структури є: Скибовий (Зовнішній) покрив, Центральна (Кросненська) синклінальна зона, Чорногірсько-Полонинська антиклінальна зона, Рахівський масив, Вулканічні Карпати.

Передкарпатський прогин складається з Покутсько-Бориславської, Самбірської та Більче-Волицької зон. Закарпатська западина поділяється Вулканічним хребтом на Солотвинську і Чопську (Мукачівську) западини. Головну роль у геологічній будові Українських Карпат відіграють крейдові, палеогенові й неогенові відклади. У межах Українських Карпат відслонюються й давніші відклади. На Рахівському кристалічному масиві поширені протерозойсько-палеозойські гнейси, граніти, кварцити і сланці. Тут відслонюються і палеозойські, переважно карбонові породи, представлені сланцями, кристалічними вапняками, кварцитами. Невелике поширення мають тріасові та юрські конгломерати, вапняки, пісковики, мергелі, які трапляються в осьових частинах антиклінальних складок. У долинах річок, ущелинах, на крутих схилах хребтів відслонюються крейдові мергелі, вапняки, пісковики й аргіліти. Палеогенові відклади трапляються в усіх тектонічних зонах Карпат і їх сумарна потужність сягає кількох тисяч метрів. Серед відкладів палеогенової системи переважає фліш, яким створено верстви різноколірних пісковиків, глин, мергелів і туфогенних порід. У Передкарпатті й Закарпатті значно поширені неогенові соленосні відклади, глини, піски. У складі неогенових відкладів Закарпаття зустрічаються вулканічні породи (андезити, базальти і туфи).