Еколого-економічна збалансованість території України

Еколого-економічна збалансованість території УкраїниСкачать карту «Еколого-економічна збалансованість території України»

Скачать «Экологические карты и атласы» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтування об'єктивними законами розвитку і відтворення природних геосистем України. Відбувалися структурні деформації народного господарства, за яких перевага надавалася розвитку в Україні сировинно-видобувних, найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості.

Саме тому нинішній стан використання території України характеризується значними диспропорціями, зокрема: надзвичайно високим, економічно та екологічно необґрунтованим рівнем господарського (передусім сільськогосподарського) освоєння території; нераціональним розміщенням виробничих та житлових територій; незначною часткою територій природоохоронного, рекреаційного, оздоровчого, історико-культурного призначення; територіальною невідповідністю розміщення водоємних виробництв місцевим водним ресурсам тощо. Внаслідок цього територія України відзначається надмірним техногенним навантаженням на природне середовище, високим ступенем його забрудненості та природно-техногенної небезпеки.

Для виходу із названої ситуації необхідна нова модель суспільного розвитку, яка базується на одержанні максимально можливої економічної вигоди при обов'язковому збереженні динамічної рівноваги геосистем, що досягається неперевищенням техногенним навантаженням граничнодопустимої межі стійкості природного середовища. Контури такої моделі накреслені в концепції збалансованого розвитку, прийнятої в 1992 році в Ріо-де- Жанейро, і зафіксовані в Декларації по навколишньому середовищу та розвитку "Порядку денного на XXI століття".

Досягнення збалансованого розвитку вимагає глобальної зміни поведінки людства в природі. Докорінна відмінність переходу до названої моделі від попередніх змін етапів розвитку людства полягає в тому, що його досягнення потребує не тільки збереження існуючого на сьогодні природного потенціалу, але й забезпечення ренатуралізації природи при одночасному продовженні якісного поступального розвитку суспільства.

Такий розвиток забезпечує певний тип рівноваги, тобто баланс між соціально- економічними та природними його складовими. Рівновага і збалансованість повинні становити основу сталого (збалансованого, гармонійного) розвитку регіонів України.

Названа модель розвитку має чітко виражений еколого-географічний зміст, що обумовлений: інтегральним і системним підходами до вивчення основних взаємодіючих компонентів території — господарства, населення і природного середовища; територіальністю, що допускає вивчення збалансованості з урахуванням територіальних розходжень у природі — населенні — господарстві і відповідного територіального поділу праці; комплексністю як основною закономірністю у територіальній організації суспільства.

Географічний аспект названого дослідження передбачає також створення і розробку відповідних територіальних показників, систем індикаторів, які б дозволяли досить точно і коректно аналізувати та досліджувати суть всіх процесів та взаємозв'язків, які в сукупності визначають параметри розвитку суспільства і його життєдіяльності в природі та ступінь збалансованості зазначеного розвитку.

До таких показників можна віднести інтегральний еколого-економічний потенціал території, який характеризує ступінь екологічної рівноваги в інтегративній геосистемі "суспільство-природа", і її можливість виконувати виробничу, антропоекологогічну, естетичну та інші функції. Низький еколого-економічний потенціал створює погіршені екологічні умови життєдіяльності населення.

Аналіз і оцінювання названого потенціалу території виконані в межах природно- сільськогосподарських районів за формулою: Кзб =Е+Р+С-Т, де Кзб - еколого- економічний потенціал території, Е - природно-екологічний потенціал, Р - природно- ресурсний потенціал, С- потенціал стійкості природних ландшафтів, Т - величина техногенного навантаження на природне середовище (див. відповідні карти-врізки).

На основі проведених еколого-географічних досліджень запропоновано серію карт, що характеризує складові еколого-економічного потенціалу України. Це карти оцінки техногенного навантаження на природне середовище, що складається з показників соціально-економічної освоєності території і забрудненості природного середовища (атмосферного повітря, природних вод і ґрунтів); стійкості природного середовища і його складових до техногенного навантаження; природно-екологічного та природно-ресурсного потенціалів території; інтегральної оцінки еколого-економічного потенціалу території України. На основі оцінки еколого-економічного потенціалу нами проведено еколого-економічне зонування території України.

Дослідження за аналогічною методикою дали можливість з'ясувати і проаналізувати територіальні відмінності у рівні збалансованості розвитку в країні, встановити їх причини (див. основну карту). Серед групи областей з нижчим від середнього рівнем збалансованості розвитку слід відзначити поліські області, Вінницьку, Кіровоградську, Полтавську, Сумську, Харківську, Черкаську області, а низьким - Донецьку, окремі райони Дніпропетровської і Запорізької, південні райони Луганської областей. Вищим від середнього та високим рівнем збалансованості характеризуються Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Одеська області і південна частина Автономної Республіки Крим.

Отже, названі вище регіони України мають певний рівень збалансованості еколого- економічних проблем, який є важливою передумовою переходу регіону на модель гармонійного розвитку природи і суспільства. До інших чинників такого розвитку можна віднести:- вигідне геополітичне розташування в центрі Європи, на перетині комунікаційних зв'язків захід - схід та північ - південь; достатньо сприятливі природно-кліматичні умови; наявність територій з природним станом ландшафтів; якісний стан та висока продуктивність земельних угідь; значні запаси мінеральних ресурсів; розвинутий інтелектуальний та науково- технічний потенціал; потужна багатогалузева виробнича база; розвинута мережа населених пунктів; наявність територій з високим потенціалом соціально-економічного розвитку; наявна інженерно-транспортна інфраструктура та значна її щільність; унікальний історико- культурний, туристичний та рекреаційний потенціали; формування єдиної територіальної системи національної екологічної мережі тощо.

Названі чинники збалансованого розвитку України реалізуються через вдосконалення територіальної організації суспільства та його взаємодії з природою. На основі досягнення збалансованого розвитку окремих регіонів України необхідно усунути існуючі диспропорції в рівнях соціально-економічного розвитку території країни, забезпечити її комплексний розвиток на основі стратегічних пріоритетів. До останніх можна віднести наступні[Національна доповідь України..., 2003]:

  • в економічній сфері: утвердження механізмів, які мають забезпечити надійні гарантії не лише остаточної стабілізації економіки, а й утворення необхідних передумов її прискореного зростання; опанування та послуговування новітніми методами управління як головним чинником економічного розвитку (зміна моделі виробництва і споживання); здійснення активної аграрної політики; зміцнення економічних передумов для глибокої перебудови соціальної сфери; забезпечення збалансованого ресурсозберігаючого економічного зростання, створення конкурентоспроможної ринкової економіки; поліпшення структури національної економіки на основі інноваційної моделі розвитку; інтеграція в європейські структури та світову економічну систему;
  • в соціальній сфері: зростання інтелектуального потенціалу нації, інтенсивний розвиток освіти, особливо екологічних знань; запобігання збіднінню населення шляхом перебудови соціальної сфери, реформування системи оплати праці, скорочення безробіття, вдосконалення механізмів надання державної соціальної допомоги, запровадження системи загальнообов'язкового державного соціального страхування; поліпшення становища дітей, молоді, жінок, сім'ї; здійснення скоординованих кроків, спрямованих на поліпшення охорони здоров'я населення, подовження тривалості життя та зниження смертності; зміцнення позицій середнього класу; подолання бідності та підвищення рівня життя громадян України;
  • в екологічній сфері: гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів і радіаційного захисту населення та навколишнього середовища, зведення до мінімуму негативного впливу наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС та небезпеки інших АЕС; поліпшення екологічного стану річок України, зокрема басейну р. Дніпро, та якості питної води; стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько- Придніпровського регіону та інших територій; будівництво нових та реконструкція діючих потужностей комунальних очисних каналізаційних споруд; запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів і поліпшення їх екологічного стану; формування збалансованої системи природокористування та екологізації технологій у промисловості, сільському господарстві, на транспорті; зменшення техногенного навантаження на природні екосистеми; збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, розвиток природно-заповідної справи, покращення екологічного стану агроландшафтів.

Виконання зазначених стратегічних пріоритетів полягає в реалізації чітко окресленого курсу на впровадження принципів збалансованого розвитку через структурні зміни в економіці та поглиблення курсу ринкових реформ, через активну і послідовну екологічну та соціальну політику. Для цього в Україні підготовлено Комплексну програму реалізації на національному рівні рішень, прийнятих на Всесвітньому саміті зі сталого розвитку (Йоганнесбург, 2002 р.) на 2003-2015 роки, яка схвалена Національною комісією сталого розвитку при Кабінеті Міністрів України. Виконання завдань Програми стане важливою складовою стратегічного плану переходу України до збалансованого розвитку та інтеграції в європейське і світове співтовариство. Для досягнення основної мети й виконання завдань Програми передбачається сформувати науково-методичне та організаційно- інституційне забезпечення впровадження засад збалансованого розвитку.

Реалізація Програми забезпечить комплексний системний підхід при формуванні державної політики України, яка базуватиметься на принципах збалансованого розвитку і буде зорієнтована на забезпечення економічного зростання, соціального розвитку, створення безпечних умов життя людини та відновлення природного середовища. В разі успішного виконання основних завдань Програми очікується зменшення масштабів бідності, підвищення рівня життя та забезпечення продуктивної зайнятості населення, стабілізація соціального становища в державі та злагоди в суспільстві, підвищення енергоефективності виробничих процесів, кардинальна структурна перебудова економіки, технологічне переоснащення виробництва, розвиток наукоємних галузей, збільшення використання відновлюваних джерел енергії, відтворення і підтримання екологічної рівноваги на території України.

Впровадження принципів збалансованого розвитку має здійснюватися на основі виконання цієї Програми з урахуванням інших державних, галузевих, регіональних та місцевих програм за рахунок коштів, передбачених в Державному, обласних та місцевих бюджетах, а також за рахунок коштів господарських суб'єктів усіх форм власності.

Напрями вирішення еколого-економічних проблем

У Законі України "Про генеральну схему планування території України" (2002 р.) визначені пріоритети використання території країни, вдосконалення систем розселення та забезпечення збалансованого розвитку населених пунктів, розвитку виробничої, соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури, формування національної екологічної мережі. Розглянемо деякі із названих пріоритетів.

Для створення повноцінного життєвого середовища та сприятливих умов соціально- економічного розвитку, забезпечення ефективного використання потенціалу територій із збереженням їх природної та історичної самобутності на підставі результатів оцінки природних і антропогенних чинників за видами та режимами переважного використання визначено:

  • території з інтенсивною, переважно промисловою, міською житловою та громадською забудовою (зона урбанізації), в тому числі: з критичним рівнем виробничо-містобудівного освоєння (центральна частина Донбасу, міста з населенням понад 500 тис. осіб, а також міста Севастополь, Сімферополь та Херсон, їх приміські зони); з високим рівнем виробничо- містобудівного освоєння (приміські зони міст Київ, Черкаси, Чернігів, Житомир, Вінниця, Полтава, Суми і Кіровоград, райони, що оточують центральну частину Донбасу); з середнім рівнем виробничо-містобудівного освоєння (Красноперекопський, Керченський промислові райони Автономної Республіки Крим, Нікопольський марганцеворудний басейн та Західний Донбас; території, що прилягають до решти обласних центрів та розвинених промислових центрів з населенням понад 50 тис. осіб, які відіграють роль переважно міжрайонних центрів розселення);
  • території переважно агропромислового виробництва та сільської забудови (зона сільського господарства);
  • території та об'єкти природно-заповідного фонду, ліси, водно-болотні угіддя, землі водного фонду, рекреаційного та оздоровчого призначення, інші природні території, важливі для збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (зони національної екологічної мережі);
  • території (зона) радіаційного забруднення, в тому числі відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, гарантованого добровільного відселення, посиленого радіоекологічного контролю.

Передбачається на територіях:

  • зони урбанізації, в тому числі: з критичніш рівнем виробничо-містобудівного освоєння - жорстке регулювання містобудівного розвитку з першочерговою реструктуризацією економічної бази та екологічним оздоровленням територій; з високим рівнем виробничо-містобудівного освоєння - регулювання містобудівного розвитку з модернізацією економічної бази та екологічним оздоровленням територій; із середнім рівнем виробничо-містобудівного освоєння - регламентація містобудівного розвитку із стимулюванням розбудови сучасної економічної бази та стабілізацією техногенних навантажень;
  • зони сільського господарства - забезпечення збалансованого розвитку агропромислового комплексу та сільських населених пунктів, створення нових робочих місць шляхом організації малих підприємств з переробки сільськогосподарської продукції, підвищення рівня забезпеченості соціальною та інженерною інфраструктурою, розвиток інфраструктури ринку сільськогосподарської продукції, створення інтегрованих структур з виробництва, переробки, зберігання та реалізації сільськогосподарської продукції, виведення з інтенсивного використання малопродуктивних земель, здійснення заходів щодо консервації та охорони земель;
  • зони національної екологічної мережі - забезпечення формування єдиної територіальної системи природоохоронних територій і додержання їх режиму, невиснажливого використання рекреаційних, оздоровчих та інших ресурсів;
  • зони радіаційного забруднення, в тому числі: відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення - заборона всіх видів господарської діяльності, забезпечення додержання суворого природоохоронного режиму та безумовного відселення жителів; гарантованого добровільного відселення - заборона будівництва нових та розширення діючих підприємств, курортно- рекреаційних об'єктів, обмеження сільськогосподарського виробництва; посиленого радіологічного контролю - заборона будівництва нових та розширення діючих екологічно небезпечних підприємств, запровадження обмеження на будівництво закладів відпочинку.

Реалізація Генеральної схеми розвитку території забезпечується органами державної влади та органами місцевого самоврядування в порядку, визначеному законодавством.