Іфано-Франківська область – карта автотуриста

Івано-Франківська область - карта автотуристаСкачать «Івано-Франківська область - карта автотуриста»

Скачать «Карты областей и городов Украины» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Івано-Франківська область. Невелика за площею область Західної України утворена 1939 р. піс­ля приєднання цих земель до Української PCP за радянсько-німецьким договором. У західній частині Івано-Франківщини розташовані гірські масиви Українських Карпат - Горгани і Чорногора (з найвищою точкою України — горою Говерлою, 2061 м). Уздовж їх північно- східного краю простягається 50-кілометрова смуга Передкарпатської височини або передгір’я, яке з протилежного боку обмежує глибоко занурена мальовнича долина Дністра. Північ області прикрашає при­вабливий шматочок Подільської височини — Опілля.

Долини головних річок краю Дністра і Прута з поцяткованими перекатами і водоспадами річищами їх численних припливів (Бистриці, Гнилої і Золотої Липи, Лімниці, Пістиньки, Черемоша та інших) створюють надзвичайно зворушливі ландшафти, що вражають і за­хоплюють своєю ефектністю, красою і розмаїтістю.

Найстаріше поселення у Наддністрянщині датується середнім палеолітом (близько 100 тис. років тому), а кількість стоянок піз­нього палеоліту на цих землях вимірюється десятками. Поселення у передгірних районах Карпат з’явилися тільки в III—IV ст. За часів Київської Русі Перемишльське, Звенигородське і Теребовлянське князівства були об’єднані в Галицьке князівство, розквіт якого припав на 1150—1180-ті роки.

Наприкінці XII ст. (1199) створюється величезне за площею Гали­цько-Волинське князівство. Ціною власної столітньої васальної за­лежності від Золотої Орди воно в середині XIII ст. перекрило шлях монголо-татарським ордам у глиб Європи. 1349 р. ці землі захопив король Казимир III, після чого панування польських магнатів та ко­ролівських старост тут тривало понад чотири сторіччя.

1772 р. за першого поділу Речі Посполитої Прикарпаття попов­нило володіння Габсбургів і до розпаду Австро-Угорської імперії (1918) лишалося сировинним і сільськогосподарським додатком да­лекого Відня. Після розпаду Австро-Угорщини у столиці краю була проголошена Західноукраїнська Народна Республіка. Вона проіснувала кілька місяців і на наступні двадцять років (до початку Другої світової війни) була захоплена відродженою Польщею.

На теренах Івано-Франківщини збереглися архітектурні споруди, передусім культові, широкого часового спектра — від Київської Русі до сьогодення. Серед них різностильові православні, католицькі, греко-католицькі та юдейські храми, поміж яких особливе місце по­сідають прекрасні дерев’яні споруди галицьких і гуцульських май­стрів. Фортифікаційну і світську архітектурну спадщину складають середньовічні фортеці-замки (що переважно лежать у руїнах), ра­туші, адміністративні та житлові будівлі, пам’ятки XVIII—XX століть.

Івано-Франківськ — найбільше місто і центр області — лежить на межиріччі Бистриць (Солотвинської та Надвірнянської), поруч із місцем їх злиття. 1662 р. польський коронний гетьман Станіслав Потоцький заснував поселення, назвавши його на свою честь Ста­ніславів, і домігся для нього магдебурзького права. Сюди запросили вірменів і євреїв, працьовитість і заповзятливість яких, помножені на можливості Потоцьких, уже до кінця XVII ст. перетворили Стані­славів на великий ремісно-торговий центр на перетині жвавих шляхів.

Найстарішими спорудами Станіславова є палац Потоцьких (1682) і парафіяльний костел Пресвятої Діви Марії (1703), що з 1979 р. пра­вить за музей мистецтв. Неодмінний архітектурний атрибут західно­українського міста — ратуша постала в центрі ринкової площі 1695 р. Між світовими війнами її докорінно перебудували поляки і пере­творили у найвідомішу конструктивістську споруду Західної України. Над ратушею, де нині розміщена експозиція краєзнавчого музею, 1990 р. вперше у країні замайорів жовто-синій прапор — майбутній символ незалежної України.

На початку XVIII ст. єзуїти звели найзначніший у місті костел (1729), що згодом став кафедральним Воскресенським собором Української греко-католицької церкви. 1801 р. австрійський уряд ви­купив місто у Потоцьких, із встановленням радянської влади воно ста­ло називатися Станіслав, а 1962 р. перейменовано на Івано-Франківськ.

На початку XII ст. на високому стрімкому березі річки Луква існувало місто Галич (нині село Крилос), відоме з 1113 р. Згодом Галич стає центром однойменного князівства (1144) й об’єднаного Галицько-Волинського (1199). Орди хана Батия 1241 р. вщент зруй­нували непокірливе місто, і князь Данило Галицький переніс свою резиденцію спочатку в Холм (нині Хелм), а потім у Львів. На фун­даменті головного галицького Успенського собору (1157) 1500 р. постала Василевська каплиця, а матеріали із зруйнованого храму стали у пригоді під час будівництва однойменної Успенської церк­ви (початок XVI ст.).

За часів польського панування у гирлі річки Луква на березі Дністра заснували нове місто зі старою назвою Галич. 1367 р. тут почалося будівництво дерев’яного замку, що мав перетворитися на оплот Галицького староства. У XVI ст. його замінила кам’яна фор­теця, згодом — під час окупації Поділля — зруйнована турками (1676). У місті збереглася церква Різдва Христового (відома з XVI ст.), що набула сучасного вигляду після реставрації (1906). Перед нею на площі постав пам’ятник князеві Данилі Галицькому, а на пагорбі поволі відновлюються будівлі Галицького замку.

На високому березі Дністра біля гирла ріки Лімниця (нині — село Шевченкове) у XII—ХНІ ст. існувало давньоруське городище, від якого зберігся єдиний і видатний зразок давнього галицького зод­чества — храм Святого Пантелеймона (1200). Ефектна і лаконічна церква (відбудована 1926 р.) привертає увагу несхожістю на жодну культову споруду краю, вражає досконалістю архітектурних форм і надзвичайно мальовничим розташуванням.

Місто Рогатин на березі річки Гнила Липа вперше згадується в польських документах за 1340 рік, а магдебурзьке право воно здо­було 1415 р. Із середніх віків ведуть свою історію найстаріші храми міста — церква Різдва Богородиці (XIV ст., відновлена 1829 р.), Святодухівська церква (1598 р., один із найдовершеніших зразків галицької дерев’яної архітектури) і Миколаївський костел (XV ст.), що неодноразово руйнувався і розпочав чергове нове життя після реставрації 1969—1973 років.

За легендою, мешканкою Рогатина була попівська донька і кра­суня Настя Лісовська, яку татарська орда 1520 р. погнала у неволю. Завдяки своїй красі, розуму і спритності Настя (яка потрапила в іс­торію під ім’ям Роксолана-Хуррем) стала коханою дружиною сул­тана Сулеймана II Пишного, а її міфологізований образ надихнув городян відзначити заслуги поважної наложниці пам’ятником на центральній площі її рідного міста.

Поселення Пнів на березі річки Бистриця-Надвірнянська відоме з 1482 р. За сторіччя вихідці з Угорщини Куропатви на обриві річ­кової тераси побудували один із найбільших на Прикарпатті замок- фортецю, що контролював шлях у верхів’я річкової долини до гір­ського перевалу. У XVII ст. Пнівська фортеця зазнавала частих нападів і руйнувань, але завжди відновлювалася. Після входження цих земель до складу Австрійської імперії (1772) замок втрачає стратегічне оборонне значення, кілька десятиліть залишається по­міщицькою резиденцією, а потім його кидають напризволяще.

Велике село на берегах річечки Манявка відоме завдяки право­славному монастирю Манявський скит, що ховається в хащах густого лісу на його околиці. За легендою, скит в середині XIII ст. заснували ченці розореної ордами хана Батия Києво-Печерської лаври. За пів­тораста років татари знищили і цей чернечий притулок. Нове життя у скиті зажевріло 1608 р., коли в ці місця з Афонського монастиря прийшов чернець-схимник Іов Княгиницький. Відроджений монастир згодом здобув самоврядування, незалежність і з роками набув шале­ного авторитету навіть серед католиків — пожертви сюди надходи­ли навіть від польських королів. У скиті поховано гетьмана Івана Виговського, а в’їзну вежу-дзвіницю побудовано на кошти полковни­ка Станіслава Мрозовицького (Морозенка).

1785 р. Манявський скит був закритий австрійською владою. В 1970-ті роки напівзруйнований монастир вирішили перетворити на музей і провели капітальну реконструкцію. 1998 р. скит повернули в лоно православ’я, а 2003 р. на старому фундаменті відбудовано дерев’яну Хрестоздвиженську церкву.

Селище Ворохта на берегах річки Прут зберігає один із кращих зразків гуцульської дерев’яної народної архітектури — церкву Різдва Богородиці, яку перенесли сюди із села Яблуниця 1780 р. У крихітному храмі, де іконостас майже на відстані витягнутої руки, збереглися фрагменти настінних розписів XIX ст. і атмосфера сіль­ського домашнього затишку.

Карпатський національний природний парк у верхній частині ба­сейну річки Прут, заснований 1980 р., є найбільшим (площа 503,03 км2) природоохоронним резерватом Українських Карпат. Ним з Ворохти пролягає надзвичайно мальовничий і популярний шлях до підніжжя гори Говерли (найвищої точки України — 2061 м), розташованої на межі регіону та Закарпаття.

За карпатською неписаною традицією наймальовничіші скелі краю названі ім’ям легендарного народного героя Олекси Довбуша. На Івано-Франківщині найвідоміші з них розташовані біля села Бубнище і відомого міста-курорту Яремче. Скелі-стовпи складені дуже щільними пісковиками, що утворилися на дні моря близько 60 млн років тому. Під час формування Карпат тектонічні процеси розбили їх на великі блоки і підняли на нинішнє місце, де вода, вітер і сонце огранили цей природний феномен.

Ivano-Frankivsk Oblast

The Ivano-Frankivsk Oblast (known as Stanislav Oblast in 1939—62), a province in Western Ukraine, was established in 1939 when as a result of the Molotov - Ribbentrop Pact the province was attached by the Soviet Union to the Ukrainian SSR.

The Gorgony and Chomohora ranges of the Ukrainian Carpathians (Mt Hoverla — 2061 m) cover the western part of the province. Along their northeastern edge, there lies the 50-km belt of the Pre-Carpathian plateau, limited by the deep and scenic Dniester River valley on the opposite side. A picturesque part of the Podillia Uplands called the Opillia Plateau forms the north of the province.

The valleys of the Dnistro and Prut Rivers, the prin­cipal rivers of the region, with the riverbeds of their numerous tributaries (the Bystrytsia, Zolota Lypa, Hnyla Lypa, Limnytsia, Pistynka, Cheremosh and others) abun­dant in bars and waterfalls, are strikingly beautiful.

The earliest settlements emerged in the Dniester valley in the Middle Paleolithic era (ca 100.000 years ago). In the Princely era, Peremyshl, Zvenyhorod, and Terebovlia Principalities were united into the Principality of Halych, the heyday of which fell on 1150—1180s. In 1199, the Principality of Halych (Galicia) merged with the neighbouring Principality of Volyn into the large Principality of Halych-Volyn, which lasted for a century and a half. By the cost of accepting the su­zerainty to the Golden Horde under Batu Khan in the mid- 13th c. the Principality of Halych-Vblyn served as a barrier to the Mongols’ advancing farther into Europe. In 1349, Poland’s King Casimir III (Kazimierz) mount­ed a successful invasion, annexing the Principality of Halych-Volyn, and the domination of the Polish mag­nates and royal officials over the province lasted for more than four centuries.

After the First Partition of Poland in 1772, the region came under the power of the House of Habsburg. In 1918, the Austro-Hungarian Empire collapsed, and the Western Ukrainian People’s Republic was proclaimed in Stanislaviv. The Republic existed only for several months and its territory was annexed by the re-estab­lished Poland for a 20-year period until the outbreak of WW II.

Ivano-Frankivschyna is chockful of architectural monuments of a wide temporal array — from the Princely era up to the present day. They include multi-style variety of Orthodox, Roman Catholic, Greek Catholic and Jewish architecture. Among them the wooden churches wrought by the Halychyna and Hutsul carpenters still arouse everybody’s admiration.

Ivano-Frankivsk, the largest city and the adminis­trative centre of the Ivano-Frankivsk Oblast, lies be­tween the two Bystrytsia Rivers — the Nadvimianska Bystrytsia and Solotvynska Bystrytsia. In 1662, Polish Great Crown Hetman Stanislaw Potocki (Stanislav Pototsky) founded the settlement named after him as Stanisiawow and managed to receive a Magdeburg right to the city.

The oldest existant city structures are the Pototsky Palace (1682) complex and the former Roman Catholic parish church (1672—1703) housing the Museum of Sacred Galician Art. The City hall was built in the centre of the Market square in 1695. In the interwar pe­riod, Poles radically rebuilt the City hall turning it into the most well-known glimpse of a Constructivist struc­ture in Western Ukraine. It is over the City hall that the yellow-and-blue flag — the future symbol of Ukrainian Independence — was raised for the first time in 1990. In the early 18th c., the Jesuits erected the most mag­nificent city church, later on restored and converted into a Ukrainian Catholic Cathedral (the Resurrection Cathed­ral). In 1801, the Austrian government bought Stanisla- wyw from the Pototskys, and with the establishment of the Soviet power the city was renamed as Stanislav. In 1962, the city’s name was changed into Ivano-Frankivsk to honour Ukrainian writer Ivan Franko.

Ancient Halych originated on the abrupt the Lukva River bank on the spot of today’s village Krylos in the early 12th c. (the first written mention of Halych — 1113). In 1144, Prince VJodymyrko Vblodarovych who united the competing principalities of Przemysl, Zveny- horod and Terebovlia into the state of Halychyna trans­ferred his capital to Halych making it the seat of his Rurikid dynasty. In 1199, Halych became the capital city of the united Principality of Halych-Volyn. In 1241, the hordes of Batu Khan ruined the refractory city to the grounds and Prince Danylo of Halych moved the capital of his domain to Khelm. On the foundations of the Assumption Cathedral (1157), in 1500, St. Basil (Vasylevska) Chapel was erected and the material from the Cathedral, ruined in 1241, was used in building of the Assumption Church (early 16th c.).

The present-day town is situated 5 km away from the ancient capital of Halychyna, where the Lukva River joins the Dniester and where prince Liubart of Lithuania constructed his wooden castle in 1367. In the 16th c., during the Polish rule, the place of the castle was taken by the stone fortress, later on (during a brief Ottoman occupation of Podillia) the fortress was destroyed by Turks (1676). The city’s main historical monument is the Nativity church, known from thel6th c. and restored in 1906. In front of the Church, there is an equestrian monument to Danylo of Halych, opened in 2003 to mark the 750th anniversary of that prince’s coronation as the king of Ruthenia and on the hilltop the castle of Halych is under reconstruction.

On the high bank of the Dniester River at the estuary of the Limnytsia River (now the village of Shevchenkove) is St. Panteleimon’s church, originally constructed at the turn of the 12th—13th c.c., an outstanding example of the ancient Halych architecture.

The city of Rohatyn on the Hnyla Lypa River was first mentioned in 1340. In 1415, under the Polish rule, it was granted the Magdeburg rights, and subsequent­ly developed into an important trading and manufacturing town. The oldest city’s churches are the stone Church of the Nativity of the Theotokos (the 14th c., renovated in 1829), wooden Church of the Holy Spirit (1598), one of the most perfect patterns of Halychyna wooden architecture, Saint Nicholas Roman Catholic Church (the 15th c.) that commenced its recurrent new life after the restoration of 1969—73.

Legend has it, a native of Rohatyn was Nastia Lisovska, a Ukrainian Orthodox priest’s daughter and a beauty, who was captured in 1520 by the Crimean Tatars during one of their frequent raids and taken as a slave. Due to her prettiness, intelligence, and dodginess Nastia (better known in history as Roksolana-Hurrem) became the unrivalled favourite of the Ottoman sultan Suleiman the Magnificent, eventually was freed and be­came his only legal wife. Roksolana who played an im­portant role in the political life of the Ottoman Empire turned into a legendary figure whose image inspired the inhabitants of the city to erect the monument to the re­spected concubine on the central square of her native city.

The village of Pniv, located on the bank of the Bystrytsia Nadvimianska River, is known from 1482. On the precipice of the river terrace, the Kuropatvas, the noble family from Hungary, built one of the larg­est castles (the 16th c.) that used to control the route to the upper reaches of the river valley. In the 17th c., the Pniv Castle suffered repeated attacks and destruc­tions. After annexation of the lands by the Austrian Empire (1772), the castle lost its strategic importance and was left to the mercy of the elements.

A town on the Maniavka brook is known due to the Orthodox Maniavskyy Skyt (a skyt is a community of Christian hermits) monastery, hidden in the thick woods in its neighbourhood. As stated by the legend, the her­mitage was set up in the mid- 13th c. by the monks from the Kyivan Cave Monastery ravaged by the Mongol Batu Khan Hordes. New life in the hermitage began to glow in 1608, when anchorite Job (Ivan) Kniahynytskyy returned from Mt Athos in Greece to his native land to build up monastic life. The reestablished hermitage was granted self-government and independence and as the years passed it gained immense prestige. Ivan Vyhovsky, a hetman of the Ukrainian Cossacks in 1657—59, was buried in the hermitage.

The Orthodox monastery of Maniava founded by Saint Job was closed down by Austrian authorities in 1785. In 1970s, the authorities decided to turn the semi- ruined monastery into a museum and it was restored, being now a major tourist attraction of the area. In 1998, the monasteiy was granted back to the Orthodox Church.

The spa town of Vorokhta on the Prut River has preserved a jewel of Hutsul wooden architecture, the Nativity church (1615), with the fragments of wall- paintings of the 19th c. The Carpathian National Nature Park in the upper part of the Prut River basin, estab­lished in 1980 on an area of 50.303 hectares, is Ukraine’s largest national park.

In keeping with unwritten tradition, the most pic­turesque rocks of the region bear the name of the folk hero Oleksa Dovbush, who defended the peasants from the evil landowners, the most famous of Dovbush Rocks being located near Yaremche and near Bubnysche.