Карта реки Самара №7: с.Хащево – с.Орловщина – г.Новомосковск – с.Новоселовка – устье (Самарский залив)

с.Хащево – с.Орловщина – г.Новомосковск – с.Новоселовка – устье (Самарский залив)Скачать  карту «Участок реки Самара №7:  с.Хащево – с.Орловщина – г.Новомосковск – с.Новоселовка – устье (Самарский залив)»1:50 000 

Скачать «Карты и атласы водных объектов Украины» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Самарська затокаПрактично усі водосховища за базовими показниками розподіляються на три ділянки: верхня, де частково або практично повністю зберігається річковий режим; середня, перехідна між річковою і озерною системою; нижня, пригреблева, повністю озероподібна. В умовах Дніпровського водосховища існує ще одна відокремлена ділянка – Самарське плесо (затока), яке характеризується специфічними особливостями, на основі чого воно виділено в окрему структурну одиницю районування – Крайове Самарське плесо або Самарська затока.

Самарська затока (нижня течія ріки Самари), більша частина якої припадає на Дніпровській район Дніпропетровської області, є частиною Дніпровського  водосховища, яке створено в 1933-1934 рр. при заповненні гирлової частини р. Самари.

В затоку справа впадають річки Кринка і Кільчень та балки Скотовата і Макітра, зліва – річки Маячка і Татарка та стариця Новоселівська. На акваторії Самарської затоки виділяється:

  • Усть-Самарське плесо – звужена пригирлова ділянка затоки між Усть-Самарським автодорожнім і Ігреньським залізничним мостами довжиною 4,0 км;
  • Новобогородицьке Самарське плесо – теж звужена ділянка вище Ігреньського мосту до впадіння справа р. Кринка довжиною 3,0 км;
  • Головне Самарське плесо довжиною 10 км;
  • затоки Ігренська, Щеміловка і Сусанка – верхня частина пересипаної шлаковими відвалами в центральній частині протоки Шиянка;
  • затока Кринка площею 139 га (затоплена пригирлова частина долини р. Кринка);
  • затока Кам’янка (затоплена долина р. Кам’янка, що існувала тут колись);
  • гирлова затока р. Кільчень площею 124 га;
  • гирлова затока р. Татарка площею 20,8 га;
  • затока Вирвихвіст;
  • затока Солона;
  • ур. Животилівські Плавні з протокою Солона (в минулому р. Солона).

В рельєфі дна Самарської затоки відзначається затоплене русло р. Самара, велика кількість її староріч, затоплені гирлові ділянки русел річок Кільчень, Татарка, Маячка, Кринка, Кам’янка. Затоплені русла активно замулюються.

Річка Самара - від гирла до м.Новомосковськ

По акваторії Самарської затоки проходять фарватери судових ходів з р. Дніпро в м. Новомосковськ, в затоку Кринка, до причалі силікатного і цегельного заводів і в затоку Шиянка до причалу Рибальського кам’яного кар’єру.

Площа водного дзеркала затоки 59,7 км2, об’єм води 128 млн. м3 , характеризується мілководністю характеризується мілководністю (середні глибини менш 2 м) і високим ступенем заростання як жорсткою надводною, так і м’якою підводною вищою водною рослинністю (у середньому заростання складає 45 %), максимальна глибина – 10,2 м.  Власна водозбірна площа  Самарської затоки 1560 км2.

Площа мілководь глибиною менше 1,5 м складає 28,7 км2 (48,1 % всієї акваторії).Особливо мілководна верхня частина Головного Самарського плеса, вище о-ва Рибальський – тут середні глибини становлять 1,3-1,9 м, мілководдя складають 57,8 %. Мілководдя активно заростають очеретом, водною рослинністю,  заболочуються. Також мілководна верхня частина затоки, ур. Животилівські Плавні (між Новоселівським мостом і містом Новомосковськ), яка теж має високий ступень заростання, як жорсткою надводною, так і м’якою підводною вищою водною рослинністю.

Центральна частина плеса зайнята фітоценозами зануреної рослинності. Довжина Самарської затоки між Усть-Самарським і Новоселівським мостами 17 км, найбільша ширина 5,7 км, середня – 2,8 км.

Верхня частина затоки практично цілком відрізана дамбою автомобільної траси Дніпро-Павлоград і зв’язана з іншою частиною затоки тільки руслом р. Самари. Дамба з лише одним мостовим переходом в значній мірі порушила водообмін у плавневих системах затоки, особливо вище спорудженого шляхопроводу. Від основної акваторії Дніпровського водосховища Самарська затока відділена Усть-Самарським мостом із насипною дамбою по обох сторонах, а також Ігренськими мостами (у найбільш вузькій частині затоки).

Це стало однією з причин деградації природних нерестовищ на основних ділянках заплави, їх неспроможності виконувати відтворювальну функцію для багатьох функціонально і ресурсозначимих видів риб.

Другою причиною є вплив постійних добових коливань рівнів води у водосховищі в зв’язку з нестабільністю водопропускного режиму Запорізької ГЕС.

В той же час, на берегах затоки розташовано багато садибних ділянок. Недостатня робота комунальних служб, неякісне прибирання вулиць та при домових територій, низка культура утримання санітарного стану населених пунктів приводить до забруднення поверхневого стоку сміттям, нафтопродуктами та завислими речовинами. Крім того, з поверхневим змивом із сільськогосподарських угідь i тваринницьких комплексів, із забрудненими підземними водами у поверхневі води потрапляють біогенні елементи та залишки агрохімії. Розораність водозбірних басейнів сягає граничних меж п ри надто низькому ступені залісення. Річка Самара замулюється, знижується її транспортуюча здатність.

Дніпровське водосховище та її Самарська затока, випробовують на собі весь негативний спектр водогосподарських і екологічних проблем. Після відбудови греблі Дніпрогесу (1947 р.) і по теперішній час водосховище продовжує функціонувати як зарегульована штучна водна екосистема, що знаходиться під багатовекторним впливом людської діяльності.

В Самарську затоку (в затоку Кринка) здійснюється скид недостатньо очищених стічних вод з Лівобережної станції аерації м. Дніпро, а також з очисних споруд господарчо-побутових стоків м. Новомосковська (по закритому скидному колектору вище впадіння б. Скотовата). В р. Самара здійснюється також скид великих об’ємів мінералізованих вод з шахт Центрального і Західного Донбасу.

З Самарської затоки здійснюється забір води: з правого берега – ГНС Фрунзенської зрошувальної системи, з лівого берега – ГНС ділянки зрошення в учгоспі Самарський.

Процес існування Самарської затоки Дніпровського водосховища протікає в напруженому режимі, який обумовлений нестабільним гідрологічним режимом, замуленням та заболоченням. Отже, самостійно відновити стабілізаційні процеси система вже неспроможна.

Характеристика стану іхтіофауни Самарської затоки. Загальний рибогосподарський фонд внутрішніх прісноводних водойм України складається з близько 1 млн. га, а рибогосподарський фонд дніпровських водосховищ становить 690 тис. га. Ці водосховища мають значні резерви природної кормової бази та потенційної рибопродуктивності. Згідно проектним даним, рибопродуктивність водосховищ на р. Дніпро повинна була становити від 20 кг/га до 40 кг/га, тобто очікувався щорічний вилов на рівні 25 тис. т. За більш, ніж сорокарічний період експлуатації каскаду загальний вилов риби лише в окремі роки (1986–1990 рр.) наближався до цього показника і практично не перевищував 20 тис. т. В останні роки загальний вилов у дніпровських водосховищах після зниження на початку століття (до 2015 р.) почав поступово зростати, хоча і повільно.

Коливання промислових уловів обумовлено дією кількох груп факторів: біотичних (чисельність та іхтіомаса промислових стад риб), абіотичних (гідрометеорологічні умови промислового сезону) та організаційних (кількість та характеристика знарядь лову, райони та терміни лову та інше).

Формування усіх біотичних компонентів Самарської затоки розпочалось одночасно з процесом залиття середньої і верхньої ділянки Дніпровського водосховища після зведення греблі ДніпроГЕСу. Це обумовило загальну спільність процесів формування усіх компонентів гідро біоти, в тому числі і іхтіофауни, як безпосередньо у водосховищі, так і в Самарській затоці.

По суті Самарська затока (нижня течія ріки) є частиною Дніпровського водосховища, створена в 1933-1934 рр. при заповненні гирлової частини ріки Самари. Після руйнування греблі ДніпроГЕСу (1941 р.) Самарська затока припинила існування, наново була створена після відновлення греблі в 1947 р.

Незважаючи на спільність процесів формування іхтіофауни даної акваторії і Дніпровського водосховища під впливом низки специфічних факторів, більшість яких має антропогенне походження, маються досить суттєві відмінності у гомеостазі фауни риб як усієї затоки, так і окремих її ділянок від тих, що притаманні водосховищу. Завдяки цьому, затоку виділено в окрему структурну одиницю районування – Крайове Самарське плесо.

Воно являє собою велику – більше 5 тис. га, мілководну акваторію, створену на заплаві р. Самара із значними показниками заростання водною рослинністю. Це найбільш заросла ділянка акваторії Дніпровського водосховища.

Дослідження іхтіофауни проводилися за стандартними методиками іхтіологічних дослідів, які використовується при вивченні кількісного та якісного складу риб.

На сучасний момент стан фауни риб Самарської затоки у значній мірі визначається негативним впливом декількох масштабних факторів. Це насамперед:

  • функціонування в режимі водосховища (гідрологічний, гідрофізичний, гідрохімічний і гідробіологічний режими);
  • надходження значних обсягів забруднених і недостатньо очищених стічних вод. Це мінералізовані скиди шахт Центрального та Західного Донбасу, комунально-побутові та промислові стоки Павлограду, Новомосковська, лівобережжя Дніпропетровська, інших населених пунктів, розташовані по березі Самари. Середньорічний обсяг скидних стічних вод у р. Самару визначається в 141,3 млн.м.3/рік, що складає 28,9 % природного стоку ріки;
  • будівництво і функціонування гідротехнічних і інших споруд. Це три мости в гирлі Самари, особливо Усть-Самарський міст, що практично відокремив акваторію затоки від основного плеса Дніпровського водосховища; дамба автодорожньої траси «Дніпро-Павлоград» з одним мостовим переходом через русло Самари, ця дамба розітнула практично навпіл Самарську затоку, особливо її заплавну систему, суттєво змінивши гідрологічну ситуацію; різного типу шляхопроводи через р. Самара, включаючи високовольтні ЛЕП;
  • промислова та цивільна забудова у водоохоронній і прибережній зонах;
  • забір води водозабірними спорудами;
  • скиди неочищених та недостатньо очищених стічних вод різного походження, в тому числі високо мінералізованих шахтних вод;
  • рекреаційне засвоєння акваторії і прибережної зони, в тому числі любительське (аматорське) рибальство, як організоване, так і неорганізоване;
  • інтенсивне промислове рибальство (найвищий рівень промислового навантаження), а також форми незаконного вилову риби, особливо браконьєрство.

У зв’язку зі зниженням і практичним припиненням вантажних і пасажирських перевезень водним транспортом, в даний час відбувається подальше обміління й заростання як руслової частини Самарської затоки, по якій був прокладений судовий хід (фарватер), так і суміжних відкритих і захищених ділянок цієї акваторії.

Перші гідробіологічні і іхтіологічні дослідження нижньої течії р. Самари (майбутньої Самарської затоки) було проведено в 1929 р. під час роботи експедиції Дніпропетровської гідробіологічної станції. Але існуючі джерела деталізовано описують стан фауни риб порожистої частини р. Дніпра (суміжної гирлу р. Самари акваторії), а не безпосередньо ділянки Самарської затоки.

Дані щодо стану іхтіофауни саме гирлової частини р. Самари, до якої належить ділянка Самарського плеса, до спорудження ДніпроГЕСу, відсутні. На той час іхтіокомплекс порожистої частини р. Дніпро складався із 47 видів риб. Природно констатувати, що значна частка видів тому числі і прохідного комплексу, існувала і на акваторії нижньої ділянки р. Самари, заходячи вверх по течії на нерест. Особливу увагу привертають свідчення про реєстрацію в гирлі р. Самари представника круглоротих – міноги української (Berg, 1931), які, на жаль, здебільшого базуються на опосередкованих свідченнях.

Більш деталізовані дані стану фауни риб безпосередньо Самарської затоки датуються 1947-1955 рр., тобто періодом відновлення площі Самарської затоки в режимі водосховища (після відбудови греблі ДніпроГЕСу).

Загалом, після гідробудівництва і утворення Дніпровського водосховища відбулася повна перебудова іхтіоценозу, зміна видового складу та кількісних параметрів усіх груп водної флори й фауни. Реофільний комплекс був витіснений лімнофільним: в стислі терміни зникли прохідні, напівпрохідні та види генеративно-реофільного комплексу. Видовий склад нараховував 30 видів із чисельним домінуванням лімнофілів: плітки, ляща, окуня, лина та карася. В прибережних угрупованнях домінували плітка, окунь, краснопірка, верховодка і гірчак. До початку інтенсивного промислового та сільськогосподарського освоєння регіону Самарська затока була найважливішим місцем нересту ресурсних видів риб та місцем нагулу їх молоді. Згідно даних (Мельников,1947), вже в перші роки існування Самарської затоки тут не реєструвалися прохідні види, що існували як складова частина іхтіофауни пониззя Дніпра і заходили на нерест у його притоки (і в р. Самару в тому числі).

Це білуга, севрюга, російський осетер, оселедець чорноморсько-азовський прохідний, вирезуб, тараня (прохідна форма плітки), рибець звичайний. Основною причиною зникнення наведених представників іхтіофауни є зарегулювання стоку Дніпра з подальшим перекриттям нерестових ходів цих видів.

Деградація природних нерестовищ та зміна умов існування обумовила зникнення стерляді, марени дніпровської, клепця. Останніми деталізованими дослідженнями першого після відновлення Самарської затоки періоду (Чаплина,1955) крім зниклих у перші роки її існування наведених вище риб, тут востаннє були зареєстровані наступні види: ялець звичайний, синець, підуст звичайний, носар, пуголовка зірчаста. Гольян озерний востаннє зареєстрований в 1946 році. Подальший генезис фауни риб Самарської затоки супроводжувався поступовою елімінацією видів та появою нових за рахунок акліматизаційних робіт та само розселення. Цей процес нерозривно пов`язаний з генезисом іхтіофауни усього Дніпровського водосховища. Формування іхтіокомплексу відбувається впродовж всього періоду існування в зарегульованому режимі, в тому числі і в сучасний період.

У зв’язку із зростанням рівня антропогенного впливу, починаючи з 1960 років і по теперішній час, значення даної акваторії (в плані відтворення) суттєво зменшилось. Зручне розташування затоки (верхня частина поблизу м. Новомосковськ, нижня частина – м. Дніпро), обумовило високий рівень рекреаційного навантаження, у тому числі любительського рибальства, як організованого (ділянка УТМР), так і неорганізованого. З чинників, несприятливих для рибного населення, слід відмітити високий рівень заростання акваторії затоки вищою водною рослинністю, як м'якою підводною, так і жорсткою надводною. В даний час мілководдя, що повністю заростають повітряно-водною рослинністю, практично випадають у літній період, як місця нагулу молоді риб і лише частково використовуються для нагулу деякими видами риб, в основному це лин, карась сріблястий, плоскирка та краснопірка.

До початку інтенсивного промислового та сільськогосподарського освоєння регіону р. Самара і, особливо, її гирлова ділянка (Самарське плесо) були найважливішими місцями нересту, нагулу молоді та старших вікових груп риб, цінних у ресурсному, функціональному та природоохоронному аспектах.

Таким чином, репродуктивна функція як усієї гідроекосистеми Самарської затоки, в силу об’єктивних причин, суттєво погіршилась. У даний час Самарська затока функціонує у вигляді мілководної, суцільно зарослої водною і надводною рослинністю акваторії, відтворювальний потенціал якої є вкрай низьким в силу невідповідності гідрологічних та загально екологічних характеристик нерестовим та нагульним потребам риб.

У той же час, Самарська затока продовжує бути місцем нагулу багатьох типових, ресурсно та функціонально цінних видів риб, які мають високий екологічний потенціал до існування у порушених місцях перебування. Але безпосередньо ефективність цього процесу дедалі знижується.

Згідно сучасних даних (2000-2018 рр.), видовий склад іхтіофауни Самарської затоки нараховує 39 видів риб, що становить 88,6 % від загального у р. Самари (44 види).

У систематичному відношенні в іхтіофауні затоки переважають представники родини коропові – 17 видів. Родина бичкові включає 7 види, окуневі – 4 види, колючкові – 2 види. Родини тюлькові, щукові, в`юнові, сомові, ікталурові, вугрові, атеринові, голкові, центрархові – по одному виду, кожна. Загалом – 39 видів з 13 родин.

Сучасний видовий склад риб Самарської затоки (2000-2018 рр.): тюлька чорноморсько-азовська, щука звичайна, плітка звичайна, головень, краснопірка, амур білий, вівсянка (верхівка), лин звичайний, чебачок амурський, верховодка, плоскирка звичайна, лящ звичайний, чехоня, гірчак, карась звичайний (золотий), карась сріблястий, короп (сазан), товстолобик білий, товстолобик строкатий, шиповка звичайна, сом звичайний європейський, Сом канальний американський, вугор річковий, атерина чорноморська, колючка мала південна, колючка триголкова, морська голка пухло щока, окунь сонячний, судак звичайний, берш, окунь річковий, йорж звичайний, бичок кругляк, бичок-головач, бичок пісочник, бичок мартовик, бичок гонець, бичок цуцик, бичок пуголовок зірчастий.

В прибережжях усієї Самарської затоки, відчутно скоротилася (за даними 2018 р.), більш, ніж в 4 рази – від 900,71 екз/100 м2 в 1985-2000 рр. до 222,24 екз/100 м2 в 2018 р.