Карта реки Стырь №1: исток- Пониква – Руда-Бродская – Станиславчик – Сморжев

Карта реки Стырь №1: исток- Пониква – Суходолы – Пониковица – Руда-Бродская – Монастирок – Станиславчик – Бордуляки – Шуровичи – СморжевСкачать «Карта реки Стырь №1: исток- Пониква – Суходолы – Пониковица – Руда-Бродская – Монастирок – Станиславчик – Бордуляки – Шуровичи – Сморжев» 

Скачать «Карты рек для водного туризма: Днепр, Десна, Днестр, Южный Буг и др.»  бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Історико-географічний аспект освоєння території басейну р. Стир. Береги рік та їх басейни здавна приваблювали людей та ставали осередками виникнення цілих людських цивілізацій. Річка Стир не стала винятком. Протікаючи у межах Волинської височини та Волинського Полісся з різноманітними ґрунтами, численними річками, болотами, багатою рослинністю, безліччю тварин та риби басейн став благодатним краєм для первісних людей…..

Давньослов'янський період в історії населення басейну р. Стир тривав із І ст. до н. е. по ІХ ст. н. е. Племена проживали в однаковій мірі як в поліській, так і в лісостеповій частинах басейну, а природне оточення в тій чи іншій мірі накладало свій відбиток на напрямки розвитку господарства, побуту та культури. Основою господарства і надалі залишалось землеробство та скотарство. Давньослов'янські поселення розміщувалися в основному, на берегах річок та озер, неподалік заплавних лук з родючими ґрунтами, придатними для землеробства та з буйними травами - кормовою базою, що сприяла розвитку скотарства. Спочатку, система господарства була простою, коли землі використовували до повного виснаження, а потім кидали, аж допоки родючість його не відновиться. В поліських районах використовувався, все ще, підсічно- вогневий спосіб господарювання, під час якого ділянки під посіви розчищались від лісу, пізніше спалювались та засівались просом, пшеницею, ячменем та іншими культурами. Попіл, таким чином, слугував своєрідним добривом. В другій половині І тис., з початком застосування залізних наральників та дерев'яних рал якість обробітку ґрунту підвищилась, а тому зросла врожайність та кількість вирощуваних культур, зокрема, почали вирощувати жито, ріпу, біб, горох, вику. В цей же час стара перелогова система землеробства змінилася новою, двопільною, коли земля ділилася на дві частини, одна з яких оброблялася, а інша в цей час відпочивала, через 2-3 роки ділянки мінялися.

Поряд з землеробством значна роль в господарстві давніх слов'ян належала і скотарству, особливу розведенню великої рогатої худоби та свиней, в меншій мірі овець, кіз та коней. Допоміжна роль належала мисливству, рибальству та збиральництву.

Значного розвитку в давніх слов'ян набув розвиток ремісництва, особливо залізоробного та ковальського. Залізо виварювалося з болотної руди, невичерпні запаси якої містили болота та річки. Процес варки руди, а пізніше ковки заліза потребував величезних запасів деревини, що спричинило до вирубки значних площ лісу. Розвивалося також і гончарство, сировиною для якого служила звичайна залізиста глина, рідше біла, яка видобувалася на місці. Прядильно - ткацьке, чимбарське, деревообробне та каменеобробне ремесла не виходили за межі родинних промислів.

У середньовіччі, коли землі Волині, а разом з ними і басейну р. Стир, входили до складу Київської Русі, а пізніше до Г алицько-Волинського князівства, найважливішу роль в житті населення і надалі відігравало сільське господарство, провідна роль в якому належала орному землеробству. Основною сільськогосподарською культурою була пшениця, спочатку плівчаста, а пізніше голозерна. Перехід до вирощування більш вимогливих голозерних сортів пшениці, а також жита та інших зернових культур був зумовлений переходом від знарядь праці, що розпушують ґрунт, до тих, які обертають скибу, тобто перехід до глибокої оранки за допомогою рала з залізним вузьколопатевим наральником, а пізніше дерев'яного плуга. Плужна оранка дала можливість використовувати перші органічні добрива, заорювати гній. Внаслідок глибокої плужної оранки у ХІІ-ХІІ ст. значного поширення як в північній, так і в південній частині басейну р. Стир набуло жито. Урожайність зернових в цей період збільшилась до 7,5-8 центнерів з гектару.

На зміну двопільній системі землеробства прийшла трипільна система сивозмін, за якої земля ділилась уже на три ділянки: одна з яких була під озиминою, друга - під яриною, а третя - під паром. Трипільна система рільництва, порівняно з двопілльною збільшувала площу ріллі, розширювала види культур у сівозмінах, при тих же затратах давала змогу отримувати у півтора рази більше продукції, зберігала врожай при стихійних лихах, оскільки строки його садіння і збирання були різні, розподіляла сільськогосподарські роботи більш рівномірно протягом року. Разом із тим, на менш родючих землях поліської частини басейну зберігалася вирубна та підсічно-вогнева системи землеробства.

Значного поширення в Х-ХІV ст. зазнало городництво, яке було досить розповсюдженим, як серед сільського, так і серед міського населення.

Висока продуктивність землеробства сприяла пришвидченню розвитку тваринництва, яке відігравало значну роль у господарстві населення басейну Стиру. Тварин (велику та дрібну рогату худобу), в основному, використовували не як джерело м'яса, а скоріше для виробництва молока, вовни, воли ж використовувалися як тяглова сила. Серед домашніх тварин з'являються у цей час коти та свійська птиця.

Допоміжну, але вагому роль в житті населення басейну р. Стир продовжувало відігравати мисливство, рибальство, збиральництво, а також бджолярство.

Для населення басейну р. Стир Х-ХІ ст. був характерним прирічковий тип поселень у верхів'ї та мисовий і дюнний у пониззі, що говорить про широке використання родючих алювіальних ґрунтів заплавних лук, а також староорних земель, що розміщувались вздовж річок. В ХІІ-ХІІІ ст. спостерігається поширення населення і в інших частинах басейну, зокрема і на вододілах, що спричинено збільшенням кількості населення, а також удосконаленням землеробських знарядь праці та способів ведення сільського господарства.

Збільшення кількості населення в басейні р. Стир в період Київської Русі спричиняє до виникнення перших городищ та міст. Місця поширення цих типів поселень помітні й у сучасному рельєфі. Насипні вали та рови, що оточували середньовічні міста, подекуди сягали 5-6 м у висоту та суттєво змінювали ландшафт. Люди почали споруджувати греблі, різні монументальні споруди, що потребувало значної кількості будівельного матеріалу та сприяло виникненню кар'єрів та різноманітних ям. Зросло значення будівельної справи. Інтенсивного будувалися оборонні споруди, церкви, монастирі з каменю та цегли. В цей час було споруджено і Луцький верхній замок.

В містах зосереджувались основні ремісничі майстерні. Продовжувався розвиток залізоробки та ковальства, що, здебільшого, спеціалізувались на виготовленні та удосконаленні сільськогосподарських знарядь праці (сокир, серпів, кіс, наральників, лопат, ножів, цвяхів, шдков, кресал, пряжок, замків, ключів, гаків, обручів) та зброї (мечів, кольчуг), ювелірного та гончарного ремесел, ткацтва та деревообробки. Розвиток ремесел вимагав значної кількості палива, в середньовіччі ним служило деревне вугілля, чому сприяла наявність великих лісових масивів.

Найпоширенішими ремеслами в басейні Стиру, були ремесла пов’язані з обробкою деревини, адже з дерева в середньовіччі виготовляли практично все від предметів домашнього вжитку і аж до храмів та палаців.

В ХІ-ХІІ ст. на землях басейну р. Стир розпочався процес феодалізації, з утворенням вотчин, для яких був характерний розвиток багатогалузевого господарства: землеробства, тваринництва, промислів, найважливішими з яких були полювання, рибальство, бджільництво, переробка сировини, млинарство. Полювали на диких коней, зубрів, турів, оленів, кабанів, ведмедів. У річках та озерах басейну виловлювали сомів, лящів, вугрів, линів, коропів, окунів, щук, плотви. Продуктами бджільництва нерідко сплачували податки. Жителі басейну Стиру займалися також збиральництвом. Особливо зростала роль продуктів збиральництва (грибів, ягід, диких плодів, горіхів) у неврожайні роки.

У ХІV-ХV ст. на українських землях почало складатися магнатське і шляхетське землеволодіння. Найбільшими власниками землі стали Великий Литовський князь і представники знатних родин. В цей період розпочався процес закріпачення місцевого населення.

З XVI ст. і аж до початку другої світової війни провідну роль в економічному житті населення басейну р. Стир продовжувало відігравати сільське господарство, спочатку дво- та трипільна система сівозмін, пізніше, з появою картоплі, чотирипільна та багатопільна.

У XVI ст. населення басейну почало підживлювати грунт. У XVIII ст. існувало вже три способи удобрення грунту: вапнування, угноєння чи приорювання зеленого добрива, та покращення грунту за рахунок підвищення якості обробітку. Найпростішим способом підтримання родючості грунту було періодичне виділення орних площ під пасовища, в основному на один-два роки. Застосовувались також різні форми сівозміни, які спочатку стосувалися лише зернових культур, а згодом у сівозміну почали вводити і технічні культури.

Головні знаряддя обробітку грунту не змінилися, ними залишалися традиційний плуг, різноманітні рала, соха, мотики, сапи та ін. Сільське господарство орієнтувалось на вирощування зернових культур, серед яких переважали жито, пшениця, ячмінь, овес, гречка, горох. Зростала частка технічних культур, зокрема, коноплі, льону, тютюну, з початку XVII ст. у верхів’ї басейну р. Стир поширилася кукурудза, з кінця XVIII ст. почали вирощувати картоплю і конюшину. Населення басейну вирощувало і городні культури: капусту, ріпу, гарбузи, часник, цибулю, пастернак, хрін, петрушку. Значного поширення набуло садівництво, найбільші сади зосереджувались при монастирях.

Наявність велих пасовищ та запасів барди на гуральнях сприяло розвитку тваринництва. Жителі басейну почали розводити овець та волів. Розвиток тваринництва сприяв збільшенню площ сіножатей.

Поряд із землеробством і тваринництвом дедалі більшу роль відігравали сільськогосподарські промисли - обробка льону, коноплі, млинарство, ґуральництво, броварництво, медоваріння, гутництво, рудництво, торгівля, а також бджільництво, рибальство та мисливство.

Значну роль у господарстві відігравало і ремісництво, зокрема, кравецтво, шевство, ткацтво, сукноробство, ковальство, зброярство, ювелірна справа, бондарство, гончарство, кушнірство, теслярство, виробництво цегли та пороху, виготовлення продуктів харчування та напоїв.

Розвиток ремесл та торгівлі сприяв збільшенню старих та виникненню нових міст, в яких почало виникати мануфактурне виробництво. Виникнення мануфактур було пов’язане з переходом від ручого виробництва до механізованого, спочатку з використанням водяного колеса. Так виникли перші борошномельні, крупорушці, лісопильні мануфактури в басейні р. Стир. Продовжувало розвиватись і металургійне виробництво, у руднях, на місцевій сировині, виплавляли залізо та виготовляли візні металеві вироби. У XVI ст. у Луцьку почали виготовляти папір. В ХУШ ст. значного розвитку набуло виробництво скла. Розвивались нові форми виробництва у ткацтві, та нові лісові промисли: виробництво смоли, дьогтю, лісопильні. Значого поширення набуло виробництво поташу, шкіряний та гончарний промисли, виробництво будматеріалів.

З початком промислового перевороту в 30-40 рр. ХІХ ст. розпочалися і певні зрушення в сільському господарстві, зокрема збільшилася частка посівів технічних культур: льону, конопель, тютюну, хмелю, цукрового буряка. З льону та конопель виготовляли прядиво, що було цінною сировиною для полотняних мануфактур, ткачів, ремісників, а також олію. Цукровий буряк став основною сировиною для цукроварень. Найважливішою з сільськогосподарських культур, у межах басейну, стала картопля, яка широко використовувалась в харчуванні, виготовленні горілчаних виробів та як корм для тварин.

На поміщицьких полях почали впроваджувати фабричні знаряддя обробітку грунту: сіялки, віялки, жатки, кінні молотарки. Почали застосовувати багатопільну трав'яну систему землеробства, закладати елементи плодозмінної системи. Важливе значення в системі сівозмін почали займати конюшина, вика, люцерна, що сприяли поліпшенню структури грунту та слугували кормом для тварин. В другій половині ХІХ ст. розпочалося осушення заболочених земель. Значна увага приділялася удобрюванню полів органічними добривами, гноєм та попелом.

У середині ХІХ ст. значні зміни відбулися у тваринництві, почали створювати кінні заводи, розводити корів різних порід, займатися племінною справою. Зросло поголів’я не лише тяглових, але й спортивних коней, швидко розвивалося вівчарство, птахівництво, свинарство, бджільництво, розведення риби.

На розвиток сільського господарства басейну р. Стир негативний вплив мала Перша світова війна, яка призвела до зменшення посівних площ, зубожіння селян, та економічної розрухи загалом. У ході війни була знищена велика кількість лісів та спалена значна частина сільських поселень. Війна призвела до скорочення промислового виробництва. У післявоєнний період понад 80 % населення регіону займалося сільським господарством. З промисловості більш менш розвиненою була лише цукрова.

З початком Другої світової війни на землях басейну р. Стир розпочалась колективізація. Уже в 1940 p. виникли перші колгоспи. До середини 1941 p. було колективізовано близько 13 % селянських господарств [94]. Війна призвела до значних руйнувань, як окремих підприємств, так і цілих сіл та містечок, знищення значної частини населення. В ході відступу як радянських, так і німецьких військ нерідко застосовувалась тактика «спаленої землі», було спалено тисячі гектарів збіжжя, знищено сільськогосподарський реманент. Підприємства перепрофільовувались на виробництво оборонної продукції. Значного впливу зазнали ландшафти басейну р. Стир і в наслідок, власне, бойових дій, вибуху бомб, будівництва окопів та ін.

В післявоєнний період, знову продовжився процес колективізації, що призвів до знищення значної частини приватних господарств та виселення корінного населення. Сільське господарство велося екстенсивним способом, продовжувалося швидке розширення оброблюваних площ без відповідного зростання матеріально-технічних ресурсів, зберігався низький агротехнічний рівень виробництва. Лише у 1950 р. сільськогосподарське виробництво досягло довоєнного рівня. З другої половини 50-х років було розпочато механізацію та автоматизацію виробничих процесів, що стосувалося і сільського господарства. Це в свою чергу сприяло збільшенню врожайності.

У 60-70х рр. рівень сільськогосподарського виробництва підвищувався за рахунок тотальної хімізації та меліорації перезволожених земель. У післявоєнний розпочалася відбудова зруйного промислового виробництва. Механізаця та автоматизація виробничих процесів сприяла створенню та розбудові нових підприємств, зокрема підприємств легкої, будівельної, автомобільної, харчової, деревообробної промисловості.

В 1973 р. у басейні розпочалося будівництво Рівненської АЕС. У грудні 1980 року відбувся пуск першого енергоблоку. Нині на РАЕС функціонує чотири атомних енергоблоки, що виробляють близько 11-12 млрд кВт/год електроенергії. Річка Стир виконує роль водойми-охолоджувача атомної електростанції і віддає їй близько 3 куб.м/с води.

Сучасний вплив господарської діяльності на стан басейну

Протягом століть вплив господарської діяльності на природу басейну р. Стир постійно посилювався, особливо інтенсивним цей процес став у ХХ ст. Антропогенна діяльність стає все інтенсивнішою і все різноманітнішою і сьогодні, впливу зазнають всі компоненти ландшафту: змінюється склад атмосферного повітря та поверхневих вод, зазнають змін ґрунти, рослинний і тваринний світ.

Оскільки басейн Стиру розміщений у межах різних природних зон та геоморфологічних об’єктів інтенсивність та види антропогенного впливу дещо різняться в пониззі та верхів’ї басейну.

Територія пригирлової поліської частини басейну зазнала значного антропогенного впливу внаслідок аварії на Чорнобильській атомній електростанції; необґрунтована осушувальна меліорація призвела до трансформації ландшафтів, збільшення густоти річкової мережі, вирівнювання русел річок, їх замулення, зниження родючості ґрунтів та їх деградації; недосконала система ведення сільського господарства сприяла погіршенню екологічного стану агроландшафтів; потужні центри локального забруднення, зокрема м. Вараш (Кузнецовськ) та Рівненська АЕС, є потенційно небезпечними об’єктами.

Верхів’я басейну відзначається повсюдним поширенням площинного змиву, глибинного розмиву, а отже і високим рівнем еродованості поверхні; інтенсивне сільськогосподарське освоєння (розораність території становить до 65%) сприяє значній деградації ґрунтового покриву, зростання рівня урбанізації призводить до формування потужних локальних центрів забруднення - міст; недосконала структура господарства з низьким рівнем екологічності веде до збільшення викидів в атмосферне повітря та поверхневі води.

Інтенсивність антропогенного впливу на басейн р. Стир постійно зростала протягом всього періоду освоєння його людиною, в окремих випадках антропогенний чинник виступає середовищеформуючим. Аналіз зростаючого антропогенного впливу стає необхідним при вивченні басейнової системи, особливо з метою прогнозування її стану в майбутньому.

Найбільший вплив на стан ландшафтів басейну Стиру, на наш погляд, чинять будівництво ставків та водосховищ, меліоративні роботи, зведення лісів, розорювання земель та урбанізація.

Створення штучних ставків та водосховищ суттєво впливає на ландшафти басейну, подекуди (в місцях затоплення) повністю знищуючи їх, а також на гідрологічний режим річки Стир та її приток. Штучні водойми створюються для регулювання річкового стоку, вони здатні, за рахунок накопичення води, знижувати небезпеку повеней, за рахунок віддачі - зменшувати негативні прояви посух. Ставки та водосховища створюють для потреб водозабезпечення населення та промисловості, а також з метою виробництва дешевої енергії.

Площа дзеркала ставків та водосховищ у межах басейну р. Стир становить 52,2 км , що складає 0,4 % території басейну. Найбільшими штучними водоймами в басейні є Хрінницьке водосховище, розміщене і верхів’ї р. Стир та Млинівське водосховище на р. Іква.

Хрінницьке водосховище суттєво впливає на гідрологічний режим р. Стир. Найбільший вплив водосховища спостерігаємо в період повені. Внаслідок скиду води у передповеневий період та затримання її, власне, у період повені, загальний рівень повені дещо знижується, але тривалість її, навпаки, збільшується. Так , у період спрацювання водосховища ми спостерігаємо яскраво виражений пік повені в квітні, тоді, як в період затоплення чаші тривалість повені збільшується до двох місяців (березень-квітень). Водосховище допомагає і знівелювати рівні дощових паводків. Воно впливає як на гідрологічний режим Стиру нижче по течії, так і вище. Підпор Хрінницького водосховища сприяє підвищенню рівнів повені та збільшенню її тривалості у верхів’ї басейну.

Негативний прояв створення і функціонування штучних водосховищ, загалом, та Хрінницького, зокрема, полягає у затопленні значних площ заплав та низьких терас, заболоченні територій у підпорах штучних водойм, що сприяє погіршенню якості води, її цвітінню, зміні видового складу флори і фауни.

Не менший вплив на басейн р. Стир чинить і широкомасштабна осушувальна меліорація, що набула найбільшого розмаху в 50-70-х роках ХХ століття у межах пригирлової поліської частини басейну, а також у межах Малого Полісся. Осушувальна меліорації, спрямована на перетворення заболочених і перезволожених земель в високопродуктивні сільськогосподарські угіддя. Вона викликає зміни в ландшафтах басейну р. Стир сприяючи трансформації ґрунтового покриву, поверхневих і підземних вод, рослинного і тваринного світу.

Внаслідок проведеної осушувальної меліорації площі заболочених земель в басейні р. Стир протягом останнього століття скоротилися у понад 6 разів. Так, площа заболочених територій басейну на початку ХХ ст. становила 1554 км , на початку ж ХХІ ст. - 234,7 км2, тобто у відсотковому відношенні зменшилась з майже 12 % до 1,8 % .

Трансформація природних комплексів внаслідок меліорації, перетворення великих площ заболочених територій в сільськогосподарські угіддя, будівництво польдерних систем призводить не тільки до поліпшення земель, а й до корінного перетворення водного, теплового, агрохімічного режимів територій, глибокої зміни просторової структури і зовнішнього вигляду басейну, до зменшення видів біологічного різноманіття, до зниження чисельності багатьох видів рослин і тварин, до заміни вихідних домінуючих груп новими.

Найбільш відчутний вплив на навколишнє середовище зробило осушення земель на початковому етапі меліоративного будівництва, адже воно проводилося без урахування екологічних умов і вимог охорони природних комплексів. До середини шістдесятих років у результаті реалізації недостатньо науково обґрунтованих положень і рекомендацій з технології проведення меліорації й освоєння осушених боліт виявився ряд негативних явищ і процесів, як на меліорованих територіях, так і в суміжних, наслідком чого став недобір сільськогосподарської продукції та загострення екологічної ситуації у регіоні. Великим екологічним недоліком стало спрямлення сотень малих річок, які були перетворені в обваловані канали, а їх заплави практично повністю розчинялися.

Досить актуальною і невирішеною загальноєвропейською проблемою є збереження органогенного шару меліорованих торфових ґрунтів, потужність якого під впливом процесів ущільнення, мінералізації і дефляції щорічно зменшується на 1-2 см. Спрацювання торф'яного шару викликає ряд негативних процесів і явищ на прилеглих до меліорованих землях і призводить до порушення екологічної рівноваги в природному середовищі: падіння рівня грунтових вод, пересихання малих річок, випадання цінних рослинних асоціацій, погіршення мікроклімату, збільшенню евтрофізаціі вод у річках та озерах, зниження родючості піщаних грунтів, що раніше використовувалися під ріллю, і виникненню вторинно розвіювальних пісків. При інтенсивному розвитку процесів мінералізації водорозчинні продукти розкладання торфу потрапляють у водоприймачі та забруднюють воду, яку споживає населення далеко за межами меліоративних об'єктів. По річках Прип'ять і Дніпро в Чорне море з осушених боліт щорічно надходить близько 1,5 млн. т. мінеральних і до 700 тис. т. агресивних водорозчинних органічних речовин. Повне руйнування торф'яного шару на великих осушених територіях Полісся сприяє посиленню загрози великих кліматичних змін у Європі та перебудови в гіршу сторону всього комплексу біорізноманіття.

Сьогодні осушувальні системи досить часто не виконують своєї функції, їх канали замулені, а польдерні системи зруйновані. У басейні широкого поширення набувають процеси вторинного заболочення, особливо в пониззі.

Загалом, великомасштабна осушувальна меліорація викликали значну трансформацію природного середовища басейну р. Стир. В поліській частині басейну вона відіграли вагому роль у зменшенні площі природних лісів. Процес трансформації природних лісових ландшафтів у верхів’ї басейну відбувався ж за рахунок збільшення частки сільськогосподарських угідь. Розпочався він ще у неоліті, продовжується і нині. За останнє століття площа лісів у басейні р. Стир скоротилася на 1710 км кв., що становить 13,2 % загальної площі.

Найпомітніші зміни лісистості басейну характерні для модальних ділянок Волинського Опілля, де частка лісів скоротилася на 15 %, Передполісся - 19 % та Полісся - також 15 %. Найменших змін зазнали ландшафти Малого Полісся. Варто також зазначити, що на зменшення частки лісів вагомий вплив чинить і зростання кількості населення, що сприяє розширенню площі населених пунктів, а також будівництво промислових об’єктів, зокрема, Рівненської АЕС, та її міста супутника м. Вараш (Кузнецовськ).

Зменшення площі лісів веде до збільшення частки орних земель, які у басейні становлять 44 % загальної площі. Зведення лісів і перетворення їх на орні землі впливає на формування поверхневого стоку, стоку наносів, збільшення мутності та зміни хімічного складу поверхневих вод, не кажучи вже про знищення природного біорізноманіття та мікрокліматичні зміни. Зяблева оранка сприяє затриманню талих чи дощових вод у нерівностях рельєфу, внаслідок чого посилюється їх інфільтрація, що веде до зменшення поверхневого стоку. У верхів’ї басейну збільшення частки орних земель, особливо на схилах, посилює ерозійні процеси, що сприяє замуленню русел річок, які акумулюють продукти виносу. Не варто забувати і про вплив хімічних добрив, які застосовуються в сільському господарстві і впливають на хімічний склад поверхневих і підземних вод басейну р. Стир, а також на ґрунти. За останнє століття частка орних земель в басейні зросла на 12 %, найбільше у межах Передполісся на 15 %.

Рівень розораності також суттєво різниться у басейні р. Стир. Найбільшу частка площі басейну орні землі становлять у межах височинних територій, тобто на Волинському Опіллі (65%) та Подільській Височині (53 %), тобто частка орних земель обернено пропорційна до частки лісистості. Найменшу площу орні землі займають у межах Полісся (18%).

Сучасний вплив рівня урбанізації на стан басейну р. Стир важко переоцінити, адже у басейні нині проживає близько 800 тис. осіб, (густина населення становить 61 особа/км ) розміщено понад 500 населених пунктів, 98 з яких - безпосередньо вздовж берегової смуги р. Стир, 53 - вздовж берегової смуги її найбільшої притоки р. Іква, 12 міст.

Населені пункти, особливо міста, виступають найбільшими стаціонарними точковими джерелами забруднення ландшафтів басейну р. Стир. Зростання кількості міського населення сприяє зростанню густоти транспортних шляхів, каналізаційних систем, площ покритих твердим покриттям, будівель різного призначення, промислових підприємств, збільшенню кількості відібраних і стічних вод, сміттєзвалищ та інших потенційно небезпечних в екологічному плані об’єктів. Варто зауважити, що процес урбанізації подекуди повністю знищує природні ландшафти, порушуючи, навіть такий стійкий до антропогенного впливу компонент, як рельєф.

Більш локальними, але не менш потенційно-небезпечними забруднювачами басейнової системи р. Стир є підприємства. В басейні р. Стир у м. Вараш (Кузнецовськ) знаходиться Рівненська АЕС, що належить до радіаційно-небезпечних об’єктів, розміщена велика кількість об’єктів водопровідно-каналізаційного господарства, хімічно-небезпечних, вибухо-пожежонебезпечних об’єктів, підприємств з оброблення, знешкодження та утилізації відходів, захоронення твердих побутових відходів.