Карта реки Стырь №3: Луцк – Рожище – Дубище – Боровичи

Карта реки Стырь №3: Луцк – Рожище – Дубище – БоровичиСкачать «Карта реки Стырь №3: Рованцы – г.Луцк – Милуши – Жидычин – Кульчин – Рокини – Валерьяновка – г.Рожище – Топольно – пгт Дубище – Вишенки – Сокол – Навоз – Незвир – Боровичи» 

Скачать «Карты рек для водного туризма: Днепр, Десна, Днестр, Южный Буг и др.»  бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

На формування території басейну річки Стир, як і будь-якого природно­антропогенного комплексу, впливає ряд чинників: геологічна будова, рельєф, клімат, поверхневі води, ґрунти, рослинний та тваринний світ, людина

Територія басейну р. Стир суттєво різниться за особливостями прояву фізико-географічних умов. В основі басейну залягають докембрійські кристалічні породи, які покриті тріщинуватими і сланцеватими відкладами силуру. Ближче до поверхні залягають відклади крейди - мергелі, крейда, вапняки. Крейдова товща у верхній і середній частинах басейну перекрита сірими пісками неогенового віку. Поверхневий шар складають четвертинні відклади, представлені мореною, флювіогляціальними пісками і суглинками, а у верхів’ї - потужними товщами лесу.

Рельєф басейну р. Стир характеризується рівнинною поверхнею з абсолютними висотами від 440 м ( гора Високий Камінь) до 135 м над рівнем моря в гирлі р. Простир. Верхів’я басейну це - височинна територія, що характеризується глибоко врізаними річковими долинами, густою мережею ярів і балок (густота яружно-балкової мережі складає 1-1,25 км на 1 км поверхні). У межах середньої частини басейну спостерігається поєднання горбисто-гривистого рельєфу та низовин. Пониззя басейну знаходиться у межах Поліської низовини, а саме Волинського Полісся, яке характеризується переважанням низького рельєфу, наявністю густої гідрографічної мережі зі слабким розчленуванням поверхні і малим поперечним і поздовжнім похилом, близьким заляганням ґрунтових вод і значною заболоченістю. Рельєф басейну створює сприятливі умови для прояву активності водного чинника.

Рельєф басейну р. СтирОсобливості геологічної історії визначили характер рельєфу басейну р. Стир, який загалом характеризується рівнинною поверхнею з абсолютними висотами від 440 м над рівнем моря у верхів’ї (гора Високий Камінь) до 135 м у гирлі р. Простир.

Верхів’я басейну це - височинна територія, що характеризується глибоко врізаними річковими долинами, густою мережею ярів і балок (густота яружно - балкової мережі складає 1-1,25 км на 1 км2 поверхні).

У межах середньої частини басейну спостерігається поєднання горбисто - гривистого рельєфу та низовин. Дюни і піщані підняття утворюють гряди давньольодовикових відкладів, які і виконують роль вододілів.

Пониззя басейну знаходиться у межах Поліської низовини, а саме Волинського Полісся, яке характеризується переважанням низького рельєфу, наявністю густої гідрографічної мережі зі слабким розчленуванням поверхні і малим поперечним і поздовжнім похилом, близьким заляганням ґрунтових вод і значною заболоченістю.

Рельєф басейну р. Стир здається досить одноманітним (височинна південна частина та низовинна північ), але під дією льодовиків, поверхневих та підземних вод, вітру, рослинних організмів, а також людини морфоструктура басейну значно ускладнилася морфоскульптурними формами рельєфу. Рухаючись від витоків до гирла річки, в басейні чітко виділяються чотири рівневі яруси: Подільська височина, Мале Полісся, Волинська височина та Волинське Полісся.

Невелика частина верхів’я долини р. Стир, а також долини р. Іква знаходяться у межах низькогірного пасма Вороняки. Основна частина пасма розташована на півдні Бродівського району, простягається від верхів’я р. Золочівки до р. Ікви та р. Слонівка. Абсолютні висоти тут коливаються у межах від 260 м в долинах рік до 440 м на вододілах. Від Малого Полісся пасмо відмежоване високим різким уступом з перепадом висот 50 - 250 м. Вороняки характеризуються поширенням горбисто-пасмового рельєфу, розчленованого короткими, але глибоко врізаними ярами, балками та долинами річок. Переваження денудаційного рельєфу зумовлено близьким заляганням до поверхні мергелів, крейди та вапняків. Заплави річок у межах даної території часто заболочені, схили долин досить круті.

Знижену рівнину, що відділяє Волинську височину від Північного краю Поділля називають Малим Поліссям. Походження його пов’язано з тектонічними причинами: утворенням Подільського уступу. Найбільш важливу роль у формуванні сучасного рельєфу Малого Полісся відіграла ерозійно-акумулятивна діяльність талих вод льодовика.

Рівнина має вигляд плоскої одноманітної поверхні з окремими ділянками піщаних відкладів та поширеними на них еоловими формами (поблизу м. Радивилів). Переважають абсолютні висоти від 210 м до 250 м, в долинах річок - 190 - 200 м. Долини річок Стиру, Ікви, Пляшівки мають незначний вріз до 40 м, широкі, переважно заболочені заплави, здебільшого осушені, та перші надзаплавні тераси, що плавно переходять у низькі межиріччя. Загалом рівнинність поверхні, наявність боліт та пісків дуже нагадують поліські ландшафти. З невеликими за площею виходами крейди пов’язане утворення, на карбонатній основі, рельєфу з денудаційними ознаками.

Загалом, Мале Полісся можна характеризувати, як внутрішню котловину в межах Волино-Подільської височини, що характеризується надзвичайно рівним рельєфом з майже непомітним похилом. Найбільш вирівняною є центральна смуга Малого Полісся, окраїни - припідняті і слабо хвилясті. Особливо виразно це проявляється на північній (перед Волинською височиною) смузі, де близько до поверхні виходять мергелі. Подібна ситуація спостерігається і з південного боку Малого Полісся, де відклади мергелю знову близькі до поверхні.

У центральній частині Малого Полісся поширена майже плоска поверхня з ледь вираженою хвилястістю і локальними перевищеннями 3-10 м. Річки тут течуть у слабо виражених долинах, а на межиріччях багато майже безстічних заболочених знижень. Вододіли виражені дуже слабо і лише в окремих випадках простягаються виразними прямолінійними пасмами.

Поширеними тут є дюни, що розташовані поодиноко групами чи ланцюгами. Дюни мають відносні висоти 5-15 (до 25 м) м, а крутизна їх схилів - 3-15 градусів. Дюни є характерним елементом рельєфу в околицях Бродів, вони, майже завжди вкриті лісами.

Центральну частину басейну р. Стир займає Волинська височина, яка чіткими уступами відмежована від Волинського Полісся на півночі та Малого Полісся на півдні. Височина становить похилену лесову рівнину, що поступово знижується в напрямі Полісся. Поверхня височини рівна, місцями хвиляста, складена крейдовими відкладами, на півночі набуває рис характерних для Полісся, на півдні - для Подільської височини. Нестійкі до розмиву лесові товщі сприяють розвитку яружно-балкового рельєфу, який є чи не найпоширенішим на даній території.

Пристирська ділянка Волинської височини представлена у вигляді похилої лесової рівнини, порізаної численними ярами, балками та річковими долинами. Балки здебільшого короткі, довжиною до 3 км, при ширині 0,5 км, але глибокі (20-30 м), з увігнутим поздовжнім профілем. Найбільш розчленована поверхня долини на півдні Волинської височини, між містами Берестечком та Гороховом, де абсолютні висоти становлять майже 300 м, а також у межах Вовчанської височини у межиріччі р. Стир та р. Іква.

Значні площі у межах височини займають долинні форми рельєфу. Коритоподібні долини річок врізані на глибину до 70 м перетинають височину в субмеридіональному напрямку, сягаючи докрейдових девонських відкладів в басейнах найбільших рік - Стиру та Ікви. Структура корінних порід вплинула на напрямок долини річки та на її морфологію. У межах височини, долина Стиру відзначається чіткими обрисами, яскраво вираженою заплавою, першою та другою надзаплавними терасами.

Ширина заплави коливається межах від 100-150 м до 1,5 км. Досить часто заплава одностороння, майже всюди заболочена (долини річок Липа, Чорногузка).

Перша надзаплавна тераса краще збереглася і тягнеться суцільною смугою вздовж правого берега, ширина її коливається у межах від 500 м (нижче гирла р. Липа) до 5 км. На лівому березі тераса досить часто приривчаста, представлена у вигляді плоскої слабо розчленованої поверхні, що піднімається над заплавою на 7-10 м. Поблизу с. Хрінники заплава набуває Поліського вигляду, поверхня її вкрита піщаними горбами та пасмами висотою до 5 м, що вкриті сосновими лісами.

Друга надзаплавна тераса поширена на обох берегах р. Стир і піднімається над заплавою на висоту до 20 м. Ширина її коливається у межах від 0,5 км до 4 км, найширша вона поблизу гирла р. Ікви. Поверхня другої надзаплавної тераси рівнинна, але дуже розчленована ярами та балками, схили часто ускладнені обвалами та зсувами.

Волинське Полісся становить найнижчий гіпсометричний рівень у межах басейну р. Стир і приурочене до її пригирлової ділянки, лежить в області інтенсивних опускань. Поліський краєвид відзначається відсутністю значних нерівностей, плоскою, вирівняною поверхнею.

Головну роль у формуванні рельєфу Полісся відіграли талі води льодовика. Найбільшого поширення вони набули під час окського та дніпровського зледенінь. Найбільше льодовикові комплекси рельєфу представлені у межах Волинського моренного пасма. З часом, під дією флювіальних, еолових та інших екзогенних процесів, моренна рівнина втратила притаманні їй риси рельєфу. Моренне пасмо представлене у вигляді залишків кінцевоморенних та крайових утворень дніпровського льодовика, які простягаються у вигляді окремих горбів, валів та пасом, висотою до 40 м. Ці пасма розділені заболоченими зниженнями. Волинське пасмо має форму витягнотуї на південь дуги та простягається, у межах басейну, смугою шириною до 15 км, від смт  Маневичі через смт Рафалівка на смт Володимирець.

На південь від Волинського пасма значного поширення набули форми рельєфу, утворені внаслідок перевідкладення моренного матеріалу талими водами льодовика. Цими потоками були утворені прохідні флювіогляціальні (зандрові) долини, найбільшою з яких була прадолина Стир-Словечна. Прадолини були перекриті молодшими відкладами, і в сучасному рельєфі мають вигляд плоских, сильно заболочених рівнин. В поліській частині басейну р. Стир зустрічаються ози - вузькі (до 70-100 м) піщано-гравійні вали з численними валунами, висотою до 7-12 м, які утворилися внаслідок нагромадження моренного матеріалу в крайових тріщинах льодовика та у підльодовикових руслах (поблизу смт. Рафалівка та Білого озера). Збереглися також валунно-суглинисті конуси виносів та відклади прильодовикових озер, які простягаються від Любитова, через Маневичі та Старий Чарторийськ на Дубровицю. В зоні кінцево-моренних горбів збереглися озерно-льодовикові рівнини.

Важливу роль у формуванні сучасного рельєфу поліської частини басейну відіграли поверхневі водотоки, що мали визначальну роль в формуванні річкових долин, як власне р. Стир, так і її приток.

Пригирлова ділянка р. Стир відзначається типовим Поліським рельєфом. Геоморфологія річкових долин Полісся суттєво відрізняється від Волинської височини: ширина долини збільшується, а висота схилів і їх крутість, навпаки зменшуються, тераси та заплава значно розширюються, що призводить, вцілому, до втрачання долиною чітких обрисів. Виняток становить лише частина річкової долини між Старим Чарторийськом і Рафалівкою, адже тут річка Стир прорізує Волинське моренне пасмо і долина, заглиблюючись на 35-40 м, набуває типового характеру долини прориву. На ділянці прориву виділяється лише заплава та перша надзаплавна тераса. В напрямку до гирла долина р. Стир розширюється, заплава досягає 2,5-4 км, стає більш заболоченою, береги знижуються. Перша надзаплавна тераса піднімається над рівнем води лише на 3-4 м при ширині до 5 км. Нижче с. Мульчиці долина р. Стир перерізує другу надзаплавну терасу Прип’яті, а біля Перекалля зливається з першою надзаплавною терасою Прип’яті.

Характерними для пониззя басейну р. Стир є карстові форми рельєфу, представлені западинами різних форм і глибин. Часто такі западини заповнюються водою, утворюючи озера, найбільшим серед яких є Біле озеро у Володимирецькому районі. Досить поширені замулені карстові западини, що являють собою округлі заболочені зниження. Карстові форми приурочені до місць близького залягання крейдово-мергельних порід, що мають багато легкорозчинного у воді вапна. Вимиванню вапна сприяє наявність великої кількості тріщин в крейдових породах, а також значна кількість опадів та близькість підземних вод. Найбільшого поширення карстові форми рельєфу набули поблизу смт Маневичі.

Для Поліської частини басейну р. Стир характерне поширення денудаційних форми рельєфу, що пов’язано з близьким заляганням до поверхні корінних порід, особливо порід крейдового періоду. Денудаційний рельєф виявляється у вигляді окремих крейдяних горбів, розлогих куполів та вододільних пасм, що майже позбавлені відкладів антропогенного часу. Такий рельєф характерний для південно-поліської частини басейну річки Стир.

Територія характеризується поширенням еолових форм рельєфу, що утворилися внаслідок перевіювання флювіогляціальних та алювіальних пісків. Еоловий рельєф представлений параболічними дюнами висотою до 10-15 м, валами, горбами та піщаними пасмами, поширеними переважно вздовж р. Стир та її приток, рідше на вододілах. Утворення цих форм рельєфу пов’язано як із природніми факторами, зокрема з посушливими міжльодовиковими епохами, так і з діяльністю людини (вирубкою лісів).

Значного поширення у межах Стирського Полісся набув рельєф органогенного походження, представлений торфовищами (купинами, заповненими водою зниженнями).

Вцілому ж, басейн р. Стир характеризується добре виробленою долиною, переважно трапецієвидною, на окремих ділянках річки нечітко вираженою і тільки у верхів'ї - V-подібною. Переважна ширина долини - 1-2 км, у верхів'ї звужується до 200-300 м. Схили долини, заввишки 5-15 м, місцями досягають 30-35 м (біля сіл Липа, Підлісці, Чорторийськ, Полонне, Рафалівка). У верхній і середній течії схили круті або помірно круті, місцями близькі до прямовисних (села Новосілки, Хрінники, Мстишин, Підгайці, Малий Боратин та ін); в нижній течії - помірно круті чи пологі. Майже всюди схили долини слабо розчленовані, здебільшого відкриті, розорані, місцями заліснені, переважно піщані або суглинисті, рідше - супіщані або глинисто-піщані (у пониззі).