Карта реки Стырь №4: Боровичи – Колки – Стар.Чарторийск – Хряск – Вараш – Стар.Рафаловка

Карта реки Стырь №4: Боровичи – Колки – Стар.Чарторийск – Хряск – Вараш – Стар.РафаловкаСкачать «Карта реки Стырь №4: Незвир – Боровичи – Копылье – пгт Колки – Семки – Куликовичи – Новоселки – Стар.Чарторийск – Маюничи – Козлиничи – Балаховичи – Остров – Хряск – Заболотье – г.Вараш (Кузнецовск) – Стар.Рафаловка» 

Скачать «Карты рек для водного туризма: Днепр, Десна, Днестр, Южный Буг и др.»  бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

 Гідрографічна мережа басейну річки СтирЗ рельєфом тісно пов’язане формування гідрографічної мережі. Сучасна гідрографія басейну р.Стир - це звивисті, спокійні, з зарослим руслом річки і безліч прямих меліоративних каналів, спрямлених річок, а також різних водойм природного та штучного походження і боліт.

У межах верхів’я басейну р. Стир домінують швидкості течії близько 1 м/с, тому тут переважають процеси виносу речовин, в напрямку гирла, збільшуються площі мертвої зони, і в прибережній частині домінуючими стають процеси акумуляції. Окремі ділянки р. Стир у межах Малого Полісся (с. Пляшева, с. Мерва) та Полісся (с. Уріччя) характеризуються значними площами зони затишку та мертвої зони, для них характерне значне поширення водної та болотної рослинності.

Окрім цього у напрям гирла р. Стир спостерігаємо збільшення ширини русла та зменшення глибини його врізу, що спричинено особливостями геологічної будови підстилаючої поверхні та зменшенням похилів річки.

Заплава річки двостороння, у верхній і середній течії шириною 0,7—1,0 км, місцями розширюється до 3—4,5 км або звужується до 0,3—0,4 км, у верхів’ї місцями взагалі відсутня. У нижній течії переважна ширина заплави 2—4 км. У багатьох місцях межа заплави нечітко виражена - води річки зливаються з талими водами на прилеглих болотах. У гирловій частині заплава зливається з заплавою р. Прип'ять. До м. Луцьк заплава переважно суха, лучна з рівною поверхнею, слабко пересічена старицями, складена в основному суглинними і мулисто- глинистими ґрунтами. Виняток становить лише частина заплави у межах Малого Полісся, що зазнає підпору від Хрінницького водосховища, а також район Берестечка та Пляшевої. Нижче м. Луцьк велика частина заплави заболочена, спочатку вона лугова, а в міру наближення до гирла стає чагарниковою і зрідка лісовою; поверхня її вкрита купинами, пересічена старицями, протоками, рукавами, а також осушувальними канавами; ґрунти торф'янисті.

Русло, в основному, помірно і слабо звивисте, місцями у верхній і середній течії річки - сильнозвивисте, а на пригирлових ділянках пряме, переважно нерозгалужене (острови зустрічаються рідко і всі вони невеликих розмірів). У верхній течії русло, суцільно заросле водною рослинністю, у середній і нижній - заростає тільки біля берегів і, крім того, часто заростає верболозом.

Від гирла р. Слонівка до впадіння р. Іква та між селами Боровичі і Старі Коні плеса і перекати безперервно чергуються. В інших місцях - зустрічаються рідко. Рухаючись від витоків до гирла, відмічається, що у верхній течії русло річки вузьке (від 2—3 до 10—20 м), в середній і нижній - розширюється до 30—50 м. Найбільша ширина річки спостерігається біля м. Зарічне (75 м).

Проведене дослідження (червень—липень 2010 р.) показало, що глибина річки на перекатах становить 0,5—1,5 м, на плесах - 2,0—3,5 м, в окремих ямах - до 6,7—8,6 м. Середня швидкість течії - 0,2—0,5 м/сек, на деяких перекатах досягає 1,0—1,2 м/сек. Дно річки переважно рівне, піщане, на плесах - мулисто-піщане, на окремих перекатах - нерівне, кам'янисте.

Береги річки, висотою від 1 до 3 м (іноді, зливаючись зі схилами долини, досягають 10—15 м), круті і дуже круті. У верхній течії вони суглинисті і рідше торфові, зарослі чагарником, в нижній - малостійкі, розмиті, піщані або торфові, покриті лучно-болотною рослинністю, місцями чагарником і окремими деревами (вільха, верба).

Похил у межах басейну змінюються в діапазоні від 0,25 до 1,9 %о. Така диференціація зумовлена геолого-геоморфологічною будовою території. Найменші похили приток характерні для заболочених територій Поліської низовини (р.Стубла - 0,25 %о, р.Оконка - 0,26 %о).

Гідрографічні характеристики рік басейну СтируДолина р. Стир розміщена в декількох геоморфологічних районах. Кожен район відповідає певному гіпсометричному рівню, відмінними похилами поверхонь, особливостями геологічної будови, а отже і розвитком тих чи інших геоморфологічних процесів .

Для Подільської височини найбільш характерний розвиток ерозійних процесів, підвищення інтенсивності яких пов’язано з діяльністю людини, особливо сільськогосподарською. Збільшення кількості та розмірів ярів, особливо інтенсивно розвивається в місцях з найбільшим похилом. Яри подекуди сягають у довжину до кількох сотень метрів. Часто в долинах річок зустрічаються зсуви та обвали, приурочені до Північно-Подільського уступу.

У межах Волинської височини найбільш вираженою є ерозія, як лінійна, так і площинна, чому сприяють значні похили поверхні та наявність легкорозмивних лесових порід. Яри та балки характеризуються досить значною глибиною врізу, що подекуди сягає 30 м, V - подібним поперечним профілем, та крутими, місцями обривистими, схилами. Найбільш розчленованою частиною Волинської височини у межах басейну р. Стир є Повчанська височина в межиріччі Стиру та Ікви.

Долина р. Стир у межах Волинської височини часто утворює односторонню заплаву, а тому меандруючи, річка тут безпосередньо близько підходить до високих уступів надзаплавних терас. Тераси, утворені легко розмивними лесоподібними суглинками та супісками, легко руйнуються. Це призводить до поширення зсувів та осипів. Вони, приурочені до лівого берега р. Стир (с. Боратин, с. Підлісці та ін.), поблизу с. Рокині ерозія руйнує весь схил першої надзаплавної тераси, у с. Валер’янівка довжина еродованого берега становить 170 м, с. Милуші (довжина еродованого берега 30 м). Особливо загострилася ситуація під час повені 1999 року, коли обвалилися два блоки берега довжиною 34 і 44 м у районі Вишкова, та відбувся зсув схилу завдовжки 72 м у с. Вербаїв. Активізація ерозійних процесів властива також для території поблизу сіл Малево, Береги, Добрятин, Остріїв, Межиріччя, Ставрів, Топілля та ін.

Для Волинської височини, характерне поширення карстових та суфозійних процесів. Найпоширенішими формами рельєфу тут є карстово-суфозійні лійки, які зустрічаються практично на всіх геоморфологічних рівнях, окрім заплави. Процеси заболочування приурочені лише до заплав річок, а вторинного заболочування - до ділянок, що зазнали осушувальної меліорації в 70-х рр. минулого століття.

У межах Волинського Полісся найбільш поширеними є процеси заболочування (особливо вторинного), підтоплення, карстоутворення та еолові процеси на переосушенних меліорованих землях.

Природний процес заболочення зумовлений надмірним зволоженням території, особливостями геологічної будови (незначною дренованістю території, неглибоким заляганням ґрунтових вод) та рельєфу, функціонуванням гідрологічної мережі. Вторинне заболочення, у межах басейну, пов’язане з порушенням у функціонуванні чи припиненням функціонування меліоративної системи або певної її частини. Найбільш інтенсивно процеси вторинного заболочення проявляються у знижених місцях, заплавах (заболочених старицях).

Сучасний процес підтоплення, що пов’язаний як з дією природних, так і антропогенних чинників, і виявляється в підвищенні рівня ґрунтових вод внаслідок порушення водного балансу території, що призводить до погіршення умов виробничої діяльності та проживання людей. Процес підтоплення характеризується періодичністю проявів і пов’язаний з повеневим режимом та паводками. Підтоплення найбільш характерне для пригирлових ділянок приток р. Стир, заплави річки, а особливо для території в межиріччі р. Стир та р. Простир на території Білорусії.

Для пониззя басейну р. Стир характерними є карстові процеси, особливо, вздовж Волинського моренного пасма. Зазвичай карстові процеси пов’язані з природними чинниками, але досить часто їх підсилення, спричинене діяльністю людини. Яскравим прикладом антропогенної активізації карсту стало будівництво Рівненської АЕС, внаслідок якого на правому березі р. Стир та другій надзаплавній терасі у 1980-1984 рр. активізувалися процеси розчинення карбонатних товщ, що виявилось в утворенні численних провалів, як на території проммайданчика АЕС, так і під бетонними блоками основних конструкцій.

Активізація карстових процесів спричинена також будівництвом шляхів сполучення, що служать гідрогеологічним бар’єром і сприяють перерозподілу та локалізації водного стоку, а також зростанню агресивності вод, та збільшенню механічних навантажень на розчинні карбонатні товщі. Прикладом можуть служити 15 карстових лійок, діаметром до 15 м та глибиною до 8 м в Маневицькому районі поблизу с. Старий Чорторийськ , що утворилися після будівництва асфальтової дороги, яка сполучає село з шосе Київ - Ковель.

Для поліської частини басейну р. Стир характерне поширення дефляційних процесів на пісках та піщаних ґрунтах, що не закріплені рослинністю, а також на переосушених торфовищах та меліорованих землях. Дефляційні процеси спостерігаються за умов тривалої сухої погоди під час якої верхні горизонтів піщаних ґрунтів висушуються. При великих швидкостях вітру спостерігається розвіювання пісків, що нерідко переходить у пилові бурі. Внаслідок еолових процесів утворюються піщані пасма, що об’єднуються в ланцюги, а також дюни.