Карта реки Ворскла №3: Рябина-Ивановка-Кириковка-Бакировка-Каменка

Історичний регіон Поворскля - селище Кириківка

Скачать карту «Участок реки Ворскла: № 3» /Рябина - Ивановка - Кириковка - Бакировка - Каменка/

Скачать «Карты рек для водного туризма: Днепр, Десна, Днестр, Южный Буг и др.»  бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Історичний регіон Поворскля - селище Кириківка

Поворскля — прилеглі до річки Ворскли території, що тяжіють до неї географічно, економічно та мають певні спільні риси історії розвитку. Це поняття досить широко використовується істориками та археологами.

Нині на Поворсклі найбільші населені пункти Строїтель, Томаровка, Борисовка, Грайворон (у Бєлгородській області), Велика Писарівка, Кириківка, Тростянець, Охтирка, Куземин (у Сумській області), Котельва, Більськ, Опішня, Великі Будища, Диканька, Стасі, Полтава, Старі Санжари, Мала Перещепина, Нові Санжари, Зачепилівка, Білики, Кобеляки (у Полтавській області).

Кириківка — селище міського типу (з 1956 року) Великописарівського району Сумської області України, розташоване за 33 км на південний захід від районного центру, на лівому березі річки Ворскли (притоки Дніпра), в місці впадіння річки Весела в річку Ворсклиця, а її в річку Ворскла. Річки в цьому місці звивисті, утворюють лимани, стариці і заболочені озера. Поруч проходить автомобільна дорога (Т 1705). Проміжна залізнична станція на лінії Люботин — Баси між станціями Куп'єваха та Бакирівка  (лінія Харків-Суми). На станції зупиняються пасажирські та приміські поїзди.

Ворсклиця річка у Бєлгородській  області Росії та Сумській області України (Великописарівський й Охтирський райони), права притока Ворскли (бас. Дніпра). Довжина 101 км, площа басейну 1480 км2. Бере початок на західних схилах Середньоросійської височини. Долина трапецієвидна, завширшки до 4—5 км. Річище звивисте, правий берег високий, лівий — низький, подекуди заболочений; є стариці. Похил річки 0,77 м/км. Живлення мішане. Замерзає на початку грудня, скресає до серед, березня. Використовують для промислового й побутового водопостачання.

Поблизу Кириківки знайдено рештки поселення і курганного могильника доби бронзи (II тис. до н. е.). В урочищі Рядові Могили по річці Ворсклі виявлено курганний могильник скіфських часів (VI—IV ст. до н. е.), а в самому селі — сарматське поховання (II ст. до н. е.). Неподалік Петрівського збереглися давньоруські 2 городища, поселення та могильник.

Сторінка історії. Кириківку заснували в останній чверті XVII ст. українські переселенці з Наддніпрянщини, які, тікаючи від іга польських феодалів, прийшли сюди на чолі з осавулом Кириком. За переказами, від імені останнього поселення й дістало свою назву. Спочатку тут було лише 10 дворів. Зручне розташування, родючі землі приваблювали сюди переселенців. Наприкінці XVII ст. Кириківка стала вже сотенним містечком Охтирського полку, а в середині XVIII ст. — військовою слободою того ж полку. 1732 року в Кириківці мешкало 1062 жителі й налічувалося 267 дворів. Більшість земельних угідь зосереджувалася в руках кириківського сотника М. Линицького та козацької старшини.

1765 року з ліквідацією Охтирського полку колишніх рядових козаків перевели на становище військових обивателів (з 2507 чоловік, що жили талі у 1773 році, їх налічувалося 2380). Вони були позбавлені козацьких привілеїв і за суспільним становищем наближені до державних селян. Наприкінці XVIII ст. військові обивателі мали земельні наділи розміром 3,5 десятини на ревізьку душу. Малоземелля примушувало їх шукати додаткових засобів для існування. Деякі з них йшли на заробітки до цукроварні в село Янків Ріг, що знаходилося неподалік Кириківки.

У 1780 році слобода увійшла як центр волості до Охтирського повіту. Переважна більшість населення не мала змоги одержати кваліфіковану медичну допомогу через відсутність будь-якого медичного закладу. Не було в слободі й школи.

Після реформи 1861 року кращі землі залишилися у володінні поміщиків та казни. 4600 десятин землі та 33 десятини лісу (41 проц. усієї надільної землі) 2 загарбали вони до своїх рук. Колишніх військових обивателів зрівняли в правах з державними селянами. Розмір земельного наділу залишився таким же, як і до реформи. З роками, внаслідок збільшення кількості членів сімей, селянські наділи дробились. Щоб якось вийти з тяжкого становища,селяни або вдавалися до оренди землі, або через відсутність реманенту й тягла здавали за безцінь куркулям в оренду свої наділи і йшли на заробітки в інші місця. Поміщики та казна поступово прибирали до своїх рук громадські угіддя, а селяни продовжували сплачувати за цю землю високі платежі. 1870 року сільська громада почала судову справу за повернення угідь. Понад 30 років тривала тяганина, яка так і не дала селянам жаданих наслідків. 1900 року охтирський повітовий справник доповідав харківському губернатору про припинення справи щодо позову селян Кириківки про повернення їм угідь та викупних платежів, взятих державою за ці землі.

Наприкінці XIX ст. сталися помітні зрушення в економічному житті слободи. Важливу роль у цьому відіграло будівництво залізниці Суми-Харків та вузькоколійки Кириківка—Охтирка. Перші поїзди через станцію Кириківка пройшли 1895 року. Прокладення залізниці сприяло інтенсивному розвиткові цукрової промисловості. Зі станції щороку відправлялося понад 2 млн. пудів вантажу, переважно зерна і продукції Янківської цукроварні, що містилася у Кириківці. На цукроварні працювало 300 робітників.

Нелегким було становище робітників на Янківському цукровому заводі. За виснажливу працю чоловіки одержували по 14—15 крб. на місяць, а жінки — по 6—8 крб. Революційні виступи пролетаріату промислових центрів та селянства багатьох губерній Росії у 1905—1907 рр. знайшли відгук і серед робітників та селян слободи. Залізничники станції Кириківка брали участь у Жовтневому всеросійському політичному страйку 1905 року. Місцеві селяни та робітники цукрового заводу підтримали аграрні виступи, що відбувалися протягом 1905—1906 рр. на Охтирщині. В політичному огляді Харківського губернського жандармського управління за 1905—1906 рр. зазначалося, що в 1905 році на Янківському цукровому заводі були політичні заворушення, а також відчувався революційний вплив робітників на місцевих селян.

1913 року на базі Янківського заводу капіталіст Харитоненко збудував новий цукровий завод, зберігши за ним стару назву. На підприємстві працювало 520 робітників.

Нові злигодні принесла трудящим перша світова війна. Більшість селянських родин позбулася годувальників. Відсутність робочих рук, численні реквізиції призвели до скорочення посівів, зменшення поголів’я худоби. Підскочили ціни на продукти харчування та промислові товари першої потреби.

Радо вітало трудяще населення Кириківки повалення самодержавства у лютому 1917 року. Але надії селян на одержання землі не здійснилися. У серпні кириківські селяни захопили землі Янківського маєтку і почали засівати їх.

З великим піднесенням зустріли кириківці звістку про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді й перші декрети Радянського уряду. Та владу в Кириківці захопили ставленики Центральної ради. Тільки наприкінці 1917 року в селі було встановлено Радянську владу. Обрана Рада селянських депутатів конфіскувала землю й економію Харитоненка. Живий і мертвий інвентар колишньої поміщицької економії було взято на облік і передано у розпорядження волосного земельного комітету, що здійснював контроль над його збереженням. За рішенням волосного сходу розподіл землі, худоби, майна був відкладений до весни 1918 року. У січні був націоналізований цукровий завод.

Революційні перетворення на селі перервала окупація України австро-німецькими військами. В середині березня 1918 року вздовж залізничної колії Кириківка - Богодухів розгорнулися запеклі бої з наступаючими кайзерівськими військами. Сили були нерівні, і на початку квітня окупанти захопили село. Населення терпіло від численних реквізицій — до Німеччини відправлялися хліб, худоба, цукор. Після краху австро-німецької інтервенції влада перейшла до рук петлюрівців, яких у січні 1919 року вибили частини Червоної Армії. В Кириківці було відновлено Радянську владу.

Мирний перепочинок тривав недовго. Влітку 1919 року розпочали наступ денікінські війська. Після жорстоких боїв, ціною великих втрат денікінці наприкінці липня захопили Кириківку. Білогвардійці відновили буржуазно-поміщицькі порядки. Але довго «хазяйнувати» їм не довелося. 4 грудня 1919 року частини 3-ї бригади 41-ї стрілецької дивізії 14-ї армії визволили Кириківку від білогвардійців. В селі остаточно відновилася Радянська влада.

За новим адміністративним поділом 1923 року був утворений Кириківський район з центром у Кириківці. До листопада 1923 року район входив до Богодухівського округу, після листопада — до Охтирського округу Харківської губернії, а з 1925 року — до Харківського округу. Сталися зміни в галузі медицини, освіти і культури. На 1926 рік у селі були вже лікарня, медичний пункт, аптека. початкова школа, для сиріт відкрили дитячий будинок. Багато уваги приділялося ліквідації неписьменності серед дорослого населення. При заводі та в селі працювали школи лікнепу.

Після зміни адміністративно-територіального поділу Кириківський район 1928 року був ліквідований. Кириківка ввійшла до Охтирського району Харківського округу, з 1932 року — до Харківської, а з 1939 — Сумської області. Дедалі заможнішим ставало життя сільських трудівників. Змінився зовнішній вигляд Кириківки. З’явилися нові добротні будинки, село стало чепурнішим, на вулицях висадили багато дерев.

В селі відкрито дільничну лікарню, для наймолодших жителів села відкрито дитячі ясла і садок. Трудову початкову школу перетворили на семирічну. 1935 року на базі семирічки почала працювати середня школа. Наприкінці 30-х років у ній 42 вчителі навчали і виховували понад 1 тис. учнів. Були в Кириківці ще 2 початкові школи, які відвідувало майже 500 дітей. Ще в 1932—1933 рр. було ліквідовано неписьменність серед дорослого населення Кириківки. Двічі на тиждень у клубах демонструвалися кінофільми. Тут можна було послухати концерт, подивитися виставу, поставлену силами художньої самодіяльності. 26 лютого 1932 року вийшов перший номер багатотиражної газети «Зоря» — органу заводської парторганізації.

Щасливе, мирне життя радянських людей було перерване віроломним нападом німецько-фашистських загарбників на нашу рідну Вітчизну. Чимало кириківців вирушили у перші ж дні війни на фронт. Самовіддано трудилися для перемоги ті, що лишилися в селі. Польові роботи не припинялись навіть і тоді, коли лінія фронту наблизилася досить близько. Завдяки трудовому героїзму колгоспників було успішно зібрано і здано державі врожай зернових.

Після жорстоких боїв на Богодухівському напрямі радянські війська відступили. 17 жовтня 1941 року гітлерівські загарбники захопили село. Багато злодіянь вчинили у Кириківці фашисти та їх пособники. Було розстріляно 18 чоловік, 35 юнаків і дівчат насильно вивезли на каторжні роботи до Німеччини. 20 лютого 1943 року, розвиваючи успішний наступ, війська Південно-Західного фронту визволили Кириківку. Але 13 березня під натиском переважаючих сил ворога радянські війська змушені були залишити село. В липні війська Червоної Армії прорвали лінію фронту в районі Курська і Бєлгорода. Частини 147-ї стрілецької дивізії (командир дивізії генерал-майор М. П. Якимов) 27-ї армії Воронезького фронту 8 серпня форсували річку Ворсклу і наступного дня вийшли на рубіж Кириківка—північно-східна околиця Старої Рябини і Яблучного. Бійцям і командирам 600-го стрілецького полку 147-ї стрілецької дивізії під час переправи через річку Ворсклу допомогли човнами жительки села. Радянські воїни виявили величезну волю до перемоги, стійкість і героїзм. Майже 300 радянських бійців і командирів загинуло, визволяючи село від окупантів. На їх честь жителі Кириківки в 1955 році встановили 2 пам’ятники. На фронтах Великої Вітчизняної війни воювало 847 кириківців, 334 з них полягли смертю хоробрих, 142 — за виявлені героїзм, мужність і відвагу нагороджені орденами й медалями. 1966 року жителі селища збудували обеліск Слави на честь полеглих воїнів-односельців.

Одразу ж після визволення Кириківки від гітлерівських загарбників трудівники села приступили до відбудови народного господарства. Великої матеріальної шкоди завдали селу німецько-фашистські окупанти. ...

 В наш час в Кириківки мешкає 2891 жителів (2016 р.), в селищі функціонує селищна лікарня, діє Будинок культури, Заводський клуб,  два музеї.