Карта участка Днестра № 6: Сновидов – Монастырек – Раковец – Губин

Карту участка Днестра № 6Скачать «Карту участка Днестра № 6: Сновидов – Возилов – Монастырек – Незвиско – Лука – Раковец – Корнев – Кунисовцы - Губин»

Скачать «Карты и атласы водных объектов Украины» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Cело Сновидів розкинулося на пагорбі лівого берега мальовничого Дністра за 100 км на південь від обласного центру Тернополя і за 25 км від райцентру і найближчої залізничної ст. Бучач.

Найдавніше поселення людей, виявлене на південному сході села (між Сновидовом та Возиловом), належить до доби ранньої бронзи (ІІІ тис. до н. е.).  А перші поселення власне Сновидова були відомі на північному сході  села, де закінчувався ліс і починалося поле, а також било потужне джерело. Межа поля і лісу утворювали кут, від чого і пішла назва хутора Кутасівка, звідки за переказами бере свій початок прадавній Сновидів. Старожили розповідають, що їхні діди і прадіди твердили, ніби першим поселенцем на території сучасного Сновидова був виходець із Кутасівки на прізвисько Сновида.

Перша документальна згадка про Сновидів зустрічається в актах земських під 1457 роком, коли володарем його був Станіслав із Ходоровставу, а у 1459 році - Михайло з Бучача і Язлівця.

В першій половині ХVІІ ст. Сновидів, як і Соколів та Золотий Потік, належало придворному маршалу польського короля Сигізмунда ІІІ Якубу  Потоцькому.

  У 1672 році 100-тисячна турецька армія на чолі з Магометом ІV захопила цей край (Бучацький мир, 18 жовтня 1672 року). Південна частина Тернопілля до 1683 року знаходилася під турецьким пануванням. Проте ще в 1675 році польське військо на чолі з Яном Собеським вигнало турків з нашитутешніх країв і у складі Речі Посполитої Сновидів перебував аж до 1772 року.

  Після першого поділу Речі Посполитої землі краю входили до Австрійської , а з 1867 року - до Австро-Угорської імперії , у складі якої перебували до вересня 1914 року.

Події Першої світової війни (1914 –1918рр.) та Української революції  ( березень, 1917 р. - весна 1920р.) відобразилися і на історії Тернопілля. Це був час, коли край переходив з рук в руки. З вересня 1914 року до липня 1917 року він знаходився під владою Російської імперії, з осені 1917 до лютого 1918року територію краю контролювала німецька армія. Після розпаду у жовтні 1918 року Астро - Угорської імперії на землі Східної Галичини претендує Польща, але Українська національна рада (утворена 18 жовтня у Львові ) проголошує на західноукраїнських землях Західноукраїнську Народну Республіку, а на землях краю утворене Тернопільське воєводство. Після проголошення ЗУНР з середини травня до 28 червня 1919 року боротьбу проти неї вела Польща. В кінці липня ЗУНР фактично перестала існувати і землі Тернопілля окуповано польською армією.

З часів Першої світової війни в селі збереглися історико-архітектурні пам’ятки : два дзоти розташовані на схід від села на найвищій географічній точці двох населених пунктів Сновидова і Возилова - на Могилі . Ці оборонні споруди із каменю та залізобетону побудовані австрійськими солдатами близько 1914 –1915 рр. і нагадують жителям про тривожні часи минулого......

 Визначними памятками в селі є:

- пам’ятний знак із рельєфним погруддям видатному односельчанину доктору філософії, публіцисту М. Шлемкевичу

- церква Святої Покрови Божої Матері (1997 р.)

- братська могила "Борцям за волю України”

- пам’ятник з каменю Тризуб на честь скасування кріпосного права в Галичині 1848 року.

- поблизу села виявлено археологічні пам'ятки пізнього палеоліту V ст.до н.е.

Селище міського типу  Золотий Потік (2,5 тис. жит.) розташований неподалік впадіння р. Стрипи в Дністер, за 18 км від райцентру і найближчої залізничної станції Бучач.

Селище відоме від кінця 14 ст. під назвою Загайполе. Вперше поселення згадується у 1388 році, а сучасну назву воно отримало вже 1570-му.

Дві романтичні народні легенди пояснюють походження його назви. Обидві вони пов’язані з татарами. Якщо вірити першій, то під час однієї з татарських облог через два тижні оборони у захисників замку закінчилися запаси води у бочках. Пошуки водяної жили не принесли успіху оборонцям. Коли вони вже розчарувалися, один старець сказав їм, що воду знайде лише молодий нецілований хлопець, що народився на Івана Купала. Такого хлопця знайшли, і відразу ж як він почав копати, з під землі з’явилася вода, яка врятувала захисників міста.

Друга легенда менш романтична, але більш повчальна. Під час татарської облоги один з оборонців замку розповів татарам про таємний підземний хід, запросивши за це 100 золотих. Татари скориставшись послугами оборонця, прорвалися до замку, вирізали замкову залогу, а розплавлені монети вилили зрадникові у горло.

В 1443 р. згадане вже як село Потік. В 1570 р. власник села Я. Потоцький перейменував його на Золотий Потік і домігся надання статусу містечка, з 1578 містечко отримало дозвіл на проведення щорічно 2-х ярмарків та торгів щопонеділка. В 1601 р. Золотий Потік отримав маґдебурзьке право. На початку 17 ст. для захисту своїх володінь від нападів татарських орд С. Потоцький збудував замок, костьол і монастир Домініканців. У результаті частих руйнівних нападів турецько-татарських орд, які тривали від 1672 до 1699, містечко занепало, замок спалено (1676). Від Потоцьких, які відбудували замок, містечко перейшло до Скварчинських, згодом — до Гнєвошів. Наприкінці 18 ст. Золотий Потік — волосне містечко і центр ключа спочатку Станіславівського округу, згодом — Бучацького повіту. ....

Визначними памятками в селищі є:

  • руїни замку (1608)
  • костел Різдва Богоматері (1634, перебудованний)
  • палац Гнєвошів (1840)
  • церква св. Трійці (1897)
  • каплиця Зарваницької Божої Матері, дзвіниця (1995)
  • Місійний хрест до 100-річчя церкви св. Трійці (1997).

Золотий ПотікЗамковий палац, в якому проживав Стефан Потоцький разом із своєю дружиною Марією Могилянкою, донькою Молдавського господаряІєремії Могили, примикав до північно-західної стіни замку. Первісно він був одноповерховим, другий поверх добудовано пізніше. Товщина зовнішньої стіни палацу сягає 1,8 метрів. Головний фасад був оформлений ганками і відкритою галереєю, а вхідний портал та лиштви вікон – різьбленням у ренесансному стилі.

На початку XVII століття за наказом короля Сигізмунда ІІІ брацлавський воєвода Стефан Потоцький (1568 – 1631) розпочав будівництво регулярного замку, зведення якого закінчено у 1608 році. Замок збудований на невисокому пагорбі з темно-червоного пісковику – типового матеріалу для цієї місцевості. ... Сьогодні палац – симпатична руїна. Від нього залишився лише кістяк будівлі.