Карта участка реки Горынь: Вел. Цепцевичи – Дубровица – Велюнь – Смордок

Карта участка реки Горынь: Вел. Цепцевичи – Дубровица – Велюнь – Смордок Скачать  карту «Участок реки Горынь №6: с.Вел. Цепцевичи – с.Кураш – с.Орвяница – с.Берестье – г.Дубровица – с.Колки – с.Селец – с.Велюнь – пос.Высоцк – с.Смордок (Украина) – с.Бухличи (Беларусь)»1:50 000 

Скачать «Карты и атласы водных объектов Украины» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

За особливостями прояву фізико-географічних і соціально-економічних чинників басейн Горині можна поділити на дві частини: поліську (рівнинну) і волино-подільську (височинну).

Характерними рисами поліської рівнинної частини басейну Горині є переважання рівнинного рельєфу (фонові гіпсометричні показники рідко перевищують 200 м). Серед екзогенних процесів домінуючими є заболочування, карстоутворення, природне підтоплення та вітрова ерозія. Найбільше рельєфоутворююче значення мають крейдові і палеогенові відклади (останні поза поліською частиною відсутні), а також четвертинні, які представлені переважно пісками. Середня багаторічна температура повітря становить 7,2°С. Середня багаторічна кількість опадів перевищує 600 мм, дощі характеризуються невисокою інтенсивністю випадання. Потужність снігового покриву зазвичай не перевищує 20 см, а глибина промерзання грунту найчастіше становить 40-80 см.

річка Горинь на кордоні з Білоруссю

річка Горинь на кордоні з Білоруссю

Основними гідрологічними об’єктами поліської частини території басейну є річки, меліоративні канали, болота, озера, штучні водойми. Природна густота річкової мережі становить 0,25-0,39 км/км2. У другій половині XX ст. спостерігалося різке її зростання за рахунок будівництва меліоративних каналів. Для водного режиму річок властива відносно тривала повінь (за рахунок рівнинної місцевості й невеликих похилів русла). Середнє багаторічне значення річної амплітуди рівнів р. Горинь становить 2,6—3,0 м, величина міждобових коливань витрат рідко перевищує половину середньомісячних витрат (максимальне значення - 58,1%); частка підземного стоку - близько 34%. Визначальну роль у підземному живленні річок мають водоносні комплекси четвертинних відкладів.

У ґрунтовому покриві домінантними є дерново-підзолисті, дерново-карбонатні, лучні і лучно-болотні, болотні, торфяно-болотні, торфові ґрунти і торфовища низинні. Сучасні показники лісистості поліської частини басейну коливаються в широких межах - від 10 до 100%, найбільші за площею ареали з найвищими показниками (70-100%) розміщені в межах Малого та Житомирського Полісся. Переважають соснові і дубово-соснові ліси. Природні біоценози дуже широко представлені лучною та болотною рослинністю.

Домінантними антропогенними чинниками на поліській території басейну є:

  • меліорація - найбільш меліорованими (до 50% водозбору) є басейни річок Мельниця, Вирка, Зульня, Боркова;
  • спрямлення русел (сьогодні понад 81% русел приток І-ІVпорядків є прямолінійними);
  • лісогосподарські заходи - характерні різноспрямовані зміни лісистості: у період із 1925 до 1955 рр. на значних площах спостерігалося різке скорочення площі лісових масивів (на 20-40% і більше); впродовж 1955-2000 рр. відбулися помітні позитивні аспекти природокористування - лісовідновлення, які, однак, сьогодні не компенсували значне зниження лісистості за 75-річний період;
  • сільськогосподарські заходи (у поліських адміністративних районах частка орних земель у структурі сільськогосподарських угідь коливається в межах 50-65%);
  • незначне поселенське навантаження - фоновий показник густоти населених пунктів на кінець XX ст. становив 0-10%, на значних площах (у верхів’ях річок Замчисько, Боркова, Жильжанка, Мельниця, Бережанка) населені пункти взагалі відсутні;
  • транспортне навантаження - фоновий показник густоти автомобільних доріг з твердим покриттям складає 0-1 км/км2, максимальні його значення перевищують 5-5,5 км/км2 (м. Шепетівка); фоновий показник густоти ґрунтових доріг становить - 1 км/км2, максимальні значення - 3-4 км/км2; середня густота залізничної мережі - 0-0,5 км/км2, у м. Шепетівка цей показник перевищує 2,5 км/км2;
  •  забруднення річок стічними водами (викиди недоочищених стічних вод у річки поліської частини досліджуваного басейну на початку 2000-х років становили 5237,4 тис. м3, що складало 70,7% від усіх викидів у річкову систему Горині). 

Для волино-подільської височинної частини басейну характерними рисами є розчленований рельєф (гіпсометричні показники коливаються в межах 300-420 м); домінантними екзогенними процесами тут є лінійна та площинна ерозія, карст і суфозія. Найбільше рельєфоутворююче значення мають карбонатні породи крейдової системи, неогенові вапняки, піски, пісковики, гіпси, а також четвертинні відклади, представлені лісами і лесоподібними суглинками. Середня багаторічна температура повітря становить 6,9°С; середня багаторічна кількість опадів коливається в межах 550-650 мм. За рахунок розвитку конвекції влітку дощі часто набувають зливового характеру. Середня висота снігового покриву становить 20 см; глибина промерзання грунту —  40-80 см.

Основними гідрологічними об’єктами волино-подільської частини басейну Горині є річки, ставки і водосховища на річках, меліоративні канали. Природна густота річкової мережі становить 0,28-0,67 км/км2. Для водного режиму волино-подільських річок властива менша тривалість повеней у порівнянні з поліськими за рахунок більших похилів русла; річна амплітуда коливання рівнів води на р. Горинь складає 1,7 м; максимальна величина міждобових коливань витрат води річок на Поділлі може перевищувати на 280% середньомісячні витрати, на річках Волинської височини - на 195%; частка підземного стоку у середньому становить 42%. Основу підземного живлення забезпечують неогенові і крейдові водоносні горизонти.

У ґрунтовому покриві переважають сірі лісові опідзолені, дерново-карбонатні, чорноземи опідзолені, чорноземи неглибокі та чорноземи глибокі, лучно-глейові, лучно-болотні, болотні ґрунти,

торфовища низинні. Фоновий показник сучасної лісистості волино-подільської частини басейну коливається в межах 0-10%, на окремих ділянках (у басейнах річок Устя, Жердь-Жирак, Полква, на Гощанському плато) лісовий покрив відсутній повністю. Переважають дубово-грабові ліси, зустрічаються груди - грабові ліси, утворені грабом з домішками берези та осики. Серед лучних масивів панівним типом є заплавні луки; болотна рослинність залишилася переважно у долинах малих річок.

Для волино-подільської частини басейну Горині найбільш характерними є наступні антропогенні чинники:

  • створення ставків та водосховищ на річках з метою регулювання стоку (245 водойм з регулюючою функцією);
  • спрямлення русел (69% водотоків І-ІУ порядків мають прямолінійні русла);
  • сільськогосподарські заходи (в адміністративних районах волино-подільської частини басейну частка орних земель у структурі сільськогосподарських угідь іноді перевищує 80%);
  • лісогосподарські заходи - упродовж 1925-2000 рр. на переважній площі височин спостерігається зменшення лісистості (в основному на 0-5%, хоча на окремих ділянках — на 20-40% і вище);
  • поселенське навантаження - фоновий показник густоти населених пунктів на кінець XX ст. становив 0-10%, найбільші показники (20-50%) відзначаються в долинах річок (у басейні р. Устя він перевищує 70%);
  • транспортне навантаження - фоновий показник густоти автомобільних доріг з твердим покриттям складає 0-1 км/км2, максимальні його значення сягають 4 км/км2 і вище (м. Рівне); фоновий показник густоти ґрунтових доріг коливається в межах 0,5-2 км/км2, максимальні значення - 3-3,5 км/км2; середня густота залізничної мережі - 0-0,5 км/км2;
  • забруднення річок стічними водами.