Карта юго-восточной части Луганской и Донецкой областей

Карта восточной части Луганской и Донецкой областей«Карта юго-восточной части Луганской и Донецкой областей» (5 частей)

Карта юго-восточной части Луганской и Донецкой областей

Скачать Архив №1 

Скачать Архив №2

Скачать Архив №3

Скачать Архив №4

Скачать Архив №5

Скачать «Карты областей и городов Украины» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Луганська область  — найсхідніша область України на кордоні з Російською Федерацією утворена 1938 р. Північна частина Луганщини займає відроги Середньоруської височини, що являють собою положисто-хвилясту лесову рівнину. На півдні розташована Донецька височина — хвиляста, плитоподібна лесова рівнина, на якій підноситься гора Могила-Мечетна (висотою З67 м) — найвища точка Лівобережної України. Пасмо Донецької височини, з багатющими на корисні копалини надрами простягається східними регіонами України (Донеччиною і Луганщиною) до Ростовської області Російської Федерації.

Головна водна артерія Луганщини — ріка Сіверський Донець та її ліві притоки Красна, Айдар, Деркул з високими правими крейдовими берегами формують своєрідні, неосяжної широти мальовничі пейзажі.

Найдавніші стоянки людини пізнього палеоліту (40—12 тис. років тому) на території Луганщини виявлені на берегах Сіверського Дінця. У IX—XIII ст. ці місця заселяли кочові племена тюркського похо­дження, серед яких були печеніги, торки і найтриваліший час — по­ловці. Переконливим підтвердженням їхнього довгого панування в краї є численні кам’яні статуї («половецькі баби»), які їхні нащад­ки знаходили повсюди на Луганщині.

Татаро-монгольська навала в XIII ст. призвела до запустіння зе­мель між Дніпром і Доном та перетворила їх на Дике поле, яке згодом відокремлювало Московську державу від Кримського ханства. У XV— XVI ст. збіглі селяни обживали родючі землі, але не мали змоги проти­стояти набігам татар. У 1640-ті роки на півночі краю донські козаки заснували низку сторожових залог. Більш жваве заселення регіону почалося за часів Визвольної війни 1648—1654 рр., від жахів якої сюди мігрували селяни з Правобережної України. Під час Північної війни ці землі охоплює масове селянсько-козацьке повстання (1707— 1708) під проводом Кіндрата Булавіна, жорстоко приборкане цар­ськими військами.

Відомий російський рудознавець Григорій Капустін у нижній течії Сіверського Дінця 1721 р. першим відкрив кам’яновугільні поклади майбутнього Донецького басейну, але видобувати вугілля в промислових обсягах почали в Донбасі значно пізніше. В1730—1760-х роках для захисту південних кордонів Російської імперії від татарських набігів, за наказом уряду, було споруджено Українську укріплену лінію від Дніпра до Сіверського Дінця. На Луганщині її подовжила особлива адміністративно-територіальна область Слов’яно-Сербія, утворена 1753 р. на межиріччі Сіверського Дінця і Лугані. Її перши­ми обживали переселенці з Балкан, що бігли від турецького пану­вання, а основну масу складали козаки та селяни з українських і ро­сійських земель.

1784 р. Слов’яно-Сербія стала Донецьким повітом Катеринослав­ського намісництва, а 1797 р. у складі Слобідсько-Української гу­бернії був утворений Старобільський повіт, що об’єднав більшість поселень Луганщини.

З кінця XVIII ст. починається поступова трансформація південної частини сучасної області в гірничодобувний промисловий регіон. Поштовхом до цього стало будівництво 1795 р. Луганського чаву­ноливарного заводу і початок розробки кам’яновугільних родовищ Донбасу. До кінця XIX ст. майже всі галузі промисловості області (вугільна, металургійна, машинобудівна та інші) перейшли до рук європейських промисловців, що домінували тут до російської рево­люції 1917 р. У радянські часи промисловий розвиток тривав, і задля його поліпшення провели локальну територіально-адміністративну реформу — 1938 р. Донецьку область (що існувала з 1932 р.) поді­лили на дві. Східнішій, Луганщині, в 1938—1990 рр. присвоїли ім’я радянського державного діяча, двічі Героя Радянського Союзу мар­шала Климента Ворошилова з деякою перервою (1958—1970) на його політичну опалу.

На Луганщині зберіглося лише кілька різностильових православ­них культових споруд XVIII—XX ст. Зразками світської архітекту­ри є будівлі найактивнішого часу розбудови регіону — XIX—XX ст., серед яких адміністративні та садибні будинки, комплекси споруд давніх кінних заводів та численні пам’ятники часів СРСР.

Луганськ — центр і найбільше місто області — розташований на берегах річок Луганка і Вільхівка. Датою заснування Луганська вва­жається 1795 р., коли розпочалося будівництво ливарного заводу.

1800 р. перша в Україні домна видала чавун, виплавлений з добутої неподалік руди на лисичанському вугіллі. Але в 1850-ті роки завод припинив свою роботу. Та 1896 р. німецький промисловець заснував «Російське товариство машинобудівних заводів Гартмана», яке по­чало споруджувати в Луганську найбільший у Росії паровозобудів­ний завод. За десять років він випускав кожний п’ятий паровоз в ім­перії, і на початку XX ст. Луганськ перетворився на досить великий промисловий центр півдня Росії.

З дореволюційних часів у Луганську зберіглося кілька розташо­ваних по сусідству житлових будинків, зведених на початку XIX ст. В одному з них (нині музей) народився майбутній видатний учений- діалектолог і письменник Володимир Даль — укладач «Тлумачного словника живої великоросійської мови» (1863—1867).

Під час Великої Вітчизняної війни Луганськ був серйозно зруй­нований, тому його архітектурний вигляд значною мірою сформу­вався в повоєнні роки й увібрав у себе всі притаманні їм риси з дея­кою корекцією на індустріальний характер регіону.

Місто Лисичанськ на високому березі ріки Сіверський Донець за­сноване 1795 р. одночасно зі столицею краю. За указом імператриці Катерини II для забезпечення вугіллям Луганського ливарного за­воду на селянських землях Лисячої Балки було засновано першу в Донбасі кам’яновугільну копальню, що поклала початок видобу­ванню цього виду корисних копалин на східноукраїнських землях. До 1802 р. лисичанські вугільні копальні були єдиними у всьому Донецькому басейні, а найвищого рівня видобутку (близько 11,5 тис. т на рік) казенна копальня досягла в 1840-ті роки, коли з’явився новий великий споживач вугілля — Чорноморське пароплавство.

Запаси першої кам’яновугільної копальні давно вичерпалися, і лише пам’ятний знак в Лисячій Балці (1960) нагадує про цю зна­менну подію, що круто змінила вигляд регіону. Про деталі і найці­кавіші події розбудови Лисичанського району розповідає повчальна експозиція місцевого музею історії вугільної промисловості.

Культовим архітектурним надбанням регіону, що стрімко роз­будовувався як індустріальний, є низка сільських і садибних храмів, розкиданих по території Луганщини. Серед перших — зведена в сти­лі класицизму Миколаївська церква (1787) біля гирла річки в Старому Айдарі і побудований в селі Осинове на пагорбку широкої тераси Айдару Успенська церква (1802 р., збереглися розписи XIX ст.), що є надзвичайно наочним втіленням архітектурного переходу від сти­лю бароко до класицизму. Садибні молитовні збереглися в маєтку в місті Олександрівськ — Вознесенська церква (1772) і в селі Весела Гора — Богородицька церква (1824).

Луганський природний заповідник у сучасному стані сформувався 1975 р. Його відділення — «Стрільцівський» і «Провальський» степи — є еталонами типових східноєвропейських різнотравно-типчаково-ковилових степів, а третє — Станично-Луганське відділення (або Придонецька заплава) — заплавних екосистем лівобережної частини долини Сіверського Дінця. Заповідник опікується збереженням типових та реліктових тварин регіону і середовища їхнього перебування.

«Стрільцівський степ» — невелика ділянка (площа 4,94 км2) колись значних Старобільських степів, що займали понад 400 км2. 3 1805 р. це були угіддя тутешнього кінного заводу, 1936 р. вони стають місцевим заказником, а після війни — державним заповідником. «Стрільцівський степ» є профільованим резерватом з охорони бабака європейського.

Станично-Луганське відділення (або Придонецька заплава) за­ймає ділянки заплави і борової тераси (площа 4,94 км2) лівого бе­рега ріки Сіверський Донець. Тут широке річище (до сотні метрів) Сіверського Дінця утворює крутий закрут, огинаючи високі схили дислокацій Донбасу. Ландшафтною родзинкою відділення є гармо­нійне поєднання листяних лісів з мальовничими луговими галявина­ми, тихими заводями стариць і гладдю озер.

Відділення «Провальський степ» розташоване на сході краю в найбільш піднесеній частині Донецького кряжу. Його територія загальною площею 4,16 км2 з 1846 р. належала Провальському кінному заводу, а в повоєнні роки — місцевому радгоспу. Різноманітний рельєф і неоднорідний склад ґрунтоутворювальних порід зумовили строкатість рослинного покриву цих ділянок, завдяки чому «Провальський степ» вирізняється серед інших степових заповідників України найбільшою флористичною розмаїтістю.

Рукотворною природничою перлиною Луганщини є Юницький ботанічний заказник, створений як наслідок кліматичних негараздів краю. 1891 р. надзвичайна посуха і потужні пилові бурі охопили південь Російської імперії. Задля виробляння принципів раціонального сільського господарювання в посушливих регіонах була створена особлива експедиція, яку очолив видатний ґрунтознавець Василь Докучаєв. Він обрав клаптик Старобільського степу на сучасній Луганщині за одну із трьох стаціонарних дослідних ділянок.

У 1892—1899 рр. майже 90 га насаджень закріпили і залісили Старобільську ділянку. Багато тогочасних дерев стоять і донині, а частину з них називають докучаєвськими смугами.

У 1894 р. зусилля видатного першопрохідця продовжив Костянтин Юницький, на честь якого і називається заказник. Завдяки йому в степу з’явилася безліч непритаманних до того цьому краю рослин — ялини, сосни, клени, ясени і паркові декоративні дерева й ча­гарники. Розпочата в позаминулому столітті натуралістами справа успішно розвивається і в наш час.