Київ – план Шевченківського району

Київ – план Шевченківського районуСкачать «Київ – план Шевченківського району»

Скачать «Карты областей и городов Украины» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Лук'янівка. Лук'янівські урочища (з книги "Невідомі та маловідомі сторінки історії Києва")

Розлив Дніпра в 1845 р. був настільки великим, що низинні частини Києва — Подолу були вкриті водою на 10 аршин (1 аршин=0,71 м) вище звичайного рівня.

Цей розлив у Введенському приході на Подолі винищив 77 будинків, а 451 споруда зазнала значних ушкоджень. З тих ПІр жителі, що найбільше потерпали від Дніпровських паводків, почали залишати рідні місця, і селитися на київських узвишшях, і саме — у верхів'ях Глибочиці та в Куренівці.

Так вище Глибочиці виник новий квартал міста, відомий під назвою Лук'янівки.

Раніше ця місцевість звалася «передмістям» міста Києва. Проте, ще до повені 1845 р., Лук'янівка не являла собою суцільний пустир. На плані 1824 р. у передмісті Лук'янівка показані кугори удови штабс-капітана Городецького (площею 20 дес. І 131 кв. саж.) і дружини колезького секретаря Рогге. Перший кутір перейшов у власність Городецької за одночасний платіж на користь міста.

У зауваженнях землеміра Шмигельського до плану Києва 1833 р. читаємо: «Предместье Лукъяновку распланировано по міч гному онаго положения, с назначением вновь кварталов для заселения жителями, коих дома состоят на горах и ущельях, і коих не имеется въезду и таковые по «Положению об, устройстве г. Киева» § 28 должны уничтожиться».

У давнину поблизу цієї місцевості було кладовище. Невідомо івідки з'явилася назва Лук'янівка, але вона навряд чи давніша початку XVIII століття. На думку М. Закревського, на цьому місці наприкінці XVII ст. мав свій маєток або дачу Київський цехмістер шевського цеху Лук'ян Олександрович. Його дружина, овдовівши, під ім'ям Анни прийняла постриг у жіночому Михайлівському монастирі, подарувала монастиреві «пляц», про що у 1690 р. є згадка в описах, та в універсалі гетьмана Мазепи 1699 р. Потомок цього цехмістера Лук'яна, бургомістр Дмитро Олександрович залишив журнал про відвідання Києва у 1781 р. майбутнім імператором Павлом Петровичем,..і даними 1864 р., на Лук'яиівці існував хуторець спадкоємця якогось І. Лук'яненка. Можливо, від нього походить сама назва місцевості?. Місцевість Лук'янівка, згідно з планом Військово-Топографічного депо, у 1846 р. знаходилася на західних околицях гори Скавіки та гір урочища Плоського. Починаючись у верхів'ях струмка Глибочиці, вона закінчувалась недалеко від Кирилівських богоугодних закладів. Лук'янівка простягалась у довжину з півдня на північ до 600 саженів, а в ширину, зі сходу на захід, мала менше версти. Один шлях у Лук'янівку вів з боку урочища річки Юрковиці, яка починалася в Рогатках (тут були з 1682 до 1745 рр. Йорданські ворота і тут закінчувався Поділ).

Інший шлях з боку Плоського, проходив поблизу церкви св. Дмитрія і ще два — з боку Глибочицької місцевості, найближчий з них до Подолу, проходив через Кудрявець, перерізав Глибочицю і, нарешті, Скавіку, повз кладовище старообрядців, а подальший шлях починався від Старо-Житомирської дороги.

Вся ця місцевість, що, за свідченням священика Олександра Кириловича Громановського, була порита старими та новими ярами і складала розгалужене узвишшя Глибочиці з її південного боку.

За період з 1838 по 1849 рр. в місті прокладено 36 вулиць і провулки. Серед них вулиці: «Дмитриевская, Ивановская, часть Бульварно-Кудрявской, часть Житомирской в предместье Кудрявей, Загородняя, Самсонбвская, Борщаговская, часть Лукьяновской, часть Юрковской»; провулки: «Кадетский, Татарский, Семеновский, Обсерваторный».

За даними міського архітектора М. П. Самонова (1866 р.), в «окремому Лук'янівському кварталі» були: «Площадь у Триумфалных ворот, У церкви Скорбящей, называемая Сенная, Проектируемая без названия у Тюремного замка, У Дехтярных лавок.

Улицы: Бульварно-Кудрявская, Ивановская, Дмитриевская, Загородняя, Павловская, Речная, Кудрявская, Симионовская, Борщаговская, Житомирская, Глубочицкое шоссе, Загородняя 2-я, Новая винтовая дорога.

Проулки: Кадетский, Обсерваторный, Нестеровский, Подвальный, Вознесенский.

Улица от Кадетского шоссе вверх сего улиц без названий продольных проектированных поперечных 14».

На Лук'янівці селилися переважно бідні люди: розорені на  Подолі розливами Дніпра, рибалки, відставні солдати, що також були у наймах чи в услужінні й хотіли завести власне господарство, та ін., але люди ці обирали місця для своїх осель переважно у балках, а не на самих узвишшях, ймовірно, для більшого захисту від північних вітрів.

Церкву Св. Федора на Лук'янівці споруджено на честь преподобного Федора Освященого (помер у 386 році) у 1871 р., на кошти полковника Ф. Іванова та казни. У 1887 р. під правим вівтарем влаштовано печеру Гробу Господнього — точну копію єрусалимської печери в храмі Воскресіння Христового.

Під час великого перейменування та найменування вулиць Києва, здійсненого Київським Губернським Статистичним Комітетом у липні 1869 p., стосовно Лук'янівки було вирішено: Сінну площу перейменувати на Львівську, площу біля Дігтярних лавок назвати Лук'янівською, площу за Тюремним замком — Цревлянською. Також «в предместье Лукьяновке предложено образовать несколько кварталов под застройку домов, и проектированные улицы еще не имеют названий, и поэтому предлагается назвать их по местностям, к которым они прилегают, или по городам и местечкам вблизи этой местности, или по направлению чрез нее лежащим», усього 20 вулиць. Серед них: «Малая Дорогожицкая, Малая Юрковская, Овручская, Лагерная, Тюремная, Подгорная, Печенегская». Частину Житомирської вулиці від Львівської площі до Лук'янівської назвали Львівською, а далі, від Лук'янівської площі — Дорогожицькою.

Загородню Лукьянівскую вулицю перейменували на Половецьку,  Лук'янівську вулицю — на Лук'янівський провулок.

Колись на Лук'янівці існували Вовчий яр, Чорний яр, Чмелів яр, Кмитів яр, Вознесенський яр, Реп'яхів яр. Дивні назви. А звідки ж вони походять?

Зараз ніяких ярів там немає, на тому місці прокладено сучасні вулиці. Але в давнину виникнення поселень та їхні назви були пов'язані з цікавими подіями.

Перегорнемо ще раз архіви нашого міста... Сучасний район між вулицями Глибочицькою та Отто Шмідта і далі, ближче до Подолу, колись перетинали великі яри. Заселення цього району почалося приблизно у середині минулого століття, саме після тієї катастрофічної повені Дніпра, коли жителі низин, особливо Оболоні, почали переселятися в більш високі частини міста. Тоді й виникли назви ярів — Вовчий, Саксонський, Чмелів, Чорний та інші.

Гласний Думи А. Шефтель подав міському Голові заяву, в якій зазначав, що на Юрковиці, в урочищах Стара та Нова Поляна та у ярах Вовчому, Кмитовому, Чорному, Чмелевому та ін., ще з 1850 років утворилися поселення, причому приватні особи цілком довільно захоплювали ділянки міської землі та зводили на них будівлі. Через таке самовільне захоплення, всі маєтки розміщені неправильно, вулиці мають різну ширину, багато вулиць упирається в маєтки, обгинають їх з обох боків і продовжуються далі.

Таке безладне заселення змусило Міську Думу в 1889 р. утворити комісію для врегулювання цього питання. Комісії вдалося розпочати роботу по впорядкуванню маєтків. Ті з них, які знаходилися на планних місцях, були продані містом їхнім власникам по дешевій ціні, інші власники погодились обміняти маєтки на нові місця, призначені для заселення...

Міська Дума ще на початку нашого століття зверталася до дослідника київської старовини, професора Київської духовної академії, члена комісії по наданню різним місцевостям Києва старовинних назв (була й така) О. В. Розова, з проханням роз'яснити, що означають ці назви.

Безперечно, більшість назв з'явилася завдяки характерним особливостям місцевості. Так, «Чмелів яр» вказує на те, що тут була велика кількість джмелів. «Вовчий яр» — назва, яка свідчить про те, що тут водилися вовки їх бачили тут навіть у 1900 р. «Чорний яр» був розташований у лісі, і тому що він служив притулком для «темних осіб» — злодіїв, розбійників,— одержав таку назву. Що ж до назви «Саксонський яр», то існує думка, що в ній «винні» полонені саксонці корпусу генерала Реньє, взяті у полон під час Вітчизняної війни 1812 р. які жили десь у цьому місці.

Цікава історія Кмитового яру. Назва цього урочища походить від прізвища дворянина С. О. Кмити, який купив землю на Лук'янівці у 1829 р., та його сина — губернського секретаря Г. С. Кмити (1825—1853 рр.) — засновника «хутора Кмити», що був розташований на Дорогожицькій (тоді «Загородній») вулиці. Хутір являв собою земляну ділянку площею 3 дес. 765 саженів, ліс, сад з 50 деревами та житлове приміщення («изба ветхая»).

Після смерті Г. С. Кмити почалася боротьба за хутір між спадкоємцями: братами і сестрами Г. С. Кмити з одного боку, та опікунами малолітнього сина його — з другого. Кінець-кінцем, у 1861 р. хутір дістався Федору Кмиті.

Назва вулиці «Кмитів яр» виникла, найімовірніше, у 70-х роках XIX ст. Сам яр містився між вулицями Дорогожицькою, Глибочицькою та Половецькою. У 1881 р. тут було вже 11 володінь, у 1901 — 26, у 1916 — 37. Одна із земельних ділянок належала братам Чоколовим.

У 1880 р. хутір Кмити орендував, а в 1881 р. купив відомий дослідник-археолог Т. В. Кибальчич. Нині вулиці «Кмитів яр» не існує, вона увійшла до території заводу ім. Артема і забудована заводськими корпусами, але на плані Києва чомусь показана як існуюча.

Вищезгадані яри навіть не були нанесені на міський план, тому Дума жодної копійки не витрачала на їх благоустрій.

Минали роки... Київ розвивався, прокладалися нові вулиці, дороги, шляхи. І сталося так, що назви ярів стали причиною великих незручностей та неприємностей для жителів. Мешканців прозвали «вовчі жителі», всі боялися сюди їхати, ніхто не купував і не орендував тут житла. Тому люди звернулися в Думу з проханням перейменувати Вовчий яр у Саксонську вулицю. Врешті-решт Дума погодилася нанести урочище на міський план і перейменувати його у Саксонський провулок, тому що для вулиці потрібна була ширина не менше десяти саженів, а яр мав тільки шість... Нині Саксонський Яр має назву Соляна вулиця. Побутує думка, що тут колись містилася митниця, куди чумаки здавали сіль, яку привозили з далеких країв.

У скрутному становищі опинилися жителі Чорного яру. Якщо вони щось купували на ярмарку, то візники не хотіли їхати до яру, вважаючи, що Чорний яр — це, безперечно, страшна місцевість, якісь нетрі, куди їхати небезпечно. Крім того, домовласники Лук'янівського провулку, чиї садиби були розташовані вище Чорного яру, зливали вниз нечистоти, скидали сміття, мотивуючи це тим, що, мовляв, то не вулиця, а смітник.

Втім, на початку нашого століття Чорний яр був справжньою вулицею з 85 садибами, а починався він від Олегівської вулиці.

Тому в 1909 році його мешканці порушили клопотання про зміну назви. Через рік «страшний, підступний» яр одержав назву Мирна вулиця, яка існує й досі.

А в 1907 р. на клопотання Міської Думи Микола II дозволив перейменувати Вознесенький яр на вулицю Петровську (назва збереглася). Так на карті Києва з'явилася вулиця на честь Петра І.

Тепер про деякі вулиці Лук'янівки. Печенізька вулиця знаходилася в місцевості Нова Полянка. А з протилежного боку, де розташувалися вулиці Половецька та Кмитів яр, знаходилася Стара Полянка, яка одержала народну назву Антифеєвка за прізвищем пристава Лук'янівської поліційної дільниці, котрий за хабарі роздав тут ділянки для заселення.

Щодо вулиці Татарської, то відомо, що в 40-х роках минулого століття тут оселилися татари, які приїхали сюди з Нижньогородської губернії. Вони займалися торгівлею, утворивши тут свій торг, саме тоді ця місцевість одержала назву Татарський провулок, пізніше перейменований на вулицю. Вона знаходилась на землях, що належали купчисі Чоколовій. За цю землю вона одержала компенсацію від міста,— проїзд на вулицю, що навіть не був нанесений на план.

За даними 1878 р. про деякі місцевості Лук'янівки відомо, що на Нижній Юрковиці налічувалося 45 дворів, на Верхній Юрковиці — 91 двір (Татарська — 30, Загородня — 25, Верхньо-Юрківська — 36), на Полянці — 28, у Вовчому яру — 73, у Саксонському яру — 8. Разом 245 дворів.

Так поступово заселялася Лук'янівка... Лук'янівська поліційна дільниця міста Києва утворилася в 1879 р. Всього площею 7,79 кв. верст. Населення 1880 р. складало 10808 чол. тобто 1388 чол. на 1 кв.версту.

У 1917 десять міських поліційних дільниць були перетворені на десять міських районів. З цього часу у місті з'явився районний адміністративно-територіальній поділ, одним з районів був Лук'янівский. Він згадується у числі восьми районів у лютому 1918 р. під час проведення виборів до районних Рад. У серпні 1918 р. уряд гетьмана Скоропадського ввів новий поділ Києва на 17 районів, у тому числі,— Лук'янівський, Львівський, Плоський та ін.

За даними 1920 р., у числі районів Києва також згадується Лук'янівський і Львівський.