Київщина туристична – у басейні Роставиці

Топографические карты масштаба 1:100 000: №95 - Сквира и №113 - ТетиевСкачать «Топографические карты масштаба 1:100 000: №95 - Сквира и №113 - Тетиев»

Скачать «Карты областей и городов Украины» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем  архиве карт

У басейні Роставиці (Шамраївка • Руда • Безпечна • Чубинці • Буки • Сквира • Селезенівка • Кривошиїнці)

Роставиця - найбільша притока Росі. Загальна її довжина - 116 кілометрів. Річка дуже мальовнича, хоч і невелика. Скелі, пагорби, ліси... Але краще за Нечуя-Левицького краєвиди Роставиці вже не опишеш. «Миколу Джерю» читали?!

Роставиця - річка-трудівниця. Споконвіку працює вона на благо людей. Крутить колеса млинів, олійниць... електростанцій. А люди тягнуться до неї ближче. Недаремно узбережжя Роставиці в Київській області - суцільна сільська агломерація.

Київщина туристична - у басейні РоставиціНаступний маршрут пролягає уздовж Роставиці. Починаємо маршрут у Білій Церкві (з Києва сюди легко можна дістатись трасою Е-95). У місті повертаємо праворуч і центральною вулицею їдемо у напрямку Сквири (траса Т-2006). Перша зупинка - село Шамраївка.

Шамраївка. Церква Спиридона Триміфунтського (1839-1849 рр.)

Шамраївка. Церква Спиридона Триміфунтського (1839-1849 рр.)

Відразу за містком через Роставицю стоїть складений із тесаного каменю триповерховий млин. Нехай не вводить вас в оману напис на фасаді «1907» - будівлю спорудили у другій половині XIX століття, а в 1907 році її суттєво перебудували. Приємно, що млин і нині функціонує. Борошно мелють кожної суботи, а ось по п’ятницях працює олійниця, що розташована у цій же будівлі (до речі, значна частина обладнання олійниці відзначила свій сторічний ювілей). Поряд з млином розташована старовинна комора, а трохи далі мурована церква Спиридона Три міфунтського. Її збудувала графиня Олександра Браницька на виконання обітниці про побудову дванадцяти храмів. Основні будівельні роботи завершили досить швидко - 1839 року. Але в цьому ж році графиня померла. Діти Браницької, що на відміну від православної матері, були католицького віросповідання, не мали особливого ентузіазму стосовно продовження будівництва. Тому богослужіння у храмі почалося аж у 1849 році.

Спиридонівська церква у Шамраївці досить проста. Це хрестоподібна в плані будівля, що має лише одну велику баню. Незважаючи на простоту, церква вважається зразком провінційної класицистичної архітектури і є пам’яткою національного значення.

Руда. Костьол Св. Антонія Падуанського (XIX ст.)

Руда. Костьол Св. Антонія Падуанського (XIX ст.)

На іншому боці Роставиці, навпроти Шамраївки, розташоване село Руда. Тут збереглася рідкісна для Київщини споруда - кам’яний костьол. Ця відносно невелика, але доволі симпатична будівля, не внесена до реєстру пам’яток. Є сумніви, що у пам’яткоохоронних установах взагалі не знають про її існування. Так само абсолютно невідома вона і туристам.

Костьол Антонія Падуанського у Руді збудували в 70-х роках XIX століття. Зараз споруда належить Білоцерківському Київсько- Житомирській дієцезії римо-католицької церкви, хоча православна церква здійснила вже кілька спроб створити у ній власну парафію, мотивуючи це відсутністю католиків у Руді. Парафіян-католиків у селі справді немає, як немає тут і католицької парафії. Тому костьол давно стоїть зачинений і вже почав потихеньку руйнуватись.

Безпечна. Костьол Св. Ізидора (70-ті роки XIX ст.)

Безпечна. Костьол Св. Ізидора (70-ті роки XIX ст.)

Далі маршрут пролягає уздовж Роставиці у Дуліцьке, а звідси - на інший бік річки, у Безпечну. У селі слід повернути праворуч, на бруківку, що піднімається стрімко вгору, до ферм. На пагорбі знову поверніть праворуч (у вулицю) і, проминувши одне кладовище, прямуйте до кінця вулиці, де розташоване інше. І лише тут, над глибокою мальовничою долиною Роставиці, дізнаєтесь, що позначено хрестиком на вашій «кілометрівці». А це ще одна, нікому не відома «не пам’ятка» архітектури - костьол Святого Ізидора. Стрімкі Готичні форми, нетиньковані стіни, складені з нетесаного каменю, велике кругле вікно над входом і кам’яні хрести. Супер!

Римо-католицький храм у Безпечній спорудили майже одночасно з костьолом у Руді. Та й архітектори, мабуть, були ті самі, адже відразу видно схожість споруд. Але костьол у Безпечній трохи менший і краще зберігся. Тут, на відміну від Руди, і досі функціонує католицька парафія.

Відстань між двома костьолами - сім кілометрів. Звідки вони у цій місцевості? Річ у тім, що в XIX столітті тут мешкало багато католиків. Наприклад, у 1864 році в селі Дуліцьке, частиною якого тоді була Безпечна, серед 1800 жителів 453 були римо-католицького віросповідання.

Чубинці. Комплекс водяних млинів (XIX ст.)

Чубинці. Комплекс водяних млинів (XIX ст.)

Далі знову повертаємось на лівий берег Роставиці й прямуємо до Чубинців. Тут біля великої греблі, з боків старого русла, збереглися два водяних млини другої половини XIX століття. Млин на лівому боці - довжелезна (метрів п’ятдесят!) цегляно-кам’яна будівля, схожа на середньовічний замок. Правобережний чубинецький млин розташований на острові, утвореному двома рукавами Роставиці. Похмурі псевдоґотичні форми та шпилі ставлять його в один ряд з наидовершенішими в архітектурному сенсі господарськими будівлями Київщини. Ех, зробить би тут готельний комплекс та відповідну рекламу - натовп туристів був би гарантований.

Наступна зупинка - Буки. На місці цього села в ХІ-ХІІІ століттях стояло велике укріплене місто Бакожин. Про його існування свідчать численні  археологічні пам’ятки. Але нині

Буки. Будинок відпочинку агрокорпорації «Сквира»

Буки. Будинок відпочинку агрокорпорації «Сквира»

село відоме не своїм стародавнім замковищем. Тут, на скелястих берегах Роставиці, розкинулась така собі «Нью-Софіївка» - комплекс будинку відпочинку агропромислової корпорації «Сквира» з ландшафтним парком, баштами (одна з яких дуже нагадує київський Музей води), альтанками, альпійськими гірками, величезними підпірними стінами та власною гідроелектростанцією. А поряд, на правому березі річки, над кам’яним каньйоном розкинувся чудовий храмовий комплекс Святого Євгенія з двома ультрасучасними церквами та височезною дзвіницею.

Буки. Водяний млин (1854 р.)

Буки. Водяний млин (1854 р.)

У Буках збереглась пам’ятка архітектури - кам’яний млин, споруджений у 1854 році. Триповерхова будівля розташована на мальовничому скелястому острові, утвореному кількома рукавами Роставиці. Неподалік від млина, який, на жаль, не функціонує, стоїть напівзруйнований будинок. Ймовірно, це одна з будівель маєтку Станіслава Абрамовича - колишнього власника Буків.

Із Буків через Великі Єрчики прямуємо до Сквири. Це місто офіційно відоме з XIV століття. Вже тоді воно було торгово-ремісничим центром. Але є припущення, що в XI столітті на місці сучасної Сквири існувало поселення Сквер, яке належало половецькому

Буки. Церква Св. Євгенія

Буки. Церква Св. Євгенія

хану Тугоркану. У XVI столітті постійні татарські набіги заважали розвитку міста. Воно перетворилось на невеличке містечко, яке постійно змінювало власників. Найвідомішими володарями Сквири були князі Рожиновські, рід яких походив від київського князя Святополка та половецької княжни (дочки Тугоркана).

Після приєднання Правобережжя до Росії Сквиру зробили повітовим містом. Сталося це у 1796 році. Тут розмістили адміністративні установи та гусарський полк. Місто розвивалось, але близькість Бердичева та Білої Церкви, а також відсутність залізниці, не давали перетворитись йому на значний торгово-економічний центр. Наприкінці XIX століття у Сквирі мешкало 18 тисяч осіб, з них половину становили євреї.

У XIX та на початку XX століть у Сквирі було чимало кам’яних будівель. Більшість з них не збереглися, але і серед тих, що залишились, є на що подивитись. Насамперед - це колишня чоловіча гімназія (вул. Лібкнехта, 65), в якій зараз розташовано ліцей.

Сквира. Чоловіча гімназія (1909 р.) нині - ліцей

Сквира. Чоловіча гімназія (1909 р.) нині - ліцей

Двоповерхову будівлю гімназії спорудили у 1909 році на кошти Петра Сучинського. Цей відомий підприємець володів нерухомістю в Петербурзі та мав кілька заводів у Сквирі. За його наказом у приміщеннях гімназії налагодили автономне теплопостачання, газове освітлення, водогін, облаштували церкву. Радянські будівельники дуже спотворили будівлю, зробивши деякі добудови та обклавши її кахлем. Але, незважаючи на це, вона і нині має досить привабливий вигляд (особливо, її задній фасад з куполом).

У центрі Сквири, на вулиці Карла Маркса розташовано колишню земську в’язницю (зараз у ній школа) та особняк Бабаєва (нині військовий комісаріат).

У Сквирі орієнтуватись досить складно, тому, щоб знайти наступний об’єкт маршруту, вам доведеться скористатись підказками місцевого населення. Це цікава і доволі рідкісна пам’ятка архітектури - Земська управа (пр. Володарського, 8). Будівля була споруджена у 1911-1912 роках. Як і особняк Бабаєва, земську управу збудували у стилі модерн, а виконала це казенне замовлення фірма Громова. У 1917-1919 роках тут працював тоді ще нікому не відомий поет Максим Рильський, а нині приміщення колишньої управи займає якесь німецько-українське підприємство, тому пам’ятка відреставрована та доглянута.

Крім перелічених вище, у Сквирі збереглися ще кілька вартих уваги пам’яток. Це земська пошта (поч. XIX ст.), в якій 1846 року зупинявся Тарас Шевченко, будинок штабу 27-го гусарського полку (поч. XIX ст.), чудовий будинок лікеро-горільчаного заводу (кін. XIX ст.), в якому зараз один із корпусів сирзаводу, будинок ксьондза (XIX ст.), де тепер контора плодо-консервного заводу.

Далі прямуємо вулицею Лібкнехта (якраз повз гімназію, сирзавод та гусарський штаб) і потрапляємо на трасу Т-2006 (Біла Церква- Вінниця). Наступна (і остання) зупинка - село Кривошиїнці. Хоча дорогою можна завітати у Селезенівку (2 км від траси), поряд з якою виявлені залишки поселення VIII-X століть, а в самому селі розташована пам’ятка архітектури - Троїцька церква. Будівля досить велика за площею і має прибудовану цегляну дзвіницю. Збудували її у другій половині XIX століття на місці старовинного дерев’яного храму.

Кривошиїнці. Вознесенська церква (1858 р.)

Кривошиїнці. Вознесенська церква (1858 р.)

Кривошиїнці розташовані за десять кілометрів від Сквири, практично на кордоні Київської та Житомирської областей. У селі, яке розтяглось вздовж траси, височить кілька стародавніх курганів. Хутір, що був попередником сучасного села, заснував житель Паволочі Кривошиєць. У 1743 році на кошти князя Йосипа Любомирського тут збудували дерев’яну церкву. Будівля згоріла у 1791-му. На її місці збудували іншу, також дерев’яну. Цегляна Вознесенська церква, яка і нині стоїть у центрі Кривошиїнців (хоча центр тут визначити досить складно) була закладена 1833 року. Освятили її аж у 1849-му. Клопотав про будівництво місцевий священик Григорій Грищенко. Поряд із церквою у 1858 році побудували дерев’яну дзвіницю, яка стоїть і понині.

Церква у Кривошиїнцях дуже схожа на храм у Шамраївці. Ймовірно, їх будували за одним проектом. Хоча декор кривошиїнської церкви більш багатий: тут присутня фігурна цегляна кладка, а входи прикрашені напівколонами та зеленими рельєфними зображеннями змій.

З Кривошиїнців через Сквиру повертаємось у Білу Церкву, а звідти до Києва (або кому куди треба).