Київська область – Іванківський район

Київська область - Іванківський районСкачать «Топографические карты масштаба 1:100 000: №38 - Чернобыль и №51 - Остер»

Скачать «Карты областей и городов Украины» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем  архиве карт

Іванківський район утворено в березні 1923 р. Адміністративний центр району - смт Іванків.

Загальна площа земель - 361,6 тис. га (12,8 %, від території області), в тому числі зона відчуження ЧАЕС - 181,8 тис. га.

Територією району протікають 14 річок довжиною 295 км, найбільші - Тетерів, Жерева та Здвиж.

Іванківський район межує із Житомирською та Чернігівською областями, Республікою Білорусь, Бородянським, Поліським та Вишгородським районами Київщини.

Київська область - Іванківський районРайон розташований у північній частині Київської області, у фізико-географічній зоні мішаних лісів. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 р. № 106, 22 населених пункти віднесено до ІІІ зони гарантованого добровільного відселення, 59 населених пунктів - до ІV зони посиленого радіоекологічного контролю.

Адміністративний устрій: 81 населений пункт об’єднаний в 1 селищну та 26 сільських рад.

Кількість населення району (01.01.2017) – 29 807 осіб, з них майже всі мають статус постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Природні ресурси (корисні копалини):

  • район розташований у зоні Київського Полісся : заліснено 44,8% території
  • рельєф - переважно рівнина
  • грунти здебільшого пісчані-50%, субпісчані-20%, глеюваті пісчані-12%, дерново-підзолотисті-5%, мулувато-болотні-5%, глинисті-5%, торфово-болотні-3%
  • природний потенціал: торф, глина, будівельні піски.

Іванківщина - край древлянський. Перші документальні згадки про селище Іванків датуються 1589 р. У Х-ХІІІ ст. на місці нинішнього парку було давньоруське городище. Воно стояло між землями двох племен - полян та древлян. Біля Іванкова виявлено поселення часів неоліту та палеоліту.

У давнину Іванків називався Землею Трудинівською. Трудинове переходило від одного власника до іншого. У 1589 р. ці землі почали називати Місцем Івановим - від імені тодішнього власника маєтку Івана Проскури. Згодом з’явилася назва Іванків.

Жителі Іванкова брали участь у Визвольній війні українського народу 1648-1654 рр. Багато з них у складі Київського полку захищали північно-західні кордони України від нападів шляхти. Місцеве населення активно підтримувало повстання селян і козаків проти польської шляхти, що в 1664-1665 рр. охопило Правобережну Україну. В Іванкові повстанці розгромили шляхетський маєток. За Андрусівським перемир’ям 1667 р. Іванків залишився за Польщею.

Після приєднання Правобережної України до Росії у 1793 р. Іванків став містечком Радомишльського повіту. На початку ХІХ ст. в ньому проживало 1300 осіб, серед яких було 10 ремісників. У містечку влаштовували ярмарки, на яких торгували лісом, бондарними виробами, смолою, дьогтем, льоном, худобою, рибою тощо.

У 1887 р. за рішенням сходу громадян було створено першу бібліотеку та відкрито сільський будинок, церковнопарафіяльну школу. Наприкінці 1897 р. відкрито телеграф. Першу телеграму з Іванкова до Києва відправлено 14 (26) листопада 1897 р. Штат поштово- телеграфного відділення складався всього з чотирьох осіб - начальника, наглядача, листоноші і сторожа.

На початку ХХ ст. в Іванкові налічувалося 396 дворів, проживали 3138 осіб. Значну частину населення становила сільська біднота. На місцевих підприємствах - 2 шкіряних, 2 цегельних заводах, у 4 кузнях та 5 млинах - працювала невелика кількість робітників.

У 1900 р. у волості було лише 6 шкіл (зокрема школа грамоти у с. Соснівка). За статистичними даними по Київській губернії, письменність в Іванківській волості становила: серед чоловіків - майже 23 %, серед жінок - 5 %.

У цей час по всій волості була лише одна лікарня на 10 ліжок, де працювали 1 лікар (з 1914 р. - 2 лікарі), 1 фельдшер (з 1914 р. - 3) та акушерка. У статистичних звітах по Київській губернії є дані, що з 1000 народжених вмирало 540 (більше 50 %).

Велика увага надавалася поліпшенню медичного обслуговування, культурно-освітньої роботи серед населення. Розширено лікарню, відкрито аптеку. У 1923 р. на базі початкової школи почала працювати трудова семирічна школа, що охоплювала навчанням 900 дітей.

У 1924 р. в селищі встановлено перший радіоприймач.

На допомогу колгоспникам у 1931 р. створено МТС. Врожаї на той час збирали невисокі (картоплі - по 50-70 ц/га, жита і пшениці - по 4-5 ц/га).

У роки Голодомору 1932-1933 рр. на Іванківщині померли 2762 особи (це далеко не повні дані). Картину реальних втрат від Голодомору в населених пунктах нинішнього Іванківського району через відсутність документальних свідчень можна відтворити лише шляхом порівняльного аналізу наявних даних за 1932 р. та 1939 р. За сім років, включаючи трагічні 1932-1933 р., кількість населення в Іванківському районі зменшилася майже на 3 тис. осіб, а в Розважівському (частина сіл якого нині входить до Іванківського району, а частина - до Поліського) - більш як на 8 тис. осіб, хоча, за демографічними даними, мав би бути приріст населення.

Під час Великої Вітчизняної війни 808 днів і ночей Іванків був окупований німецькими військами. Жителі району вели активну боротьбу проти німецьких завойовників. У багатьох населених пунктах району діяли підпільні групи і партизанські загони. З вересня 1942 р. діяв Київський підпільний обком партії, першим секретарем якого був Іван Васильович Сергієнко. У 1943 р. його із соратниками-підпільниками було закатовано в катівнях гестапо. 8 травня 1965 р. Івану Васильовичу Сергієнку посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. У с. Підгайне йому встановлено пам’ятник.

Мужньо боролася з фашистами "поліська ластівка" Ніна Іванівна Сосніна. У м. Малин 31 серпня 1943 р. фашисти спалили її разом із батьком та іншими підпільниками. Ніні Сосніній також посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. У с. Кухарі, де народилася Ніна Іванівна, встановлено пам’ятний знак, на її честь закладено парк, названо одну з вулиць Іванкова. 26 червня 1943 р. в урочищі Березівка під Шпилями розстріляно іванківських підпільників Катерину Фещенко, Клавдію Терентюк та ін.

Всього за час окупації району закатовано і розстріляно 674 особи - партизанів, підпільників, мирних жителів. 19 травня 1943 р. фашисти за допомогу жителів Заруддя партизанам повністю спалили це село. На роботи до Німеччини було вивезено 3237 осіб. На фронтах війни загинуло 5 тис. уродженців району. Хоробрістю в боях за визволення Вітчизни від фашистських завойовників відзначилися Герой Радянського Союзу Петро Степанович Черненко, кавалери трьох орденів Слави Пилип Романович Приходько та Юзеф Миколайович Верес і багато інших героїв-орденоносців.

У повоєнні роки відбудови народного господарства мешканці району багато працювали над зміцненням економіки рідного краю, виробництвом сільськогосподарської та промислової продукції. Прославили Іванківський край своєю творчістю народний художник України, заслужений діяч мистецтв України, майстер народної творчості, член Спілки художників України, лауреат Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка М.О. Примаченко та народний художник України, заслужений майстер народної творчості України, член Спілки художників України, лауреат Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка, знаменита ткаля Г.І. Верес.

У 1959 р. до складу Іванківського району було приєднано Розважівський район.

Через два роки після Чорнобильської катастрофи 1986 р. до складу Іванківського району ввійшла частина населених пунктів Чорнобильського району. У 2000 р. на клумбі за Іванковом встановлено незвичну бетонну скульптуру у вигляді велетенського яйця. Її подарував селищу німецький зодчий Армін Кольбі як символ життя і родючості землі, що має відродитися після чорнобильської біди.

Нині у районі діють промислові підприємства: ВАТ "Промінь", Іванківський хлібокомбінат, ТОВ "Тетерів", КПКОР "Іванківтепломережа", ВУЖКГ; працюють державні лісопідприємства: "Іванківське лісове господарство" та Іванківське спеціалізоване державне агропромислове підприємство; серед будівельних організацій - філія "Іванківське райДУ", ВАТ "ДБУ-39", ВАТ "ПМК-2", ТОВ "Агрошляхбуд", ТОВ СПМК-8. Сільське господарство представлене 15 сільськогосподарськими підприємствами.

Завдяки сумлінній праці, життєвому досвіду, мудрості, шанобливому ставленню до минулого і сьогодення у віках житиме добра слава про чудовий поліський край, його людей.

Адміністративний центр району - смт Іванків, розташоване за 80 км від обласного центру м. Київ, відстань до м. Чорнобиль - 50 км, до кордону із 30-кілометровою зоною відчуження - 25 км. Найближча залізнична станція - Тетерів, за 40 км.

Загальна площа населених пунктів селищної ради - 7232 га.

Населення (01.01.2017) – 10 581 особа.

День селища - 21 вересня.

Селище належить до III зони гарантованого добровільного відселення.

До складу іванківської селищної ради входять села Болотня, Запрудка, Федорівка.

Перші документальні згадки про Іванків датуються 1589 р.

Селище розташоване на лівому березі притоки Славутича - р. Тетерів. За даними істориків, селищу Іванків уже минуло 420 років.

У давнину Іванків називався Землею Трудинівською. Київський удільний князь Олександр Володимирович (1440-1455 рр. правління) подарував землю Трудинівську київському боярину Олехні Юхновичу.

Протягом багатьох десятиліть Трудинове переходило від одного власника до іншого, а з 1524 р. за наказом польського короля Сигізмунда дісталося Київському міщанину Тишку Проскурі. У 1589 р. Землю Трудинівську назвали місцем Івановим - від імені тодішнього власника маєтку Івана Проскури. Пізніше місце Іванове почали називати просто - Іванків.

У 1648-1654 рр. жителі Іванкова брали участь у Визвольній війні українського народу. За Андрусівським перемир’ям 1667 р., Іванків залишився за Польщею. Після приєднання Правобережної України до Росії у 1793 р. Іванків став містечком Радомишльського повіту.

У 1684 р. Іванків належав воєводі Яну Конєцпольському, який віддав його за велику суму в орендне користування багатому шляхтичу, полковнику королівського козачого полку Данилу Федоровичу.

У 1743 р. в селищі було збудовано дерев’яну церкву в ім’я Пресвятої Богородиці.

У 1866 р. Іванків став волосним центром.

У 1887 р. за рішенням волосного сходу громадян була створена перша бібліотека, а також було відкрито сільський будинок, в якому проводилася робота з ліквідації неписьменності.

У цьому ж році в містечку відкрили церковнопарафіяльну школу, де навчалися 36 дітей.

Історія електрозв’язку в районі почалася у 1884 р., коли в містечку було відкрито телеграф, а в 1897 р. - поштове відділення.

У 1910 р. міщанином Ароном Розманом побудовано шкіряний завод, а в 1911 р. Хаїм Брагинський відкрив завод з виготовлення мила.

До революції в Іванкові не було доріг із твердим покриттям, лише 400 метрів центральної вулиці були вимощені бруківкою.

Під час Першої світової війни, за неповними даними, з 1914 р. по 1917 р. було призвано в армію 430 жителів Іванкова, 132 з них загинули, 36 потрапили в полон, 119 повернулися інвалідами.

Після Жовтневої революції в містечку створена рада селянських депутатів, а в січні 1918 р. почав діяти ревком.

Невдовзі запроваджено загальнообов’язкове початкове навчання, а з 1940 р. введено загальнообов’язкове семирічне навчання. Перший випуск школи в Іванкові відбувся в 1937 р.

У 1921 р. за рішенням комнезаму були створені хати-читальні.

Новий районний Будинок культури жителі Іванкова отримали у 1922 р. Нині там розташовано історико-краєзнавчий музей.

У той же час створено першу дитячу організацію - майбутній ЦТДЮ. У 1923 р. Іванків став районним центром. Почали працювати райком КП(б)У, райвиконком, райком комсомолу та інші установи.

У 1924 р. в селищі встановлено перший радіоприймач. Вже через рік за рішенням райвиконкому в Іванкові була відкрита бібліотека.

У 1926 р. (за даними районних архівних матеріалів) створено Іванківський районний відділ внутрішніх справ.

У 1929 р. було збудовано дерев’яний міст через Тетерів і вимощені підходи до нього. Восени цього ж року створено колгосп "Перемога".

У 1931 р. створено МТС і розпочато будівництво доріг Іванків - Київ та Іванків - Поліське, яке тривало до 1941 р.

У 1932 р. створено ще один колгосп. Обидва господарства стали основою колгоспу ім. Комінтерну (згодом - ім. Політбюро ЦК КП(б)У).

20 січня 1932 р. вийшов перший номер районної газети "Червоний промінь".

У 1933-1934 рр. голод на території Іванківського району не набрав страшних масштабів. Тут, на відміну від південних областей України, багатства лісів, річок, озер давали шанс на виживання. Однак ця подія теж торкнулася населених пунктів Іванківської селищної ради. Так, за неповними даними, в Іванкові померли від голоду 75 мешканців, у с. Запрудка - 39 осіб.

У 1933 р. в Іванкові побудовано дерев’яну будівлю школи із семи класних кімнат, де згодом учні почали здобувати середню освіту. При школах створювалися драматичні, географічні, фізичні, літературні, історичні, природничі, фізкультурні та інші гуртки, якими керували вчителі. В більшості з них поглиблювалися шкільні знання, але були й спрямовані на розвиток творчої індивідуальності.

У передвоєнні і повоєнні роки особливою популярністю користувалися гуртки технічного спрямування - радіогуртки, авіамодельні, інші.

У 1934 р. в Іванкові організовано автоколону.

У 1936 р. створено Іванківський держліс- госп Київського лісогосподарського об’єднання "Київліс" на базі лісів Іванківського ліспромгоспу.

За переписом 1939 р., кількість населення Іванківського району становила 8547 осіб.

З 1940 р. Іванків - селище міського типу.

23 серпня 1941 р. фашисти окупували Іванків. Під час окупації були сформовані підпільні групи, партизанські загони. З вересня 1942 р. діяв Київський підпільний обком партії, першим секретарем якого був Іван Сергієнко. У 1943 р. його із соратниками закатовано в катівнях гестапо. 8 травня 1965 р. Івану Сергієнку посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

26 червня 1943 р. в урочищі Березівка під Шпилями розстріляно іванківських підпільників Катерину Фещенко, Клавдію Терентюк та ін. На місці трагедії встановлено обеліск.

 Героїчною смертю загинув від рук гестапо перший секретар райкому партії Яків Толочин. Іменами багатьох підпільників і партизан названі сьогодні вулиці селища: Ніни Сосніної, Володі Хоменка, Клави Терентюк, Катерини Фещенко.

На різних фронтах захищали Вітчизну Петро Черненко - Герой Радянського Союзу, Юзеф Верес та Пилип Приходько - кавалери трьох орденів Слави, орденоносці М.С. Тивоненко, М. П. Гугленко, Т.Ю. Симоненко, В.І. Кузьменко.

11 листопада 1943 р. Іванків був звільнений від окупантів. У боях за його визволення брали участь бійці 36-ї та 143-ї стрілецьких дивізій і 150-ї танкової бригади 1-го Українського фронту.

Після війни почало налагоджуватися мирне життя, зростало будівництво, прокладалися дороги. Майже кожен рік у селищі з’являлися нові установи.

Однією з перших повоєнних новобудов в Іванкові стала двоповерхова школа (нині - ЗОШ І-ІІІ ступенів № 2).

У 1943 р. почала функціонувати Іванківська районна аптека, створено Іванківську районну СЕС.

У 1945 р. в селищі створено Іванківське автопідприємство (нині ВАТ "Автомобіліст").

У 1949 р. збудовано й здано в експлуатацію будівлю інкубаторно-птахівничої станції.

У 1950 р. обласним відділом культури в Іванкові було засновано районну бібліотеку для дітей.

У 1952 р. відкрито автостанцію, від якої щогодини відправлялися автобуси до Києва. Будівництво нової станції було розпочато в 1977 р.

У 1954 р. став до ладу деревообробний завод. Підприємство було оснащено високопродуктивним обладнанням і діяло протягом 20 років. У цьому ж році введено в дію перше депо Іванківської пожежної охорони. Частина спочатку була розташована в центрі селища, і лише в 1965 р. її перевели на нинішнє місце.

З 1956 р. в Іванкові діє музична школа (філія Київської музичної школи № 1, що на Подолі).

У 1959 р. після реорганізації лікарня отримала статус і назву - Іванківська центральна районна лікарня.

У цьому ж році до Іванківського колгоспу був приєднаний колгосп ім. Кірова с. Запрудка.

10 вересня 1959 р. Указом Президії Верховної Ради УРСР був ліквідований Розважівський район, а Розважів та ще 34 села  (це 11 сільських рад, 10 колгоспів, 1 радгосп) увійшли до складу Іванківського району.

У 1960 р. до Іванківського колгоспу були приєднані колгоспи сіл Сукачі, Федорівка та Болотня. Замість колишніх п’яти колгоспів утворилося єдине колективне господарство.

З 1962 р. діяли районна бібліотека для дітей та районна бібліотека для дорослих.

У січні 1963 р. до Іванківського району було приєднано 6 укрупнених сільських рад Димерського району та 5 укрупнених сільських рад Поліського району.

У тому ж році закінчено будівництво нового залізобетонного мосту через р. Тетерів, відкрито широкоекранний кінотеатр "Супутник" на 320 місць, отримала нову назву - "Трибуна праці" - районна газета. Введено в дію ресторан "Тетерів", в 1966 р. створено об’єднання громадського харчування "Тетерів".

26 грудня 1966 р. став до ладу Іванківський маслозавод з проектною потужністю 68 т переробки молока на зміну.

У 1969 р. вулиці та тротуари Іванкова заасфальтовано, на алеях висаджено каштани. В райцентрі почав функціонувати водопровід, який постачав воду жителям селища та підприємствам; для кращого забезпечення водою побудовано водонапірну башту. З’явилося багато нових вулиць.

У цьому ж році введено в дію хірургічний корпус центральної районної лікарні, хлібокомбінат. Здано в експлуатацію двоповерхову будівлю райкому партії.

У 1970 р. створено Іванківське ШБУ № 39. Цього потребувало заплановане будівництво ЧАЕС. У 1995 р. ШБУ-39 реорганізовано у ВАТ, яким є й досі.

У 1972 р. в Іванкові збудовано нову типову будівлю районного вузла зв’язку, де нині базується цех електрозв’язку ВАТ "Укртелеком".

У 1973 р. відкрито нову чотириповерхову школу (нині ЗОШ І-ІІІ ступенів № 1), здано в експлуатацію нові будівлі райвиконкому, універмагу.

Згідно з наказом Міністерства авіаційної промисловості СРСР № 24 від 11 грудня 1974 р. на базі Іванківського деревообробного заводу було створено Іванківський виробничий філіал КБ контрольних приладів.

У 1977 р. жителі Іванкова отримали новий районний Будинок культури.

Через рік на території району організовано загін професійної пожежної охорони № 13, працівники пожежної охорони району одними з перших взяли участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1986 р.

У 1979 р. всі бібліотеки району об’єднані в Іванківську центральну бібліотечну систему. Відкрив свої двері 4-й дитсадок "Калинка", розпочато будівництво стадіону "Промінь", який почав діяти в 1980 р.

У 1981 р. філію КБ контрольних приладів перетворено в самостійне державне підприємство - Іванківський приладобудівний завод "Луч". Чисельність трудового колективу зросла до 1200 працівників. У цьому ж році 22 лютого відбулося відкриття історико- краєзнавчого музею в Іванкові, експозиційні розділи музею: виставка портретів та картин, фауна і флора району, довоєнний період, Велика Вітчизняна війна, Чорнобильська катастрофа, Іванків сучасний.

У 1982 р. здано в експлуатацію триповерхову будівлю районної поліклініки, двоповерхову будівлю банку .

У 1983 р. відкрито Іванківську ДЮСШ.

У 1983 р. в Афганістані був смертельно поранений уродженець Іванківщини, рядовий Олександр Синиця. За мужність та героїзм Указом Президії Верховної Ради СРСР його посмертно нагороджено орденом Червоної Зірки.

26 квітня 1986 р. на четвертому блоці ЧАЕС сталася аварія, яку кваліфікують як найбільшу в світі техногенну катастрофу. Вже за кілька хвилин після вибуху два відділення пожежників, очолювані лейтенантом В. Правиком та лейтенантом В. Кибен ком із Іванкова, почали боротьбу з вогнем.

Нині в міському парку поряд з обеліском воїнам, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни, стоїть пам’ятник Герою Радянського Союзу Віктору Кибенку. Йому присвоєно це звання посмертно.

У 1986 р. безпосередню участь у ліквідації аварії на ЧАЕС з перших годин аварії брали 80 працівників Іванківського райвідділу міліції.

Колектив автопідприємства № 13266 теж одним із перших у районі приступив до ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Підприємство стало вихідною базою автотранспортної служби штабу цивільної оборони області. На 13-ту річницю Чорнобильської катастрофи відкрито пам’ятний знак із написом "І мертвим, і живим, і ненародженим. На вічний спомин чорнобильської ночі".

У 1987 р. Іванківській селищній раді підпорядковано населені пункти Болотня, Запрудка, Федорівка. А в 1988 р. до складу Іванківського району ввійшла частина населених пунктів Чорнобильського району.

21 вересня 1989 р. Іванків відсвяткував своє 400-річчя. На честь цієї події в центральному парку селища встановлений пам’ятний знак, виготовлений із мармуру.

За роки Незалежності в Іванкові: відкрито Центр "Довір’я", введено в експлуатацію 5-й дитсадок "Іванко", відкрито центральну районну аптеку, завод "Луч" реорганізовано у ВАТ "Промінь", відкрито Дитячий будинок "Гніздечко" для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, відкрито Іванківський районний ліцей, ДНЗ № 3 "Веселка" реорганізовано у Центр розвитку дитини - новий заклад комплексного типу, відкрито Музей водогосподарникам-учасникам ліквідації аварії наслідків аварії на ЧАЕС.

"Символ життя"У день 14-ї річниці аварії на ЧАЕС на околиці Іванкова відбулося відкриття пам’ятного знака "Символ життя", який подарував німецький зодчий Армін Кольбі. Це скульптура у вигляді велетенського бетонного яйця - як символ життя і родючості землі, що обов’язково відродиться після важкої "чорнобильської хвороби".

З 2002 р. в Іванківському районі приступили до роботи прикордонні наряди. Одночасно тривало облаштування прикордонних містечок та державного кордону з Республікою Білорусь.

Нині Іванків - сучасне упорядковане селище міського типу, центр однойменного адміністративного району.