Київська область – місто Васильків

Київська область - місто ВасильківСкачать «Васильків - план міста»

Скачать «Карты областей и городов Украины» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем  архиве карт

Васильків - місто обласного значення, розташоване за 36 км від обласного центру м. Київ. У межах міста знаходиться залізнична станція Васильків-1.

Площа населеного пункту - 3100 га.

Населення (на 01.01.2017) - 37 332 особи.

День міста - друга субота вересня.

Васильків розташований на берегах р. Стугна. Територія міста була заселена ще в епоху пізнього палеоліту. Археологічні дослідження у 1961 р. поблизу керамічного заводу виявили стоянку людини тієї доби. Частина знахідок, серед яких кістки мамонта, крем’яні знаряддя праці, зберігається у Васильківському краєзнавчому музеї. На околицях міста також знайдено сліди трипільської культури, яка датується 4-3 тис. до н.е., що вказує на те, що ці території були заселені раніше.

Величезну зацікавленість викликають декілька курганів скіфського періоду і Змієві вали, які будувалися для оборони держави. Вони оспівані в усній народній творчості. Найкращі їх зразки збереглися в районі сіл Іванковичі, Рославичі, Гвоздів, Плесецьке, Барахти.

Васильківський район

Васильківський район

Васильків був заснований князем Володимиром Святославовичем як один із укріплених пунктів по р. Стугна для захисту Києва від набігів кочівників.

Назва міста походить від християнського імені князя Володимира, і тому воно спочатку називалося Василевом.

Перша літописна згадка про Василів (тодішня назва Василькова) датується 996 р. Після поразки у битві з печенігами дивом врятований Володимир дав клятву на честь свого спасіння збудувати в місті церкву. Клятву свою він дотримав, і у Василеві була збудована одна з перших у Київськії Русі церква Преображення Господнього (до наших часів вона не збереглася).

У літописах з X по XII ст. місто згадується 14 разів, і всі ці згадки пов’язані з бойовими діями. Це свідчить про важливість Василькова для захисту Київської Русі та її столиці від ворогів. Тричі під стінами Василева стояв Юрій Долгорукий, а коли в 1155 р. він вдруге сів на київський престол, то подарував "постугнянські" землі своєму синові Василькові Юрійовичу, і той від свого імені змінив назву міста з Василева на Васильків.

Васильків. Cобор св. Антонія і Феодосія

Васильків. Cобор св. Антонія і Феодосія

Не тільки військове значення сприяло розвитку міста, а й географічне розташування. Стародавній Васильків стояв на торговельному шляху, який називали "галицьким", тому місто вважалося одним із найпотужніших торгово-ремісничих центрів Київської Русі.

У 1240 р. Васильків було зруйновано ординськими завойовниками. Місто занепало і перетворилося на невеличке селище.

У другій половині XIII ст. місто перейшло у володіння Києво-Печерського монастиря, а з середини XIV ст. належало Литовській державі. У цей історичний період Васильків майже не розвивався, і тільки з 70-х років XVI ст. розпочалося його поступове піднесення. Важлива роль у відродженні міста належала Києво-Печерському монастиреві, який за свої кошти відновив укріплення міста, збудував у ньому замок, доклав чимало зусиль для заселення міста та навколишніх земель. Король Стефан Баторій схвалив дії монастиря і своїм указом у 1586 р. надав місту Василькову привілеї на місцеве самоврядування, закріплені у магдебурзькому праві.

Поступово виникла проблема перенаселення. Тому за наказом польського короля навколо 2 давніх поселень - Дитинця і Посаду - будується третя фортеця, яка зайняла територію на другому березі Стугни.

Великих руйнувань місто зазнало під час Національно-визвольної боротьби українського народу під проводом Богдана Хмельницького проти польської шляхти 1648-1654 рр. Під час цих подій Васильків був сотенним містечком Київського полку. Від 1667 р. місто входить до складу Російської імперії й стає прикордонним містом.

У 1720 р. указом Петра І "Вшанування пам’яті загиблих захисників вітчизни" були підтверджені права Лаври на володіння Васильковом та навколишніми землями. Монастир усіма силами прагнув збільшити кількість своїх підданих на цих землях, створював умови розвитку торгівлі та ремесел. На цей час у Василькові налічувалося близько 700 дворів. Місто було обнесено земляним валом. У середину Василькова можна було потрапити через 4 брами, які добре охоронялися. Ці брами носили назви: Київська, Білоцерківська, Печерська та Трипільська. З 1786 р. володіння Печерської лаври переходять до державної казни.

Під час гайдамацького руху, спрямованого на стихійну боротьбу з польською шляхтою, біля Василькова у 1713 р. діяв гайдамацький загін на чолі з Янковським. А починаючи з 1734 р., місто стає одним із найбільших гайдамацьких осередків.

У другій половині XVIII ст. у місті були побудовані перші визначні кам’яні архітектурні споруди: Собор Антонія і Феодосія, збудований у 1758 р. за керівництва видатного українського будівничого С. Ковніра, та Свято-Миколаївська церква, будівництво якої завершилось у 1792 р. Ці історичні пам’ятки збереглися до наших днів і є діючими культовими спорудами міста.

Серед архітектурних споруд Василькова, які можна побачити і сьогодні, виділяється збудований у 1817 р. у стилі російського класицизму двоповерховий будинок. Це типовий проект для "присутственных" місць відомого російського архітектора А. Захарова (автора проекту будинку Адміралтейства у Петербурзі). Серед споруд 60-х років XIX ст. своєю вишуканістю, складністю архітектурних форм виділяється єврейська синагога, розташована по вул. Пушкіна. Приєднання Правобережної України до Росії не створило нових умов для економічного розвитку міста. Воно втратило статус прикордонного, який мало до 1797 р., і значної ролі в економічному житті країни вже не відігравало. Але з цього часу Васильків стає центром повіту.

Важливою подією в історії міста стало повстання Чернігівського полку в 1825 р. проти самодержавства. Після створення Південного товариства, у березні 1821 р., крім головної Тульчинської управи, були ще створені Кам’янська і Васильківська управи.

Васильківську управу очолили декабристи С. Муравйов-Апостол та М. Бестужев-Рюмін. Через два тижні після поразки повстання в Петербурзі керівники Південного товариства підняли повстання проти діючої влади у 5-й мушкетерській роті Чернігівського полку, яка була розквартирована в с. Триліси. Повстання підтримали роти, розташовані у Василькові. Пройшовши через села Велика Мотовилівка та Пологи, 3 січня 1826 р. біля с. Ковалівка вони були зупинені та розгромлені вірними цареві військами. Важко поранених Муравйова-Апостола, Бестужева- Рюміна та інших учасників заарештували. Керівники повстання були страчені, решта учасників - засуджена до каторги або відправлена у діючу армію на Кавказ.

У середині XIX - на початку XX ст. Васильків перетворився на досить велике й економічно розвинуте місто. У 1858 р. населення Василькова становило близько 12 тис. осіб. Основні заняття: дрібна торгівля, ремісництво. У місті діяли 5 тютюнових фа-брик, миловарня, 2 цегельних заводи, завод сальних свічок, пивоварня. Розвиток міста продовжував набувати темпів і в пореформений період. В економіці міста значне місце починає належати обробці шкіри. У 1885 р. у Василькові працювали 4 таких заводи.

Початок XX ст. ознаменувався на Васильківщині поширенням революційних ідей, зростанням робітничого руху. У 1900 р. населення міста складало 18 580 осіб, які мешкали в 2085 будинках.

У 1905 р. відбувся один із перших страйків на найбільшому підприємстві міста - шкіряному заводі Вайсберга. Надалі страйковий рух з кожним роком набирав нових обертів.

Після революційних подій 1917 р. та громадянської війни розвиток міста проходив в умовах нової економічної формації. Швидко почав оживати колишній шкірзавод Вайсберга.

У 1917-1920 рр. на Васильківщині активно діяла 2-га Київська повстанська дивізія отамана Зеленого (Данила Терпила), яку очолював Марко Шляховий (отаман Кармелюк).

У липні 1921 р. Васильків віднесено до категорії селищ міського типу, в 1923 р. він став райцентром.

У 1922 р. завод дубильних екстрактів дав першу продукцію. Значна частина населення міста працювала на держшкірзаводі та інших підприємствах. Багато жителів міста займались кустарними промислами: вичиняли шкіру, шили та ремонтували взуття. У 1925 р. був створений спеціальний комітет, який відкрив майстерні залізних виробів, пошиття одягу та взуття, залучав безробітних до ремонту шляхів, будівництва та інших робіт.

У 1929 р. на базі декількох кооперативних об’єднань створено завод "Транспортер", що випускав дрібний сільськогосподарський інвентар. На території сьогоднішнього ринку працював деревообробний завод. У місті діяли артіль "Керамік", гончарні цехи якого виготовляли посуд, вишивальна артіль, де виготовляли одяг, рушники, білизну, працював млин. У місті розвивалась торгівля, працювали крамниці, трактири, обмінні пункти, постійно діяв базар, на якому було багато критих рундуків (крамниць). Тут можна було купити все. Недарма жителі сіл називали Васильків "купи-продай".

Терміново вживалися заходи для налагодження медичного обслуговування населення.

У 1930-х роках у Василькові був Дитячий будинок, де жили безпритульні діти. Саме цей заклад у період Голодомору 1932-1933 рр. врятував життя багатьом дітям, яких деякі селяни привезли і залишили на місцевому базарі, де їх забирали міліціонери. Ще з однієї синагоги було зроблено залізничний вокзал.

У ті ж роки більшовиками була знищена стародавня дерев’яна церква, збудована на честь святого рівноапостольного князя Володимира, яка завдяки допомозі меценатів та місцевого самоврядування відбудована та 9 листопада 2008 р. освячена патріархом Української Православної Церкви Київського Патріархату Філаретом.

Голодомор 1932-1933 рр. забрав життя багатьох жителів Васильківського району. Населення ж міста, яке складалось на 49 % з єврейського населення і отримувало плату за працю на різних артілях, підприємствах, не голодувало. Жодного документа про масове захоронення людей, що померли від голоду, немає. Згідно зі свідченнями, васильківці жили незаможно, але не голодували. Померлого від голоду чоловіка знайшли на міському вокзалі і поховали на цвинтарі. Інших документів немає.

У часи Великої Вітчизняної війни тисячі васильківців пішли на фронт, в партизанські загони. Після захоплення міста німецькими окупантами почалися масові розстріли мирного населення.

Під час окупації в місті активно діяло підпілля на чолі з П.Ф. Бубновим. У спільних бойових операціях брав участь партизанський загін під керівництвом ІД. Дубіна. Партизани знищували ешелони, військові об’єкти, живу силу ворога.

6 листопада 1943 р. воїни 7-го гвардійського танкового корпусу під командуванням генерал-майора К.Ф. Сулемова, гвардійці 23-ї мотострілкової бригади під командуванням гвардії полковника, двічі Героя Радянського Союзу О.О. Толовачова звільнили Васильків від німецьких завойовників.

Після війни почався процес відбудови народного господарства. Героїчна праця васильківців дозволила вже у 1949 р. вивести економічний розвиток міста на довоєнний рівень, перетворити його на один з найрозвинутіших економічних центрів Київської області.

Земля Васильківщини подарувала Україні багато славних імен. Серед них: автор знаменитого літопису "Повість минулих років" Нестор Літописець; письменник, ігумен Києво-Печерського монастиря Феодосій Печерський; видатний архітектор XVII ст. С. Ковнір; художник М. Пимоненко; драматична актриса П. Самійленко. На Васильківщині народилися всесвітньовідомий співак І.С. Козловський, поети Павло Мовчан, Юрій Петренко, Роман Чумак, прозаїк Борис Тимошенко.

Мальовнича природа, багаті народні традиції сприяли становленню цілої плеяди народних майстрів, серед них: М.Р. Банник, Б.Ф. Ліва, художники О.І. Підлісний, батько й син Денисенки, майстер-різьбяр Клименко та багато інших.

Сьогодні Васильків - адміністративний центр району з розвинутим багатогалузевим народним господарством. Тут виготовляються товари народного споживання, холодильні агрегати, металопрофіль, металопластикові вікна та двері, електротовари, меблі, шкіряні вироби, макаронні та хлібобулочні вироби, комбікорми та багато іншої продукції. Серед потужних підприємств: ВАТ "Васильківський завод холодильників", ВАТ "Васильківський шкірзавод", ДП "Стіменкс-Профіль", ТОВ НВП "Укрвермікуліт", ТОВ "Арсенал", ЗАТ "Васильківхлібопродукт", ДП "Васильківський хлібозавод", АТ "Київхліб" та ін.