Киевская область – карта автомобилиста

Киевская область - карта автомобилистаСкачать «Киевская область - карта автомобилиста»

Скачать «Карты областей Украины»  бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Найстаріша столична область Північної України утворена 1932 р. Прикордонна з Білоруссю північна частина теренів Київщини роз­ташована у межах Поліської низовини. Центральні та південно-західні простори краю займає трохи підвищена з положистими схилами Придніпровська височина, доволі густо порізана долина­ми річок, балок і ярів. Східна (лівобережна) частина регіону лежить на надзвичайно широких дніпровських терасах Придніпровської низовини.

Головна ріка України Дніпро (її довжина на Київщині становить майже дві з половиною сотні кілометрів) розрізає область на право­бережну (значно більшу) і лівобережну частини. Будівництво Київської та Канівської (1960—1970-ті роки) гідроелектростанцій та їх водойм завершило спорудження каскаду водосховищ на Дніпрі, який до­зволив практично унеможливити сезонні повені у прибережних міс­тах і селах. Дніпро на просторах області приймає низку великих приток — Прип’ять, Десна, Тетерів, Ірпінь, Стугна, Рось та інші. Краєвиди їхніх долин додають привабливої мальовничості до ланд­шафтної розмаїтості регіону.

Перші поселення на Київщині з’явилися в пізньому палеоліті (20—15 тис. років тому), а хліборобсько-скотарські племена мідного віку (VI—III тис. до н. е.) залишили після себе археологічні пам’ятки трипільської культури.

З появою племінних об’єднань-князівств найвпливовіше в Серед­ньому Придніпров’ї утворили поляни. Навколо нього в IX—XII ст. сформувалася могутня держава — Київська Русь. На території су­часної Київщини в цей час існували сотні поселень, розвивалися торгівля і культура. Спустошлива навала татаро-монгольських орд в 1237—1240 рр. надовго перервала їхній поступальний розвиток, а більшість міст Київської Русі назавжди знищила. На щастя, про них лишилися літописні згадки.

1362 р. ці землі переходять під контроль Великого князівства Литовського, а після Люблінської унії 1569 р. — Речі Посполитої, який на кілька років переривала Визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького. Тільки після другого поділу Речі Посполитої 1793 р. обидві частини Київщини об’єдналися в складі Російської імперії. 1796 р. була утворена Київська губернія, площа якої значно переви­щувала існуючу. Після краху Російської імперії в 1918 р. у Києві здійснено невдалу спробу створити незалежну українську державу. В 1941—1943 рр. під час Великої Вітчизняної війни регіон був оку­пований фашистською Німеччиною, а оборона Києва і бої за його звільнення стали найважливішими баталіями Другої світової війни на українських землях.

На Київщині збереглися різностильові православні та католиць­кі культові споруди XVII—XX ст., а світські архітектурні пам’ятки залишилися у вигляді палаців, адміністративних будинків, паркових споруд, меморіальних комплексів і пам’ятників XVIII—XX століть.

Біла Церква — найбільше місто регіону на мальовничих берегах ріки Рось, починалося з фортеці, заснованої князем Ярославом Мудрим у 1032 р. для захисту південних кордонів Київської Русі. 1050 р. місто прикрасив єпископський храм, прозва­ний в народі «біла церква». Тільки в середині XVI ст. міс­то відродилося після навали орд хана Батия, а 1774 р. його передали у «вічне володіння» коронному польському гетьману Ксаверію Браницькому. Наприкінці XVIII ст. на околиці Білої Церкви постає нова резиденція Браницьких, названа на честь дружини хазяїна «Олександрія». її оточує надзвичайно мальовничий ландшафтний парк, а архітектурний ансамбль маєтку складали палац, чотири гос­тьові флігелі, танцювальний павільйон, колонада-амфітеатр «Луна», павільйон «Ротонда» та безліч інших споруд.

Коштом Браницьких Білу Церкву прикрасила низка будівель, що нині являють собою архітектурну гордість міста. Серед них зи­мовий палац і будинок дворянських зібрань (XIX ст.), Гостинний двір (1814), ансамбль споруд поштової станції (1831), будинок гімназії (середина XIX ст.) тощо. Перлиною місцевої культової ар­хітектури є класичний римо-католицький костел Іоанна Хрестителя (1812), розташований на найпрестижнішій у Білій Церкві Замко­вій горі, де колись був той самий давньоруський храм, що дав назву місту.

Найстаріше місто Київщини — Переяслав-Хмельницький — лежить на берегах річки Трубіж неподалік від місця її впадіння в Канівське водосховище на Дніпрі. Переяслав (так місто називалося до 1943 р.) уперше згадується 907 р. як одне із трьох найбільших міст Київської Русі. Тоді це була добре укріплена фортеця на південних кордонах держа­ви і значний ремісничо-торговий центр Середнього Придніпров’я.

Велика татаро-монгольська орда 1239 р. повністю зруйнувала Переяслав. Місто почало потроху відроджуватися тільки за два сто­ліття: з 1569 р. воно входить до складу Речі Посполитої та 1585 р. здобуває магдебурзьке право. Завдяки Визвольній війні 1648—1654 рр. проти Речі Посполитої, що завершилася знаменитою Переяславською радою і згодою козаччини служити Московській державі, місто на­завжди увійшло в історію.

Залишаючись полковим центром до 1781 р., Переяслав сформував привабливий архітектурний вигляд центральної частини міста, пер­линою якого є споруди Вознесенського монастиря — Вознесенський собор (1700), будинок колегіуму (1757) і дзвіниця (1776). Колегіум своєю присутністю освятив український геній Григорій Сковорода, який 1753 р. викладав тут піїтику. Нині місцеві пам’ятки і 26 переяславських музеїв об’єднав Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав».

Місто Васильків на крутих схилах долини річки Стугна заснував 988 р. князь Володимир Великий. У 1570-ті роки ці землі належали Києво-Печерській лаврі, стараннями якої були створені оборонні укріплення (фрагменти земляних валів збереглися дотепер) і замок. XVIII ст. залишило у спадок місту два чудові православні храми. Собор Святих Антонія і Феодосія (1758) — дуже лаконічна споруда в стилі українського бароко, яка завдяки вдалому розташуванню на горбі немов злітає над містом, а Миколаївська церква (1792) в ниж­ній частині Василькова має набагато простіші і традиційні пропорції, немов побудована на повсякдення.

Місто Фастів на крутих берегах річки Унава відоме з 1390 р. Не­зважаючи на тодішню більш гонорову назву — Хвастів, на початку XV ст. через часті набіги татар мешканці покинули містечко. 1568 р. поселення відродилося і на вічне користування було передано римо-католицькій церкві. Мабуть, завдяки цьому у Фастові символічно збереглося по одному чудовому архітектурному зразку двох кон­фесій, що традиційно століттями суперничали за розум, душі й гаманці городян. Православна Покровська церква (1781) відзначається на диво гармонійними пропорціями, досконалістю форм і вважаєть­ся шедевром української дерев’яної архітектури. Не менше вражає надзвичайно тендітний, зі стрімкою вежею, римо-католицький кос­тел (1911), що відтворює ретроспективний напрям в архітектурі по­чатку минулого століття.

На теренах Київщини існували десятки значних приватних маєт­ків, які належали відомим і поважним у свій час особам. На жаль, збереглися лічені пам’ятки, як-от садибні храми, а інколи лише пар­ки і паркові споруди.

Село Сулимівка на березі річечки Стара Красилівка на початку 1620-х років заснував гетьман запорізьких козаків Іван Сулима. Відомо, що під час його походів проти турків і кримських татар в Сулимівці зводиться Покровська церква (1629) — єдина пам’ять про гетьмана, чия доля склалася трагічно. 1635 р. під проводом І. Сулими загін нереєстрових козаків захопив споруджувану фор­тецю Кодак (на нинішній Дніпропетровщині) і знищив польський гарнізон. За кілька місяців поляки за підтримки реєстрових козаків повернули собі фортецю, а гетьмана і його найближчих помічників показово четвертували у Варшаві.

Село Пархомівка, засноване в середині XVI ст., за три віки стало власністю дійсного статського радника Володимира Голубєва. По його смерті 1903 р. нащадки вирішили увічнити батьківську пам’ять будівлею храму. За п’ять років на пагорбку біля ставу постала Покровська церква, а у прибудованій до неї каплиці перепоховали прах колишнього власника маєтку. Величний храм виконано у кра­щих традиціях російської архітектури межі XIX—XX ст. Його надзвичайна композиційна пластичність вдало доповнюється виразними мозаїками на головному фасаді («Покрова») і каплиці («Нерукотворний Спас»), створеними за ескізами Миколи Реріха. Саме втру­чання його нащадків сприяло відродженню закритого у радянські часи храму і поверненню його в лоно православ’я.

Поселення Кагарлик (1142) на берегах звивистої річки Росава відомо з часів Київської Русі. 1808 р. тут заснував свій маєток відо­мий колекціонер Ян Тарновський. Від нього зацілів лише великий, з багатьма екзотичними деревами і кущами 35-гектарний парк, що не мав класового забарвлення. Нині поодинока чарівна альтанка над ставом милує око приїжджим і городянам Кагарлика.

На території Київщини не засновано жодного природного запо­відника чи національного парку, що не означає, буцімто вона на те не заслуговує. У регіоні багато привабливих природних куточків. Частина їх концентрується по берегах головної ріки, тобто дніпров­ських водосховищ та їхніх приток. Надзвичайно мальовничі величні дніпровські кручі височать на південь від Трипілля, милують око затишні ліричні поліські краєвиди Дніпровсько-Тетерівського мисливського господарства, над Россю на Білоцерківщині здіймаються захопливо-чарівні гранітні скелі.

The Kyiv Oblast was established in 1932.

The Polissia Lowland forms the northern part of the province’s lands bordering on Belarus. The slightly elevated Dnipro Upland with gentle slopes and lots of river valleys, gullies, and ravines cover the central and south-western parts of the region. The eastern (Left- bank) part of the province lies on incredibly broad Dnipro terraces of the Dnipro Lowland. The climate of the Kyiv province is moderately continental, mild with a long, relatively warm winter and a warm, rather humid summer.

The Dnipro, the main river of Ukraine, cuts the region into the Right-bank (which is much larger) and the Left-bank parts. The construction of the Kyiv and Kaniv hydroelectric power plants (1960—70) and their reservoirs completed the construction of the cascade of water reserves on the Dnipro, which allowed minimizing greatly seasonal flooding in the riverside cities and vil­lages. Flowing through the territory of the region, the Dnipro receives a number of large tributaries — the Prypyat, Desna, Teteriv, Irpin, Stuhna, Ros and others.

Early settlements in the Kyiv province appeared in the Lower Paleolithic era (20,000—15,000 years ago), whereas the Bronze Age (6,000—3,000 BC) saw the arrival of the soil-tilling and livestock-raising tribes who left behind the ample archaeological evidence of the Cucuteni-Trypillia culture. The region is also known for over 120 settlements and burial mounds of the Bronze Age (3,000—1,000 BC) and ca 90 archaeological finds of the Scythian Period (700—300 BC).

With the emergence of tribal unions the Polianians tribe shaped the most powerful principality in the Middle Pre-Dnipro region. In 9th—12th c.c., a powerful state of Kyivan (Kievan) Rus formed around it. In the Princely times, there were hundreds of settlements on the lands of what is now the Kyiv province, with a thriving trade and culture. The devastating 1237—40 Mongol Hordes invasion left most of the cities reduced to ashes, with their names only mentioning in the chronicle records.

In 1362, the lands became controlled by the Grand Duchy of Lithuania and after the Union of Lublin of 1569 they came under the power of Rzeczpospolita. The War of Liberation ended the Polish rule in the most of the region’s lands and a new regimental admin­istrative and territorial division was established there in 1649. Soon after the Treaty of Pereyaslav, the 1654— 67 Russo-Polish war started, which resulted in Rzecz­pospolita regaining its control over the Right- bank part of the region.

Only after the Second Partition of Poland in 1793, the parts on the both banks of the Kyiv province were reunited in the Russian Empire. After the crush of the Russian Empire in 1918, there was a failed attempt to create an independent Ukrainian state in Kyiv. In 1941—43, the region was occupied by Nazi Germany, and the Defence of Kyiv and the Battle for its Libera­tion were the most important battles of WW II on the Ukrainian lands.

Some Orthodox and Catholic churches dating from the 17th—20th c.c. have survived the ravages of time in the Kyiv province as well as some interesting palaces, administrative buildings, park gazeboes, memorial com­plexes, and monuments of 18th—20th c.c.

Located on the picturesque banks of the Ros River, Bila Tserkva, the biggest city of the Kyiv province, was founded as a fortress in 1032 by Kyivan Prince Yaroslav the Wise. In 1050, the city was smartened with a church called ‘bila tserkva’ (‘white church’). After the cata­strophic devastation by the Mongols in the 13lh c. the city practically perished. Only in the mid-16lh c. the Kyiv Voivodeship Governor rebuilt Bila Tserkva. In 1774, the Seym of the Polish-Lithuanian Commonwealth gave the city in perpetual tenure to the Great Crown Hetman Count Franciszek Ksawery Branicki. In the late 18th c., a new mansion of the Branytskys, surround­ed by a strikingly picturesque landscape park — Oleksand- riya Park, emerged in the western part of the city. The architectural ensemble of the manor estate included a palace, four guest outhouses, a dancing pavilion, the ‘Moon’ colonnade-amphitheatre, the Rotunda pavilion and other structures. The park was set up on the bank of the Ros River in the valleys of three ravines with spring water streams, which enabled to create ponds, fountains, and artificial waterfalls, to build arches and Chinese bridges. The park was decorated with numer­ous marble and bronze sculptures. The city’s architec­tural landmarks include Branytskys’ Winter Palace, the 19lh-c. Nobility Assembly, the 1814 Covered Market, the 1831 Complex of Postal Buildings, the mid-19th c. Gymnasuim etc. The pearl of the local architecture is the 1812 John the Baptist Roman Catholic Church on the Castle hill.

The oldest city of the Kyiv Region, Pereyaslav, located on the banks of the Trubizh River, first mentioned in 907 as one of the three largest cities of Kyivan Rus, was a well-fortified fortress on the Southern limits of the state and an important craft and trade centre of the Middle Pre-Dnipro region, which in the II part of the 12lh c. became the seat of a huge apanage principal­ity. In 1239, the Mongols sacked Pereyaslav. Then, in 1482, the Crimean Khan Mengli-Girey horde foray devastated it again. In 1569, Pereyaslav became a part of. Later, during the 1648—54 Liberation War the regimental city of Pereyaslav came into history forever, when Bohdan Khmelnytsky called in Pereyaslav the Council, where the Ukrainian Cossacks voted for a military alliance with Muscovy. A regimental centre until 1781, Pereyaslav shaped a rather attractive archi­tectural sight thanks to the 1700 Ascension Cloister and Cathedral, the 1757 Collegium Building and the 1776 belfry. The Collegium could be proud by the fact that the Ukrainian philosopher of genius Hryhoriy Skovo­roda taught poetics there. The city can also boast of the 1666 St. Michael Church, built by colonel Fedir Loboda on the ruins of thel090 St. Michael’s Cathedral, the 1745 Belfry, and the 1839 Borys and Hlib Church.

A special pride of the present-day Pereyaslav-Khmel- nytsky is the local Museum of National Architecture and Life of the Middle Upper-Dnipro region. All in all, the city has 26 museums and is the indisputable nation’s leader among the provincial towns by this cri­terion. Local monuments make up the Pereyaslav National Historical and Ethnographical preserve.