Кіровоградська область – карта автошляхів

Кіровоградська область - карта автошляхівСкачать  «Кіровоградська область - карта автошляхів»

Скачать «Карты областей и городов Украины» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Кіровоградщина — одна з наймолодших областей Центральної України — утворена 1939 р. з периферійних частин навколишніх ре­гіонів. Вона розташована майже у центрі Українського щита, що на­повнює її надра багатьма корисними копалинами. Далеко за межами Кіровоградщини відомі вироби з місцевого сірого і рожевого граніту, габро і лабрадориту.

Обласні терени займають межиріччя Дніпра і Південного Бугу, що є частиною Придніпровської височини. Поверхня регіону являє собою підвищену положисто-хвилясту лесову рівнину, з півночі на південь порізану долинами Дніпра, Південного Бугу, Інгулу, Інгульця, Синюхи і Синиці. їхні безсистемно розташовані притоки (річечки, балки і яри) вкривають територію природним мереживом, що додає грайливої розмаїтості до невигадливих ландшафтів Кіровоградщини, надаючи безкрайнім чорноземним просторам українського Лісостепу мальовничої привабливості.

Найдавніші поодинокі поселення людини на теренах області спо­стерігаються з пізнього палеоліту (понад 20 тис. років тому). У лі­тописні часи була заселена лише незначна частина Придніпров’я. Наприкінці середніх віків сучасна Кіровоградщина являла собою правобережне продовження Дикого поля. Це була своєрідна ней­тральна смуга, яку не спроможні були контролювати ні Велике князівство Литовське (згодом — Річ Посполита), ні мусульмани, ні Московська держава.

Після русько-турецької війни 1735—1739 рр. Російська імперія на Лівобережжі створює Українську лінію оборони, а на Правобережжі закладаються перші фортеці Нової Сербії. 1764 р. з поселень Нової Сербії та Новослобідського козачого полку утворена Єлизаветинська провінція Новоросійської губернії. Під час русько-турецької війни 1768—1774 рр. Російська Імперія зробила значний крок на південь, завоювавши пониззя Дніпра і Південного Бугу, а Нова Сербія втра­тила своє воєнно-стратегічне прикордонне значення.

Мирне життя сприяло заселенню, економічному освоєнню краю та перетворенню тутешніх міст з військових адміністративних цен­трів на торгово-промислові. Після чергової війни наприкінці 1810-х років на півдні Росії знову починається створення воєнізованих осе­редків І згодом Єлизаветґрад стає центром Південних (Херсонських) військових поселень, що проіснували кілька десятиліть. На початку 1939 р. з периферійних районів Дніпропетровської, Київської, Миколаївської, Одеської і Полтавської областей Української PCP була створена Кіровоградська область.

На Кіровоградщині збереглися військові та цивільні адміністра­тивні споруди двох останніх століть. Пам’ятки культової архітекту­ри презентують поодинокі переважно православні храми XVIII—XX ст. Класичних садибних або палацових комплексів в області немає, але збереглися чудові давні дендропарки, окремі природні об’єкти і безліч пам’ятників радянських часів.

Кропивницький (Кіровоград) — головне місто краю — розташований на горбкува­тих берегах річки Інгул. Історія його заснування пов’язана з ім’ям сербського генерал-лейтенанта Івана Хорвата-Куртиця. 1750 р. він, полковник австрійської армії, звернувся до російського посла у Відні із пропозицією створити сербську колонію в Росії. Вже наступного року двома сотнями сербів на Придніпров’ї було засновано кілька військових поселень, названих Новою Сербією.

1754 р. на березі Інгулу розпочалося будівництво земляної фор­теці Святої Єлизавети, розташованої на південному кордоні Нової Сербії, на півдорозі між уже існуючими Архангельським і Мішурінорізьким фортами. Шестикутна фортеця Святої Єлизавети могла вмістити двотисячний гарнізон, а півтори сотні її гармат стали б штурмувальникам неабиякою перешкодою.

Ще 1754 р. під стінами споруджуваної фортеці утворилася сло­бода, яка 1764 р. стає центром Єлизаветинської провінції, аз1775 р. — містом Єлизаветґрадом. Нині про фортецю, що дала життя місту, нагадують лише залишки земляних валів, чавунні гармати на граніт­них лафетах та споруди міської лікарні (колишні фортечні казарми). 1829 року місто стає центром військових поселень на півдні Російської імперії та штаб-квартирою резервного кавалерійського корпусу, про що дотепер нагадує комплекс військово-адміністративних спо­руд (1848).

Широкий спектр культових споруд міста свідчить про релігійні уподобання його мешканців у доатеїстичні часи. Грецька церква (1812) нагадує про значну колонію грецьких переселенців Єлизаветґрада, а незвично велика синагога (1853) з червоної цегли збе­рігає пам’ять про велику юдейську громаду. Головний міський пра­вославний храм — Спасо-Преображенський собор (1819) постав за кілька років після руйнування на теренах фортеці Троїцької церкви, а Свято-Покровська церква (1875) біля штабу військового містечка мала допомагати служивому люду. Центральну частину нинішнього Кропивницького (Кіровограда) прикрашають десятки адміністративних і житлових спо­руд XIX — початку XX ст., що надають міській забудові зворушливої провінційної урочистості і своєрідного шарму.

Радянські часи залишили Єлизаветґраду у спадок прекрасні па­м’ятники і нову (з третьої спроби) персоніфіковану назву. Спочатку 1924 р. згадку про царицю Єлизавету Петрівну витравили, замінив­ши стару назву на Зинов’євськ. Згодом (1934) увіковічили пам’ять Сергія Кірова, назвавши місто Кірове, а коли 1939 р. створювали об­ласний центр, з’явилася сучасна назва.

Місто Новомиргород на схилах річки Велика Вись виник 1740 р., коли тут осіли переселенці з околиць Миргорода Полтавської гу­бернії. 1751 р. саме тут сербський полковник Іван Хорват-Куртиць починав створення Нової Сербії, центром якої став Новомиргород. Кілька років від татарських набігів його захищав земляний шанець з десятком гармат і складом боєприпасів. 1766 р. в Новомиргороді зведено Іллінську церкву — найстарішу архітектурну пам’ятку Кіровоградщини, а 1773 р. поселення дістає статус міста.

Селище Онуфріївка на берегах річечки Омельник засноване на початку XVII ст. на місці зимівника козака Онуфрієнка. 1821 р. її власником стає граф Михайло Толстой, який розпочав будів­ництво маєтку і парку. 1850 р. Онуфріївка стає містечком, а 1972 р. парк (де з толстовських часів збереглася лише в’їзна брама) дістав статус парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва державного значення. У сучасному Онуфріївському парку площею понад пів­сотні гектарів, який створювали німецькі та чеські фахівці, бага­то ставків з вкритими тополями і вербами берегами. Між собою ставки з’єднані шлюзами, облицьованими гранітними плитами — чи не єдине нинішнє підтвердження заможності колишніх хазяїв садиби.

Дендрологічний парк із грайливою назвою «Веселі Боковеньки» 1893 р. на берегах річечки Боковенька заснував жагучий аматор і великий знавець паркової справи Микола Давидов. Нащадок відомого в Росії роду (його дід Денис Давидов прославився під час війни з Наполеоном), здобувши вищу юридичну освіту, приїхав у батьків­ський маєток з метою втілити свою мрію — створити ландшафтний парк. На виконання основних робіт пішли десятиліття, тож М. Дави­дов мав продати значну частину батьківського маєтку. Подальше поповнення колекції «Веселих Боковеньок» екзотичними рослина­ми і роботи з його удосконалення тривали до буремного 1917 р. Було створено п’ять основних краєвидів дендропарку, які відтворюють у мініатюрі неперевершений природний ландшафт окремих геогра­фічних зон. З 1923 р. на базі парку існувала дослідна станція, завіду­вачем якої (унікальний випадок!) аж до своєї смерті працював М. Да­видов. Дендропарк «Веселі Боковеньки» нині займає площу 109 га. Він незмінно милує око майстерно виконаними природно-художніми композиціями як найвибагливіших у парковій справі фахівців, так і звичайних відвідувачів.

Kirovohrad Oblast

The Kirovohrad Oblast, established in 1939 out of the periphery areas of the Dnipropetrovsk, Kyiv, Mykolayiv, Odesa, and Poltava regions of the Ukrainian SSR, is located almost in the centre of the Ukrainian Shield rich in minerals.

The territory of the region occupies the lands be­tween the Dnipro and the Southern (Pivdennyy) Buh, a part of the Dnipro Upland. It is an elevated gently sloping valley with lots of forests, cut from the North to the South by the well-shaped valleys of the Dripro, Southern Buh, Inhul, Inhulets, Syniukha and Synytsia rivers. Their random tributaries (rivulets, gullies and ravines) cover the map of the region with a lace of val­leys, which brings a playful variety to the unpretentious landscapes of the Kirovohrad province.

The earliest human settlements on the territory of the province date back to the Lower Paleolithic era (over 20,000 years ago). In the Princely times, only a small part of the Dnipro valley region was inhabited. In the late 12th c., the fortress town of Krylov was founded in the estuary of the Tiasmyn River, but in 1240 it was de­stroyed by the Batu Khan Hordes to rise again only in the 16th c. and to become the site of almost constant con­frontation of Poland, Muscovy and local Cossacks.

At the end of Middle Ages the territory of the present-day Kirovohrad region was the Right-bank exten­sion of the Wild Field (Dyke Pole), a neutral zone controlled by neither the Grand Duchy of Lithuania, nor by Tatars and Turks, nor by the Tsardom of Muscovy. The Right-bank part of the Dyke Pole started to be intensively settled down only in the mid-18thc. After the 1735—39 Russo-Turkish war, the Russian Empire attempting to defend its new Southern borders set up the first fortresses of New Serbia (northern part of the present-day Kirovohrad region), initiated in 1751 by Serbs. New Serbia corresponded to a 30-kilometer buffer zone stretching for 200 km along the border with Poland (from the Dnipro River to the Syniukha River). During the 1768—74 Russo-Turkish War the Russian Empire conquered the lower reaches of the Dnipro and the Southern Buh River; therefore, New Serbia lost its military importance as a borderland.

Peaceful life encouraged the arrival of new settlers and relatively rapid economic development of the re­gion. In the 1810s, the establishment of military settle­ments in the South of Russia began again, and Yelizavethrad became the centre of the Southern military settlements for several decades.

The Kirovohrad province has the heritage of military and civil administrative buildings of the last two centuries as well as few mainly Orthodox temples of the 18th—20th c.c.

Kirovohrad, the main city of the region, was found­ed in 1754 as the Fort of St. Elizabeth on the high right bank of the Inhul River. The fortification played an important role in Russia’s effort to colonize the Black Sea coast. During the 1768—74 Russo-Turkish War it was besieged by the Crimean Khan Qirim Girey in 1769, but he failed to capture it. In 1784 the fort re­ceived the status of the chief town of a district and was renamed as Yelizavetgrad. Now the only reminders about the fortress are the relics of the ground ramparts and cast-iron canons on granite gun-carriages. In 1829, the city becomes the centre of militaiy settlements in the South of the Russian Empire and the headquarters of the reserve cavalry corps. The city still has the 1848 complex of military-administrative buildings. The most interesting remnants of the past in the present-day Kirovohrad are the administrative and residential build­ings of the 19th — early 20lh c.c.

Yelizavetgrad still has the building where the first Ukrainian professional theatre company founded by Marko Kropyvnytsky performed in 1869—83. An array of religious buildings among others includes the 1812 Greek Church, reminding of a large colony of Greek migrants to Yelizavetgrad, the 1819 Saviour- Transfiguration Cathedral, and the 1875 St. Intercession Church near the military headquarters, designed for the servicemen, and the 1853 synagogue, keeping the me­mory of the former large city’s Judaic community.

The Soviet times brought to the city new monu­ments and a new name. First, in 1924 it was renamed Zinovyevsk — after Zinovyev, one of the Russian Communist Party leaders, in 1934, the city was called after S. Kirov, another Communist Party leader.

The city of Novomyrhorod, on the steep slopes of the wide valley of the Big Ros River, appeared in 1740, when migrants from the outskirts of Myrhorod of the Poltava guberniya originated the settlement. It was the very place where in 1751 the Serbian colonel Jovan Horvat with a group of fellow countrymen began the creation of New Serbia on the border of the Russian Empire with Poland. Novomyrhorod became the administrative seat of New Serbia and it was defended against Tatar raids by a ground fortification. The St. Illyah Church was built in Novomyrhorod in 1766 and it is now the oldest architectural monument of the province.

Onufriyivka on the banks of the Omelnyk rivulet was bought by Count Mikhail Tolstoy who built the manor and the Onufriyivka Park with lots of ponds planted around by poplars and willows.

The village of Mykolayivka, located on the banks of the Suhokliya River, was founded in the late 18th c. In the early 1870s, Karpo Tobilevych, the father of four children who later created the most famous actor family in the his­tory of the Ukrainian theatre, settled in the hamlet not far from it. In 1871, he built a house, where his eldest son Ivan Tobilevych (Karpenko-Karyy) returned to in 1887 after the three-year exile and decided to turn the hamlet into a picturesque comer, kind of an oasis in the steppe, and laid out a park (named after his wife Nadiya), planted a garden and ameliorated a pond. He had as guests almost all of the coryphaei of the Ukrainian theatre of that time: M .Kropyvnytskyy, M. Zankovetska, M. Starytskyy, his brothers M. Sadovskyy, P. Saksahanskyy. In Nadiya khutir (farm), Ivan Karpenko-Karyy wrote more than a dozen of his dra­mas, the real pearls of the Ukrainian dramatic art. In 1956, the Khutir Nadia preserve-museum, one of most frequent­ed places in the Kirovohrad province, was established.

The dendrological park of Bokovenky, representing in miniature the natural landscapes of particular geo­graphic zones, was founded in 1893 on the banks of the Bokovenka rivulet on bare unimportant land on the slopes of the gully by an ardent amateur of the park art Mykola Davydov.