Край козацьких церков – Березань, Яготин та інші

Київ та околиці №7, 8 - Бориспіль, Переяслав-ХмельницькийСкачать карту «Київ та околиці №7, 8 - Бориспіль, Переяслав-Хмельницький»

Скачать «Карты областей и городов Украины» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем  архиве карт

Березань, Яготин та інші (Березань • Яготин • Сулимівка • Лозовий Яр • Жовтневе • Стара Оржиця • Згурівка • Мала Березанка)

Цей маршрут пролягає територією, яка в минулому входила до Полтавської губернії - Яготинським та Згурівським районами, хоча починається він у Баришівському, за 70 км від Києва (їхати трасою Київ-Харків). Перший пункт нашої подорожі - колишнє козацьке поселення Березань.

Край козацьких церков - Березань, Яготин Містечко не може похвалитись визначними пам’ятками архітектури, але дещо цікаве тут є. Насамперед, пивоварня (вул. Новоселиця, 2 - від танку їхати праворуч),

Березань. Пивоварня XIX ст.

Березань. Пивоварня (XIX ст.)

споруджена у XIX столітті (місцева назва - «завод Канського»). Це досить ефектна шестиповерхова цегляна будівля з прибудованим одноповерховим корпусом. Свої безпосередні функції вона вже давно не виконує - нині це склад. Поряд з будівлею розташований мальовничий старовинний ставок-копанка. При бажанні можна відвідати Березанський краєзнавчий музей, а якщо такого бажання немає - прямуємо далі.

Наступна зупинка - Яготин (траса Т-1018). Місто вперше згадується в писемних джерелах під 1552 роком. Але, ймовірно, поселення існувало значно раніше. Стосовно назви (у XIX ст. - Яготино) дослідники не мають одностайної думки. Припускають, що вона походить від імені татарського мурзи Яги, захопленого тут у полон («тино» - давньоруською огорожа, стіна). На початку XVII століття Яготин став осередком козацтва, а під час війни 1648-1654 років - сотенним містечком, яким і залишався аж до скасування гетьманства (1764 р.).

При в’їзді у Яготин відвідувачів зустрічає велике штучне озеро - Супій. У давні часи на місці озера було велике болото (воно і нині існує північніше озера), але у 1765 році тодішній власник Яготина Кирило Розумовський наказав пересипати річку Супій великою греблею. Це була титанічна, для тих часів, робота. Тисячі кріпаків та найманих робітників насипали величезну греблю. Води Супою піднялись, заповнили долину та затопили болото. Нині озеро складається з двох частин - Великого і Малого Супою. Крім Яготина на його берегах розташовано чотири села.

Гетьман Кирило Розумовський придбав Яготин у 1757 році. На початку XIX сто¬ліття місто перейшло його сину Олексію. Останній розбудував тут велику садибу та розбив розкішний парк. Плануванням парку, який нині є чи не головною окрасою Яготина, займався садівник Пельц. У 1820 році Олексій Розумовський подарував місто своїй дочці Варварі, дружині князя Рєпніна-Волконського.

Княгиня Варвара відома сучасникам як близька подруга та покровителька Тараса Шевченка. Кажуть, що вона була закохана в поета. Шевченко кілька разів відвідував Яготин, який в часи Розумовських-Рєпніних був одним з культурних центрів Лівобережжя. Приймали поета у невеликому гостьовому флігелі, де він написав кілька творів. Нині у цій споруді розташовано Музей «Флігель Шевченка» (вул. Незалежності, 69 а). Садибно-парковий ансамбль Розумовських- Рєпніних свого часу вважався одним із кращих в Україні. Але від минулої величі залишилось небагато. Великий палац, як і більшість споруд палацового комплексу, зруйнували більшовики. Вціліли лише кам’яний ризаліт палацу (кін. XVIII - поч. XIX ст.), в якому нині розміщена картинна галерея (вул. Незалежності, 59), та гостьовий флігель. У Яготинській картинній галереї виставлено полотна та скульптури відомих українських митців: Іжакевича, Шишка, Гончара, Капьченко та ін. Тут зберігається найповніше в Україні зібрання творів народної художниці Катерини Білокур.

Парк Розумовських в радянські часи досить сильно перепланували. В повоєнні роки у ньому встановили велику кількість бюстів радянських політичних діячів, воєначальників, а також відомих людей, пов’язаних з Яготином: художників, письменників, поетів.

1800 року Олексій Розумовський за проектом відомого архітектора Миколи Львова збудував у центрі Яготина соборну Троїцьку церкву. Це була велика кругла ротонда, оточена колонадою. Кругла форма церкви здавалася нетрадиційною для православного культового будівництва. Архітектурне коріння подібних храмів сягає прадавніх дохристиянських часів - язичницькі храми поклоніння сонцю будували саме круглими. Подейкують, що Олексій Розумовський входив до масонської ложі. Можливо, цим пояснювалась дивна архітектура церкви. Але як би там не було, у 1936 році цю унікальну будівлю зруйнували. Нині її відбудовують.

У центрі міста розташована одна з небагатьох архітектурних пам’яток Яготина - колишня земська школа (кінець XIX ст.). Зараз у ній розміщено експозиції Етнографічного музею (вул. Незалежності, 105).

Сулимівка. Стрітенська церква (1905 р.)

Сулимівка. Стрітенська церква (1905 р.)

Із Яготина вирушаємо на схід до Сулимівка - села, заснованого полковником Іваном Сулимою у 1714 році. Тут збереглася пам’ятка архітектури - дерев’яна Стрітенсь ка церква. Землю під храм виділила місцева поміщиця Єлизавета Дзевонська, вона ж замовила у майстернях Троїцько-Сергієвої лаври позолочений іконостас. Кошти на будівництво збирались місцевим жителем Пилипом Кириком, що працював перевіз¬ником лісу, та майбутнім архімандритом Гетсиманського Чернігівського скиту Троїцько-Сергієвої лаври Софронієм Дворником. Уже в 20-х роках Софроній приїхав до Сулимівки із скринею церковних книг та речей. Двоє місцевих жителів згодились відвезти архімандрита до найближчої залізничної станції - Кононівки. Але дорогою вони вбили священика, тіло закопали в полі, а речі забрали.

Сулимівську церкву спорудили у 1905 році в традиційному для цієї місцевості козацькому архітектурному стилі, з однією банею та прибудованою дзвіницею. Керував роботами майстер Кабанов.

Крім церкви у Сулимівці заслуговує на увагу Краєзнавчий музей, головна експозиція якого присвячена уродженцю села, двічі Герою Радянського Союзу А.Г. Кравченку - людині, яка вперше у світовій історії провела танки дном річки (під час визволення Києва у 1943 році).

Лозовий Яр. Миколаївська церква (поч. XX ст.)

Лозовий Яр. Миколаївська церква (поч. XX ст.)

У Сулимівці є ще одна старовинна будівля - колишня земська школа (1914 p.), розташована біля повороту на дорогу, що веде до наступного пункту нашої подорожі - села Лозовий Яр, де збереглась пам’ятка дерев’яного зодчества - церква Святого Миколая. Збудували її приблизно одночасно із сулимівською церквою. Вона також має одну баню та дзвіницю, але верхи її виконані у псевдовізантійському стилі, що надає церкві особливого колориту. Це єдиний храм району, що не зачинявся у радянські часи.

Із Лозового Яру прямуємо у Згурівський район, до села Жовтневе (із Вишневого сюди прокладено нову дорогу, про що вам підкажуть місцеві жителі). Назва села не асоціюється з туристичними об’єктами, але вони тут є. Насамперед, це пам’ятка архітектури XVIII століття - Вознесенська церква. Замовник - місцевий поміщик Іващенко - не пошкодував коштів на оздоблення церкви. Класичні форми, цегляний декор, колони, бічні декоративні бані та вхід, виконаний у вигляді напівротонди, ставлять цей храм в один ряд з найгарнішими мурованими храмами Київщини. Але будівля зовсім не відома туристам.

1914 року у Жовтневому (тоді село ще нази-валось Попівкою) спорудили комплекс будівель панського маєтку та заклали невеликий парк. Але господарі так і не встигли скористатись новим житлом - завадила революція. У 20-х роках в головній двоповерховій будівлі маєтку розмістили школу. Сьогодні про цю будівлю нагадують лише розкішні, декоровані фігурною цегляною кладкою стіни. А ось інші споруди збереглися. Нині у них корпуси медичної амбулаторії та бібліотека.

Стара Оржиця. Успенська церква (XVIII ст.)

Стара Оржиця. Успенська церква (XVIII ст.)

Наступна наша зупинка - село Стара Оржиця Тут стоїть ще одна мурована церква XVIII століття - Успенська. Будівлю дуже спотворили радянські активісти-атеїсти: баню розібрали, зробили примітивний дах, а до головного притвору прибудували додаткове приміщення. У 90-х роках XX століття храм повернули парафіянам. Було зроблено реконструкцію, а поряд із церквою змурували цегляну дзвіничку.

Далі прямуємо до райцентру - Згурівка. Нині це типове провінційне селище, але на початку XX століття воно було одним з найколоритніших сіл України: тут працювало 10 олійниць та 80 (!) вітряків. Тривалий час Згурівка належала відомій родині Вязємських-Кочубеїв. У селі стояла велика садиба. 1837 року київський віце-губернатор, дійсний статський радник A.B. Кочубей запросив садівника із Швейцарії, який заклав навколо палацу парк. Нині парк, що вважається одним з найбільших в Україні (309 га), є головною окрасою Згурівки. Незважаючи на деяку занедбаність, у ньому є на що подивитись: старезні дерева, великі ставки, острівець з круглим будиночком.

 

Мала Березанка. Церква Різдва Богородиці (XVIII ст.)

Мала Березанка. Церква Різдва Богородиці (XVIII ст.)

Із Згурівки вирушаємо до останнього пункту подорожі - села Мала Березанка, де розташована одна з найефектніших дерев’яних церков лівобережної Київщини - церква Різдва Богородиці. Деревина кольору залізничних шпал, висока, струнка дзвіниця, «приліплена» до будівлі з однією невеликою банею, і хрести, хрести, хрести. Суперпохмурість на зарослому цвинтарі в оточенні великих осокорів, всіяних гніздами граків. Цей старовинний храм, споруджений у середині XVIII століття, міг би послужити декорацією для будь-якого фільму жахів (ну ось-ось відкриються двері і вийде на поріг посивілий гоголівський Хома Брут). Але похмурість ця якась нестрашна і урочиста. Далі через Жуківку та Березань повертаємось на трасу Е-40 і прямуємо до Києва.