Ландшафти басейну річки Стир

Карта реки Стырь от истока до границы с БеларусьюКарта реки Стырь от истока  до границы с Беларусью

Скачать «Карты рек для водного туризма: Днепр, Десна, Днестр, Южный Буг и др.»  бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Ландшафти басейну р. Стиру суттєво різняться по території басейну. Згідно фізико-географічного районуваня України ландшафти північної частини басейну належать до зони мішаних лісів, ландшафти півдня - до зони широколистяних лісів.

Мішанолісові ландшафти басейну - сформувалися в умовах помірно теплого клімату, позитивного балансу тепла і вологи на безкарбонатних льодовикових, водно-льодовикових, давньоалювіальних відкладах під хвойно-широколистяними лісами в антропогеновому періоді. Їх характерними ознаками є рівнинність, наявність різних за генезисом типів і форм рельєфу, високе залягання ґрунтових вод, густа річкова мережа, широкі річкові долини, значна поширеність дерново-підзолистих, дернових і болотних ґрунтів, дубово-соснових лісів, лучної рослинності. В басейні р. Стир мішанолісові ландшафти поширені переважно в поліській частині басейну, а також, фрагментарно, в лісостепу, де наявні моренні чи водно-льодовикові відклади, у долинах річок.

Відмітною особливістю мішанолісових ландшафтів є складне перемежування природних комплексів, їх мозаїчність, контрастність, значна трансформованість під впливом землеробсько-меліоративного, лісогосподарського, гідротехнічного, водогосподарського природокористування.

Широколистяно лісові ландшафти - тип середньоєвропейських і східноєвропейських ландшафтів, що утворилися в умовах помірно теплого клімату, близького до оптимального. В їх функціонуванні помітно виражені період активної вегетації (6-7 міс.), протягом якого відбувається накопичення органічних речовин у ґрунті й рослинному покриві, зростає біопродуктивність, і період різкого зимового спаду біогенного метаболізму. В басейні р. Стир широколистянолісові ландшафти поширені, на височинах у верхів’ї та середній течії. Стир. Широколистянолісові ландшафти характеризуються помірно теплим літом з вегетаційним періодом 200 днів і сумою температур 2700 °С, річною сумою опадів 600-620 мм. У структурі широколистянолісових ландшафтів переважають височинні глибокорозчленовані лесові рівнини із сірими і темно- сірими лісовими грунтами під грабовими дібровами, а на високих вододілах - буковими лісами.

Ландшафтне різноманіття басейну річки зумовлене значною його протяжність з півдня на північ - від зони лісостепу, широколистяних лісів до мішаних лісів Полісся. На півночі Волинського Полісся поширені заплавні лучно-болотні ландшафти. На другому ландшафтному рівні виділяють місцевості надзаплавних терас і древніх річкових долин, третій ландшафтний рівень представлений моренно-зандровими місцевостями, південніше виділяється четвертий ландшафтний рівень - місцевості моренних гряд та горбів, найвищий ландшафтний рівень представлений місцевостями денудаційних хвилястих рівнин у межах Малого Полісся поширені заплавні лучно-болотні місцевості. Височинна область Волинського Опілля характеризується домінуванням лесових розчленованих височин, структурно-денудаційних, сильно розчленованих піднять, слабохвилястих і рівнинних мало розчленованих лесових рівнин з місцевостями річкових заплав.

В умовах сучасної господарської діяльності інтенсивно змінюються ландшафти Полісся, зокрема, і ландшафти басейну р. Стир. Басейн річки Стир - один з найбільш змінених регіонів у межах Західного Полісся. Погіршення екологічного стану басейну в останні 35 років, зумовлено великомасштабними гідротехнічними меліораціями, збільшенням розораності земель, вирубкою лісів, рекреацією, забрудненням території внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Ландшафти басейну річки СтирҐрунтово-рослинний покрив. Ґрунти у верхів'ї басейну дерново-слабопідзолисті, чорноземи, в середній частині сірі опідзолені, у нижній - дерново-слабо- і середньопідзолисті в комплексі з перегнійно-карбонатними, або дерново-глеєвими і болотними. У межах басейну природні відмінності проявляються в озерності, заболоченості, лісистості.

Басейни річки Стир знаходиться у межах різних геологічних структур, геоморфологічних областей та фізико-географічних районів, відповідно, умови грунтотворення різняться, особливо в поліській та волино-подільській частинах басейну. В басейні р. Стир розміщення ґрунтового покриву підпорядковане певним географічним закономірностям, адже у межах височинного верхів’я на лесовидних суглинках утворилися ґрунти характерні для лісостепу, а в межах пониззя - гігроморфні ґрунти, властиві низинним ділянкам зони мішаних лісів.

Для верхів’я басейну річки Стир, характерне поширення чорноземів опідзолених, чорноземів слабовилужених та дерново-карбонатних ґрунтів.

Чорноземи опідзолені залягають на вододільних ділянках з невисокими абсолютними висотами. За механічним складом вони грубопилуваті, легкосуглинкові. Ці ґрунти мають вторинне походження і утворилися власне з чорноземів в процесі опідзолення їх під пологом лісу. Чорноземи опідзолені багаті на поживні речовини, що зумовлює досить високу їх природну родючість.

Чорноземи слабовилужені мають острівне походження і поширені на стародавніх терасах річок та відносно знижених рівнинах. Найбільші їх площі зосереджені в перехідній смузі між Малим Поліссям та Подільським уступом на лесових терасах Стиру та його приток. Сформувалися ці ґрунти на лесовидних суглинках. Їм притаманна висока природна родючість.

Дерново-карбонатні ґрунти (рендзини) утворилися в місцях виходу на поверхню мергелів, які беруть участь в ґрунтоутворенні. Ці ґрунти поширені на вододілах Стиру, Ікви та їх приток. Дерново-карбонатні ґрунти сформувалися під широколистяними, переважно дубовими лісами. Вони відрізняються високим вмістом гумусу у верхньому горизонті (5,0-6,0 %) та великим запасом поживних речовин, а тому і високою родючістю.

Ґрунтовий покрив Малого Полісся відрізняється різноманітністю та строкатістю, а також схожістю з ґрунтовим покривом Волинського Полісся. Найбільші площі тут займають дерново-підзолисті, лучні та болотні ґрунти. Серед дерново-підзолистих переважають дерново-слабопідзолисті оглеєні ґрунти, що приурочені до понижених слабо дренованих міжрічкових долин, власне дерново- слабопідзолисті ґрунти вкривають підвищені ділянки басейну, піщані пагорби.

Найнижчі слабодреновані ділянки, з близьким заляганням ґрунтових вод вкриті дерново-глеєвими ґрунтами. Для долини р. Стир характерне поширення дернових, лучних, болотних ґрунтів, а також торфовищ. Для південної частини Малого Полісся, де зустрічаються пасма, вкриті лесоподібними суглинками, характерне поширення сірих лісових ґрунтів та опідзолених чорноземів.

Найбільш родючими на даній ділянці басейну р. Стир є дерново-карбонатні ґрунти, що утворилися в місцях виходу крейдових мергелів.

У межах височинної середньої течії басейну р. Стир найбільш поширеними є лісостепові опідзолені ґрунти. Загалом, вони приурочені до хвилястих ділянок басейну і займають вододільні плато та їх схили. Світло-сірі та сірі опідзолені ґрунти утворилися на схилах значної крутизни та, переважно, північної експозиції. Вони приурочені до найбільш піднятих та розчленованих форм рельєфу. Невеликі їх ділянки поширені повсюдно в середній течії басейну р. Стир. Сірі опідзолені ґрунти відрізняються від світло-сірих, більш розвиненим гумусовим горизонтом, зниженою кислотністю, підвищеним вмістом поживних речовин. Природна родючість як сірих, так і світло-сірих опідзолених ґрунтів невисока.

Вищу родючість мають темно-сірі опідзолені ґрунти приурочені до більш вирівняних вододільних ділянок та пологих схилів височинної частини басейну р. Стир. Ці ґрунти утворилися на пилуватих легких лесовидних суглинках. При їх формуванні значну роль відіграв чорноземний процес ґрунтоутворення.

Чорноземи опідзолені приурочені до вододілів та пологих схилів з більш низькими абсолютними висотами, ніж попередні опідзолені типи ґрунтів. Вони поширені в південній частині Волинської височини, і характеризуються ще вищим рівнем природної родючості та значними запасами поживних речовин.

Темно-сірі опідзолені ґрунти та опідзолені чорноземи є одними з найбільш родючих ґрунтів басейну, а тому майже повністю розораними. Розорювання опідзолених ґрунтів, особливо в умовах нерівної поверхні сприяє розвитку ерозійних процесів.

На невисоких плоских вододілах та їх пологих схилах, а також на надзаплавних терасах річок у межах середньої течії басейну р. Стир поширені чорноземи типові, утворені під лучними степами в умовах м’якого вологого клімату. Це крайній західний варіант лісостепових чорноземів. Чорноземи типові, найбільш родючі ґрунти басейну, майже повністю розорані.

Для поліської частини басейну р. Стир характерне поширення дерново - підзолистих, дернових, лучних та болотних ґрунтів, а також торфовищ.

У межах поліської частини басейну найбільш поширеними є дерново- слабопідзолисті піщані ґрунти, що залягають на слабохвилястих вододільних просторах та борових терасах, а також на зандрових рівнинах. Дерново-підзолисті ґрунти характеризуються кислою реакцією ґрунтового розчину, мають негативні водно-повітряні властивості, низький вміст гумусу (0,3-1,2 %), а тому і незначну родючість. Незважаючи на це вони широко використовуються в сільському господарстві, про що говорить високий рівень розораності (близько 60%). Дерново-середньопідзолисті та дерново-сильнопідзолисті ґрунти поширені, здебільшого, в південній частині Волинського Полісся. Дерново-підзолисті супіщані та суглинисті ґрунти характеризуються кращими фізико-хімічними властивостями, ніж їх піщані відміни, вміст гумусу в них становить близько 1,5 %, а тому і підвищена родючість. Дерново-підзолисті оглеєні ґрунти поширені на делювіальних водно-льодовикових відкладах і на морені. Вони приурочені до знижених ділянок річкових терас та вододілів з близьким заляганням ґрунтових вод.

Для пониззя басейну характерними є дернові ґрунти, приурочені до знижень у заплавах, на борових терасах та зандових рівнинах, а також по периферії боліт. Утворилися вони, переважно на пісках, характеризуються незначним вмістом гумусу (0,7-3,0 %) та органічних речовин. Дернові ґрунти бідні на поживні речовини, неродючі, а тому незначна їх частка використовується як орні землі.

В південній частині Полісся, в заплавах р. Стир та її приток на алювіальних відкладах легкосуглинкового механічного складу поширені лучні ґрунти, утворені в умовах надмірного зволоження річковими водами. Вміст гумусу в цих ґрунтах сягає 3,2-6,0 %, при сприятливих умовах (відсутності повеней і паводків) ці ґрунти характеризуються високою потенційною родючістю.

Болотні ґрунти сформувалися в знижених, різного походження та розмірів, ділянках басейну Стиру у озерно-льодовикових та алювіальних відкладах. Шар торфу в таких ґрунтах не перевищує 20 см.

Торфово-болотні ґрунти з шаром торфу понад 50 см утворюють торфовища, що поширені в заплавах річок, прохідних долинах, інколи на вододільних просторах. Торфовища, за характером водного живлення, поділяються на низинні, перехідні та верхові. Найбільші площі в басейні займають низинні торфовища, верхові та перехідні - розташовані на незначних площах на вододілах.

Загалом, у межах басейну р. Стир, ґрунти, у верхній частині басейну - глинисто-піщані і крупно-пилуваті легкосуглинкові, місцями пилувато- важкосуглинисті, у середній - супіщані і піщано-легкосуглинкові, в нижній - переважно піщані або глинисто-піщані. Ґрунти у верхів'ї з перегнійно-карбонатні, дерново-слабопідзолисті і чорноземні, в середній частині сірі опідзолені, у нижній дерново-слабо- і середньопідзолисті в комплексі з дерново-глеєвими і болотними.

Ґрунти тісно взаємопов’язані з рослинністю, адже в ґрунтах та приповерхневих шарах гірських порід замикається біологічний колообіг речовин, рослини, що отримують з ґрунту та накопичують поживні речовини, відмираючи, повертають їх назад в ґрунт. Внаслідок складних біохімічних процесів рослинні рештки утворюють гумус. Потужність цього гумусового горизонту, кількість поживних решток в ґрунті залежить від характеру рослинності, а характер рослинності, в свою чергу, залежить від типу ґрунту.

Рослинний світ басейну р. Стир сформувався в льодовиковий та післяльодовиковий час на кордоні двох флористичних регіонів західноєвропейського та східноєвропейського. Рослинний характеризується проявом чіткої географічної зональності: для південної частини характерне поширення лісостепових чи широколистяних комплексів, для північної - мішанолісових. Окрім цього в басейні широке розповсюдження мають і азональні комплекси: болотні, лучні і, навіть, степові та лісостепові.

Більша частина природних комплексів зазнала суттєвої трансформації під впливом людської діяльності, розорювання, особливо південної частини басейну, призвело до майже повного знищення природних формацій.

Верхів’я басейну у межах подільської височини характеризується високим рівнем розораності (понад 75%), а тому природна рослинність збереглася тут лише на невеликих площах. Серед лісів домінують широколистяні дубові, дубово-грабові та грабові ліси. Найнижчі ділянки вкриті дубовими лісами, вищі - габовими та дубово-грабовими. У межах долини Стиру та його найбільшої притоки р. Ікви переважають заплавні луки, що сформувались на місці вирубки заплавних лісів. Справжні заплавні луки з високою різнотравно-злаковою рослинністю поширені в прирусловій та центральній частині заплави, болотисті та торф’янисті, вкриті різнотравно-дрібноосоковою рослинністю, приурочені до притерасових знижень. Болота поширені мало, переважають тут низинні трав’яні чи трав’яно-гіпнові болота, приурочені до річкових заплав, що сформувалися на водотривких відкладах. У долині р. Іква болотна рослинність чергується з лучною.

Найбільш поширеними у межах малополіської частини басейну є соснові ліси, приурочені до дюн та горбів з міждюнними пониженнями, де основною лісоутворюючою породою виступає сосна звичайна. Широкого розповсюдженими є широколистяно-соснові ліси, де поруч з сосною росте також і дуб, граб, бук. Тут добре розвинений підлісок та трав’яний ярус. Найбільш поширеними серед них є дубово-соснові ліси. Деревостан утворює дуб звичайний, підлісок розвинений слабо, в трав’яному покриві переважають види притаманні для хвойних лісів. Зустрічаються також чорновільхові ліси, приурочені до найбільш знижених та заболочених ділянок. Для Малого Полісся характерне поширення лук, серед яких найбільші площі вкриті міжрічковими суходільними та низинними. На місці вирубки широколистяно-сонових лісів утворилися суходільні луки, низинні ж приурочені до місць вирубки вологих чорновільхових лісів. Значні площі вкриті заплавними луками, в місцях, раніше вкритих, заплавними лісами. Більшість боліт сся розміщена в долинах приток р. Стир та в заплаві, власне, Стиру. Серед заплавних боліт найбільш поширеними є низинні осоково-гіпнові та злаково¬осоково гіпнові, менші площі займають осокові, злаково-осокові та різнотравні болота. Значна кількість боліт у межах цієї ділянки басейну Стиру осушені.

В середній течії басейн р. Стир проходить через Волинську височину, що лежить в зоні широколистяних лісів, і характеризується дуже високим рівнем розораності. Лісовий покрив, майже повністю знищений, площа лісів становить близько 10%. Серед покритих лісом ділянок переважають широколистяні та мішані ліси з дуба звичайного, граба, сосни. Дубово-грабові ліси займають найбільші площі серед широколистяних формацій басейну Стиру, вкриваючи, переважно, горбисті ділянки. Окрім дуба та граба в цих лісах часто зустрічаються домішки ясена звичайного, клена, липи, підлісок розвинений слабо. В суміжних з Поліссям та Малим Полісям ділянках, зустрічаються дубово- соснові та дубово-грабово-соснові ліси. Луки в середній течії Стиру займають незначні площі (3-4%), і приурочені вони до долин річок. Переважають заплавні різнотравні та різнотравно-осокові луки.Серед болотної рослинності найбільші площі займають низинні болота, поширені по долинних, заплавних та притерасних зниженнях.

У межах пригирлової низовинної частини басейну найбільш поширеними є лісові формації (40 %), особливо чистих соснових лісів (борів). Дещо менш розповсюдженими є угрупування сосново-широколистяних та широколистяно-соснових лісів. Широко поширені вторинні березові ліси, приурочені до місць вирубки природних угрупувань. Соснові ліси розміщені на піщаних терасах в пониззі басейну Стиру. В залежності від умов зволоження та родючості серед соснових лісів в поліській частині басейну домінують зеленомохові, лишайникові, складні та сфагнові бори. Лишайникові бори займають найвищі частини терас, зелено-мохові приурочені до схилів з помірним зволоженням, сфагнові - прив’язані до найбагатших ґрунтів з оптимальними умовами зволоження, складні - приурочені до ділянок з помірним зволоженням. Для півдня поліської частини басейну р. Стир характерне поширення дубово-соснових лісів. Найбільші площі в пониззі р. Стир вкриті складними сосновими лісами, сосняками дубовими, дубово-грабовими.

У пониззі басейну значні площі (близько 25%) вкриті луками, суходільними та низинними. Суходільні луки приурочені до місць вирубки широколистяно-соснових сухих лісів, займають підвищені ділянки поліських межиріч і сьогодні, майже, повністю розорані, низинні - сформувалися на місці вологих лісів на зволожених понижених межиріччях та околицях боліт. Значного поширення в долині р. Стир та її приток набули заплавні луки, що утворилися на місці вирубки заплавних лісів. Прируслові та центральні частини заплав займають справжні луки, з високою багатоярусною різнотравно-злаковою рослинністю, притерасові зниження та узбережжя стариць вкриті болотистими луками з густою різнотравно-злаковою та різнотравно-дрібноосоковою рослинністю, а вирівняні ділянки центральних та притерасових частинах долини вкриті торфуватими заплавними луками, з густою, дуже високою (до 1 м) рослинністю.

Болота широко поширені в пониззі басейну, де вони займають не лише долини Стиру та його приток, але, досить часто, і вододіли. Переважають тут низинні болота, особливо трав’яні та трав’яно-мохові, менше лісові та чагарникові Перехідні болота займають знижені ділянки вододілів та піщаних річкових терас, що не затоплюються під час повеней. Серед них найбільш поширеними є лісові сфагнові болота. Верхові боліта притаманні лише поліській частині басейну і займають вододільні зниження. Серед них розповсюдженні лісові сфагнові болота.

Ґрунтово-рослинний покрив найбільш піддатливий до антропогенного впливу.Трансформація його розпочалася з початку заселення басейну Стиру людьми, триває вона і нині. Вирубка лісів, розорювання, добування корисних копалин, меліорація, будівництво - все це назавжди змінює рослинний та ґрунтовий покриви.

Внаслідок вирубки лісу природні рослинні угрупування змінюються менш цінними вторинними лісами, розорювання спричиняє до повного знищення природної рослинності та виснаження гумусового горизонту, змиву чи дефляції ґрунту. Добування корисних копалин повністю знищує рослинні формації та ґрунт, меліорація спричиняє до вимирання болотної вологолюбивої рослинності та заміни її формаціями притаманними для більш посушливих територій, змінюються і торфові ґрунти. Будівництво міст, доріг промислових об’єктів, водосховищ, знову ж таки сприяє повному знищенню природних рослинних угрупувань та ґрунту.

Звичайно, антропогенна діяльність незавжди має такий разючий нищівний вплив на ґрунтово-рослинний покрив. Досить часто трансформація природного середовища спричинена і дією природних чинників на які в першу чергу реагує ґрунтово-рослинний покрив. Так, навіть, незначне постійне підвищення середньорічної температури спричиняє до проникнення в північні райони, більш посушливих видів рослин, збільшення інтенсивності опадів сприяє розвитку площинного змиву, що негативно впливає на ґрунти. Такі зміни можуть відбуватися протягом десятиліть і, навіть століть.