Лановецький район Тернопільської області

Лановецький район Тернопільської областіСкачать «Топографические карты масштаба 1:100 000: №92 - Лановцы и №110 - Хмельницкий»

Скачать «Карты областей и городов Украины» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем  архиве карт

Лановецький район розташований у північно-східній частині Тернопільської області. Межує на заході – зі Збаразьким, на півночі – з Шумським, на півдні – з Підволочиським районами Тернопільської області. По східній межі району проходить межа Тернопільської і Хмельницької областей.

Районний центр – місто Ланівці. Відстань від обласного центру: шосейною дорогою – 57 км, залізницею – 63 км.

Площа – 632 кв. км (4,6% території області).

Населення (01.01.2018 р.) – 29,4 тис осіб.,у тому числі: міського – 8,6 тис.чол., сільського – 20,8 тис.чол.

Лановецький район лежить у межах Подільської височини. Поверхня місцевості – пагорбна лісова рівнина. Цю територію називають ще Авратинською височиною. Більш круті схили горбів розміщені у долинах річок Буглівка (околиці сіл Буглів, Огризківці та Ванжулів) та Жиравка (околиці сіл Шили, Карначівка, Пахиня). Пологі горби – у долині річки Горині та її притоках.  Ліси займають 35,4 кв. км (5,6 %).

Клімат району формується у результаті взаємодії радіаційних і циркуляційних процесів та географічних факторів. Радіаційний режим змінюється від 39,6 до 39,8 ккал/см за рік. Температура повітря та опади залежать від циркуляції атмосфери. Термічний режим характеризується м’якою зимою із середніми температурами січня –5,3°С і теплим літом з пересічною липневою температурою +18°С. Теплий період року із середньодобовими температурами вище 0°С триває 253 дні. Тривалість безморозного періоду – 166 днів. Вегетаційний період із середньодобовими температурами понад +5°С триває 203-206 днів, вище +10°С – 160 днів, вище +15°С – 22-28 днів. Річна кількість опадів становить 600 мм за рік (70% випадає в теплий період). Зволоження достатнє, сніговий покрив нестійкий, висота його становить до 16 см.

Лановецький район має вигідне фізико-географічне положення. Він розташований у західній частині Правобережного лісостепу, у зоні ґрунтовокліматичних умов, сприятливих для розвитку агропромислового комплексу. Розміщення району далеко від значних басейнів чи родовищ мінеральних ресурсів не дає можливості розвивати галузі промисловості, що потребують великої кількості сировини й палива. Віддаленість від обласного центру ускладнює соціально-економічні зв’язки району з більш розвинутими центральними частинами області, але дає можливість налагоджувати господарські контакти із сусідніми районами Хмельниччини.

Пріоритетними галузями економіки в районі є сільське господарство, а у промисловому комплексі – переробка сільськогосподарської продукції.

Загальна площа земель району становить 63,2 тис. га, площа сільськогосподарських угідь становить 62,6 тис. га.

Корисні копалини представлені глиною, черепашковим вапняком, кварцевими пісками, що становлять сировину для виробництва будівельних матеріалів, а також торфом. З паливних ресурсів у районі є поклади торфу у сприятливих для експлуатації умовах. Торф використовується як паливо, а також для потреб сільського господарства.

По території району протікає 9 річок. Загальна довжина річкової сітки району становить близько 150 км. Основу гідрографічної сітки району становить річка Горинь, яка належить до числа найдовших правих приток Прип’яті. Довжина річки – 661 км., площа басейну – 27 300 км. Протяжність Горині на території району становить 28 км. В районі є й інші річки: Буглівка, Жирак, Жердь. У районі 37 ставків загальною площею 980 га. Найбільші водосховища – Борсуківське (4,26 км²) і Передмірське (обидва на р. Горинь). Поблизу м. Ланівці є запаси торфових грязей, придатних для санітарно-курортного лікування. 

Ланівці - місто районного підпорядкування, центр району. До травня 2001 р. – селище міського типу. Міській раді підпорядковані села Волиця, Малі Кусківці, Оришківці. До Ланівців приєднано хутори Жирак, Левада, На Придатках, По Криниці, Широке Болото. Розташоване при впадінні річок Буглівка і Жердь у р. Жирак (права притока Горині, басейн Прип'яті, сточище Дніпра); залізнична станція. Через місто пролягають автошляхи Тернопіль–Шумськ, Ланівці–Вишнівець, Ланівці–Теофіполь.

Населення – 8 616 осіб (2018 р.).

Сторінка історії

Перша письмова згадка – 1444 р., згідно з грамотою польського короля Казимира ХV Яґеллончика, який надав лановецькі землі волинському шляхтичеві Пашкові Єловицькому (Яловицькому). Назва населеного пункту походить, імовірно, від родючих ланів навколо нього. Історичні джерела підтверджують, що на території нинішніх Ланівців поселення виникло у першій половині 13 ст., бо вже 1240 р. його спустошила татаро-монгольська орда.

Як приватне містечко Ланівці згадані 1545 р. в описі Кременецького замку; тоді воно з навколишніми селами належало боярам Кузьминським (Кизминським).

Очевидно, давнім гербом Ланівців була родова відзнака Єловицьких – вістрям донизу двозубець, верхівку якого увінчує хрест.

Від 10 червня 1565 р. Ланівцями володіли Антон, Дмитро і Сава Гневошевичі-Єловицькі; тоді тут були 122 двори і два зариблених ставки. Цього ж року загін дворових слуг князя О. Вишневецького напав на Ланівці; багатьох мешканців повбивали й скалічили, їхні маєтки пограбували.

Протягом 1558–1564 рр. сини князя Вишневецького Михайло, Максим та Олександр захопили землі Єловицьких і неподалік від Ланівців самовладно заснували кілька сіл. Одне з них – Новосілка – згодом стало передмістям; нині у Ланівцях є вулиця, що зберегла первісну назву.

1567 р. в Ланівцях – 122 двори, 387 мешканців.

1568 р. власник містечка Сава Єловицький, котрий обіймав посаду заступника судді в земських судових органах, розпочав відбудову родового замку, і згодом Ланівці стали одним із стратегічних пунктів Кременецького повіту. 

Перша дерев’яна церква у Ланівцях збудована в 16 ст. У 1816 р. на кошти парафіян і тодішнього власника містечка Степана Єловицького на честь Покрови Божої Матері звели кам’яний храм – Святопокровську церкву. 1859 р. споруджено дерев’яну на кам’яному фундаменті дзвіницю, 1891 р. – кам’яну, з’єднану з церквою. Храм діє донині й залишається найвизначнішою пам’яткою давньої архітектури міста.

1611 р. Ланівці отримали офіційний статус міста зі всіма обумовленими правами та привілеями.

Восени 1618 р. містечко знову спустошили татари.

Під час Національно-визвольної революції українського народу 1648–1676 рр. ланівчани організовували загони і нападали на шляхту й орендарів. Восени 1648 р. військо Б. Хмельницького за допомогою місцевого населення вступило у Ланівці. Тоді Єловицький із родиною втік на захід під охорону польських військ, а місцеві мешканці були звільнені від національного та соціального гноблення. Після Зборівської угоди 1649 р. сюди повернулися польські шляхтичі, які жорстоко розправилися з учасниками визвольної боротьби. Навесні 1651 р. війська гетьмана Б. Хмельницького ще раз звільнили місто, але за Андрусівським договором 1667 р. Ланівці знову перейшли під владу Польщі.

У 18 ст. на давньому родовому замчищі за наказом Михайла Єловицького спорудили цегляний палац, який майже півтора століття був резиденцією власників Ланівців (зруйнований у 1980-х рр.).

1795 р. містечко потрапило під владу Російської імперії; від 1797 р. належало до Кременецького повіту Волинської губернії. Тоді тут було 170 дворів, 650 мешканців.

Від початку 19-го ст. у дерев’яній каплиці зберігалася чудотворна ікона Матері Божої Лазенківської. За переказами, цю святиню вивезла до Росії ґрафиня Демидова.

У 1841 р. внаслідок пожежі в Ланівцях згорів майже увесь єврейський квартал (129 будинків). Подібні лиха траплялись у 1856 і 1860 рр.

1864 р. за підтримку польського повстання поміщиків Єловицьких позбавили землеволодіння й відправили на заслання. Їхні маєтки передали російському дворянинові Берґу, який призначив управителем німця Мейзера.

Від 1866 р. Ланівці – волосний центр Кременецького повіту Волинської губернії.

1870 р. у містечку були церква, костел, дерев’яна синагога; функціонували три невеликі промислові підприємства, млин, 5 крамниць. Тоді тут був 201 двір і 623 жителі; з них – 6 римо-католиків і 286 євреїв.

Від 1874 р. діяла початкова школа, від 1893 р. – однокласне народне училище.

1888 р. у Ланівцях – 121 двір, 955 мешканців.

На початку 20 ст. у Ланівціх збудовано три синагоги.

Одна – центральна велика двоповерхова будівля та дві менших.

Від жовтня 1902 р. до березня 1903 р. через австроугорсько-російський кордон за маршрутом Шили–Ланівці–Ямпіль транспортували підпільну політичну газету революційних марксистів Росії “Искра” (“Іскра”).

У 1905 р. вибухнув страйк лановецьких селян, які відмовилися платити оренду управителеві Мейзеру.

1911 р. в Ланівцях функціонували міщанська управа, пошта, телеграф, земська поштова станція, земська лікарня, аптека, аптечний склад; надавав послуги ветеринарний лікар; діяв водяний млин потужністю 300 000 пудів помолу зерна за рік.

Під час 1-ї світової війни Ланівці тривалий час були місцем дислокації тилових частин 11-ї російської армії. У 1915 р. для військових потреб через містечко проклали залізничну колію Тернопіль–Шепетівка; тоді тут перебував російський 19-й залізничний військовий батальйон.

Відрізок залізниці “Ланівці–Білка–Збараж” проклали майже за рік за кошти російського мільйонера Кудейкіна.

14 грудня 1917 р. мешканці Ланівців захопили млин, що належав орендарям Гайхманові та Бухштейнові.

На початку січня 1918 р. в містечку встановили радянську владу, волосний ревком очолив П. Бейзим. 20 лютого цього ж року Ланівці захопили австро-німецькі війська, тут розквартирували близько 200 бійців кінного загону “гайдамаків”. У травні вони стратили члена ревкому П. Лазебнюка та інших більшовицьких активістів. Згодом незадоволені окупантами місцеві мешканці розгорнули партизанську боротьбу, зокрема на залізничній станції знищили склад боєприпасів. У листопаді 1918 р. створено партизанський загін на чолі з учителем В. Чабаєм (комісар – М. Чорний), до якого приєднався загін із Ямпільської волості (нині Хмельницька обл.). Партизани перешкоджали просуванню військових ешелонів, виводили з ладу комунікації, нападали на ворожі гарнізони.

На початку червня 1919 р. Ланівці зайняли частини Таращанської бригади Червоної армії; тут знову створили ревком, а для забезпечення революційного порядку – міліцію. Тоді в містечку розстріляли 47 офіцерів Армії УНР, які потрапили в більшовицький полон між селами Волиця і Бережанка. Згодом на місці їхнього поховання насипали могилу з хрестом (відновлена 1991 р.).

У вересні 1919 р., коли Західну Україну окупували поляки, чимало ланівчан потрапили до в’язниці У липні 1920 р. червонічастини 14-їармі . знову вступили у містечко. Ревком, до якого обрали двох росіян та одного єврея, очолив З. Пилипончук.

На початку 1920 р. відкрито п’ятикласну школу, в липні – бібліотеку. 1937 р. школу реорганізували у семирічну (обидві – з польською мовою навчання).

20 вересня 1920 р. Ланівці вкотре потрапили під владу Польщі, тоді ж містечко стало центром ґміни. На той час функціонували гідротурбінний млин, цегельня і маслобійня. У найбільшому сільському господарстві Глоденюка (80 га) були молотарка та сівалка, використовували вільнонайману працю.

1928 р. створено філію “Просвіти”, яку очолив о. Романовський (заступники – Д. Макотерський і С. Гуменюк).

У 1932 р. польський уряд ліквідував усі осередки товариства на Кременеччині, в т. ч. у Ланівцях. Проте о. Малюжинський, котрий у 1933 р. прибув до Ланівців, 1934 р. на основі “Просвіти” організував “Добродійне товариство” (власне, ту саму “Просвіту”, але під іншою назвою), яке діяло до 1939 р. Тоді ж функціонувало польське молодіжне товариство “Кулко млодзєжи” (“Молодіжний гурток”), до якого належала низка місцевих українців.

Також діяли філії “Рідної школи”, “Сільського господаря”, “Союзу Українок” та інших товариств.

1931 р. у Ланівцях – 270 дворів, 2667 мешканців; 325господарств, із них – 2 великі поміщицькі, 10 середніх осадницьких, 313 – дрібних. Церква володіла 41 га землі.

Діяли цегельня, 2 млини, чесальня вовни.

За влади Польщі Ланівці перебували на особливому становищі, бо були розташовані за 3 км від кордону з Радянською Україною. Тут збудували будинок застави прикордонних військ і розмістили гарнізон.

Від вересня 1939 р. у Ланівцях – радянська влада; створено тимчасові волосне (головою призначили Д. Божка) та містечкове (голова – С. Печенюк) управління; місцева школа з українською мовою навчання почала працювати за новою програмою.

Від січня 1940 р. Ланівці – районний центр Тернопільської області. Тоді ж відкрили промисловий комбінат із трьома цехами, дві промислові артілі, машиннотракторну станцію, їдальню, побутові заклади, поліклініку, лікарню, аптеку, клуб, бібліотеку. В семирічній школі навчалися 350 учнів і працювали 12 учителів.

Від 2 липня 1941 р. до 6 березня 1944 р. Ланівці – під німецькою окупацією. Тоді нацисти стратили В. Сєдова, Фридман та інших комсомольців.

У серпні 1941 р. у центрі місечка нацисти почали створювати ґетто – замкнуті квартали для проживання євреїв. А в лютому 1942 р. за наказом місцевої німецької влади туди почали звозити євреїв з Білозірки, Вишгородка та інших сіл. Тут було зосереджено близько 5000 осіб. На початку вересня 1942 р. у Лановецькому ґетто нацистські карателі стратили понад 3587 місцевих євреїв, ще 1,5 тисячі відправили до Вишнівця і там теж знищили. На місці їхнього поховання 1982 р. споруджено меморіальний знак (скульптор Р. Білик).

На примусові роботи з Ланівців до Німеччини нацисти вивезли 99 юнаків та дівчат. У млині німці встановили електричне обладнання, звідки подавали струм на містечко.

У березні 1943 р. до Шумського району прибув партизанський загін під командуванням А. Одухи; тоді в Ланівці скерували В. Рузавіна, який очолив тут радянський рух опору. У липні того ж року неподалік Ланівців пройшло з’єднання радянських партизанів під проводом С. Ковпака, в лютому–березні 1944 р. – 1-е і 2-е Молдавські з’єднання і загін під командуванням Я. Мухіна.

Цього ж року в Ланівцях розгромили німецьку управу, вчинили напад на ляндвірта Ріхтера, але він утік до Кременця. Тоді ж знищили охорону на залізничній станції.

Є підстави вважати, що це здійснив повстанський загін “Крука” (І. Климишина). Згодом до містечка прибув гарнізон есесівців і базувався тут до лютого 1944 р.

В УПА воювали місцеві жителі Маркіян Давидюк (1905 р. н.), Микола Демчук (1827 р. н.), Петро Кравчук (1921 р. н.), Олексій Любчак (1919 р. н.), Оксентій Ништик (1907 р. н.), Афанасій Печенюк (1943 р. закатували нацисти), Анатолій Фарина (1922 р. н.), Петро Швалінський (“Хапун”, “Славко”, “Максим”; 1920–948); членами ОУН були жителіЛанівців Арсен Бабюк (1910 р. н.; розстріляли більшовики), Боніфатій Вавренюк (1899–1948), Петро (1896 р.н.) і Филимон Мельники, Олена Слободенюк (1927 р. н.),  Олександр Худик (1920 р. н.); за участь у націоналістичній діяльності загинули Микола Дідик (1918–1941), Петро Миньок (1915 р. н.), Костянтин Мулярчук (1921 р. н.; двох останніх заарештували 1940 р. і закатували більшовики); за зв’язки з ОУН і УПА 16 жителів міста вивезено на спецпоселення.

У Червоній армії на фронтах німецько-радянської війни загинули 70 мешканців Ланівців, 38 пропали безвісти.

У березні 1944 р. в містечко прибула оперативна група обкому компартії на чолі з першим секретарем І. Компанцем і перебувала тут протягом місяця, до переїзду в Збараж.

Після повернення до влади у 1944–1945 рр. більшовики закатували близько сотні повстанців, а їхні тіла скинули в яр.

Наприкінці 1944 р. у Ланівцях працювали райпромкомбінат, маслозавод, промартіль “Червоний швець”, машинно-тракторна станція, заклади громадського харчування; відновили діяльність клуб та бібліотека (2107 книжок).

Наприкінці 1948 р. створено дві сільськогосподарські артілі; 1950 р. їх об’єднали в одну, 1951 р. до колективного господарства приєднали артіль зі с. Малі Кусківці; 1955 р. до господарства приєднали колгосп с. Оришківці. У 1992 р. колективне господарство перейменували на “Хлібороб України”, 1994 р. реформували в агрофірму “Лановецька”, на базі якої у 1997 р. було сформовано спілку власників земельних і майнових паїв цієї ж агрофірми. Нині діють два с/г товариства з обмеженою відповідальністю.

У 1956 р. Ланівцям надано статус селища міського типу.

1958 р. почав діяти цегельний завод потужністю 4 млн. штук цегли на рік. 1959 р. завершено будівництво цукрового заводу; тоді для потреб підприємства спорудили теплову електростанцію, що дало змогу електрифікувати низку колгоспів у Лановецькому та Шумському районах; 1962 р. споруджено завод залізобетонних конструкцій (потужність 10 тис. куб. м залізобетону на рік), 1963 р. – фабрику гумових іграшок (потужність 1,6 млн. штук на рік), продукцію якої реалізовували у багатьох реґіонах СРСР.

У серпні 1958 р. на території селища Лановецького цукрового заводу в новозбудованому приміщенні відкрито семирічну школу (згодом ЗОШ 1–3 ступенів № 2, нині – гімназія).

Від 1960-х рр. у Ланівцях діяли також районне об’єднання “Сільгосптехніка” (150 автомашин, 29 тракторів і 5 бульдозерів), міжколгоспна станція птахівництва та інкубації, міжколгоспний коплекс відгодівлі свиней, хлібозавод, механізований пункт приймання і переробки овочів, харчовий та побутовий комбінати.

У 1963 р. Лановецький район приєднали до Збаразького, від січня 1965 р. селище знову – районний центр із населенням 6500 осіб. Тоді ж розпочало роботу районне радіомовлення, збудовано приміщення школи, де навчалися 780 учнів. У 1965–1966 рр. в селищі функціонували дві середні та вечірня школи, де працювали 92 вчителі й здобували освіту 1567 учнів.

1966 р. почала працювати музична школа.

Від 1969 р. у Ланівцях діяв маслозавод, від 1973 – комбікормовий і асфальтовий заводи; тут розмістили пересувну механізовану колону № 154, яка займалась осушенням земель і обслуговувала шість районів Тернопільської області.

Подальша кількість населення: 1989 р. – 8894, 1990 р. – 9046, 2001 р. – 8668, 2008 р. – 8695, 2010 р. – 8675 мешканців.

Нині в місті – 71 вулиця з провулками, є майдан Незалежності.

Окрім згаданої Святопокровської, є церкви св. Мефодія і Кирила (2009 р.), св. Великомученика і цілителя Пантелеймона (2001 р.), Покрови Пресвятої Богородиці (2007р.); св. Івана Богослова.

Збереглись єврейський некрополь, залишки мурованого костелу Вознесіння Пресвятої Марії (1857 р.).

Споруджено меморіальний комплекс землякам, полеглим у німецько-радянській війні (1985 р., скульптор І. Остапчук), пам’ятники Борцям за волю України (1996 р.), Володимирові Великому (2001 р.), жертвам нацизму (1982 р.); Т. Шевченку (2014 р.); Монумент Слави (1982 р.), пам’ятний знак полеглим в Афґаністані (2006 р.).

Поблизу Ланівців виявлено археологічні пам’ятки трипільської культури та доби палеоліту: всього 58 знахідок різних періодів, зокрема – бронзовий меч і римські монети.