Місто Чортків Тернопільської області

Місто Чортків Тернопільської областіСкачать карту  «Чортків - обличчя міста»

Скачать «Карты областей и городов Украины» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем  архиве карт

Чортків – стародавнє подільське містечко на Тернопільщині, адміністративний центр Чортківського району. На території міста виявлено стоянку середнього палеоліту і давньослов’янського поселення.

Населення – 29 057 осіб (2018 р.).

Сторінка історії

За деякими даними у місті Галичі на з’їзді представників руської шляхти 1427 р. “Прандот з Чарткова” підписав присягу на вірність королеві Владиславові Ягайлу.

Чортків Версій та гіпотез про походження назви міста відомо багато. Дослідники пов’язують її зі злим Чорнобогом; за іншими переказами, назва походить від першого поселенця Кирила Чорного з Улашківців, який переселився у мальовничу місцину на берегах Серету, або від урочища Чорна Долина, що було відоме до виникнення поселення. Також побутує ще одна гіпотеза про походження назви місцевості – від прізвища власника міста маґната Чартковського.

Шляхтич Іван Прандот гербу “Помян” із селища Чартки Серадзького воєводства отримав від короля Ягайла після Ґрюнвальдської битви 1410 р. в довічне користування з правом передавати у спадок нове поселення на правому березі р. Серет. Переселившись із родиною у це село, Іван Прандот дав йому назву того населеного пункту, в якому народився, про що свідчить польський історик Марек Сціс ляк. Згодом нащадки шляхтича змінили прізвище Прандот на Чартковські.

У 1522 р. польський король Сиґізмунд І привілеєм дозволив власникові села Єжи Чартковському перетворити село Чартковіце над річкою Серет – на оппідум на німецькому праві. Німецьке право, а також дерев’яний замок, споруджений під Вигнанською горою (середина 16 ст.) сприяли швидкому заселенню і зростанню міста, розташованому на жвавому торговому шляху до Теребовлі й Тернополя, Бучача і Чернівців. За станом на 1522 р. у Чорткові дворів – 150, жителів – 1150.

У 1524 та 1549 рр. місто зазнало руйнівних нападів татарських орд.

Протягом 1581–1584 рр. у середмісті споруджено дерев’яну Успенську церкву (ініціатори – кушнір Микола Драчук і швець Гаврило Журавель), а навколо неї закладено цвинтар. Храм тричі був зруйнований під час нападу на місто турків і татарів (1593, 1617, 1640 рр.).

На початку 17 ст. власники Чорткова – Гольські. Працювали бондарі, мечники, слюсарі, мулярі, теслі, гончарі, кушніри, шевці, лимарі, воскобійники та інші ремісники. У 1604 р. отримав привілей на проведення 2-х ярмарків на рік і тижневих торгів руський воєвода Станіслав Гольський, який фундував у місті римо-католицьку парафію, домініканський костел і монастир отців домініканців (1604 р.).

Він також спорудив на місці дерев’яного замку кам’яний. Не маючи нащадків по прямій лінії, С. Гольський передав свій маєток братові Янові, який був галицьким каштеляном. Після смерті Яна Гольського його вдова Юзефа з Замєховських продала Чортків Потоцьким. Від 1618 і до 1777 року місто належало маґнатському родові Потоцьких. До 1946 р. костел був польським католицьким храмом. У 1947 р. його передали православній громаді РПЦ міста, якій він належав до кінця 1950-х рр. 1959 р. костел зняли з обліку і з ініціативи місцевої влади перетворили на склад міськторгу; нині костел – діючий храм.

У 1630 р. чортківські народні умільці збудували без жодного цвяха дерев’яну церкву (зруйнована під час нападу турків і татарів у 1640 і 1672 рр., яка була названа на честь Святого Миколая; відбудована 1717 р. і отримала назву Вознесіння Господнього).

Пожежа 1637 р. майже вщент зруйнувала Чортків, із 200 будинків уціліли лише 26. У 1640 р. татарські наїзники напали на місто, знищили більшість його будівель і багато мешканців забрали в полон.

Під час Національно-визвольної революції українського народу 1648–1676 рр. місто – один із центрів збройної боротьби. У Чорткові були розміщені три козацьких полки під проводом Максима Кривоноса. Спільними зусиллями жителів міста, яких очолив місцевий кушнір Северин Настільний, та козаків було штурмом узято замок і захоплено в полон чимало польських шляхтичів на чолі з ґрафом Павлом Потоцьким. Багато чортківчан тоді приєдналися до військ під орудою гетьмана Богдана Хмельницького. Федір Лизогуб згодом став одним із помічників полковника Лавріна Капусти, який був у Богдана Хмельницького начальником розвідки. Жителі міста виступили організаторами повстання 1648 р., що спалахнуло на околицях, а відтак здійснили разом із жителями навколишніх сіл збройний похід на Бучач. Восени 1655 р. місто і замок здобули московсько-козацькі полки, а його власника Павла Потоцького із сім’єю відправили у московський полон.

Упродовж 1672–1683 рр. місто – під владою султанської Туреччини, замок – резиденція субпаші Чортківської нахії Подільського пашалика. За умовами Карловицького трактату 16 січня 1699 р. Чортків із замком повернуто Потоцьким. Польські джерела подають, що у 1663 і 1683 роках домініканський костел і монастир відвідали королі Ян Казимир і Ян ІІІ Собєський. Протягом 1683–1772 рр. місто належало до Польської держави.

Від 1772 р. місто – в складі Австрійської імперії (Заліщицької, згодом Чортківської округи). Разом із передмістям Вигнанкою у Чорткові 1784 р. – 527 будинків, 2892 жителі. У місті функціонувало сім різних одноденних ярмарків.

У 1777 р. Вікентій Потоцький продав чи подарував Чортків своєму шваґрові – речинському старості Станіславові Садовському. Від кінця 1809 до початку 1815 р. місто за Шенбрунським миром належало Росії і було одним з міст Чортківської округи Тернопільського краю.

Із 1815 до серпня 1914 р. Чортків як центр округи перебував під владою Австрії. До цієї округи належали Чортківський, Язловецький, Гусятинський, Заліщицький та Борщівський повіти.

1838 р. жителі Чорткова підняли одне з найбільших у Східній Галичині першої половини 19 ст. повстання проти запровадження додаткових повинностей, яке підтримали 40 сільських громад округи.

Також у першій половині цього ж століття в місті побудовано класичний палац, у якому кілька десятків років мешкала сестра Гієроніма Садовського – Марія Борковська. В другій половині 19 ст. він був розширений і перебудований. Після смерті М. Борковської місцевий равин влаштував тут свою резиденцію, впорядкував парк (4 морґи). Під час Першої світової війни парк знищили, палац дуже пошкодили, а в 1926 р. тут побудували стадіон.

1854 р. помер, не залишивши нащадків, останній власник Чорткова Гієронім Садовський.

У 1863 р. в замку розміщено в’язницю, де перебували заарештовані польські повстанці. В середині 19 ст. Гієронім Садовський передав свої володіння і замок польському жіночому монастиреві сестер-кармеліток, які продовжували здавати його під склади товарів місцевим купцям. Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2010 р. замок належить до Національного історично-архітектурного заповідника “Замки Тернопілля”.

1867 р. Чортків став повітовим центром; тут було створено адміністративні, судові, фінансові установи, окружну шкільну раду, пошту і телеграф.

19 грудня 1877 р. створено повітове товариство “Просвіта”; 1892 р. – відкрито читальню.

1886 р. почала діяти міська чотирикласна школа; 1889 – українська гімназія.

У 1884 р. через Чортків пролягла залізниця Ярмолинці–Станіслав (нині Івано-Франківськ), що вела через Гусятин, Бучач і Чортків.

У кінці 19–на початку 20 ст. в місті працювали три млини, фабрики рому та лікерів, оцту й содової води, морозива і мармеладу, ґуральня, броварня (пивоварня), цегельня, олійня, майстерні з ремонту сільськогосподарських машин, фабрики меблів, капелюхів, гумових виробів, мила; функціонували дві невеликі електростанції.

На початку 20 ст. 877 жителів Чорткова еміґрували до США, Арґентини, Бразилії і Канади. Тоді ж було споруджено костел у стилі “надвіслянської готики” (архітектор – проф. Краківського університету Ян Сас-Зубжицький).

10 жовтня 1902 р. на кошти місцевих польських ремісників видано перше число газети “Звязда” польською мовою; 5 червня 1909 р. єврейські купці почали видавати газету “Швабле”.

1910 р. відкрито лікарню; 1911 р. засновано українську гімназію (директор Омелян Терлецький). Напередодні Першої світової війни з ініціативи бурґомістра Людвіга Носса побудовано Народний дім, який слугував центром розвитку культури і спорту в місті.

Від 1914 р. до початку Першої світової війни у місті базувався перший дивізіон 2-го полку драґунів австроугорської армії. До Леґіону УСС зголосилися жителі міста Петро-Богдан Герасимів – згодом член УВО, Ольга Підвисоцька – згодом, повіривши в більшовицькі гасла українізації, разом із чоловіком Миколою Балицьким, колишнім усусусомм, перебралися в радянську Україну, де в 1937 р. вона загинула від рук енкавеесівців.

Від серпня 1914 р. до липня 1917 р. у Чорткові перебували російські війська, а з липня 1917 – об’єднані австронімецькі війська.

У листопаді 1918 р. в місті було встановлено владу ЗУНР. 1 січня 1919 р. видано газету українською мовою “Наша земля”; у липні цього ж року – другу єврейську газету “Ді Крафт” (редактор С. Гельман), згодом – ще одну єврейську газету “Дос Флоксблат” та українську “Чортківський вісник” (видавець – комітет селянської спілки).

Під час польсько-української війни УГА здобула низку перемог і спромоглася на героїчний наступ, відомий в історії як Чортківська офензива. Затиснуті переважаючими силами ворога у трикутнику річок Збруча та Дністра і залізниці Гусятин–Чортків–Товсте–Заліщики, вояки УГА відчайдушним ударом 7 червня 1919 р. проломили польський фронт і здобули Ягільницю. Наступного дня об’єднані сили 7-ї, 3-ї і 1-ї бригад УГА звільнили Чортків.

25-тисячна українська армія за три тижні зуміла визволити майже третину територію ЗУНР і відкинути 40-тисячну польську армію до Львова. Однак закріпити успіх їй не вдалося через нестачу зброї й амуніції. У липні 1919 р. в Чорткові розташовувалася канцелярія диктатора ЗУНР Євгена Петрушевича, сюди приїжджали на переговори Симон Петлюра й інші політичні та військові діячі.

Наприкінці вересня 1920 р. Червона армія була змушена залишити Східну Галичину, Чортків захопили поляки. Місто стало повітовим центром новоствореного Тернопільського воєводства.

У лютому 1921 р. у Чортківській тюрмі “за непослух властям” ув’язнили українського письменника, директора гімназії в Заліщиках Осипа Маковея. 11 листопада 1922 р. у Чорткові відбувся перший політичний процес над колишніми старшинами УГА С. Мельничуком та П. Шереметою, котрі перейшли Збруч із-під радянської України для організації руху опору окупантам. Хоч їх вислали на завдання більшовики, однак патріоти не мали нічого спільного з радянською ідеологією. Польська влада засудила С.Мельничука і П. Шеремету до розстрілу.

У міжвоєнній Польщі (1919–1939 рр.) Чортків був місцем базування військових підрозділів Війська Польського. До 1929 р. тут розміщувалися два ескадрони і керівництво 9-го полку малопольських уланів, яких згодом перевели до Теребовлі; натомість у місті розташували бригаду корпусу охорони кордонів.

Упродовж 1920–1930-х рр. у місті діяли повітові товариства “Просвіта”, “Союз Українок”, “Бесіда” “Рідна школа”, “Скала”, “Сокіл”, “Луг”, “Боян”, “Відродження”, “Сільський господар”, “Молода громада”, “Українська бесіда”, філії “Маслосоюзу”, кооперативи.

У середині 1930-х рр. О. Дражньовський та І. Кароль створили кооперативний позичковий банк “Єдність”.

У березні 1936 р. видано польською мовою перше число двотижневика “Голос Подоля”. Цього ж року вийшов щомісячний ілюстрований журнал “Зніч Подоля” (видавець – місцевий відділ туристично-краєзнавчого товариства).

У червні 1936 р. повітовий “Союз Українок” організував свято “Українські селянки”, в якому взяли участь тисячі жінок і молоді краю. Це була перша публічна маніфестація жіноцтва Чортківщини.

Від 1939 р. гімназія почала навчання у новому будинкові; тут діяла підпільна клітина ОУН (очільник Олександр Дражньовський). Члени організації розповсюджували часописи “Смолоскип”, “Сурма”, “Розбудова нації”; функціонував 21-й пластовий курінь ім. І. Богуна. Опікуном молоді був учитель Михайло Марковський.

Після встановлення у вересні 1939 р. радянської влади органи НКВС замучили і розстріляли в Чортківській тюрмі жителів міста: Стефанію Бабій, Михайла Біля, Івана Білинського, Ярослава Гупала, Ореста Головінського, Петра і Софію Дзюників, Володимира Ільницького, Михайла Кужіля, Євгенію Літинську, Романа Маньовського, Леонтина Пелеківку, Надію та Остапа Юрчинських; 20–21 липня 1941 р. розстріляли в м. Умань на Черкащині Василя Барана, Михайла Марковського, Івана Міруса, Петра Олійника, Стефана Сося, Володимира Старика, Григорія Южду.

Усього 28 червня–2 липня 1941 р. в Чортківській тюрмі більшовицькі спецслужби знищили понад 800 осіб (на цвинтарі є могила невідомих), 123 особи розстріляли дорогою в м. Умань (Черкаська область), 767 – в Умані. 2 липня 1941 р. енкаведисти вбили 8 монахів.

У 1939 р. в Чорткові засновано музичну школу. Від грудня цього ж року виходила газета “Нове життя”. У роки німецької окупації в місті видавали українську газету “Тризуб” (редактор Б. Будник); наприкінці 1943 р. вийшла газета “Чортківська думка”.

Від 7 липня 1941 до 23 березня 1944 рр. Чортків – під німецькою окупацією. У міському кварталі поблизу ринку, де проживало найбільше євреїв, нацисти створили концентраційний табір (ґетто); 1143 юнаків та дівчат відправили на каторжні роботи в Німеччину; організували так звані державні господарства (ліґеншафти).

У серпні 1942 р. було вчинено теракт на начальника німецької кримінальної поліції, після чого біля військкомату ґестапо розстріляло 20 заручників із тюрми; в 1943 р. здійснено замах на заступника начальника тюрми.

27 листопада 1942 р. на полі між Чортковом та селом Ягільниця гітлерівці розстріляли 52 в’язнів Чортківської тюрми (насипано символічну могилу).

1943 р. на терені Чортківського тактичного відтинку УПА почалося формування першої сотні УПА “Сірі Вовки” (командир Петро Хамчук), яка діяла на Чортківщині, Бучаччині, Підгаєччині. В УПА воювали Степан Аксенчук, Роман Батенчук, Степан Дражньовський, Володимир Подолянський, Мирослав Цинцар та інші місцеві жителі.

21 лютого 1944 р. підпільники вбили у місті шефа кримінальної поліції Ізельта. Атентат виконали окружний провідник СБ Антін Михальчук (“Крилатий”) та Орест Чорпіта (“Меткий”), заступник окружного провідника Юнацтва ОУН.

Через те, що Тернопіль унаслідок запеклих боїв був майже повністю зруйнований, у Чорткові протягом 1944–1946 рр. перебували обласні установи та організації.

Під час німецько-радянської війни загинули або пропали безвісти у Червоній армії 129 осіб.

Із червня 1944 р. до жовтня 1946 р. в Чорткові видавали обласну газету “Вільне життя”. У післявоєнний час відновлено випуск районної газети “Нове життя” (від 1962 р. – “Зоря комунізму”; від 1990 р. – “Голос народу”, редактор з 2015 р. Любомир Габруський).

Після Другої світової війни у Чорткові запрацювали електростанція, кондитерська фабрика, ливарний завод, цегельня, швейна фабрика і промкомбінат; відкрито міську лікарню та поліклініку, згодом почали діяти залізнична поліклініка, пологовий будинок, дитяча лікарня, протитуберкульозний диспансер, дві аптеки, дитячі ясла й садок, дві початкові, одна семирічна і три середні школи, автошкола; відновили роботу Будинок культури, міська бібліотека, педагогічна, музична, меліоративна й зооветеринарна школи; сюди переїхав Охтирський робітничо-селянський пересувний театр, який об’єднався з місцевим; на сцені виступали відомі актори А. Бучма та Б. Антків.

У 1950-і рр. вступили в дію маслозавод, заготзерно (нині комбінат хлібопродуктів), майстерня з ремонту тракторів, на базі якої в 1960 р. створено об'єднання “Райсільгосптехніка”. 1962 р. збудовано триповерхову лікарню, в якій діє з 1994 р. богослужбова каплиця Великомученика Пантелеймона Цілителя (УГКЦ); 1966 р. став до ладу м’ясокомбінат, згодом – ремонтно-механічний завод, ветлікарня, гідрометеостанція; 1975 р. – перо-пухова фабрика, через два роки – цукровий завод.

У 1995 р. в Чорткові відкрито Інститут підприємництва та бізнесу (нині – структурний підрозділ ТНЕУ).

У вересні 1995 р. вийшло перше число демократичної газети “Досвітні вогні” (засновник Зіновій Мамчур); 3 жовтня 1998 р. – міського часопису “Ратуша” (нині “Чортківський вісник”).

Є церкви: Успіння Пресвятої Діви Марії (1581–1584 рр., дерев’яна; реставрована у 1990-і рр.), Вознесіння Господнього (УГКЦ, 1630 р., дерев’яна; відновлена 1717 р., реставрована 1997 р.), Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії (УГКЦ, 1854 р., мурована; тут у колишньому жіночому монастирському комплексі Святого Миколая РКЦ розміщені “Карітас” – будинок для перестарілих та дітей-сиріт, Дяківсько-катехитична академія), Покрови Пресвятої Богородиці (УПЦ КП, 1905–1908 рр., мурована, з каплицею Божої Матері, чудотворною іконою та джерелом Всецариці, є меморіальна таблиця з 1924 р. "Борцям за волю України"; у 1944 р. була зруйнована німецькою бомбою), св. Архангела Михаїла (УГКЦ, у мікрорайоні "Синякове", 2008 р.), катедральний собор Верховних апостолів Петра і Павла (Бучацької єпархії УГКЦ, 2001 р.), один чоловічий (ЧСВВ) і два жіночих монастирі (Згромадження Сестер Пресвятої Родини і Згромадження Сестер Мироносиць) УГКЦ, домініканський костел святого Станіслава (1610 р.; перебудований на початку 20 ст.; відновлений 1989 р.; 2 серпня 2012 р. переданий Східному Вікаріатові чоловічого домініканського ордену в Україні Римо-Католицької Церкви); дві єврейські синагоги – головна (1680-і) й нова (1909 р., архітектор Г. Гельдкремер; нині – приміщення станції юних техніків), капличка Чудотворної Матері Божої з Люрду (Франція), капличка Матері Божої (2013 р.); міська ратуша з годинниковою вежею (1924 р., ініціатор спорудження – бурґомістр Чорткова Людвіґ Носса); магістрат (1930 р.).

У місті встановлено пам’ятники: керівникам партизанського загону “Дванадцятка” С. Мельничуку та П. Шереметі (1953 р.), на 2-х братських могилах воїнів Червоної армії (1953 і 1954 рр.), на могилі Героя Радянського Союзу І. Лавриненка (1955 р.), І. Франку (1959 р.), Т. Шевченку (1995 р., скульптор В. Ропецький), артистці й співачці К. Рубчаковій (1991 р., скульптор Д. Стецько), єврейському філософові, равинові Фрідману (1992 р.), актору й режисерові П. Карабіневичу (1993 р., скульптор Т. Невесела), священикові Г. Хомишину (2002 р.), діячеві ОУН і УПА П. Хамчуку (“Бистрому”; 2002 р.), Скорботи і Надії – закатованим у Чортківській тюрмі в липні 1941 р. (2003 р.; скульптор І. Сонсядло), Борцям за волю України (2005 р., скульптор В. Садовник, архітектор І. Осадчук), депортованим українцям з Польщі (2004 р., архітектор М. Стухляк), святому Янові (знищений 1946 р.; відновлений у 1990-і рр.), розстріляним євреям, Степанові Бандері (2012 р.); домініканським ченцям, яких у 1941 р. замордували енкаведисти, пам’ятний хрест на честь скасування панщини (архітектор Б. Дудяк). 22 квітня 2007 р. на території Чортківського райвідділу МНС освячено пам’ятник жертвам Чорнобильської катастрофи (скульптор Д. Мулярчук).

У вересні 2013 р. призупинено діяльність Чортківської ЗОШ 1 ступеня №3 (Бердо). Діють: педагогічний коледж ім. О. Барвінського (1940 р.), медичний коледж (заснований як школа медичних сестер у 1946 р.; у 1952 р. реорганізована у медичне училище; від 2001 р. – нинішня назва), дяківсько-катехитична академія ім. єпископа Григорія Хомишина (1992 р.), гімназія “Рідна школа” ім. М. Шашкевича (1911 р.; відновлена 1992 р.), чотири ЗОШ 1–3 ступ., школа-інтернат, сім дитячих садочків, ДЮСШ (1968 р.), районний центр науково-технічної дитячої творчості та дозвілля учнівської молоді (1970 р.; станція юних техніків), районний палац позашкільної роботи, міжшкільний комбінат виробничого навчання (1977 р.), районна музична школа (1939 р.), районний Будинок культури ім. К. Рубчакової (1912 р.), міський клуб, самодіяльна капела бандуристів “Мрія”, районний краєзнавчий музей (1976 р.), громадський музей більшовицького терору, політв’язнів і репресованих, п'ять бібліотек, центральна районна лікарня, шкірвендиспансер, стоматологічна поліклініка, центр первинної медико-санітарної допомоги, дві амбулаторії загальної практики та сімейної медицини, лабораторія Держсанепідслужби, відділення зв’язку; функціонують духовий оркестр, ансамблі “Чайка”, “Яворина”, “Яблунька”, народний аматорський хор “Галичина” (керівник Іван Кікіс), дитячий театр танцю “Джерельце”, ансамбль танцю “Галицькі візерунки”, культурно-просвітницький центр “Лемківська світлиця” (1996 р.), соціально-культурний комплекс “Авіаносець”, кінотеатр, екологічно-гуманітарне об’єднання “Зелений світ”.

У місті працюють ВАТ “Агромаш”, ЗАТ “Агропродукт”, хлібозавод, кондитерська, швейна та перо-пухова “Білербек-Україна” фабрики, ТОВ “Ваврик і Компанія” ЛТД, ТОВ “Органіка”, ПП “Паляниця плюс”, ТОВ “ДП Чортківський комбінат хлібопродуктів”, ТОВ “Чортківський цукровий завод” (у смт Заводське), ПП “Чортківсир” та інші виробничо-торгові заклади.

У Чорткові базується жіночий волейбольний клуб “Галичанка–ТНЕУ-2”.

У межах садиби школи-інтернату росте дуб черещатий “Шкільний” (понад 100 років), діаметром 63 см; біля прміщення КЕЧ – “Сосна Веймутова” (близько 80 років; одна в місті) діаметром 47 см; у сквері на вул. С. Бандери – “Айлант Антона Горбачевського” – китайський ясен, (близько 50 років), діаметром 58 см; у сквері біля адмінбудинку РДА – катальпа (понад 40 років), діаметром 35 см; на вул. Монастирській – “Монастирські сосни” – 13 дерев сосни чорної (близько 100 років), діаметром 42–69 см; у парку біля центрального корпусу Чортківської райлікарні – 2  платани З. Довгалюка.

У Чорткові в урочищі Вавринів є геологічна пам'ятка природи місцевого значення (крутий правий схил уздовж р. Серет від залізничного вокзалу до села Горішня Вигнанка; 20 га) – типовий ландшафт річкової долини р. Серет з відслоненнями потужної (близько 40 м) товщі темно-коричневих, зеленувато-сірих тонковерствуватих аргілітів з окремими прошарками вапняків. Це урочище – місце зростання червонокнижних (ясенець білий) та реґіонально рідкісних видів рослин.

чортків_район

Вознесенська церква

  • Чортківський замок (XVI ст.), споруджено у з ініціативи першовласника цих земель Єжи Чартковського. Збереглися оборонні мури, три башти і руїни палацу. Первісно був периметрально забудований мурованими будинками, зовнішні стіни яких були одночасно і оборонними; від цих будівель залишилися численні підвали.
  • Вознесенська   церква (1630 р.)один з двох збережених до нашого часу старовинних дерев’яних храмів міста та один з найбільш довершених взірців народної архітектуриПоділля. Цей унікальний  витвір  українського  дерев’яного  зодчества,  споруджено  народними  умільцями  без  єдиного  цвяха.  Збудована   у  1630  році   як  церква  Св.Миколая, вона  зазнала  жахливих  руйнувань  під час  нападів  на  Чортків  турків  і  татар  у  1640- му  та  1672-му  роках.  Остаточно   відбудована  у  1717-му  і  на  свято  Вознесіння   посвячена  як  Вознесенська.   У ті  часи   церква   належала  не  місту, а селу  Долішня  Вигнанка. Повністю  реставрована  у  1996-1997   роках.
  • Успенська церква (1581-1584 рр.) – друга за віком історико-архітектурна пам’ятка міста Чортківського замку, вона  майже на сотню літ старша за Вознесенську церкву, а збудована з ініціативи міського братства, членами якого було багато ремісників міста. Зазнавала страшних руйнувань під час нападу на місто турків і татар: у 1593, 1617, 1640 роках, але кожен раз люди її відбудовували заново. У радянські часи пам’ятка владою не оберігалася і була доведена до жахливого стану. Повністю реставрована вже на початку 90-х років ХХ століття. Ця   унікальна   споруда      вважається    найстарішою  церквою    не  тільки   на  Чортківщині,  але й   взагалі на   Поділлі.
  • Катедральний собор Верховних  Апостолів Петра і Павла (1992-2001 рр.) споруджений в модерному стилі у центрі міста та вражає   своїми   незвичними  розмірами  (висота  51м,  діаметральна окружність 40м).
  • Церква    Непорочного   Зачаття   Пресвятої   Богородиці (монастир). Заснований  монастир   у   1697   р.   з  ініціативи  грофа   Станіслава  Потоцького. У  другій   половині   ХІХ  століття   збудовано    невеликий  мурований   костьол,  який   тепер   є    церквою   Непорочного  Зачаття. Тут  же розміщені "Карітас"-   будинок    для   перестарілих  та  дітей  сиріт,  Вища  Дяківсько- Катехитична  Академія.
  • Домініканський костел. Сучасний   костел   збудований   на   місці   старого,  який   заснував  у  1610   році   тодішній   Чортківський   феодал  Станіслав  Гольський. Давні   споруди    були   оточені     високими  оборонними   стінами   з   бійницями. Наприкінці  ХІХ- початку  ХХ   століття   старий  костел   був   розібраний,  а  звершення  нового   в  готико-надвіслянському    стилі  закінчилося  у  1918  році.
  • Синагога (1905- 1909 рр.)  -  колишній  єврейський  храм збудований  у псевдоорієнтованому стилі   віденським   архітектором  Г.Гельдкремером.  Оздоблений    італійськими    майстрами   розкішною  різьбою і  живописом.  Сюди   у  1910- 1914  роках  щорічно     приїжджав  головний  рабин  з  Відня  або  Прарижа   і  проводив   Богослужіння,   на  якій  прибували  євреї  з  різних  міст   Галичини, Австрії, Румунії , Угорщини, Чехії, Словакії , Сербії і Росії.
  • Чортківська  ратуша  з  годинниковою  вежею (1924 р.) на Старому  ринку,   збудована  з  ініціативи   бургомістра    Людвіга  Носса .
  • Інститут  підприємництва  і  бізнесу (1884-1927 рр.). До  Першої   світової   війни,  як    за  польської   та   австрійської    влади,  у будівлі розміщувалися суди-  окружний,  повітовий,  міський;   за  радянських  часів - військова   частина.