Місто Ніжин

Місто Ніжин Скачать  «Нежин - план города», 1:10 000

Скачать «Карты городов и областей Украины» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Ніжин - місто обласного значення в Чернігівській області, розташоване в центральній її частині на берегах річки Остер (ліва притока Десни), за 83 км на південний схід від обласного центру та за 126 км від столиці м. Києва.

Ніжин – одне із стародавніх міст України, визначний центр українського козацтва. Існують численні свідчення про те, що місцевість, на якій розташоване сучасне місто Ніжин, була заселена ще в глибокій давнині. Про це свідчать, зокрема, знайдений поблизу Ніжина у 1873 р. так званий «Пашківський скарб» – найбільша в Україні знахідка давньоримських динарів ІV ст., а також  виявлене археологами давньоруське поселення  Х-ХІ століть та Ніжинський скарб доби Володимира Великого, знайдений у 1852 р. на  території історичного передмістя Магерки. Крім того, на території міста виявлено поселення епохи бронзи  (2 тис. до н.е.), ранньослов’янські (3-5 ст.), курган (2-1 тис. до н. е.).

Ніжин

Сторінка історії (з «Енциклопедії історії України», том 7):

«Попередниками Ніжина є 2 давньоруських городища, які ототожнюють з "городами", згаданими в Іпатіївському літописі. Імовірно, перше городище (кін. 10–13 ст., в історичному центрі сучасного міста на лівому березі Остра; на поч. 17 ст. відоме як Ніжинське городище) – це Ніжатин (згадується під 1135 і 1147); друге городище (12–13 ст., в урочищі Городок на східній околиці сучасного міста на правому березі Остра) – це Уненіж (згадується під 1147). Ніжатин належав Переяславському князівству, а Уненіж – Чернігівському князівству. Обидва населені пункти були знищені під час монголо-татарської навали, скоріш за все 1239. За археологічними даними, у 2-й пол. 13–14 ст. на околицях сучасного міста існували сільські поселення, засновниками яких могли бути вцілілі мешканці Ніжатина та Уненіжа. У 16 – на поч. 17 ст. ці терени (які з 2-ї пол. 14 ст. належали Великому князівству Литовському) були майже незалюдненими внаслідок татарських набігів та литовсько-московського протистояння. Після литовсько-московської війни 1500–1503 Ніжинщина у складі чернігово-сіверських земель відійшла до Російської держави.

Не з'ясовано, чи має відношення до Ніжина Нежатина нива, згадана в літописі під 1078. Згадка Ніжина в грамоті київського князя Володимира Ольгердовича (у літературі помилково датована 1390; насправді має дату 4-й індикт, який у правління цього князя припадає на 1366 і 1381) не може свідчити про існування населеного пункту з такою назвою у 2-й пол. 14 ст., оскільки документ є фальсифікатом кін. 16 – поч. 17 ст.

Заселення Ніжинського городища почалося одразу після приєднання Задесення (південь Чернігівщини) до Речі Посполитої згідно з Деулінським перемир'ям 1618. Нове поселення, яке отримало назву Ніжин, з огляду на вигідне розташування було обрано адміністрацією Чернігово-Сіверщини (із 1635 – Чернігівського воєводства) як опорний пункт колонізації Задесення. Не пізніше 1625 було споруджено Ніжинський замок, 1625 Ніжин отримав магдебурзьке право (скасоване 1831) і право проведення ярмарків. Під 1634 згадуються перші ремісничі цехи. Засновником міста і його пер-шим війтом був капітан (представник адміністратора Чернігово-Сіверщини королевича Владислава;  Щасний Вишль. Дуже швидко Ніжин перетворився на один із найважливіших торгово-ремісничих осередків Лівобережної України. Він мав 2 лінії дерев'яно-земляних укріплень (навколо замку і власне міста), споруджених із використанням давньоруських валів, і був оточений передмістями. На околиці Ніжина 1620 був заснований правосл. монастир Різдва Богородиці, а в самому місті до 1632 – монастир домініканців. Близько 1633 Ніжин став центром староства. У 1630-ті рр. ніжинці брали участь у козацьких повстаннях.

У червні 1648 Ніжин перейшов під контроль Війська Запорозького і став центром Ніжинського полку. Із 1659 в замку стояв рос. гарнізон. 17–18 червня 1663 в Ніжині відбулася Чорна рада 1663, на якій гетьманом Лівобережної України було обрано І.Брюховецького. 1668 у ході антимосковського повстання ніжинські козаки й міщани намагалися здобути замок; при наближенні російські війська князя Г.Ромодановського ніжинці залишили місто, яке було пограбоване і спалене. Після ліквідації полкового адм.-тер. устрою (1782) Ніжин – повітовий центр Чернігівського намісництва, із 1797 – Малоросійської губернії, а з 1802 – Чернігівської губернії.

1675, коли гетьман І.Самойлович своїм універсалом гарантував ніжинським грекам право власного суду, починається задокументована історія грецької громади. 1680 виділилася грецька церковна парафія, а 1696 було створено грецьке братство, біля витоків якого стояв священик із Македонії Христофор (Христодул) Дмитрієв. 1785 було утворено грец. магістрат (ліквідовано 1870). Греки, серед яких спочатку переважали купці (що займалися міжнародною торгівлею), користувалися широкими привілеями (скасовані в 1860-ті рр.). Становлячи невелику частку населення Ніжина (не більше 7 % на межі 18–19 ст.), греки справили величезний вплив на культурне і господарьське життя міста. Зокрема, грекам Ніжина зобов'язаний своїм сучасним брендом – особливим сортом огірків.

Аж до кінця 18 ст. Ніжин залишався одним із найрозвинутіших міст Гетьманщини. Зокрема, він був відомий своїми ярмарками (відбувалися тричі на рік). 1660 засновано Ніжинський Свято-Введенський монастир. 1702 Стефан Яворський започаткував Ніжинський Благовіщенський монастир. У 2-й пол. 17–18 ст. місто прикрасили численні муровані церкви, найдавніша з яких – збудований ніжинським полковником І.Золотаренком Свято-Миколаївський собор – є першим у часі українським бароковим хрещатим п'ятибаневим храмом. 1780–81 збудовано комплекс поштової станції (на сьогодні – єдиний в Україні, що зберігся майже повністю). Наприкінці 18 – на поч. 19 ст. знесено міські укріплення.

Наприкінці 18 ст. Ніжин втратив значення торгового й адміністративно-війського центру, проте не перетворився на звичайне провінційне місто завдяки тому, що тут 1820 була заснована Ніжинська гімназія вищих наук князя Безбородька (із 1875 – Ніжинський історико-філологічний інститут князя Безбородька, нині – Ніжинський державний університет ім. М.Гоголя). Ніжин був єдиним повітовим містом Російської імперії, що мало вищий навчальний заклад.

1868 в Ніжин споруджено залізничну станцію. У 2-й пол. 19 ст. з'явилися промислові підприємства (мідно-ливарний з-д, тютюнова ф-ка). Про динамічний розвиток міста свідчить зростання чисельності його населення (1846 – 9 тис. осіб, 1866 – 18 тис., 1897 – 32 тис. осіб). За кількістю населення Ніжин стояв на 1-му місці в Черніг. губ., випереджаючи й губернський центр.

1917–20 влада у місті належала Українській Народній Республіці (листопад 1917 – січень 1918, березень–квітень 1918), більшовикам (січень–березень 1918, січень–вересень 1919), Українській Державі (квітень–листопад 1918), денікінцям (вересень–листопад 1919). У березні–листопаді 1918 Н. був під контролем нім. військ. У серпні 1918 місто намагався захопити загін М.Кропив'янського. Рад. владу остаточно встановлено 21 листопада 1919.

Із 1923 Ніжин – центр Ніжинської округи Черніг. губ., а з липня 1930 – райцентр Чернігівської округи. Із 1932 – у складі Черніг. обл.

Перед Другою світовою війною в Ніжині працювали 7 з-дів, машинно-тракторна станція, 17 артілей та 6 приміських колгоспів. 1939–40 діяли пед. ін-т ім. М.Гоголя, 4 технікуми.

Під час гітлерівської окупації (13 вересня 1941 – 15 вересня 1943) діяли рад. підпільники (зокрема Ніжинська підпільна комсомольсько-молодіжна організація) та провід Організації українських націоналістів (мельниківців) ….»

За роки незалежності в місті відбулося ряд змін в соціально-економічному і культурному розвитку. Ніжин часто називають «музеєм під відкритим небом». Важко переоцінити архітектурну цінність пам’яток міста , адже вони є свідками важливих для України подій.