Місто Сновськ

Місто СновськСкачать  «Сновськ - план міста»

Скачать «Карты городов и областей Украины» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Сновськ (1935-2016 рр. – Щорс) – місто в новоутвореному Корюківському районі Чернігівської області, розташований на півночі області, на лівому березі річки Снов (права притока Десни), за 72 км на північний схід від обласного центру. Залізнична станція на лінії Гомель-Бахмач. Населення міста (на 01.01.2021 р.) становить 10 825 осіб.

Сторінка історії

Там, де розкинулося сучасне місто Сновськ, був густий ліс. Після реформи 1861 року тут оселився селянин на прізвище Корж, який заснував хутір. У 70-х роках XIX ст., в перший період піднесення залізничного будівництва в Росії, поблизу хутора пролягла Лібаво-Роменська залізниця. У липні 1874 року почала діяти залізнична дільниця Гомель-Бахмач, на якій були відкриті станція Сновська, названа так від річки Снові, й паровозне депо на 9 локомотивів. Відтоді маленький лісовий хутір, що опинився біля станції, почав швидко зростати. Тут оселялися робітники депо, машиністи, службовці, а також ремісники й торговці.

СновськДовгий час селище називалося за прізвищем першого поселенця Коржівкою. Наприкінці XIX ст. після відкриття в селищі поштового відділення воно стало називатися Сновськом і входило до складу Великощимельської волості Городнянського повіту Чернігівської губернії. 1897 року в селищі налічувалось 222 двори і 2424 жителі.

Наприкінці XIX - на початку XX ст. навколо Сновська широко велися лісорозробки. За 25 км від станції в с. Гуті Студенецькій працювало три лісопильні заводи. Значна частина лісу сплавлялася по річці Снові, решта вантажилася на станції. Зокрема, на Ромни щороку відвантажували в середньому 1,6 млн. пудів лісоматеріалів. У селищі працювало також кілька напівкустарних дрібних підприємств: тартак, паровий млин, чинбарні, миловарні, кондитерські.

Умови праці робітників-залізничників, особливо ремонтників, були дуже тяжкими. Вручну обертали поворотний круг з паровозом, виймали й переносили на плечах 12-ти пудові поршні, завантажували паливом тендер тощо. Не було елементарної техніки безпеки, що часто призводило до нещасних випадків. Робочий день тривав 10-12 годин. Подібні умови праці були й на приватних підприємствах. Так, на лісопильних заводах працювали по 14-16 годин. Терпіли робітники й через нестачу житла. Власники будинків, здаючи кімнати, брали з квартиронаймачів четверту, а то й третю частину їхнього мізерного заробітку.

Наявність залізничної станції сприяла розвитку торгівлі. В селищі відкрилося кілька крамниць, що торгували бакалійними, скоб’яними та іншими товарами. Виник базар. Довгий час у Сновську не було жодного медичного працівника. Лише в 1891 році, коли держава викупила Лібаво-Роменську залізницю, на станцію направили одного фельдшера. Поліцейську дільницю створили негайно, а початкову школу відкрили тільки 1889 року. В першому випуску її налічувалось 10 учнів.

Жорстока експлуатація, тяжкі умови життя штовхали робітників на боротьбу за свої права. Найбільш політично зрілими були залізничники Варшавського депо, яких у 1874 році вислав сюди царський уряд як неблагонадійних під негласний нагляд поліції ….

Напередодні першої російської революції 1905—1907 рр. у Сновську виникла соціал-демократична організація.

Напередодні першої світової війни в робітничому селищі з 3-тисячним населенням працювали два лікарі (приватний і на станції), фельдшер і акушерка в приймальній палаті на два ліжка. З навчальних закладів була тільки залізнична п’ятикласна школа. В 1910 році машиністи добилися дозволу відкрити клуб. Тут влаштовувалися спектаклі, музичні концерти. В 1915 році в Сновську відкрився приватний кінотеатр «Ілюзіон».

Перша світова імперіалістична війна страшним тягарем лягла на плечі трудящих. Багато лиха завдала вона й сновським робітникам. Збільшилися злидні, не вистачало продуктів харчування, росла дорожнеча. Багато хто втратив рідних на фронті. Через станцію Сновська йшли на фронт сотні ешелонів з солдатами, військовим спорядженням, а звідти — з пораненими й покаліченими. Все це посилювало обурення й ненависть трудящих до царського самодержавства.

На початку березня 1917 року до Сновська дійшла звістка про Лютневу революцію. 7 березня в селищі відбулися загальні збори робітників, на яких утворили Раду робітничих і солдатських депутатів.

Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції і прийняття II Всеросійським з’їздом Рад декретів про мир та землю викликали велику революційну активність трудящих Сновська. Робітники повели рішучу боротьбу проти меншовиків за встановлення Радянської влади.

На початку січня 1918 року виникли перші більшовицькі організації.

Коли на Україну рушили кайзерівські війська, у селищі під керівництвом більшовиків сформовано червоногвардійський загін. Одним з організаторів і керівників його був М. Щорс, який повернувся з фронту ….

На початку 1920 року в селищі вже діяли три лісопильні, два миловарні й крохмальний заводи, п’ять млинів, друкарня, електростанція, залізнична станція й депо. На всіх підприємствах працювало понад 2 тис. робітників. 25 травня 1920 року Сновськ став центром повіту.

Органам Радянської влади довелося переборювати величезні труднощі. Не вистачало продуктів харчування, бараки для хворих на тиф були переповнені ….

У зв’язку з новим адміністративним поділом 1923 року Сновськ віднесено до категорії міст. Тоді ж він став центром Сновського округу і району.

Провідну роль у промисловості міста у відбудовний період відігравав залізничний вузол. У депо, яке мало токарний, котельний, мідницький та інші цехи, працювало 660 робітників. Тут виконували середній і поточний ремонт паровозів. Залізничники були в авангарді боротьби за подолання труднощів, виступали ініціаторами організації суботників.

Радянська влада провели велику роботу щодо поліпшення добробуту трудящих.

Було зведено нові житлові будинки, магазини, споруджено стадіон та спортивні майданчики, забруковано центральні вулиці й встановлено електричні ліхтарі. Тільки в 1940 році на благоустрій міста витрачено 110 тис. крб. На кінець 1940 року в ньому налічувалося 10 тис. населення. В липні 1935 року з метою увічнення пам’яті героя громадянської війни уродженця міста М. О. Щорса Сновськ перейменовано у Щорс, а Сновський район — у Щорський.

За роки довоєнних п’ятирічок у місті значно розширилася мережа закладів охорони здоров’я, освіти й культури. В 1940 році тут діяли районна й залізнична лікарні, працювали два робітфаки — Ленінградського інституту залізничного транспорту й Чернігівського педінституту. 1935 року відкрито залізнично-технічну школу, що готувала паровозних машиністів, а наступного року — школу медсестер. Чотири середні загальноосвітні школи повністю охопили навчанням усіх дітей шкільного віку. В 1938 році в них було 1920 учнів і 81 учитель. Велику культосвітню роботу провадили профспілковий і піонерський клуби, 9 бібліотек, книжковий фонд яких перевищував 20 тис. примірників. У клубах влаштовувалися концерти та огляди художньої самодіяльності, читацькі конференції, вечори відпочинку. Частими гостями були професійні артисти багатьох міст країни. Працювали два звукові кінотеатри. 1939 року створено меморіальний музей М. О. Щорса.

…. На початку Великої Вітчизняної війни, коли наблизився фронт, почалася підготовка підпілля, організація партизанського загону, створення баз продовольства і зброї в Єлінських лісах, евакуація населення й техніки.

З вересня 1941 року німецько-фашистські загарбники окупували місто і почали встановлювати «новий порядок». Скрізь рясніли об’яви: за порушення комендантської години — розстріл, за невихід на роботу — розстріл, за переховування червоноармійців — розстріл. Німецький комендант поселився в будинку-музеї М. О. Щорса. Все, що нагадувало про легендарного героя громадянської війни, було знищено, спалено. Окупанти грабували населення, забирали худобу, продукти, теплий одяг, коштовні речі.

Незважаючи на фашистський терор, у місті розпочала боротьбу з гітлерівцями підпільна патріотична організація, очолювана комуністом В. Г. Анапрейчиком. Підпільники слухали зведення Радянського інформбюро, друкували на машинці листівки й розповсюджували їх у місті, налагодили зв’язок з партизанами, переправляли до них поповнення, здобували зброю і медикаменти, влаштовували диверсії. Зокрема, В. А. Подболотов-Шестак організував утечу з табору групи радянських військовополонених. Окупантам удалося заслати в організацію провокатора. 9 вересня 1942 року фашисти схопили В. Подболотова-Шестака, В. Кухаренко, М. Росол і ще кількох чоловік і всіх розстріляли. В. Г. Анапрейчик та С. М. Данильченко уникли арешту, з групою чепелівських підпільників влилися до партизанського загону ім. Щорса.

У вересні 1941 року в місті виникла підпільна комсомольська група, до якої входили Н. Рибальченко, Ф. Кондратович-Соколова, Г. Харченко, піонерка Н. Сагайдак та ін. 7 листопада 1942 року Ніна Сагайдак пробралася на німецький радіовузол і поздоровила жителів міста з святом Великого Жовтня. Комсомольці писали й розповсюджували листівки про криваві розправи фашистів, про спалену Корюківку, де загинуло 7 тис. радянських громадян. Гестапівці натрапили на слід комсомольців-підпільників. Загинули Н.Рибальченко, П. Письменний, Ф. Кондратович-Соколова, І. Масленок, Г. Харченко, М. Насінник. У травні 1943 року фашисти схопили й Н. Сагайдак. Незважаючи на страшні тортури, патріотка нічого не сказала катам. Коли Червона Армія вступила в м. Щорс, на дверях камери смертників бійці прочитали видряпані чимось слова: «За правду судять, за брехню підносять. Хто буде тут і вийде на волю — передавайте. Ніна Сагайдак, шістнадцять років. 10.V 1943 р.». А збоку на стіні іншою рукою написано: «Шістнадцятирічну Ніну Сагайдак розстріляно».

У травні 1943 року Чернігівський підпільний обком партії створив Щорський підпільний райком на чолі з І. М. Кобеняком4. Підпільний райком взяв на облік усіх комуністів, які з різних причин залишилися на окупованій території, і залучав їх до підпільної роботи, направляв у партизанські загони. Майже в кожному селі райком мав зв’язкових, які інформували його про всі події на місцях, передавали відомості про розташування й рух ворожих частин. За їх повідомленням радянська авіація розбомбила скупчення гітлерівських військ у м. Щорсі.

В середині вересня 1943 року частини 55-ї і 69-ї стрілецьких дивізій Центрального фронту могутнім ударом розгромили угруповання фашистських військ, форсували річку Снов і 21 вересня визволили м. Щорс від окупантів. У боях за місто відзначився 111-й полк 55-ї дивізії, якою командував полковник Герой Радянського Союзу М. М. Заіюльєв.

За два роки окупації гітлерівці заподіяли м. Щорсу багато лиха. Вони закатували й розстріляли 222 жителів міста, 125 чоловік відправили на каторгу до Німеччини. Відступаючи, фашисти зруйнували пасажирський вокзал, майже всі пристанційні споруди, висадили в повітря електростанцію і водонапірну башту, вивели з ладу паровозне депо, промислові підприємства, спалили 111 житлових будинків.

За роки першої післявоєнної п’ятирічки споруджено і введено в дію хлібозавод, залізничний вокзал, шлакоблочний завод, інкубаторну станцію, реконструйовано харчокомбінат і промкомбінат, відкрито навігацію на річці Снові.

Поступово місто загоювало рани, що їх завдали війна й тимчасова окупація. У вересні 1944 року вже було споруджено й відремонтовано 75 житлових будинків.

У 1957 році став до ладу діючих маслозавод. Виросли корпуси меблевої фабрики, створеної на базі промартілі «Червоний тартак», два двоповерхові приміщення комбінату побутового обслуговування. Щорська МТС у зв’язку з продажем техніки колгоспам була реорганізована в ремонтно-технічну станцію, а потім — в райоб’еднання «Сільгосптехніки». Тут зведено корпуси типової майстерні, обладнаної найновішим устаткуванням, гуртожиток, їдальню. Розширилися виробничі площі на інших підприємствах. Зростанню капітального будівництва сприяло створення в місті будівельних організацій — «Міжколгоспбуду», рембуддільниці, виконробського пункту Учшляхбуду й мехзагону № 1.

У зв’язку з осушенням і освоєнням заболочених земель, які в районі займають чималу площу, 1969 року створено лукомеліоративну станцію, оснащену найновішою технікою. Завдяки цьому тільки протягом двох років у колгоспах і радгоспах району осушено й освоєно понад 6 тис. га заболочених земель.

З розвитком економіки росло й упорядковувалося саме місто. У післявоєнні роки тут споруджено 32 двоповерхові 8-і 16-квартирні будинки та близько 800 одноповерхових. Комунальний житловий фонд становить 24,5 тис. кв. метрів. За восьму п’ятирічку побудовано, приміщення середньої школи на 960 учнів, готель на 50 місць, поштамт, хлібозавод, базу рембуддільниці. На кінець дев’ятої п’ятирічки було споруджено винний завод, спортивну школу, профучилище, заасфальтовано 10,5 км вулиць, прокладено понад 5,3 тис. метрів магістральної лінії водопроводу, вулиці озеленені, розбиті газони  та ін. …..

За всі роки існування Сновська та колишнього Сновського (Щорського)  району відбулося багато позитивних змін, пов'язаних з розвитком промисловості, благоустроєм міста, розвитком галузей соціально-культурної сфери. Місто перетворилось на ошатний населений пункт поліського краю, славний своїми досягненнями і людьми.