Морские навигационные карты Азовского моря

29-prev

Скачать  «Морские навигационные карты Азовского моря»

Скачать «Карты и атласы водных объектов Украины» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Карты морских портов Украины

Морские навигационные карты Черного моря

1.Морська карта№ 3422«Від Беглицької коси до порту Таганрог»

2.Морська карта№ 3423 «Від порту Таганрог до Донських гирл»

3.Морська карта№ 3425«Від Приморсько-Ахтарськадо Ясенської переправи з Бейсугським лиманом»

4.Морська карта№ 3417«Азовське море. Керченська протока»

5.Морська карта№ 3418«Азовське море. Підходи до порту Геніченськ»

6.Морська карта№ 3419«Азовське море. Підходи до порту Бердянськ»

7.Морська карта№ 3421«Азовське море.Підходи до порту Маріуполь»

8.Морська карта№ 3424 «Підходи до порту Єйськ»

9.Морська карта№ 3426«Підходи до порту Темрюк»

10.Морська карта№ 3319 «Підходи до Керченської протоки»

Азовське море — внутрішнє море басейну Атлантичного океану, розташоване між 45°16' і 47°17' пн. ш. та 33°36' і 39°21' сх. д. сполучене з Чорним морем Керченською протокою (Босфор Кіммерійський в давнину, завширшки в 4,2 км), між Україною та Росією. Площа водного дзеркала 39 тисяч км², об'єм 320 км3, середня глибина 8 м, максимальна 13,5 м, середня солоність 13,8‰, найбільша у затоці Сиваш — до 25 ‰, середня температура води +11 °C; рибальство: хамса, лящ, оселедець, камбала, тюлька, судак, бички, осетрові. Азовське море — наймілкіше море у світі. Береги Азовського моря низовинні. Берегова лінія хоч і має плавні вигини, але порізана численними затоками.

У давнину Азовське море називалося у греків Меотійське озеро (грец. Μαιῶτις), у римлян — Palus Maeotis, у скіфів Каргалук, в меотів — Темеринда (означає матір морів); у арабів — Нітшлах або Бараль-Азов, в турків —Бар'ял-Ассак або Бахр-Ассак (Темно-синє море; у сучасному турецькому Azakdenizi), в генуезців та венеціанців — Mare delle Zabacche (Mare Тапе). Історична українська назва — Озівське море. Також слов'яни називали море Сурозьким або Синім.

Сучасна назва Азовське море, за однією з версій, походить від арабської назви Бахр-ель-Азов' (темно-синє море). У слов'ян уперше вона згадується у 1389 році літописцем Піменом. Інша версія походження назви — від міста Азов. На Русі море стало відомим в I ст. н. е., називали його Синєм морем. Після утворення Тмутороканського князівства море стали називати Руським морем. З падінням князівства море перейменовується багато разів (Самакуш, Салакар, Майутіс тощо). На початку XIII ст затверджується назва Саксинське море. Татаро-монгольські завойовники поповнили колекцію імен Азова: Балик-денгіз (рибне море) і Чабак-денгіз (лящеве море). За деякими даними Чабак-денгіз в результаті трансформації: чабак — дзибах — забак — азак — азів — утворилась сучасна назва моря (що сумнівно). За іншими даними азак — тюркський прикметник, що означає <низький>, за іншими даними, <азак> (тюркське <гирло річки>), яке трансформувалося в Азау, а потім в російське Азов. Крім вищезгаданих назв море отримувало ще і такі: Барель-Азов (<Темно-синя річка>); Фракійське море (під фракійцямі вважали Геную та Венецію); Сурозьке море (Сурожем називався сучасний м. Судак в Криму); Каффське море (Каффа — італійська колонія на місці сучасного м. Феодосія в Криму); Кіммерійське море (від кіммерійців); Акденгіз (турецьке, що означає Біле море). Найдостовірніша версія: сучасна назва моря походить від назви міста Азов. За етимологією слова <азов> існує ряд гіпотез: за іменем половецького князя Азума (Азуфа) вбитого при узятті міста в 1067 р.; за назвою племені осов (асси), що у свою чергу походить ніби то від авестійського, що означає <швидкий>; зіставляють назву і з тюркським словом азан — <нижній>, і черкеським узев — <горловина>. Тюркська назва м. Азов — Аузак. Але ще в I ст н. е. Пліній, перераховуючи в своїх працях скіфські племена згадує плем'я асоки, схоже із словом азів. Прийнято вважати, що сучасна назва Азовського моря прийшла в сучасну топонімію на початку XVII ст завдяки літопису Пімена. Причому на початку воно закріпилося лише за його частиною (Таганрозька затока) і лише під час Азовських походів Петра I назва Азовське море закріпилося за всім водоймищем.

У історії вивчення Азовського моря виділяють три етапи:

  1. Древній (географічний) — з часів Геродота до початку XIX ст.
  2. Геолого-географічний — XIX ст. — 40-і роки XX ст.
  3. Комплексний — середина XX ст. — наш час.

Першу карту Понта Євксинського та Меотиди склав Клавдій Птолемей, він же визначив географічні координати для міст, гирл річок, мисів та заток Азовського моря.

У 1068 році руський князь Гліб Святославич, що правив у той час в Тмуторокані, виміряв по льоду відстань між Керчю і Таманню. Як свідчить напис на Тмутороканському камені, відстань від Тмуторокані до Корчіва (стародавня назва Керчі) становило приблизно 20 км (за 939 років ця відстань збільшилася на 3 км)

З XII—XIV ст. Генуя та венеціанці почали складати портолани (лоції і морські карти Чорного і Азовського моря).

Географія. Крайні точки Азовського моря лежать між 45В°12′30″ і 47В°17′30″ півн. широти і між 33В°38′ (Сиваш) і 39В°18′ схід. довготи.

Найбільша його довжина — 343 км, найбільша ширина — 231 км; довжина берегової лінії — 1472 км; площа поверхні — 37605 км² (у цю площу не входять острови і коси, що займають 107, 9 кв. км).

За морфологічними ознаками воно відноситься до плоских морів і є мілководим водоймищем з невисокими береговими схилами .

За віддаленістю від океану Азовське море є найконтинентальнішим морем планети.

Батиметрія. Підводний рельєф моря порівняно простий. У міру віддалення від берега глибини повільно і плавно наростають, досягаючи в центральній частині моря 14,4 м Основна площа дна характеризується глибинами 5-13 м. Область найбільших глибин знаходиться в центрі моря. Розташування ізобат близьке до симетричного, порушується невеликою витягнутістю їх на північному сході в бік Таганрозької затоки. Ізобата 5 м розташовується приблизно за 2 км від берега, віддаляючись від нього біля Таганрозької затоки і в самій затоці біля гирла Дона. У Таганрозькій затоці глибини збільшуються від гирла Дона (2-3 м) у напрямку до відкритої частини моря, досягаючи на кордоні затоки з морем 8-9 м. У рельєфі дна Азовського моря наявні системи підводних пагорбів, які витягнуті уздовж східного (банка Железінська) та західного (банки Морська і Арабатська) узбережжя, глибини над якими зменшуються від 8-9 до 3-5 м. Для підводного берегового схилу північного узбережжя характерне широке мілководдя (20-30 км) з глибинами 6-7 м, для південного узбережжя — крутий підводний схил до глибин 11-12 м.

Морські береги переважно плоскі та піщані, лише на південному березі зустрічаються пагорби вулканічного походження, які місцями переходять в круті передні гори.

Гідрологія. Гідрологічний режим Азовського моря визначається його ізольованістю, мілководністю, відносно великим припливом річкових вод, обміном води з солонішим Чорним морем та напрямом панівних вітрів над морем. В Азовському морі основною течією є колова течія, спрямована проти стрілки годинника, місцями у прибережній смузі виникають часткові коловороти. Сумарний стік прісних вод в Азовське море становить пересічно 40,7 км³ за рік, річний об'єм води і атмосферних опадів — 15,5 км³, з Чорного моря надходить щороку 41 км³. Таким чином, загально-річний дебіт води становить 97,2 км³. З Азовського моря в Чорне море витікає через Керченську протоку 66,2 км³ і витрачається на випаровування 31 км³. Площа водозбору басейну Азовського моря становить 586 000 км².

Внаслідок мілководності та невеликих розмірів Азовського моря відбувається відносно швидке нагрівання і охолодження всієї маси води, а також перемішування її на всю глибину, що зумовлює вирівнювання температури і солоності. Відносно великий приплив річкових вод знижує солоність східної частини Азовського моря (у Таганрозькій затоці солоність 2—3%), а обмін вод з Чорним морем і Сивашем збільшує її на півдні і заході Азовського моря (біля Керченської протоки солоність до 17,5%). Середня солоність Азовського моря 11%. Влітку води Азовського моря нагріваються до 25—28° в середній частині і до 30—31° біля берегів. Вміст кисню в усій товщі води достатній. Взимку температури води Азовського моря нижчі від нуля. Біля берегів море замерзає з грудня до березня, в дуже холодні зими замерзає на всій площі.

Прозорість води Азовського моря дуже мала. Бурхливий розвиток фіто- і зоопланктону в теплу пору року знижує прозорість і викликає явище «цвітіння» моря. Фауна Азовського моря відзначається відносною бідністю видового складу {до 350 видів) і винятково великим кількісним розвитком, за яким Азовського моря перевищує всі морські водойми світу. Найрозвиненіший фітопланктон та бентос. Фітопланктон складається (у %): з діатомових — 55, перідінієвих − 41,2, і синьо-зелених водоростей — 2,2. Серед біомаси бентосу молюски займають домінантне положення. Їх скелетні залишки представлені карбонатом кальцію, мають значну питому вагу у формуванні сучасного донного осаду і акумулятивних надводних тіл.

Промислова продуктивність Азовського моря досягає 80 кг риби з 1 га. Найбільше промислове значення мають: тюлька, хамса, судак, лящ, оселедці, осетер, тараня та інші. За рибними ресурсами Азовське море займає одне з перших місць серед морів Європи.

Солоність. Гідрохімічні особливості Азовського моря формуються в першу чергу під впливом значного припливу річкових вод (до 12% об'єму води) і утрудненого водообміну з Чорним морем.

Солоність моря до зарегулювання Дону була в три рази менше середньої солоності океану. Величина її на поверхні змінювалася від 1‰ (проміле) в гирлі Дона до 10,5‰ в центральній частині моря та 11,5‰ в Керченської протоки. Після створення Цимлянського гідровузла солоність моря почала підвищуватися (до 13‰ в центральній частині). Середні сезонні коливання величин солоності рідко досягають 1%.

Вода містить дуже мало солі. З цієї причини море легко замерзає, і тому до появи криголамів воно було несудноплавне з грудня до середини квітня.

Протягом XX століття практично всі більш-менш великі річки, що впадають в Азовське море були перегороджені греблями для створення водосховищ. Це привело до значного скорочення скидання прісної води і мулу в море.

Забруднення. За середніми рівнями показників спостерігався підвищений вміст органічних речовин (1,5 ГДКм за БСК5), амонійного (1,2 ГДКм) та нітритного (1,5 ГДКм) азоту, заліза загального (13,7 ГДКм), нафтопродуктів (1,9 ГДКм). Найвищий вміст органічних речовин (1,8 ГДКм за БСК5), азоту амонійного (3,4 ГДКм), заліза загального (78,4 ГДКм, високий рівень забруднення), нафтопродуктів (4,5 ГДКм) відзначені у районі 250 м від скиду ВАТ МК «Азовсталь». Максимальний вміст нітритного азоту (3,1 ГДКм) спостерігався у районі вугільної гавані ДП ММТП.

Транспортне значення. Азовське море має велике транспортне значення. Особливо зросла транспортна роль Азовського моря у зв'язку з побудовою Волго-Донського каналу. До великих портів (Маріуполь, Ростов-на-Дону, Таганрог, Бердянськ та інші) прокладено морські канали.

Географічні об'єкти. Характерну рису північного, західного та східного берегів Азовського моря становлять миси та намивні піщано-ракушнякові коси:мис Хроні, мис Зюк, мис Чагани, Казантип, мис Чумбурський, мис Ачуєвський, Крива, Білосарайська, мис Зюк, мис Чагани, Казантип, мис Чумбурський, мис Ачуєвський, Крива, Білосарайська, Бердянська, Обитічнакоса,Федотова, Довга, Бирючийострів, Тузла, Беглицька, Глафіровська, Комишуватська, Ясенська, Ачуєвська, Чушка.

Вузька коса — Арабатська стрілка — відокремлює мілку солоноводну затоку Сиваш, яка сполучається з Азовським морем Генічеською (Тонкою) протокою.

Південний берег майже на всьому протязі має різко виявлений обрив, у деяких місцях над рівнем моря підіймаються загострені стрімчаки. На сході від Керченської протоки протягом 100 км берег Азовського моря — це низовинна дельта Кубані.

Річки. В Азовське море впадають річки:Кальміус, Міус, Дон, Кубань, Протока, Малий Утлюк,Великий Утлюк, Молочна, Корсак, Лозуватка, Обитічна, Берда, Грузький Яланчик, Мокрий Еланчик, Самбек, Кагальник, Мокра Чубурка, Єя, Бейсуг.

Окремі ріки, впадаючи в Азовське море, утворюють широкі лимани: Утлюцький, Міуський, Єйський, Бейсузький.

Іноді лимани відокремлюються від моря піщаними пересипами (озеро Молочне).

Затоки. Найбільша затока Азовського моря — Таганрозька — лиман Дону.

Відкриті затоки Азовського моря: Обиточна, Арабатська, Темрюцька,  Бердянська, Казантипська, Таганрозька, Ясенська

Порти. Українські порти: Бердянськ, Маріуполь, Генічеськ.

Російські порти: Таганрог, Азов, Ростов-на-Дону (на р. Дон), Єйський морський порт.

*** з Вікіпедії

Другие источники

Азовское море — мелководный бассейн, который можно рассматривать и как большой причерноморский лиман реки Дона. Располагается между 45° 16' и 47° 17' с. ш. и 33°36' и 39°2Г в. д. Его площадь 38 тыс. км2, средняя глубина 8 м, максимальная — 14 м. Это самое мелководное море в мире. Его объем составляет 320 км3.

Южный берег Азовского моря холмист, он простирается от Керченского пролива до Арабатской Стрелки — низкой песчаной косы длиной 112 км, отделяющей на западе Азовское море от озера Сиваш. Озеро связано с морем проливом Тонким, расположенным в северной части косы. Восточнее этого пролива находился единственный большой в этом море остров Бирючий, который в 1929 г. превратился в полуостров, соединившись с берегом песчаной Федотовой косой. Тогда же образовался большой, почти изолированный от моря Утлюкский лиман.

Северо-западный берег составляет степная равнина, заканчивающаяся у моря низким склоном, перерезанным речками и ручьями. Здесь находятся три больших низких мыса — Обиточная коса, Бердянская коса и Белосарайская коса. В северо-восточной части моря лежит большой Таганрогский залив, вытянутый в направлении устья Дона. В заливе есть маленькие острова — Песчаный, Черепашка и Долгий (при одноименном мысе). Невысокий лёссовый юго-восточный берег с песчаными пляжами и маленькими заливами продолжается до Бейсугского лимана, за которым преобладают низкие болотистые берега, заросшие тростником. Здесь расположены озера и болота Кубанской дельты. Сразу за самым западным Ахтанизовским лиманом Кубанской дельты берег становится выше, холмы, господствующие над ним, поросли лесом. Мелкий Керченский пролив сравнительно широк, местами встречаются длинные песчаные косы. Фарватер в проливе обозначен вехами. В восточный берег вдается длинный и сравнительно широкий Таманский залив. На западном берегу есть Керченский залив, над которым возвышается гора Митридата, и Камышбурунская бухта с живописными, поросшими лесом берегами.

Керченский пролив длиной 40 км связывает Азовское море с Черным. Ширина пролива различна в разных частях его: азовский вход между мысами Хрони и Ахиллеон —8 морских миль, между Тузловской косой и Павловским мысом — около 2 миль, между Керчью и восточной частью Таманского залива —22,5 мили, черноморское устье пролива между мысами Такиль и Панагия, как и азовское устье,— около 8 миль.

Дно Азовского моря почти всюду покрыто илом; около берега и на мелководье часто встречается песок. Местами двустворчатых и других беспозвоночных обитает так много, что главным компонентом донного грунта является ракушечник. Некоторые участки дна покрыты водорослями. Летом в более глубоких местах — ямах — ил черный, с запахом сероводорода. Иногда на дне образуются ,,грязевые вулканы", выбрасывающие метан, сероводород и другие газы. В 1960 г. в результате деятельности такого ,,вулкана" в районе Темрюкского залива образовался островок из ила, размытый вскоре волнами.

Формирование водной массы Азовского моря происходит в результате смешения черноморских вод, поступающих через Керченский пролив, с речными водами и осадками. Иногда в море поступают соленые воды озера Сиваш.

Самая большая река, впадающая в Азовское море,— Дон. Длина его 1970 км, водосборный бассейн 442,5 тыс. км2. До введения в строй Волго-Донского канала из Дона в Азовское море ежегодно поступало 29,5 м3 воды. После заполнения Цимлянского водохранилища в море из Дона поступает около 27,4 км3.

Кубань — вторая по величине азовская река. Она берет начало на леднике Улукам на высоте 2970 м и в Кавказских горах. Ее водосборный бассейн 58 тыс. км 2, длина 941 км. Годовой сток недавно составлял 11 км3, но в последнее время уменьшился. Кубань — сравнительно короткая река, но бурная, особенно весной и летом. Прежде она впадала в Черное море юго-восточнее Таманского полуострова, но в одну из многоводных весен в XIX в. изменила русло в нижнем течении и направилась к Азовскому морю. На реке Кубани построено Краснодарское водохранилище, которое регулирует сезонные колебания водного стока.

Остальные азовские реки — Лозоватка, Обиточная, Берда, Кальмиус, Грузовский Еланчик, Мокрый Еланчик, Миус, Кагальник — мелководны. Реки Ея, Челбас и Бейсуг, впадающие водноименные лиманы восточного берега моря, несут воду в основном весной, их общий сток составляет около 1,2 км3.

Через мелководный Керченский пролив водообмен между Азовским и Черным морями осуществляется иначе, чем через глубоководные проливы. В зависимости от сезона и более всего от ветра в Керченском проливе наблюдается только азовская или только черноморская вода. Постоянное вертикальное расслоение и разнонаправленные поверхностное и придонное течения явно выражены только в таких глубоких и сравнительно узких проливах, как Дарданеллы и Босфор.

В водном балансе Азовского моря, кроме речных вод, ежегодно принимает участие приблизительно 13,5 км3 осадков; испарение составляет около 34 км3; в Сиваш поступает около 1,4 км3 азовской воды, которая там в значительной степени испаряется, а в море из Сиваша вытекает не более 0,3 км3.

Ихтиофауна Азовского моря в настоящее время включает 103 вида и подвида рыб, относящихся к 76 родам, и представлена проходными, полупроходными, морскими и пресноводными видами.

Проходные виды рыб нагуливаются в море до наступления половой зрелости, а в реку заходят только на нерест. Период размножения в реках и или на займищах обычно не превышает 1-2 месяца. Среди азовских проходных рыб имеются ценнейшие промысловые виды, такие как белуга, осётр, севрюга, сельди, рыбец и шемая.

Полупроходные виды для размножения заходят из моря в реки. Однако в реках они могут задерживаться на более продолжительное время, чем проходные (до года). Что касается молоди, то она скатывается из нерестилищ очень медленно и часто остаётся в реке на зимовку. К полупроходным рыбам относятся массовые виды, такие как судак, лещ, тарань, чехонь и некоторые другие.

Морские виды размножаются и нагуливаются в солёных водах. Среди них выделяются виды, постоянно обитающие в Азовском море. Это — пиленгас, камбала-калкан, глосса, тюлька, перкарина, комашка трёхиглая, рыбы-иглы и все виды бычков. И, наконец, имеется большая группа морских рыб, заходящая в Азовское море из Чёрного моря, в том числе совершающая регулярные миграции. К ним относятся: азовская хамса, черноморская хамса, черноморская сельдь, барабуля, сингиль, остронос, лобан, калкан черноморский, ставрида, скумбрия и др.

Пресноводные виды обычно постоянно обитают в одном районе водоёма и больших миграций не совершают. Эти виды населяют обычно опреснённые акватории моря. Здесь встречаются такие рыбы, как стерлядь, серебряный карась, щука, язь, уклея и др.