Навколо Києва – туристичні маршрути вихідного дня-2

Топографические карты масштаба 1:100 000: №64 - Киев и №79 - ВасильковСкачать «Топографические карты масштаба 1:100 000: №64 - Киев и №79 - Васильков»

Скачать «Карты областей и городов Украины» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем  архиве карт

Маршрут Північний (Михайлівка-Рубежівка • Ворзель • Немішаєве (Мироцьке) • Гостомель • Ірпінь • Вишгород • Нові Петрівці • Зазим’я • Пухівка)

Це подорож землями, що лежать у безпосередній близькості до Києва і завжди були з ним тісно пов’язані. Центральна та східна частини маршруту охоплюють територію колишнього Київського князівства. Чимало поселень цього регіону були засновані за часів Київської Русі. Вони мають давню історію (і не тільки документальну, а й ту, що Навколо Києва - туристичні маршрути вихідного дня-2передавалася з вуст у вуста у вигляді казок та билин). Землі, якими пролягає східна частина маршруту, з початку XX століття активно використовувались дачними товариствами. На цій території виростали цілі населені пункти із заміськими будинками київської еліти: спочатку промислової та аристократичної, а у радянські часи - творчої. Найбільшими дачними центрами були Ірпінь, Ворзель та Буча. З цього регіону і починаємо подорож. Житомирською трасою прямуємо до села Мила.

Михайлівка-Рубежівка. Михайлівська церква (1905 р.)

Михайлівська церква (1905 р.)

Дорогою можна зупинитись біля поштової станції 1846 року (15-й кілометр). У Милій повертаємо на північ і рухаємось до Михайлівки-Рубежівки. У селі стоїть дерев’яна церква Архістратига Михаїла з дзвіницею над бабинцем. Її збудували у 1905 році. Раніше тут вже були церкви. Перша згоріла у 1835 році після удару блискавки. 1855 року поставили новий храм, який у 1899-1900 роках розібрали та продали селу Нова Гребля, а кошти від оборудки пішли на

будівництво нової церкви. Вона збереглася до наших днів, хоча й не повністю. Більшовики знесли бані та влаштували в будівлі центр агітації богоборців. Зараз храм прикрашають чотири нові невеликі бані. Північніше Михайлівки-Рубежівки, майже посеред лісу, розташоване селище Ворзель, яке виникло у 1900 році і завдячує своєю появою залізниці Київ-Ковель. Спочатку це було курортно-дачне містечко, в якому будували свої вілли київські багатії. У радянські часи Ворзель отримав статус курорту. 

Ворзель. Будинок графині Уварової (поч. XX ст.)

Будинок графині Уварової (поч. XX ст.)

При в’їзді у Ворзель з півдня впадають в око парадні ворота, що нагадують вхід до якогось стадіону, та великі будівлі, розкидані за огорожею посеред парку. Це санаторій «Україна» (вул. К. Лібкнехта, 26), колишній радянський військовий шпиталь. Більшість споруд санаторію збудували після II Світової війни. Вирізняються вони неабиякою архітек-турною довершеністю. Одна будівля схожа на прогулянковий катер, інша нагадує театр, третя - садибний будинок, ще одна - ресторан... На загал і у деталях відчувається, що будувався комплекс у радянські часи. За санаторієм розміщується ще один комплекс відпочинку, який складається з кількох десятків невеликих, в основному, одноповерхових будинків. Ця територія з 1940 року належить Спілці композиторів України і називається Будинок творчості композиторів України (офіційна адреса: вул. Ворошилова, 25). Ще й досі тут проводяться музичні фестивалі та конкурси.

Головною пам’яткою Ворзеля вважається будинок графині Уварової. Це чи не найяскравіша будівля всіх дачних поселень початку XX століття. Її легко помітити поблизу залізниці завдяки складній архітектурі, башті з флюгером, незвичним формам та яскравому жовтому кольору. Збудований київським фабрикантом Септером, будинок згодом був проданий цукровому магнату Терещенку, а той подарував його своїй дочці Наталії, дружині графа Уварова. Ця жінка була відома своєю енергійністю. Отримавши фах акушерки, графиня відкрила приватний пологовий будинок, в якому сама й працювала.

Мироцьке. Руїни палацу фон дер Остен-Сакенів

Руїни палацу фон дер Остен-Сакенів

Серед дачників на початку XX ст. досить популярною були посадка та вирощування екзотичних рослин. У Ворзелі збереглося тюльпанове дерево віком майже сто років (посадили у 1914 році, квітне щорічно у червні).

З Ворзеля виїжджаємо на Варшавську трасу та рухаємось на захід. Перед Немішаєвим, біля дороговказу на Мироцьке, повертаємо праворуч і потрапляємо на територію заводу біохімічних препаратів, що офіційно відноситься до смт Немішаєве, а територіально - до Мироцького. Приблизно за кілометр від траси, перед спуском до ставка, стоять руїни одноповерхового палацу фон дер Остен-Сакенів. Навіть з його залишків можна зрозуміти, що був він дуже пишним, з баштою, парадним входом, оздобленим колонами та вишуканим декором. Палац побудували у часи господарювання на цих землях родини фон дер Остен-Сакенів (початок XIX ст.). Навколо розбили парк, який частково зберігся й зараз. Наприкінці XIX- початку XX ст. маєток змінив кілька власників, у радянські часи у палаці розмі-щувався клуб заводу біохімічних препаратів. Наприкінці XX століття в клубі сталася пожежа, наслідком якої став сучасний катастрофічний стан споруди. Хоча нещодавно палац був викуплений церквою, і цілком можливо, що тут влаштують монастир (як, наприклад, це сталося з палацом у Томашівці) і в ньому проведуть реставраційні роботи.

Гостомель. Свято-Покровська церква (1890, 1989 рр.)

Гостомель. Свято-Покровська церква (1890, 1989 рр.)

Рухаємось у бік Києва, через Бучу, до Гостомеля та Ірпеня. Гостомель - стародавнє містечко (зараз смт., населення 12,5 тис.), яке, ймовірно, існувало ще за часів Київської Русі під назвою Остромир. Уперше згадується у документах 1494 року (Гостомль), 1614 року отримав Магдебурзьке право. У 1770 році тут була споруджена дерев’яна Свято-Покровська церква, яка кілька разів перебудовувалася. Тепер це великий мурований храм, що постав в результаті відновлювальних робіт (велися з 1989 року), а з дореволю-ційного періоду зберігся дерев’яний барабан центральної бані (1890 р.). Поєднання різних матеріалів дещо ріже око, хоча видно, що церкву від-будовували з розмахом.

На південь від Варшавської траси широко розкинулось місто Ірпінь, яке виникло, як і Ворзель, завдяки будівництву залізниці Київ-Ковель.

На карті добре помітно, що залізниця в районі Ірпеня та Бучі сильно петляє. Це пов’язано із спекуляціями землею, ціни на яку різко підскакували під час будівельних робіт. За допомогою хабарів відповідним чиновникам землевласники добивались, щоб залізниця проходила саме їхніми ділянками, а потім їх продавали.

Ірпінь. Будинок Чоколова (поч. XX ст.)

Ірпінь. Будинок Чоколова (поч. XX ст.)

В Ірпені залишився старий вокзал, щоправда, після ремонту він втратив усі ознаки сторічної пам’ятки. Ірпінь ще до революції, як і деякі інші дачні поселення, наприклад, Ворзель або Боярка, набув слави містечка, що приваблювало діячів культури. Місто відвідували Леся Українка, Панас Мирний, Микола Лисенко, Олександр Купрін. А у 1936 році на базі колишньої дачі відомого підприємця І. Чоколова був організований Будинок творчості Спілки письменників України (вул. Стельмаха, 20). Тут бували О. Довженко, П. Тичина, М. Стельмах, М. Бажан, О. Вишня, О. Гончар, М. Рильський та багато інших. Зараз на цій території розміщується близько десятка будівель, найбільш цікавим з яких є будинок Чоколова, який, за переказами, підприємець побудував для своєї коханки. Збудований він на початку XX століття у стилі модерн і нагадує будинок із західноєвропейських казок.

З Ірпеня шлях лежить до Вишгорода, міста, історія якого може послужити (і вже послужила) темою для багатьох книг та дисертацій. Назву місто отримало за своє розташування - на високому пагорбі над Дніпром. Уперше згадується під 946 роком. Вважається, що у Вишгороді побудували перший православний храм. У часи Київської Русі місто було важливим ремісницьким, торговим, військовим та релігійним центром. З Вишгородом пов’язані імена багатьох визначних осіб X-XIII століть: княгині Ольги, Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха, Юрія Долгорукого, Нестора Літописця тощо. Саме тут були поховані одні з найперших східнослов’янських святих Борис та Гліб (канонізовані у 1072 році, пізніше останки перевезені під Смоленськ), 1054 року в цьому місті помер Ярослав Мудрий. У 1240 році Вишгород був спустошений монголо-татарами, після чого вже не зміг повернути минулого значення.

Вишгород. Борисоглібська церква (1846 р.)

Вишгород. Борисоглібська церква (1846 р.)

Нині Вишгород - райцентр з населенням 28,2 тис. (на 01.01.2017 р.). 1995 року був створений Вишгородський історико-культурний заповідник (вул. Шкільна, 58), який охоплює частину гори, що височіє над Київським водосховищем. Тут збереглися залишки укріплень давньоруського міста площею 9 га (дитинець, рови, вали). Ідентифікувати гору легко за хрестами та банями мурованої церкви Святих Бориса та Гліба, які дуже добре проглядаються за кілька кілометрів. Споруда зведена у 1846 році на середньовічному фундаменті: храм з такою назвою вперше на цьому місці побудували ще у XI столітті. Під час II Світової війни церква зазнала значних пошкоджень, але у 90-х роках XX століття її відновили (хоча на стінах залишились сліди від куль та снарядів). На околицях міста розташовані численні археологічні пам’ятки від епохи палеоліту до середньовіччя. Археологічні експедиції виявили тут найбільший гончарний цех часів Київської Русі.

Нові Петрівці. Покровська церква (1903-1913 рр.)

Покровська церква (1903-1913 рр.)

У кількох кілометрах на північ від Вишгорода лежить велике село Нові Петрівці. На цій території колись були землі легендарного Межигірського монастиря, заснованого ще за часів Київської Русі (за різними версіями від X до XII століття). Під час війни 1648-1654 рр. монастир активно підтримував Богдана Хмельницького. З часом Межигір’я стає головним місцем козацького паломництва. І представники старшини, і прості козаки вважали своїм обов’язком хоч раз у житті побувати в цьому монастирі та піднести свої дари. До архітектурного ансамблю входили п’ять церков (дві муровані і три дерев’яні, деякі з них вважались справжніми шедеврами), келії та господарські будівлі. У бібліотеці зберігалася велика колекція друкованих та рукописних книг. З ліквідацією козацтва (1775 р.) обитель залишилась без основного джерела економічної підтримки. Після пожежі 1787 року ансамбль споруд був сильно пошкоджений (пізніше частково відбудований). При монастирі діяла фаянсова фабрика, вироби якої зберігаються у музеях різних міст. У 1935 році за наказом Політбюро споруди Межигір’я були сфотографовані та... підірвані. З усієї величі Межигірського монастиря нічого не залишилося. Про обитель нагадує лише Дзвінкова криничка, вода у якій вважається цілющою. Більша частина території колишнього монастиря потрапляє у зону урядових дач.

У сучасному селі Нові Петрівці є велика, пишно декорована Покровська церква. Вона збудована у 1903-1913 рр. за проектом архітектора М. Гардяніна. Без сумніву, її можна віднести до найбільш яскравих зразків цегляних церков Київщини. У формах споруди та її окремих деталях відчувається характерна для початку XX ст. суміш кількох архітектурних стилів. Масивність та витонченість об’єднуються багатою фантазією майстра у єдине ціле. До 1993 року в храмі експонувалася діорама «Битва за Київ».

Закінчується маршрут на лівому березі Дніпра. Доведеться повернутись до Києва, Московським мостом дістатись Троєщини, та з вулиці Бальзака взяти курс на північний схід. Цими землями, що розкинулись у долині Десни, колись проходив важливий шлях Київ-Чернігів, більшість поселень ведуть свою історію з часів Київської Русі (Зазим’є, Пухівка, Рожни, Літки), за переказами, саме в лісах цього регіону промишляв Соловей-розбійник. Перша зупинка лівобережної частини маршруту - у ЗАЗИМ’Ї. Село, засноване у 20-ті роки XII століття, отримало назву від свого розташування за зимовим князівським двором. У Зазим’ї є цікава та досить незвична пам’ятка XIX століття - цегляна Свято-Воскресенська церква.

Побудований у 1875 році храм має п’ять невеликих бань та дзвіницю. Його прикрашають розміщені по кутах напівколони та багатий орнамент, викладений з цегли. У загальному вигляді церкви присутні певні, майже невловимі східні риси.

Пухівка. Покровська церква (1808 р.)

Пухівка. Покровська церква (1808 р.)

Останнім населеним пунктом у програмі подорожі є Пухівка. Поселення було засноване на початку XI століття під назвою Слобідка. У часи, коли село належало Києво-Печерській лаврі, тут розводили водоплавних птахів та обробляли пух. З 1631 року посе-лення називається Пухівкою. Покровська церква збудована у 1808 році, але після того зазнавала кількох змін та ремонтів. Вона здається такою ж легкою та невагомою, як і назва населеного пункту, у якому розташована. Хоча останній ремонт споруді все-таки не зовсім пішов на користь: товстий косметичний шар штукатурки, барабани, оббиті «вагонкою» - може навіть виникнути відчуття, що храм побудований з картону.