Рівненська область – карта автошляхів

Рівненська область - карта автошляхівСкачать «Рівненська область - карта автошляхів» 

Скачать «Карты областей и городов Украины» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Рівненська область Західної України, що на півночі межує з Респуб­лікою Білорусь, утворена 1939 p., після возз’єднання етнічних україн­ських земель у складі Української PCP. Північна частина регіону лежить у межах Поліської низовини — пласко-хвилястої акуму­лятивної рівнини. Південні райони краю розташовані на підви­щеній лесовій рівнині Волинській височині, густо порізаній мере­жею річкових долин, балок та ярів.

Величезні лісові масиви неосяжних рівнинних просторів Східної Волині, яку уособлює Рівненщина, прикрашені дивовижно мальов­ничими примхливими долинами великих рік Горині, Случі, Стиря та їхніх приток, що милують око і душу чудовими краєвидами.

Поселення давньої людини з’явилися на південних теренах краю в пізньому палеоліті. Нині відкрито понад 80 археологічних пам’яток (укріплених городищ, поселень і курганних могильників) давньо­руської доби. У X—XI ст. ці землі були складовою Київської Русі, з 1199 р. — Галицько-Волинського князівства, що в середині XIII ст. потрапило в залежність від Золотої Орди, а за сторіччя — до Великого князівства Литовського.

Люблінська унія (1569) стала формальним приводом для захо­плення краю польськими феодалами, а Брестська унія (1596) від­крила шлях католицизму на ці споконвіку православні землі. На­прикінці XVIII ст. терени сучасної Рівненщини увійшли до складу величезної Волинської губернії Російської імперії. За Ризькою угодою (1921) ці землі передано відродженій Польщі. На початку Другої світової війни після окупації Польщі Німеччиною і Ра­дянським Союзом поліські краї стали складовою частиною Україн­ської PCP.

На Рівненщині збереглися засновані ще в середньовіччя фортифі­каційні й монастирські споруди, різностильові православні, католиць­кі та юдейські культові споруди XVII—XX ст. Світська архітектура відтворена в житлових, адміністративних будівлях та історичних пам’ятках XVII—XX століть.

Столиця регіону, місто Рівне, лежить на берегах річки Устя не­подалік від її впадіння в Горинь. 1461 р. Рівне купив волинський князь С. Несвицький, після смерті якого (1479) його вдова іменувала себе М. Ровенською. За неї на одному з річкових островів постав замок, і маєтку незабаром було надане магдебурзьке право. 31518 р. містом володіли магнати Острозькі, панування яких тривало понад сторіч­чя. 1723 р. Рівне перейшло до князів Любомирських і стало їхньою резиденцією.

З 1793 р. Рівне стає повітовим містом Волинського намісництва, а згодом — губернії (1797). Небагата місцева архітектурна спадщи­на дореволюційних часів складається із трьох культових і однієї світської споруд. Найстаріша будівля міста — дерев’яна греко-католицька Свято-Успенська церква (1756) знаменита «ланцюгом під­валин моральних», яким приковувалися нечесні парафіяни для пу­блічної спокути гріхів. Свято-Воскресенський собор (1895), що за радянських часів використовувався як музей атеїзму, у роки неза­лежності поділили між представниками двох гілок українського православ’я. Єдина вціліла після війни дуже ефектна католицька споруда нині являє собою концертний зал філармонії. Експозиція обласного краєзнавчого музею розгорнута в будинку, де з другої половини XIX ст. містилася Рівненська гімназія.

Місто Дубно на берегах річки Іква — одне з найстаріших міст краю, відоме з літопису за 1100 рік. Князь К. Острозький заснував тут 1492 р. неприступний Дубенський замок. За масивним надбрамним корпусом замку (XVII ст.), куди веде довгий (колись підйомний) міст, у потопаючому в зелені внутрішньому дворі розташовані кня­зівські палаци Острозьких (XVI ст.) і Любомирських (XVIII ст.). Казематні підземні ходи з’єднували замок з іншими міськими спо­рудами. У Дубенському замку відбувалися події, описані М. Гоголем у повісті «Тарас Бульба».

1993 р. створено Державний історико-культурний заповідник міста Дубно з трьома десятками пам’яток, об’єднаних навколо зам­ку. Серед них Луцька брама (XVI ст.) — центральна ланка міських укріплень, будівлі монастирів бернардинів і кармеліток тощо. Із пра­вославних споруд до наших днів дійшли Спаська церква (1643) Преображенського монастиря, дерев’яна Юр’ївська (Георгіївська) церква (1709) і дзвіниця (1869), а також найефектніший Іллінський собор (початок XX ст.). Збереглася пам’ять і про найбільшу в перед­воєнні роки єврейську громаду Дубна — синагога (XIX ст.). До скла­ду заповідника також входять садибний будинок (кінець XIX ст.) і розташований у сусідньому селі Тараканів форт, на відкритті яко­го 1890 р. був російський імператор Олександр III.

Місто Острог у гирлі річки Вілія вперше згадується в Іпатіївському літописі за 1100 рік. Розквіт міста припав на часи хазяйнування кня­зя Костянтина Острозького (1526—1608). Його коштом в Острозі в 1570-ті роки створюється греко-слов’янська школа (яку іноді на­зивають академією), засновується друкарня, де Іван Федоров ство­рив «Буквар» (1578) і «Острозьку Біблію» (1581). 1793 р. Острог увійшов до складу Російської імперії, а після її краху два десятиліт­тя був прикордонним містом Польщі. Тут збереглися фрагменти значних оборонних споруд замку князів Острозьких — готична Сторожова вежа (XIV—XVIII ст., у ній розташований музей), Нова (Кругла) вежа (XVI ст.) і Богоявленська церква (XV ст.) на замко­вому дворі, що вважається однолітком фортифікації. Від міських укріплень Острога залишилися Татарська і Луцька (у ній міститься музей історії книги і друкарства) надбрамні вежі (XV—XVI ст.).

Село Межиріч на мисі при злитті річок Вілія і Свитенька непо­далік від Острога засноване у другій половині XIV ст. на місці дав­ньоруського городища. За часів князя Ф. Острозького тут започат­ковано монастир, що після безлічі трансформацій нині являє собою один із видатних архітектурних ансамблів країни. Величні споруди Троїцького монастиря-фортеці здіймаються над гладдю величезно­го ставка і вже здалеку милують око. 1609 р. монастирський двір захистили потужні мури з чотирма кутовими шестигранними вежа­ми, а п’яту надбрамну башту згодом (XVIII ст.) перебудували на дзвіницю. 1912 р. до головної Троїцької церкви прибудували дво­поверхові корпуси келій з круглими вежами на кутах, що додало особливої привабливості та винятковості всій споруді.

Село Дермань на гладких північних схилах Мізоцького кряжу біля витоків річки Устя вперше згадується 1497 р., коли хазяїном навко­лишніх земель став князь К. Острозький. Він побудував у Дермані кам’яний замок, оточений мурами з бійницями і ровом з водою. Вхід у фортецю через підвісний міст охороняла масивна триярусна вежа, з роками перебудована на монастирську дзвіницю. Вперше Дерманський монастир згадується наприкінці XV ст., коли князь передав йому рукописну книгу «Повчань» з дарчим написом і великі земельні угід­дя. Незважаючи на вир кількох воєн, у монастирі збереглися (нехай і перебудовані) Троїцька церква (XV ст.), Надбрамна вежа-дзвіниця і келії (XV—XVI ст.), що багато чого бачили на своєму віку.

Неподалік від села Пляшева в заболоченій долині річечки Пляшівка влітку 1651 р. відбулася кульмінаційна баталія Визвольної війни 1648— 1654 рр., відома як битва під Берестечком. У ній була задіяна величез­на за тодішніми мірками кількість вояків — понад 200 тис. Армія поль­ського короля Яна Казимира протистояла об’єднаному козацькому (під проводом Богдана Хмельницького) і татарському (керованому кримським ханом Ісламом-Гіреєм III) війську. У розпал бою татари відступили, захопили у полон Б. Хмельницького і, попри героїзм ко­заків, вирішили фінал цієї битви.

1914 р. на невеликому підвищенні над болотом, що називають островом Журавлиха, постала дуже ефектна Георгіївська церква-мавзолей, що не має аналогів в Україні. До неї із сусіднього села Острів перевезли дерев’яну Михайлівську церкву (1650), де за ле­гендою напередодні битви корінфський митрополит Іоасаф освятив козацькі шаблі і причастив Б. Хмельницького. 1967 р. козацький меморіал був перетворений на Історико-культурний заповідник «Козацькі могили».

Село Губків причаїлося у вельми мальовничому місці Рівненщини на скелястому правому березі Случі. У XV ст. на найвищій скелі над рікою постав князівський кам’яний замок, який у Північну війну (1708) знищили шведські війська. Вкритий лісом лівий берег, навислі над долиною гранітні скелі та річкові перекати створюють тут дивної краси пейзажі. На схід від села величезний гранітний виступ право­го берега — Соколині гори — немов заганяє річище у вузьку каньйоноподібну долину, завдяки якій околиці Губкова назвали Надслучанською Швейцарією.

Rivne oblast

The Rivne region, which lies in the west of Ukraine and borders on Belarus in the north, was formed in 1939 with the unification of ethnically Ukrainian lands in the then Ukrainian SSR. The northern parts of the region lie on the Polissia Lowland, a loess flatland with scat­tered low hills, whereas the southern parts occupy the geologically distinctive Volyn Upland in a grid of springs, rapid rivers, gorges and ravines.

The vast woodland of eastern Volyn gains a lot through the whimsically meandering rivers Horyn, Sluch and Styr and their countless tributaries, which add to the wild, untouched beauty of these parts.

The first people appeared in the Southern Rivne region in the Lower Paleolithic era. In the 10th—11th c.c. those lands were part of Kyivan Rus and in 1199 they constituted the Halych-Yblyn Principality, which in the mid- 13th c. accepted suzerainty to the Golden Horde and another century later it was taken over by the Grand Duchy of Lithuania.

The Lublin Unia laid a formal foundation for the arbitrary seizure of the lands by the Polish shliakhta and the Brest Unia of 1596 opened the way for the Catholic Church to come into the ages-old Orthodox lands. In the late 18th c., the Rivne Region entered the gigantic Volyn gubernia of the Russian Empire. Under the Riga treaty of 1921 it was passed over to Poland again. At the beginning of the WW II, Polissia was reunited with Ukraine.

The Rivne region can boast of a wide range of luck­ily preserved architectural memorials from the medieval fortification to Orthodox, Catholic and Jewish temples of the 17th—20‘h c.c.

The region’s capital, Rivne, lies on both banks of the Ustie River, where it flows into the Horyn. In 1461, Rivne was purchased by the Yblynian prince S. Nesvytsky. Upon his death in 1479, his widow assumed the name of M. Rovenska (after the city) and commenced the construction of the family castle on one of the Ustie islands. It was under her reign that the city was granted Magdeburg Law. Since 1518 over a century the city fell under the Ostrohzky family and in 1723 under the Polish Prince Lubomyrsky. Since 1783, Rivne was in the Russian Empire.

The architectural heritage of the city is mostly reli­gious edifices. The oldest of them, the 1756 wooden Greek-Catholic Assumption Church, was famous for the ‘chain of moral foundations’, with which the ‘dis­honest parishioners’ were chained to the church’s wall for public repentance. The 1895 Resurrection Cathedral, which under the Soviet rule was home to the atheism museum, is now shared by two Orthodox confessions. The Regional Ethnographic museum is housed in the 1839 former gymnasium.

The city of Dubno on the river Ikva is one of the old­est in the area, known from the 1100 Chronicles. In 1492, Prince K. Ostrohzky founded an impregnable Dubno Castle, overlooking the river. Behind the massive gate­way with a long drawbridge over the moat in the verdant inner courtyard stand the 16lh-c. Ostrozky and 17lh-c. Lubomyrsky palaces, linked with the other city edifices by underground passages. It was the Dubno Castle that was described by N. Gogol in his novel ‘Taras Bulba’.

In 1993, the State Historical Heritage Reserve was formed, incorporating the castle itself and 30 other memorial sites around it. Among them are the 16lh-c. Lutsk Gate Tower, the Bemadine and Carmelite mon­asteries and others. The luckily surviving Orthodox chur­ches include the 1643 Saviour Church, St. Transfigu­ration Monastery, the 1709 wooden St. George Church with a belfry of 1869, and the gracious early 20lh-c. St. Illyah Cathedral. The 19lh-c. Synagogue is a memo­rial to the Dubno Jewish community, which was the largest in the city in the pre-WW II years.

The town of Ostroh at the Vilia estuary was first mentioned in the Hypatian Chronicles of the year 1100. The town’s educational heyday is closely linked to the name of Prince Konstantin of Ostroh (Ostrohzky) (1526—1608), who founded a Greek-Slavic Collegium with its own printing shop, where in 1578 Ivan Fedorov (Fedorovych) published his Bukvar and the famous 1581 Ostroh Holy Bible. In 1793, Ostroh passed to the Russian Empire and with the collapse of the latter in 1917 it went back to Poland till WW II. Ostroh’s architectural heritage counts numerous fragments of Princes Ostrohzky’ fortress, built on the hilltop site of an earlier fortified settlement. The remaining pieces include the 14th—17th c.c. Gothic Watch-tower, which now houses the Regional Ethnographic and Historic Museum, the 16th-c. New Tower and the 15th-c. Bohoyavlenska Church, rebuilt in the Ukrainian Byzantine style 300 years later. The only Old Town fortifications left are the 15th—16th c.c. Tartar and Lutsk Gate-towers. The latter now houses the History of Books and Printing Museum.

The village of Mezhyrich at the cape of the Viliya and Svytenka rivers confluence in the vicinity of Ostroh was founded in the II half of the 14th c. on the site of Old Rus’ settlement. At the time of Prince F. Ostrohzky, a monastery, which after numerous transformations is currently one of the most outstanding nation’s archi­tectural ensembles, was commissioned in Mezhyrich. Impressive structures of the Holy Trinity Monastery Fortress tower over the mirror-like enormous pond, pleasing to the eye. The monastery courtyard, surrounded in 1609 by mighty walls with four-comer octagonal towers and the 5th gate-tower, was later on rebuilt into a belfry.

The village of Derman on the gently sloping north­ern spurs of the Mizotskyy Ridge at the well-springs of the Ustia River was first referred to in 1497, when Prince K. Ostrohzky became the owner of the surrounding lands. In Derman, he built a stone castle encircled by the walls with loopholes and a moat. The fortress en­trance via drawbridge was defended by a three-tier tower, rebuilt later on into a belfry. For the first time, the Derman monastery is mentioned in the late 14th c., when the Prince presented to the monastery the manu­script book of sermons with his complimentary inscrip­tion and sizeable arable lands. In spite of the turmoil of several wars the Holy Trinity Church (15th c.), Gate- belfry and the Cells (15th—16th c.c.) have survived with­in the monastery walls.

Off a small village of Pliasheva in the swampy river valley, a major battle of the 1648—54 Liberation War took place. It went down in history as the Berestechko battle and involved an unprecedented 200,000 troops. The Polish king Jan Casimir’s regular army was defied by the allied forces of the rebel Cossacks, led by Bohdan Khmelnytsky, and the Tartars under the Khan Islam-Girey 111. At the height of the fighting the Tartars withdrew, taking Bohdan Khmelnytsky hostage, which in the end predetermined the outcome of the battle despite the Cossacks’ heroic resistance.

In 1914, on a small Zhuravlivka island amidst the Pliashivka swamps, a mausoleum-church rose, to which was later added the 1650 wooden St. Michael Church, transported from the neighbouring village of Ostriv. The legend has it, that in St. Michael Church the Corinthian Metropolitan Ioasaf sanctified the Cossack sabers on the eve of the battle. In 1967, the Cossack memorial was made into the Historical and Cultural Reserve called ‘Cozatski Mohyly’ (‘Cossack Graves’).

The village of Hubkiv nestles in a breath-taking site on the steep rocky bank of the Sluch. In the 15th c., the Prince’s Castle was put up atop the highest cliff, but was later destroyed by the Swedes during their 1708 military campaign. The thickly wooded left bank with jagged cliffs overhanging the river and violent rapids create memorable wild landscapes. East off the village, a granite ridge known as Sokolyni (Falcon’s) Cliffs, drives the river into a canyon-like narrow gorge, which is why this area near Hubkiv is sometimes referred to as Switzerland upon the Sluch.