Сучасна адміністративна карта України

Сучасна адміністративна карта УкраїниСкачать «Сучасна адміністративна карта України», 1:750 000

Скачать «Карты городов и областей Украины» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Незалежна суверенна держава Україна утворилася 24 серпня 1991 року в межах Української PCP, що входила до СРСР, який припинив своє існування. Україна — друга за площею (603 700 км2) країна Європи. На заході межує з Польщею, Словаччиною, Угорщиною, на південному заході — з Румунією і Молдовою, на півночі — з Білоруссю, а на північному сході та сході — з Російською Федерацією.

Українські простори — це неосяжна далина Східноєвропейської рівнини з мереживом річкових долин, яку на заході й півдні м’яко окреслюють ланцюги невисоких привабливих Українських Карпат і Кримських гір, що складають лише 5 % площі країни.

Вельми комфортний для існування клімат України визначається як помірно континентальний. Він поступово змінюється із заходу на схід і тільки на вузькій смузі південного берегу Криму має ознаки субтропічного.

В Україні чотири тисячі річок завдовжки понад 10 км, а півтораста з них сягають за 100 км. Переважна більшість несуть свої води на південь, до Чорного та Азовського морів, і лише десята частина — у Балтійське море. Найбільша головна водна артерія країни — ріка Дніпро — поділяє її терени на Правобережну і Лівобережну Україну.

Складовою родючих українських ланів є чорноземи, сірі лісові, дерено-підзолисті, каштанові та лучно-болотні ґрунти. Змінена природна рослинність вкриває третину теренів України, а ліси займають сьому частину її площі. Багаті надра до часу притримують ледь не всі відомі у світі хімічні елементи та різноманітні корисні копалини.

За кількістю населення Україна посідає шосте місце в Європі, поступаючись лише країнам, які делеговані континентом до вісімки найвпливовіших держав світу. За останнім переписом населення (2001) державну українську мову дві третини громадян визнали за рідну, хоча значна частина жителів у повсякденні спілкується російською.

Перші людські поселення на теренах України з’явилися в ранньому палеоліті (500—300 тис. років тому) на Закарпатті, Наддністрянщині та в Криму, а численні пізньопалеолітичні (35—10 тис. років тому) стоянки відомі майже всюди.

У неоліті в Середньому Придніпров’ї зародилася трипільська культура (5—3 тис. років до н. е.). Завдяки землеробській і скотарській спрямованості діяльності трипільців деякі вчені вважають їх за прабатьків українського народу.

Революційним проривом у розвитку українських земель, притаманним відсталим регіонам, стала колонізація. Заснування в VII—V ст. до н. е. у Північному Причорномор’ї та Криму давньогрецьких міст-держав значно розширило межі античного світу. Греки принесли культуру державного устрою, містобудування і співжиття, не перевершену за тисячу наступних років.

В середині І-го тисячоріччя на землях нинішньої України з’являються слов’яни, які в VII ст. утворили князівства полян, древлян, сіверян, волинян, тиверців тощо. Наприкінці IX ст. племена об’єднала могутня держава Європи — Київська Русь, що простяглася між Балтійським і Чорним морями. Її столиця Київ — «мати міст руських» — став (988) місцем запровадження нової державної релігії — православного християнства.

Згодом Київська Русь розкололася на удільні князівства і була знищена руйнівною навалою Золотої Орди (1239—1241). Найпотужніше Галицько-Волинське князівство проіснувало до середини XIV ст.,коли Правобережжя і частину Лівобережжя між собою поділили Польща і Велике князівство Литовське. Після Люблінської унії (1569) вони об’єдналися у Річ Посполиту, що століттями контролювала правобережні українські землі. З середини XVI ст. корінному населенню майбутньої України випало опинитися між трьома наймогутнішими силами. У релігійному плані вони уособлювали непримиренні гілки християнства (католицизм на заході та православ’я на сході) та мусульманство (на півдні). За державним устроєм католицизм персоніфікувала Річ Посполита (її після зникнення замінила імперія Габсбургів, а пізніше — Польща), православ’я — Московська держава (згодом Російська імперія, Радянський Союз, а нині — Російська Федерація), а мусульманство — Османська імперія (у сьогоденні — Туреччина).

Територія з красномовною назвою — Україна, за однією з версій, займала невелику площу за порогами Дніпра. Тут із місцевих жителів і збіглого люду зародилося козацтво, яке згодом стало паростком нової нації та держави.

Запорозькі козаки зазвичай очолювали численні селянські по¬встання на теренах Речі Посполитої, а виступ полковника Б. Хмельницького в 1648—1654 рр. переріс у Визвольну війну, що завершилася вимушеним союзом козацтва з Московською державою. Українські козаки билися у війнах Росії зі шведами, поляками, турками та кримськими татарами (інколи з обох боків). Відносна незалежність Запорозької Січі зберігалася, доки (1775) не стала на заваді розвиткові імперії.

Під час громадянської війни (1917—1920) на українських теренах створювалися Українська Народна Республіка, Західноукраїнська Народна Республіка, Гетьманщина, Українська держава, але найдовше проіснувала Українська Радянська Соціалістична Республіка, що стала (1922) складовою частиною СРСР.

Нинішній адміністративно-територіальний поділ України склався в 1930—1950-ті роки, коли після приєднання західноукраїнських земель (1939—1945), півдня Бессарабії (1945) і передання півострова Крим зі складу РРФСР Українській PCP (1954) вона сформувалася у нинішніх межах.

Архітектурна спадщина України мозаїчна і фрагментарна. Найбільше у справі облагороджування просторів країни рукотворними пам’ятками прислужилася церква. Вцілілі зразки, поруч з якими постають, милуючи око, достойні нові або відтворені храми прикрашають українські ландшафти всюди.

Свого часу прагнення вижити на цій землі змушувало людей будувати різноманітні фортифікаційні споруди — фортеці і замки, міські оборонні мури і вежі, оборонні монастирі — і перетворювати на донжони окремі храми різних конфесій. Практично всі вони втратили захисне значення після переділу державних кордонів наприкінці XVIII ст. Деякі із замків перетворили на стильні резиденції, а більшу частину фортифікацій зруйнували час і люди.

Монументальне мистецтво на українських землях свого часу зазнало нищівної класової корекції й дотепер представлено переважно творами радянських часів, які рік у рік дедалі частіше розбавляються пам’ятками нової України.

Природничу скарбницю України наповнюють різноманітні біосферні і природні заповідники, національні природні парки, заказники, пам’ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні і зоологічні парки, парки- пам’ятки садово-паркового мистецтва, кількість яких щороку зростає.