Сумська область – карта автошляхів

Сумська область - карта автошляхівСкачать «Сумська область - карта автошляхів»

Скачать «Карты областей и городов Украины» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Утворена 1939 р. Сумщина — наймолодша з північних областей України, що на півночі і сході межує з Російською Федерацією. Західна частина Сумщини лежить на Придніпровській низовині, східна — на відрогах Середньоруської височини. Пласкій, інколи положисто-хвилястій поверхні регіону особливої привабливості до­дають надзвичайно мальовничі, грайливо врізані долини лівих при­ток Дніпра — рік Ворскли, Десни, Псла, Сейму та Сули.

Перші поселення давньої людини в цих місцях з’явилися близько 15 тис. років тому. У VII—VIII ст. тут жило слов’янське плем’я сіве­рян, у IX—XI ст. землі належали Переяславському і Чернігівському князівствам Київської Русі, а із середини XII ст. — Новгород-Сіверському. Невдалий похід місцевого князя Ігоря Святославовича про­ти войовничих половців описано в найстарішому з відомих східно­слов’янському літературному творі — «Слові о полку Ігоревім».

Під час татаро-монгольської навали 1239 р. багато міст було зни­щено.

У середині XIV ст. Велике князівство Литовське захопило більшу частину сучасної Сумщини, а за сторіччя ці землі відійшли під владу Московської держави. За часів Гетьманщини, коли діяв полковий адміністративно-територіальний устрій, тут перебували тринадцять сотень Ніжинського, Миргородського (потім Лубенського) і Гадяцького полків. Південно-східна частина Сумщини належала Слобожанщині і перебувала у віданні білгородського воєводи. У другій половині XVII ст. на Сумщині виникає багато нових поселень, заснованих козаками і селянами, які мігрували з Правобережної України.

Після скасування гетьманської влади (1764) і ліквідації самовря­дування на Слобожанщині (1765) окремі райони сучасної області входили до складу Чернігівського, Новгород-Сіверського, Харківського та Курського намісництв. Наступна адміністративно-територіальна трансформація відбулася на межі XVIII—XIX ст., коли райони краю поділили між Полтавською, Чернігівською, Слобідсько-Українською (пізніше Харківською) і Курською губерніями.

На Сумщині збереглися православні культові споруди XVII— XIX ст., а тогочасну світську архітектурну спадщину демонструють різноманітні зразки палаців і маєтків з чудовими парками, адміні­стративні будинки і пам’ятники.

Суми — наймолодше місто серед регіональних центрів півночі країни — лежать на берегах ріки Псел. Його 1652 р. заснували пере­селенці із Правобережної України, а за кілька років у гирлі річки Сумки в дубовому лісі постала фортеця. Суми понад сторіччя були центром однойменного козацького полку, а єдиною збереженою архітектурною пам’яткою тих часів є Воскресенська церква (1702) з добудованою пізніше (1906) дзвіницею.

З 1780 р. Суми понад півтора сторіччя були повітовим містом Сло­бідсько-Українського намісництва і Харківської губернії. Головна православна споруда міста — Спасо-Преображенський собор (1788) з 56-метровою дзвіницею. Тендітне поєднання в ньому кількох сти­лів, мармурове облицювання, малахітовий іконостас і чудовий роз­пис дають змогу віднести храм до розряду унікальних релігійних споруд України. Культову архітектурну палітру Сум доповнюють Іллінська церква (1851), надзвичайно ефектна Троїцька церква (1914) та інші. Тоді ж побудовано ряд адміністративних і житлових будин­ків, що й досі залишаються прикрасою центральної частини міста.

Про місто Глухів на берегах річки Есмань, що входило до складу Чернігівського князівства, вперше згадується в Іпатіївському літо­писі за 1152 рік. XVIII століття стало часом найвищого піднесення Глухова. З 1708 р., після руйнування Батурина, місто стає резиден­цією гетьманів Лівобережної України, і його за півроку до Полтав­ської битви відвідав Петро 1.31722 р. тут розміщалася Малоросійська колегія — вищий орган керування Україною і понад чверть століття існувала перша в Російській імперії школа підготовки співаків і му­зикантів для придворного хору й оркестру. Тут навчалися майбутні відомі композитори — М. Березовський і Д. Бортнянський, виразні пам’ятники яким прикрашають міський сад.

Нинішній Глухів — це типове провінційне місто півночі країни, і про його минулу велич і значущість для розбудови України нага­дують лише кілька видатних архітектурних споруд — найстаріша у місті Миколаївська (1695), Преображенська (1765) і Трьох-Анастасіївська (1893) церкви. Найдавніша світська глухівська споруда — Тріумфальні ворота (1785).

Місто Охтирку в долині ріки Ворскли 1641 р. заснували пересе­ленці. Наприкінці 1650-х років був сформований Охтирський козачий полк, що підкорявся білгородському воєводі. Після здобуття 1703 р. міських прав Охтирка часто змінювала свою адміністративну приналежність: до Київської (з 1708), Білгородської (з 1732), Слобід­сько-Української (з 1765) І Харківської (з 1780) губерній.

У XVIII ст. зведено найстаріші міські архітектурні пам’ятки — Покровський собор (1768), розташована поруч Введенська церква (1784), що композиційно мимоволі сприймається за соборну дзвіни­цю, і Михайлівська церква (1884) з червоної цегли, силует якої на­гадує обриси військових церков Правобережної України.

Місто Путивль на високому березі над Сеймом відомо з Іпатіївського літопису за 1146 рік. З містом пов’язані найпоетичніші сто­рінки видатної пам’ятки давньоруської літератури «Слова о полку Ігоревім» (близько 1187) — знаменитий плач Ярославни. Містом здавна проходив торговий шлях, що поєднував слов’янські землі. У XVII—XVIII ст. Путивль перетворюється на важливий економіч­ний, торговий і військовий центр на півдні Росії. У ті часи місто при­красили будівлі ансамблів споруд Мовчанського (XVI—XIX ст.) та Святодухівського (XVII ст.) монастирів.

Наступне століття залишило в спадщину побудовану на кошти городян церкву Миколи Козацького (1737). З Путивлем пов’язана одна зі знакових подій Великої Вітчизняної війни — 1941 р. тут було створено партизанський загін Сидора Ковпака, який невдовзі пере­творився на найбільше партизанське з’єднання на окупованих землях Радянського Союзу.

Місто Лебедин на берегах річки Вільшанка 1652 р. заснували пе­реселенці з Правобережної України. Згодом це було добре укріпле­не сотенне містечко Сумського полку, де під час Північної війни наприкінці 1708 р. розмістилася штаб-квартира Петра І. З 1780 р. Лебедин стає повітовим містом Харківського намісництва, а за рік отримує міський герб. У Лебедині збереглися Воскресенська (1789), Вознесенська (1858) та Миколаївська (1890-ті роки) церкви. Світська архітектура міста — це Торгові ряди (1847) — ланцюг одноповерхо­вих крамниць, що й дотепер використовуються за призначенням.

Місто Тростянець на берегах річки Боромля, засноване в середи­ні XVII ст., цар Петро І подарував (1720) своєму духівникові. Маєток наприкінці XVIII ст. переходить у володіння князів Голіциних, за яких на основі природної діброви на березі ставка засновується ве­ликий парк (прикрасою якого нині є величні 200—300-річні дуби по кілька метрів в обхваті), зводяться палац, садибні будівлі, штучний грот та інші паркові споруди.

У 1820-х роках у центрі міста з’являється круглий двір, або манеж-цирк — унікальна багатофункціональна споруда, що використову­валася для господарських потреб, як кінний манеж і як театр під відкритим небом, де влаштовувалися балетні вистави і виступи цир­качів. Неподалік зберігся садибний будинок, у якому 1864 р. гостю­вав видатний російський композитор П. Чайковський. Культовою атракцією міста є Благовіщенська церква (початок XIX ст.) з 40-метровою дзвіницею та Вознесенська церква (1913).

Давнє невелике селище Хотінь на берегах річечки Олешня напри­кінці XVIII ст. стає власністю поміщиці Є. Бутурліної, а на початку XIX ст. на березі мальовничого ставка постає розкішний оточений парком садибний архітектурний ансамбль. Його складали головний палац з 87 кімнатами, бічні флігелі та численні службові будівлі. Знавець своєї справи архітектор Г. Лукомський, відвідавши Хотінь напередодні Першої світової війни, відзначав, що палацовий ан­самбль може претендувати на перше місце серед кращих садиб півдня Росії. 1918 р. маєток безжально знищила пожежа, і нині від нього збереглися лише два бічних флігелі, де зараз розмістилася місцева середня школа.

Sumy Oblast

Administratively formed in 1939, Sumschyna, which borders on the Russian Federation in the north and in the east, is the ‘youngest °f ten Northern Ukrainian regions. The western part of it lies in the Pre-Dnipro Lowland, whereas the eastern part covers the spurs of the Middle Russian Upland. The largely flat or low- hilled surface of the area gains in attraction due to the truly picturesque meandering valleys of Dnipro’s tribu­taries: the Vorskla, Desna, Psel, Seym and Sula rivers.

The human presence in the area dates back to 15 thousand years ago. The 7th—8th c.c. saw the spread of the Slavic Severyn tribes. In the 9th—11th c.c., the lands belonged to the Pereyaslav and Chemihiv prin­cipalities of Kyivan Rus, followed by the Novhorod- Siversky Principality. The unsuccessful military cam­paign of Novhorod-Siversky Prince Ihor Sviatoslavych against the defiant Cumans, who would now and then raid the Russian lands, was the subject matter of the 1187 masterpiece of Old Rus Literature The Lay of Ihor’s Host. The Tatar-Mongol yoke of 1239 brought destruction to many Slavic towns in the area.

The Grand Duchy of Lithuania took over most of the local lands in the 16th c., only to lose them all to Muscovy a century later. The south-eastern part of the Sumy area belonged to Slobozhanschyna and was un­der the authority of the Bilhorod voyevode. A lot of new settlements, founded by Cossacks and peasants, who migrated from the Right-Bank Ukraine, appeared in the II part of the 17th c. in the Sumy area.

After the abolition of the Hetman power (1764) and liquidation of the self-governing in Slobozhanschyna (1765) separate districts of the modem region were parts of the Chemihov, Novgorod-Siversk, Kharkiv and Kursk Gubemiyas.

The Orthodox region’s sites of the 17th—19th c.c. have been preserved in the Sumy area, and the civic architectural heritage of that time is presented by vari­ous samples of palaces and mansions with beautiful parks, administrative buildings, and monuments.

Sumy, the youngest town among the regional centres of the north of the country, is located on the banks of the Psel River. It was founded in 1652 by the migrants from the Right-bank Ukraine, and within a few years a fortress was put up at the mouth of the Sula River in the forest. Sumy was the centre of the same name Cos­sack regiment during the century, and the 1702 Resur­rection Church with a later built belfry (1906) is the only kept architectural memorial of the time. The main Orthodox edifice of the town is the Saviour and Transfi­guration Cathedral, with a 56-m belfry added in 1788. The religious architectural palette of Sumy walls would be incomplete without the 1851 St. lllyah Church, the gracious 1914 Holy Trinity Church, and others. A lot of administrative and residential buildings built at the time still remain a major architectural attraction of the central part of the town.

The town of Hlukhiv on the Esman River was first referred to in the Hypatian Chronicles of 1152, when it was part of the Chemihiv principality. From 1708, when Baturyn ceased to be the Hetmanate capital, Hlukhiv became residence to Left-bank Ukraine Hetmans. Since 1722, it was the seat of the Malorossiya Colle­gium, the supreme administrative body of Ukraine under the Russian Empire. Not only this, but for a quarter of a century, the now obscure Hlukhiv was also home to the first imperial musical school, which gave tuition to the singers and musicians for the court choir and or­chestra. Among others, the school brought up two com­posers who were destined to become European Celeb­rities, Maksym Berezovsky and Dmytro Bortniansky, honoured by the forthcoming generations by monu­ments in the Hlukhiv Town Gardens. Today’s Hlukhiv is a quiet provincial town in the north of the country, whose former fame and importance in the build-up of the Ukrainian state can only be guessed about, judging by the city’s architectural marvels, the 1695 St. Nicholas Church, the 1765 Transfiguration Church and the 1893 Triokh-Anastatiysivska Church. The oldest preserved civic construction, which is surprising to find in such a small town, as Hlukhiv seems to be now, is the Arch of Triumph of 1785.

The town of Okhtyrka in the Vorskla valley was founded by the re-settlers who fled from other parts of Ukraine in search of a better fortune and by 1641 formed a Cossack regiment under the Bilhorod (now part of the Russian Federation) militaiy commander. Prior to the Napoleonic wars it was transformed into a Hussar regiment, which covered itself with glory in the 1812 partisan war against the Napoleonic invasion. In 1703, Okhtyrka was granted the status of a city. The 18th c. can be considered the architectural heyday of Okhtyr­ka with the overwhelming 1768 Intercession Church, forming an inseparable ensemble with an adjacent 1784 Presentation of the Blessed Virgin Church, which rises high as if it were a bell-tower. The austere 1884 St. Michael Church laid up in red-brick, is reminiscent of old army chapels peculiar to the Left- bank Ukraine.

The town of Putyvl on the river Seym has been known since 1146, when it was mentioned in the Hy- patian Chronicles. The most inspiring and moving pages in the 1147 masterpiece of Old Rus literature, The Lay of Ihor’s Host, and namely, Yaroslavna’s Lamentation, were linked with Putyvl. An old trade route which ran across the Slavic Lands passed through Putyvl, making it an important trade and military centre in the Southern Russia of the 17th—18th c.c. It was then that the Movchansky (16th—19th c.c.) and the 17lh-c. Holy Spirit Cathedral complexes were built, both veritable architectural assets to the city. The following century saw the arrival of the Mykola Cozatsky Church, built on the funds raised by local residents themselves. An important page in the his­tory of WW II is also closely linked with Putyvl, for it was here that in 1941 a volunteer partisan detach­ment was tailored under Sydir Kovpak, which towards the end of the war grew in the largest partisan forma­tion to ever operate in the occupied parts of the then

USSR.

The city of Lebedyn on the banks of the river Vilshanka was founded in 1652 by the refugees from the Right- bank Ukraine. In 1708, Peter the Great opted for it as his headquarters in the southern campaign against the Swedes. Lebedyn’s architectural heritage is the 1789 Resurrection, the 1858 Ascension, and the 1890s St. Nicholas Churches and the 1847 Trade Aisles, a chain of one-storey shops still in use.

The city of Trostianets, founded on the Boromlia River in the mid- 17th c., was granted by Peter the Great to his Confessor in 1720. In the late 18th century, the estate with the surrounding lands passed to the Golitsyn family, under whom a grand park was laid out around a natural oak-tree grove on the banks of a picturesque pond. The park still pleases the eye, in particular, with the 200-to-300-hundred-year old oaks of a few metres’ girth. The other park attractions, devised by the Golitsyns, included an artificial grotto, park pavilions and a resi­dential palace.

In the 1820s, the city was allocated for a multi­purpose Kruhly Dvir, meant to be used as a manege (riding school) or a theatre in the open air where the visitors to the city could enjoy anything from an itiner­ant circus performance to a ballet production. In 1864, it could have been attended by Russian composer Piotr Illyich Tchaikovskiy who was staying in a mansion nearby. A special attraction of the city is the early 19th-c. Annunciation Church with a 40-m belfry and the 1913 Resurrection Church.

The old settlement of Khotin on the river Oleshnia became property of a major land-lady in the area, Ye. Bu­turlina, in the late 18th c. In the early 19th c. she set up a magnificent mansion on the bank of a picturesque pond. It included the main palace with 87 rooms and numerous outbuildings.