Сумська область – місто Охтирка

Сумська область - місто Ахтирка

Скачать карту «Охтирка - план міста»

Скачать «Карты областей и городов Украины» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Сучасна Охтирка - одне з найкрасивіших міст Сумщини.

До туристично-екскурсійного маршруту «Сумщина Слобідська» входять Охтирський міський краєзнавчий музей та Покровський Собор.  У міському краєзнавчому музеї створений центр туристичної інформації м. Охтирка.

ОхтиркаВ Охтирці збереглося багато архітектурних пам’яток. Невід’ємною окрасою міста є церкви:

  • Покровський собор (1753-1768)
  • Христоріздв’яна (Графська) церква (1774-1828)
  • Введенська церква (1774-1784)
  • Спасо-Преображенська церква (1907)
  • Георгіївська церква, 1908
  • Ансамбль Жон-Миронисицької церкви (1825-1827)

Для довідки:

  • автостанція - вул. Менжинського, 6 (05446) 2-33-05
  • міська рада вул. Жовтнева, 11 (05446) 4-15-00
  • міський краєзнавчий музей вул. Жовтнева, 10 (05446) 2-46-33

Готелі міста:

  • «Дубрава» вул. Першотравнева, 44 (05446) 2-22-06
  • «Офелія» пров. Штагера, 12 (05446) 6-17-85
  • «У нас, як вдома» вул. Леніна, 17 (05446) 2-39-40
  • «Прага» вул. Ярославського,17а (05446) 4-24-96
  • «Нафтовик» вул. Пушкіна, 5 (05446) 2-49-05, 2-49-03
  • «Палац» вул. Жовтнева, 31 (05446) 2-34-39

Існує декілька версій походження назви міста. За однією з них, найбільш вірогідною, його назва походить від назви однойменної ріки, яка протікає по місту, розділяючи його майже навпіл. У перекладі з тюркської вона означає "лінива ріка". На думку інших, назва міста з тієї ж таки тюркської, перекладається як "місце, де влаштовують засіку", "біла фортеця". За російсько-польською угодою 1647 р. Охтирка, що на той час мала 47 дворів і довжину стін 354 сажені, відійшла до складу Росії. Річ Посполіта пішла на територіальні поступки Росії, відчуваючи її потребу у боротьбі проти кримських татар. Нова хвиля переселенців з Правобережжя значно примножила чисельність населення і привела до створення у 1655-1658 рр. Охтирського слобідського козацького полку, який проіснував до 1765 р., коли за наказом Катерини II всі слобідські полки були ліквідовані. З часу створення козацького полку в Охтирці виник поділ на сотні, який в певній мірі зберігся й донині. Населення міста в 1657 р. становило 1576 осіб. Крім вибування військової повинності, козаки і служилі люди займалися землеробством, садівництвом, бджільництвом, поєднуючи домашні турботи з військовими. Замість жалування за військову службу населенню було дано право безмитно займатися різними промислами і торгівлею, тримати шинки. На кінець XVII ст. до складу Охтирського полку, третього за розміром після Харківського і Сумського полків, входило 12 міст, 26 слобід, села і хутори. Охтирських козаків, які виявили доблесть і витримку під час азовських походів, знав і цінував російський цар Петро І. Прибувши 26 грудня 1707 р. до Охтирки. Петро І перевіряв надійність фортечних укріплень, ознайомлювався з бойовою виучкою полку, що постійно перебував у бойовій готовності. В 1709 р. територія Охтирського козацького полку стала ареною запеклої боротьби зі шведами. Понад сто років козачий полк боровся проти навали кримських татар, розділяв з російськими військами гіркоту поразок й величну славу перемог над турками, татарами, шведами. Козаки полку брали участь в селянській війні під проводом Степана Разіна (1667-1671 рр.), у війні проти Туреччини під час чигиринських походів (1677-1678 рр.), в азовських походах (1695- 1696 рр.), у Північній війні (1700-1721 рр.), російсько-турецькій війні (1735-1739 рр.), Семилітній війні (1756-1763 рр.). У 1765 р. Охтирський козачий полк переформовано в гусарський, який згодом став одним із кращих у російській кавалерії. Його воїни героїчно воювали під час Вітчизняної війни 1812 р. з наполеонівськими загарбниками під Смоленськом, Бородіно, Вязьмою, Баутценом (Німеччина), Брисном (Франція), дійшовши до Парижа.

У квітні 1815 р. ахтирські гусари віткривали парад союзницьких військ при Вертю (Франція). У І828-І829 рр. Охтирський гусарський полк брав участь в російсько-турецькій війні. Після ліквідації полкового устрою Охтирка стала центром провінції Слобідсько-Української губернії, пізніше - повітовим містом Харківського намісництва, а згодом Харківської губернії.

Виникнувши як військове укріплення, Охтирка поступово стала осередком ремесел і торгівлі. В кінці XVII ст. в місті діяли цегельний та склозаводи, де вироблялися посуд і віконне скло. Серед ремесел широкого розвитку набули ткацтво, чинбарство, чоботарство, шорництво, кравецтво, ковальство, гончарство. Далеко за межами Слобожанщини, включно із Санкт-Петербургом, здобули славу охтирські килими. Також Охтирка була добре відома своїми плахотницями. Щорічно в місті проводилися 4 ярмарки, на які збирались купці з Курська, Воронежа, Тули і Полтави. Торгували на них кіньми, великою рогатою худобою, рибою, сіллю, хлібом, скляним, залізним і дерев'яним посудом, суконними та шовковими виробами.

Охтирка була першою й в деяких починаннях. Так, в 1675 р. в місті з'явилася перша повітова школа на Слобожанщині, а в 1718 р. виникла перша в Росії тютюнова мануфактура. Особливо активно розвивалася освіта в XIX ст.: у місті відкрито повітове, парафіяльне та церковно-приходське училища, бурса, чоловіча та жіноча гімназії, реміснича школа. В цих начальних закладах здобували освіту немало відомих особистостей: в повітовому училищі - поет Яків Щоголів, в чоловічій гімназії - відомий літературний діяч Борис Антоненко-Давилович, у бурсі - письменник Павло Грабовський. З 1844 р. в Охтирці функціонувала повітова лікарня.

Розвиток освіти тривалий час був нерозривно пов'язаний з храмами, якими Охтирка славилася з давніх-давен, від початку її заснування, адже саме при храмах відкривалися школи. Ще в 1654 р. козаками збудовано дерев'яну Миколаївську церкву, в якій через два десятиріччя викрито першу школу. В 1666 р. збудовано дерев'яну Успенську церкву, в 1738 р. на її місці - кам'яний храм, що був зруйнований в 1939 р., а його дзвіницю - в 1970 р. Фрагменти огорожі Успенської церкви й нині демонструються в Ермітажі.

З 1677 р. в Охтирці існує й дерев'яна Покровська церква. Її подальший розквіт пов'язаний з подіями 2 липня 1739 p., коли священик цієї церкви Данило Полянський (Василій Данилов), працюючи на своєму городі, знайшов ікону Божої Матері. Після її детального дослідження 22 червня 1751 р. Святійший Синод визнав її за чудотворну. Через кілька років поряд з цим місцем почалося будівництво Покровського собору за проектом іменитого архітектора В. Растреллі. Протягом XVIII-XIX ст. в Охтирці збудовано церкви Петра і Павла та святих Жон-Мироносиць, Христоріздвянська та Введенська церкви, на початку XX ст. – Михайлівська, Вознесенська, Спасо-Преображенська та Георгіївська церкви. До сьогодні зберіглося 7 храмів з 11, які були збудовані в Охтирці.

Охтирка, як і інші міста Слобожанщини, мала хаотичну забудову. Ядро міста складала фортеця, від якої розходилися криві вулички з будівлями. В 1732 р. в місті було 1286 дворів, в яких проживало 4684 мешканці. Вже в 1773 р. згідно з переписом в Охтирці мешкало 11015 осіб, й це було найбільше, після Харкова, місто губернії. Ще через 100 років населення в місті подвоїлось й досягло 23034 жителі. Перший генеральний план міста було розроблено в I786 р. Відповідно до нього в середині фортеці зносилися старі будівлі і вперше почали проектуватися вулиці. З 1787 р. в місті розпочалося кам'яне будівництво. У лютому 1895 р. розпочався рук поїздів на Сумській ділянці залізниці від станції Охтирка.

На 1903 р. в Охтирці діяли дві друкарні, 6 цегельних та 2 миловарних заводи, 2 свічних заводи, воскобійня, бійня та ковбасна фабрика. У 1907 р. виник чавуноливарний завод, а в 1909 р. збудовано електростанцію, яка дала першу електроенергію місту. У 1912 р. почала роботу приватна броварня. В 1914 р. викрито Народний дім, який згодом отримав назву районний Будинок культури.

Після революційних подій та громадянської війни, окупації міста німецькими військами та денікінцями, почався відбудовчий етап. У період непу переважали дрібні кустарні підприємства, що виробляли чавунне литво, цеглу, посуд, канати, сідла, діжки, шкіри, свічки, ювелірні прикраси. Поступово набирав обертів розвиток промисловості. В 1925 р. організовано ливарно-механічний завад (нині ВАТ "Нафтопроммаш"), в 1932 р. - труболиварний (нині ВАТ "Охтирсільмаш"), викриваються промислові артілі: взуттєва, швейна, деревообробна. Наприкінці 1930-х років стала до ладу взуттєва, а в 1940 р. - швейна фабрики. Створюється МТС, яка надавала значну допомогу колгоспам.

Зрушення відбуваються й в освіті, охороні здоров'я та культурі. В 1920 р. в Охтирці викрито педагогічний технікум і народну музичну школу. Наприкінці відбудовного періоду в місті діяло 12 шкіл. Для ліквідації неписьменності серед дорослих відкривали школи і пункти лікнепу. Напередодні війни в Охтирці працювало 4 середні, 3 семирічні та дві початкові школи. Зросла мережа середніх спеціальних і технічних закладів. Викрито медичний та індустріальний технікуми (нині Охтирський коледж СНАУ). В 1925 р. в місті працювало вже 3 лікарні, збільшилася кількість медичного персоналу. Поступово склалася мережа культосвітніх закладів: відкрито краєзнавчий музей, молодіжний клуб «Юний пролетар» та «Пролетарська драматична студія», на основі якої створено пересувний театр. Популярність здобули хорова капела і духовий оркестр. В 1930 р. розпочав діяльність робітничо-селянський пересувний український драматичній театр Харківщини.

У зв'язку з адміністративно-територіальною реформою 1923 р. Охтирка стала центром округу, з 1925 р. - центром Охтирського району Харківського округу, а з 1932 р. - Харківської області, з 1939 р. - районним центром Сумської області.

Важкими для Охтирки були 30-і роки XX ст. Голодомор не оминув міста, як не оминули його репресії й переслідування багатьох охтирчан. Серед них буди й видатні сини охтирської землі, відомі письменники - І. Багряний, Б. Антоненко-Давидович. М. Хвильовий. М. Зеров, вчені Г. Кучмай, М. Рудинський, які пройшли через табори, та не всі з них повернулися додому.

14 жовтня 1941 р. Охтирка була окупована фашистами, звільнена 25 серпня 1945 р. військовими з'єднаннями Воронезького фронту. Бої на Охтирському напрямку буди частиною завершального етапу Курської битви. Найбільш запеклими вони були в районі радгоспу "Ударник", нині АТЗТ "Зоря". На місці цих боїв вдячні охтирчани створили меморіальний комплекс "Курган бойової Слави". В боях за визволення Охтирки загинуло 17 тисяч радянських воїнів, зокрема в боях під «Ударником» - 8 тисяч. За мужність і відвагу. виявлені в боях на охтирській землі, 15 осіб буди удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Майже 8.5 тисяч охтирчан брало участь у діючих арміях, 5300 з них загинуло та пропало безвісти на фронтах Великої Вітчизняної війни. 2376 мирних громадян загинуло під час окупації, 1863 особи вивезено до Німеччини. За героїзм та мужність 10 охтирчан удостоєні звання Героя Радянського Союзу, а 4 стали повними кавалерами ордена Слави.

З перших днів звільнення міста почалася відбудова народного господарства. Наприкінці 1943 р. стала до ладу МТС, в 1944 р. - перша черга труболиварного заводу, з 1946 р. налагоджено випуск продукції на ливарно-механічному заводі, який відомий старшим поколінням охтирчан як Союзний завод № 11 та завод "Промзв'язок". З часом його продукція - листосортувальні машини, засоби механізації та обладнання зв'язку - стала відомою не лише в колишньому Радянському Сою», а й далеко за його межами.

У 1961 р. на базі нафтових та газових родовищ, викритих поблизу сіл Качанівки, Рибальського та Хухри створено Охтирський нафтопромисел, розвиток якого згодом дає право називати Охтирку "нафтовою столицею України".

Указом Верховної Ради УРСР від 3 березня 1975 р. м. Охтирку винесено до міст обласного підпорядкування.

Великі зміни відбулись в місті за роки незалежності України. Найкрупнішим підприємством своєї галузі стало НГВУ "Охтирка- нафтогаз", ДВО "Промзв'язок" перепрофільоване під випуск бурового та нафтопромислового обладнання у ВАТ "Нафтопроммаш". Здано в експлуатацію поліклінічне та терапевтичне відділення ЦРЛ з денним стаціонаром, закінчено модернізацію одного з кращих в області стадіону "Нафтовик" на 5.5 тис. місць,  введено в експлуатацію дитячий комбінат "Калинка" на 320 місць з басейном, спорткомплекс з плавальним басейном, готельний комплекс європейського типу "Нафтовик" на 75 місць, загальноосвітню школу № 3. дитячу художню школу та низку інших об'єктів.

В останні роки в економіці міста поступово нагромаджується позитивний потенціал, передусім це розвиток нафтогазовидобувної галузі, машинобудування, харчової промисловості, електроенергетики, легкої промисловості. Питома вага міста в загальнообласних показниках промислового виробництва становить близько 10%.

Геологорозвідувальні роботи останніх років підтвердили перспективність району. Щорічний видобуток нафти НГВУ "Охтирканафтогаз" склалає близько 1.5 млн тонн нафти (це понад 51% загального видобутку по ВАТ "Укрнафта") і 800 млн. м3 природного газу. Такі виробничі показники дають підстави називати Охтирку "нафтовою столицею України".

Однак Охтирка - це не тільки нафтогазовидобувний центр Слобожанщини. Попри незначну частину (3%) у промисловому виробництві міста помітну роль відіграє машинобудування.

З кожним роком місто набуває все більш привабливого вигляду завдяки благоустрою його вулиць та провулків, зміні фасадів старих будинків і новобудовам, шо виростають поряд. Влаштовуються нові квітники та газони, створюються зони відпочинку, вкладається тротуарна плитка тощо.