Тернопільска область – топографічна карта

Тернопільска область - топографічна картаСкачать « Тернопільска область - топографічна карта»

Скачать « Тернопіль - план міста»

Скачать «Карты областей и городов Украины» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Тернопільська область розташована в західній частині Правобережної України. Межує на півночі з Рівненською, на сході – Хмельницькою, на півдні – Чернівецькою, на південному заході – Івано-Франківською, на північному заході – з Львівською областями.

Площа – 13,8 тис. кв. км (2,3 % території України).

Населення  (на 01.01.2016) – 1 065 709 осіб. Густота – 77,6 осіб на кв. км. Українців – 97,8 %, росіян – 1,2 %, решта – представники інших національностей.

Географічне положення. Тернопільщина займає західну частину Подільської височини. Територія Тернопільської області розташована між 24º 44´ і 26º 26´ східної довготи та 48º 30´ і 50º 16´ північної широти, протяжність із півночі на південь 195 км, зі заходу на схід – 129,5 км.

Східна межа області пролягає по р. Збруч, південна та південно-західна – по р. Дністер.

Тернопільська область розташована поблизу кордону нашої держави з Польщею, Словаччиною, Румунією. Таке географічне положення дає змогу підтримувати тісні економічні зв’язки області зі східними реґіонами України. Тернопільщина розташована на важливих транспортних маґістралях, що з’єднують Київ із Львовом, Чопом і країнами Європи.

У нинішніх умовах утвердження ринкових відносин, розширення зв'язків із Заходом, область, маючи високий ступінь забезпеченості трудовими ресурсами, може стати реґіоном для вкладання інвестицій іноземних фірм.

Рельєф. Західну частину Подільської височини часто називають плато, оскільки вона відрізняється рівнинністю поверхні та невеликим значенням абсолютних висот; середня висота Тернопільської області – 326 м, максимальна – 443 м (біля м. Бережани), а мінімальна при впаданні Збруча в Дністер – 116 м (амплітуди абсолютних висот у області перевищують 300 м). Загалом поверхня області має суцільний нахил із півночі на південь, від так званих Кременецьких гір до Дністра; і цьому нахилові підпорядкована більшість річок області – це ліві притоки Дністра.

На рівнинній поверхні Тернопільської області чітко виділяються кілька характерних орографічних елементів: Тернопільське плато, Подільське горбогір’я, Кременецьке горбогір’я (Кременецькі гори), Придністров’я, Товтровий кряж (Медобори), Авратинська височина і Мале Полісся.

Тернопільське плато – найрівниніша центральна частина Тернопільщини, замкнута у багатокутнику приблизно між містами Зборів–Тернопіль–Гримайлів–Хоростків–Бучач–Зборів. На цій площі поверхня дуже мало почленована, особливо на межиріччях Стрипи та Серету, Серету і Гнилої, Серету й Гнізни, де коливання відносних висот не перевищують 15–20 м. Навіть долини більших рік (Серету, Стрипи) врізані у глибину лише на 40–60 м. Долини річок та їхніх приток мають широкі (подекуди – понад кілька кілометрів), переважно заболочені заплави, зручні для будівництва ставків й інших водойм.

Подільське горбогір’я, або, як його часто називають, Опілля, займає західну частину області в межах Бережанського, Підгаєцького і Монастириського районів з абсолютними висотами понад 400 м (максимальна висота – 443 м, г. Попелиха на захід від с. Мечищів на Бережанщині) та відносними висотами 120–150 м.

На півночі області виразно визначається Кременецьке горбогір’я (Кременецькі гори) з абсолютними висотами близько 400 м і більше. Це – асиметрична височина, витягнута з південного заходу на північний схід на 60 км. Її північний схил крутий, місцями урвистий, сильно почленований ярами й балками, здіймається над прилеглою рівниною Малого Полісся на 120–150 м, а південний поступово знижується і переходить у Тернопільське плато. Долини річок Іква та Вілія до певної міри умовно можна вважати південною межею Кременецьких гір.

Цілком відмінна південна периферія області – Придністров’я. Межу Придністров’я умовно проводять по лінії міст Бучач–Чортків–Кам’янець-Подільський (Хмельницької області). Це – висока рівнина, проте глибоко почленована долинами лівих приток рік Дністра (Стрипи, Серета, Джурина, Циганки, Збруча) на паралельні пасма. Долини річок, врізані у плато на 120–170 м, мають скелясті, часто заліснені схили, дуже вузькі заплави і тераси, котрі ширшають тільки на внутрішніх меандрах (вигинах). Але межиріччя району настільки рівні, що глибину долини можна помітити, лише підійшовши до неї майже впритул. Завдяки цим глибоким долинам у Придністров’ї формується особливий клімат – тепліший і сухіший у долинах, аніж на межиріччях. Це дає змогу вирощувати у цілому краї теплолюбиві культури (абрикоси, персики, ранні сорти помідорів).

На території Придністров’я виявлено багато гіпсових печер, серед них найдовша в світі печера Оптимістична (понад 230 км), Озерна, Кришталева, Вертеба та ін. Тут є також своєрідні форми вивітрених порід – травертинові скелі.

Товтровий кряж, або Медобори перетинає область навскіс із північного заходу на південний схід від с. Панасівка Зборівського району до смт Гусятин біля Збруча. Абсолютні висоти – 380–400 м, подекуди – понад 430 м, відносні – 50–60 м. Ширина гряди – 3–5 км, на околицях Збаража – до 20 км. Це – бар’єрний риф, складений скелетами давніх молюсків, коралів, моховаток, водоростей, котрі жили у морі, що в давнину заливало Волино-Подільську плиту. Мальовничості та своєрідності Товтрам надають карстові форми рельєфу – печери, лійки, ґроти, скелі-останці. Поблизу с. Крутилів є вертикальна печера Перлина – єдина на Поділлі.

Частину території на крайньому північному сході області між Товтровим кряжем, Кременецьким горбогір’ям та межею з Хмельницькою областю займає вододіл між басейнами рік Горині, Південного Бугу та Збруча; його називають Авратинською височиною. Вона поділена між Тернопільською і Хмельницькою областями і має загалом плоску, ледь хвилясту поверхню, що досягає в середньому 320 м, а максимально – 375 м.

Крайня північна частина області належить до Малого Полісся. Для нього характерний плоский, порівняно одноманітний рельєф із низькими (210–220 м, рідше 240–250 м) абсолютними позначками. З півдня її обмежує високий (150–200 м) Північно-Подільський уступ.

Клімат. Тернопільщина розташована у помірному поясі. На її території – помірно-континентальний клімат із неспекотним літом, помірною зимою і достатньою кількістю опадів. На клімат області значно впливають циркуляційні процеси океанічних та континентальних повітряних мас. Перші з них поширюються у вигляді циклонів із Атлантичного океану; влітку вони зумовлюють хмарність, опади, зниження температури повітря, взимку – снігопади. З цими повітряними масами пов’язані західні та південно-західні вітри. Суха і холодна погода в зимовий період спричинена дією східних антициклонів. Холодні повітряні маси, що проникають на територію області з півночі, зумовлюють пізні весняні й ранні осінні приморозки.

Найхолодніший місяць на Тернопільщині – січень, найспекотніший – липень. Середня температура січня коливається від – 5,5–5,7° С (у північній частині області) до – 4,5° С (в південній). Середня температура липня +18–19° С. Максимальні температури дорівнюють +37–39° С, а в 2012 р. сягнули 42° С.

Найхолоднішою є центральна частина Тернопільщини, яку називають "Холодне Поділля"; середньорічна температура тут становить +6,9° С. Найтепліше в області у Придністров’ї – це зване "Тепле Поділля" – 7,4° С.

У межах Тернопільщини випадає достатня кількість опадів (550–700 мм за рік). Найбільше – на заході та північному заході (понад 650 мм за рік), найменше (550 мм за рік) – на крайньому південному сході. Переважна більшість опадів (70–75 %) випадає в теплий період року, найменше – взимку.

Сніговий покрив на території області випадає зазвичай – у другій половині листопада. Дати танення снігового покриву припадають на кінець березня, з коливанням від другої декади лютого до першої декади березня. Найбільша висота снігового покриву (9–16 см) буває в другій декаді лютого. 

Ґрунти. Сучасний ґрунтовий покрив Тернопільської області сформувався під впливом ґрунтотворних порід, рельєфу, клімату, рослинного покриву і господарської діяльності людини. На лесах і лесоподібних суглинках утворилися чорноземні та сірі лісові ґрунти; на твердих карбонатних породах – дерново-карбонатні, на алювіальних відкладах у долинах рік – лучні, лучно-болотні й торфоболотні ґрунти.

Найбільшу площу в області (близько 72 %) займають лісостепові опідзолені ґрунти, що об’єднують такі підтипи: ясно-сірі лісові, сірі лісові, темно-сірі, чорноземи опідзолені. Вони поширені на вирівняних високих плато і схилах під лісовою та степовою рослинністю.

Чорноземно-карбонатні ґрунти не поширені суцільно, а трапляються окремими ділянками в тих частинах області, де на поверхню виходять вапнякові та крейдяні породи. Лучно-болотні ґрунти сформувалися в заплавах рік на перезволожених ділянках, а болотні ґрунти поширені на заплавах рік, днищах балок. Вони утворилися на алювіальних відкладах за надмірного зволоження. Поділяються на торфово-болотні ґрунти і торфовища. Торфово-болотні ґрунти мають шар торфу, менший від 50 см, а торфовища – понад 50 см. Використовують ці ґрунти як пасовища і луки, подекуди вони осушені для розробок торфу. Дерново-підзолисті ґрунти сформувалися в північній частині області (Мале Полісся) на піщаних давньоалювіальних відкладах під сосновими лісами. Це найменш родючі ґрунти на Тернопільщині; для вирощування на них сільськогосподарських культур необхідно вносити в такі ґрунти вапно, добрива.

Ґрунтовий покрив Тернопільської області сприятливий для вирощування сільськогосподарських культур лісостепової зони. Родючості ґрунтів значно шкодить водна ерозія. 

Ріки. Рівнинний рельєф і достатнє зволоження впливають на формування у Тернопільській області густої річкової мережі; тут протікають понад 2400 річок та потічків. Із них 120 річок мають довжину понад 10 км. Більшість річок області (80 %) протікає в меридіональному напрямі по нахилу поверхні області. Це – ріки, що належать до басейну Дністра. Дністер протікає середньою течією на південному заході та півдні області, є природною межею між Тернопільською, Івано-Франківською і Чернівецькою областями. Починаючись у Карпатах, він несе води в Чорне море. Його довжина в межах області – 215 км. Дністер на Тернопільщині дуже звивистий і утворює 20 великих меандр (вигинів). Долина його глибока і вузька, каньйоноподібна.

Найбільшими притоками Дністра є Золота Липа, Коропець, Стрипа, Серет, Збруч, Нічлава, Джурин. Ці ріки мають добре вироблені, а в нижніх течіях – навіть каньйоноподібні долини. Вони глибоко врізані в поверхню: у верхів’ях – на 30–40 м, а у пониззях – до 200 м.

Ріки басейну Прип’яті – Іква, Вілія, Горинь – течуть на північний схід, і їхні гирла виходять за межі області. Вони мають пологі береги, повільну течію, слабо вироблені долини, заболочені заплави.

Річки Тернопільщини характерні незначним нахилом русла, повільною течією і тому небагаті на енергоресурси. Використовують ріки для розведення риби, водоплавної птиці, водопостачання населених пунктів, тваринницьких ферм та комплексів, промислових підприємств. Здавна люди селилися вздовж берегів річок, вони були важливими оборонними лініями, торговими шляхами.

На території Тернопільської області майже нема природних озер. Невеликі карстові озерця є поблизу с. Вікно Гусятинського району та біля хутора Борухи (належить до с. Озеряни Борщівського району). Створено чимало штучних водойм – 19 водосховищ і 659 ставів. Загальна площа їхнього водного дзеркала – 9 тис. гектарів. Найбільші з них – Залізцівське, Верхньоівачівське, Тернопільське, Касперівське.

Стави і водосховища використовують для водопостачання населення, розведення риби і водоплавної птиці, а також для відпочинку людей. Одним із наймальовничіших ставів у області є Тернопільський (400 га), або, як його називають, "Тернопільське озеро" – окраса та своєрідна візитка м. Тернополя.

Перезволожені ділянки земної поверхні – болота – займають на території області незначну площу. Вони поширені переважно в заплавах рік Горині, Ікви та Вілії.

На Тернопільщині є мінеральні води, що їх використовують для лікування захворювань внутрішніх органів, опорно-рухового апарату. Такі води виявлено в Бережанському, Борщівському, Гусятинському, Збаразькому, Теребовлянському і Тернопільському районах. Зокрема, воду типу "Нафтуся" знайдено в Гусятинському районі. Найбільші її запаси у Новозбручанському джерелі, що в смт Гусятин. Сірководневі води є в смт Микулинці, селах Конопківка, Мшанець, Ладичин

Теребовлянського, Настасів Тернопільського районів.

Населення. Більшість людей в області проживає у селах. У Тернополі – місті обласного підпорядкування – проживає 48 % міського населення області. Серед найбільших на Тернопільщині – міста Чортків і Кременець; найменші міста – Скалат, Підгайці, Копичинці та ін. Міські поселення виконують різноманітні функції – промислові, транспортні, адміністративні, культурно-освітні, торговельні. В умовах економічної кризи вони дедалі більше тяжіють до монофункціональності, перетворюючись у так звані "ділові центри" для навколишньої сільської місцевості.

Чисельність населення області від 2002 р. зменшується за рахунок його природного скорочення. Щорічно населення зменшується на 7–8 тис. осіб унаслідок перевищення кількості померлих над кількістю народжених (близько 5 тис. осіб, або 4,5 особи на 1000 жителів). На кожну 1000 осіб припадає 10,4 народжених і 14,9 померлих осіб. Найбільше природне скорочення населення спостерігається у сільській місцевості (8,5 особи на 1000 жителів); у містах ще є невеликий (0,6 особи на 1000 жителів) природний приріст населення. Найгірші демографічні показники у селах Підгаєцького, Лановецького, Зборівського та Козівського районів (менше 10 % природне скорочення), у них найвищі показники смертності (19,5–20,5 %) і найнижчі показники народжуваності (8,1–9,1 %) в області. Найменше скорочення чисельності населення в Бучацькому районі (2,3 %) досягнуте найвищими в області показниками народжуваності (12,6 %). Найвищий природний приріст населення властивий для м. Тернопіль (+3,4), але він значно менший від механічного відтоку людей, і тому чисельність жителів міста поступово зменшується (у 2001 р. – 233,3 тис. осіб, 2011 – 216,657 тис. осіб).

Для населення характерний процес старіння, спричинений перевагою частки людей пенсійного віку (23,6 %) над дітьми (17,5 %); особливо він проявляється у сільській місцевості, де це співвідношення становить 18 % до 27,7 %. Це зумовлює посилення демографічного навантаження на людей працездатного віку (на кожну 1000 жителів припадає 289 пенсіонерів та 178 дітей). Така демографічна ситуація в області є несприятливою, її посилюють процеси міґрації людей. Вони в останні десятиліття стали масовими і мають від’ємне сальдо (у 2011 р. – 0,9 тис. осіб).

Тернопільська область належить до праценадлишкових реґіонів. Рівень зайнятості населення у віці 15–70 років становить 38,8 % (2011 р.). У господарстві області зайнято майже 200 тис. працівників, із них найбільше – у сфері послуг (70,7 %), промисловості (18,0 %), сільському господарстві (1 %) та ін. Рівень безробіття на 1 січня 2011 р. становив 5,7 %.

Серед працівників різних галузей висока частка людей із вищою та середньою освітою. Висока кваліфікація трудових ресурсів і значна їх кількість дають змогу розвивати трудомісткі галузі господарства.