Вінницька область – карта автошляхів

Вінницька область - карта автошляхівСкачать «Вінницька область - карта автошляхів»

Скачать «Карты областей и городов Украины» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Вінниччина — найбільша область Центральної України, утворена 1932 р. Терени регіону за сонцем потроху підвищуються від При­дніпровської до Подільської височин, утворюючи широку хвилясту лесову рівнину, нахилену до Чорного моря. Рівнина поцяткована численними глибоко врізаними долинами великих рік Дністер, Пів­денний Буг та їхніми багатьма припливами. Найбільш захопливі і вражаючі краєвиди чекають на мандрівників у долині Дністра, до річища якого Подільська височина спадає стрімким урвищем.

Саме тут в ранньому палеоліті (100—30 тис. років тому) з’явилося поселення первісних мисливців. У неоліті почалося заселення іншого великого річкового басейну на теренах області — південно-бузького.

В XI ст. Середнє Побужжя входило до складу Київського, а Над­дністрянщина — Галицького князівств, потім майже всі простори нинішньої області контролювалися Галицько-Волинським князів­ством. Після його захоплення 1240 р. Золотою Ордою був створений Подільський улус, що платив данину монголам, які кочували в Дикому полі. Так тривало понад сторіччя, доки 1362 р. литовський князь Ольгерд не витиснув ординців з Поділля.

Деякі замки-фортеці, зведені за часів Речі Посполитої для за­хисту від войовничих кочівників, згодом прислужилися для створен­ня міст краю. Спонтанні грабіжницькі набіги ординців, а згодом войовничої Османської імперії та її васалів відбувалися тут із завид­ною регулярністю наступні три сторіччя.

XVII-XVIII ст. у цих краях промайнули під знаком ледь не пер­манентного протистояння Речі Посполитої і козацтва. Шляхетська Польща настільки послабшала, що була змушена поступитися Брацлавським воєводством на користь Богдана Хмельницького (1648— 1654), а згодом — Османської імперії (1672—1699). У XVIII ст. край інтенсивно розвивається, а економії значних землевласників дося­гають свого розквіту в 1760—1790-ті роки.

Після другого поділу Польщі 1793 р. територія сучасної області понад сторіччя була підпорядкована російській Подільській губернії.

Поступово царська корона витискає звідси великих польських земле­власників і католицьку церкву, приводом для чого стали польські повстання 1830—1832 і 1863 років.

Під час Великої Вітчизняної війни на околицях Вінниці фашисти побудували особливо секретний (на всій окупованій радянській те­риторії) військовий об’єкт — ставку Адольфа Гітлера «Вервольф».

Незважаючи на бурхливу і часто руйнівну історію, на Вінниччині збереглися різностильові православні, католицькі, юдейські куль­тові споруди XVI—XX ст. Від фортечних будівель збереглися по­одинокі перебудовані фрагменти. Світські споруди представлені різноманітними і численними палацами та садибними будівлями, адміністративними будинками, парковими спорудами і пам’ятниками XVII-XX століть.

Центр регіону — місто Вінниця, розташоване на берегах ріки Пів­денний Буг. 1363 р. Федір Корятович спорудив тут дерев’яну форте­цю для захисту від татарських набігів. Згодом навколо виросло місто, подальша доля якого була вирішена 1598 р., коли воно стало центром Брацлавського воєводства. На правому березі ріки постала нова кам’яна фортеця, поруч з якою заснували свої монастирі єзуїти, до­мініканці, а згодом і капуцини.

До середини XVIII ст. належать найстаріші архітектурні культо­ві пам’ятки міста — дерев’яна Свято-Миколаївська церква (1746), костели монастирів капуцинів (1750) і домініканців (1765). 1835 р. домініканський монастир ліквідували, а костел ордену на центральній вулиці міста згодом перетворили на головний православний Свято- Преображенський кафедральний собор.

Про Вінницю XIX ст. нагадують збережені садиби, пов’язані з іме­нами видатних людей. Поруч із центром розташований літературно-меморіальний музей великого українського письменника Михайла Коцюбинського (1864—1913). На сучасній околиці міста потопає у парковій зелені найвідоміший вінницький музей-садиба М. І. Пи­рогова (1810—1881). Зберігся будинок відомого лікаря, засновника військово-польової хірургії, та чудовий парк. Неподалік від садиби розмістилася церква-усипальниця М. І. Пирогова (1885), у крипті якої спочиває забальзамоване тіло видатного хірурга.

Розвиток Вінниці значно прискорився, коли 1870 р. околицею пройшла залізниця Київ—Жмеринка—Вінниця—Одеса, що й на­далі дозволила місту утримувати статус адміністративного центру Східного Поділля.

Хмільник — найстаріше місто регіону, що існувало на берегах Південного Бугу ще в XIV ст. Маючи по сусідству Чорний шлях, яким під час польських набігів рухалися орди завойовників, Хмільник був приречений перетворитися на фортецю. Єдиною оборонною спо­рудою, вцілілою з тих часів, є триярусна фортечна вежа з експози­цією місцевого краєзнавчого музею. Вважається, що за часів окупа­ції краю Османською імперією, то була турецька мечеть біля стін замку. Найстарішою спорудою Хмільника є потерпілий від іновірців костел Усікновення глави Святого Іоанна Предтечі (1603), ретельно відбудований 1728 р.

Майже сто років тому на місці колишнього замку постав палац графа Ксідо. З боку ріки його сірі стіни нагадують неприступний суворий замок-фортецю, а білий фасад з протилежного боку — гостинний садибний поміщицький будинок. У повоєнні роки в Хмільнику на радонових мінеральних водах починає діяти обласна водолікарня, згодом створюється мережа санаторіїв, що поступово перетворили місто на відомий бальнеологічний курорт.

Невеличке місто Тульчин свою історію веде з 1607 р., коли тут виникло королівське укріплення Речі Посполитої Нестервар. 1775 р. найбагатша людина Речі Посполитої Станіслав Потоцький засновує в Тульчині свою резиденцію, будує новий палац, а 1787 р. містечко здобуває магдебурзьке право.

Палацовий ансамбль французького архітектора Лакруа — найграндіозніша садибна споруда XVIII ст. в Україні. Двоповерхові палац і флігелі утворюють парадний двір завбільшки за стандартне футбольне поле. Раніше пряма вулиця з’єднувала палац із костелом домініканського монастиря (1780), розташованим у центрі Тульчина на пагорбі.

1796 р. російський фельдмаршал Олександр Суворов, призначе­ний головнокомандувачем південно-західної армії, обрав Тульчин місцем своєї ставки — у верхньому палаці Потоцького, що став центром суворовського військового містечка. Тут бували родоначальник україн­ської літератури Іван Котляревський, який служив ад’ютантом ко­мандувача корпусу, Олександр Пушкін, майже всі декабристи, що обрали Тульчин центром своєї змови.

Місто Немирів уперше згадується в ярлику хана Менглі-Гірея за 1506 рік. 1803 і 1811 рр. воно згоріло дощенту, тому всі місцеві па­м’ятки датовані XIX—XX ст. Серед них корпуси колишньої чолові­чої та жіночої гімназії (1815), монументальна споруда Троїцької церкви (1881), млина (1880-ті роки) та деякі інші. Статус міста Немирів здобув лише 1985 р., а на межі тисячоліть перетворився на горілчану столицю України.

Найпримітнішою архітектурною спадщиною Немирова є палац княгині Марії Щербатової. За легендою, палац будувався неймовір­но довго (1885—1917) через те, що ворожка напророкувала власни­ці смерть після завершення будівництва. Передбачення справдилося досить символічно — маєток експропріювала радянська влада, ство­ривши в садибі санаторій. Біля парадних сходів палацу відвідувачів зустрічають мармурові леви, а в просторій залі — величезний портрет колишньої господарки. Чудово впорядкований пейзажний 85-гек- тарний парк милує око різноманітними деревами і чагарниками.

Невеличке місто Шаргород закладене 1383 р. за литовського кня­зя Вітовта. Сучасна назва з’явилася лише 1579 р. за князя Замойського, якого грамота польського короля зобов’язувала побудувати в цих місцях замок.

1588 р. Шаргород здобув магдебурзьке право і дозвіл проводити торги та ярмарки. Розвиток торгівлі та ремісництва був немислимиму жодному місті на тодішніх польських кресах без єврейської грома­ди. Юдеї подбали про захист міста від татарських набігів і побудува­ли (1589) синагогу оборонного типу, яка вважається найстарішою юдей­ською культовою спорудою України, що збереглася дотепер. Ще й досі прогулюючись Шаргородом і поглядаючи на релікти міської забудови, можна на ментальному рівні відчути атмосферу єврейсько­го містечка, хоча майже всі юдеї звідси давно виїхали.

За кілька кілометрів від Шаргорода у долині сусідньої річки Мурафи розташоване містечко з такою самою назвою. 1624 р. тут засновано домініканський монастир, первісний костел якого дощенту зруйну­вали козаки Богдана Хмельницького. За півтора сторіччя по тому 1791 р. костел Непорочного Зачаття Діви Марії в Мурафі з прита­манним їм розмахом відбудували Потоцькі. Так і стоїть він при до­розі, немов мовчазна пам’ятка Речі Посполитій, вражаючи мандрів­ників своїми вигадливими бароковими формами.

На Вінниччині немає жодного природного заповідника чи парку, але тут ледь не за кожним вигином шляху постають такі краєвиди, що, здається, у запровадженні штучних резерватів немає жодного сенсу.

Vinnytsia oblast, or Vinnychchyna, the largest adminis­trative region of Central Ukraine, was formed in 1932. The terrain of the region stretches from the Pre-Dnipro Upland in the east to the Podillia, forming forested lands sloping down towards the Black Sea. The flatland was carved by the Dnistro (Dniester) and Pivdennyy (Southern) Buh Rivers, as well as their tributaries and rivulets. Truly breathtaking views await the traveller in the Dniester Valley as the Podillia Upland cascades down to it.

It was in these areas that many Paleolithic hunting settlements have been unearthed. In the 11th century, the Middle Pivdennyy Buh region was a part of the Kyivan Principality, while the Upper Dniester region joined the Principality of Halych. Later on almost the whole territory fell under the control of the Ha­lych-Volyn.

After it was conquered by the Golden Horde in 1240, the Podillia for the following centuries was held under tribute to the Mongols, whose kosh was located in the Dyke Pole (Wild Field). In 1362, the Lithuanian Duke Olherd finally drove the Horde’s warriors out of Podillia.

Castles, built in the period of Rzeczpospolita in order to defend against belligerent nomads, were later used for the development of cities. Sporadic plundering raids by the Horde Mongols, followed by attacks by the militant Ottoman Empire and its vassals continued at intervals for more than three centuries to come.

During the 17th—18lh c.c. the region suffered under an incessant power struggle between Rzeczpospolita and the Cossacks. Due to an uprising, the shlakhta lost control of the territory. In the course of a continual pow­er struggle, the Polish szlykhta were weakened so much as to yield the Braclaw Voivodeship to Bohdan Khmelnytsky (1648—54) and some other territories to the Ottomans (1648—99). The 18th c. saw an intensive development of the area, with large estates of landlords thriving between 1760 and 1790.

After the Second Partition of Poland in 1793, the region was a part of the Russian Podolie Gubemiya. In the years to come the Russian Crown drove out the re­maining Polish landlords as well as the Catholic Church from their lands on the grounds of their alleged involve­ment in the Polish uprisings of 1830—32 and 1863.

During WWII in the wooded outskirts of Vinnytsia, the Nazis build a top secret bunker "Wolfschanz" (wolf’s lair), designed to act as Hitler’s headquarters in the occupied territories (although he never used it).

Vinnychchyna still preserves a multicultural and multi-style diversity of Orthodox, Catholic and Jewish religious edifices from the 16th—20th c.c., while other historical edifices, i.e. country estates, farmsteads, old park gazebos, and relics, date back to 18lh—19lh c.c., and only fragments of the extended fortifications for­merly common in the area have stood the test of time.

The administrative centre of the region, Vinnytsia, lies on both banks of the Pivdenny Buh River. In 1363, Fedir Koriatovych put up a wooden fortress on the river­side to repel Tartar raids.

The Vinnytsia of the 19lh c. is preserved in the form of large family mansions, associated with great names (e.g., the house-museum of the prominent Ukrainian writer M. Kotsiubynskyy (1864—1913), or the house- museum of N. Pirogov (1810—81), the pioneer of emergency and field surgery).

The oldest known city on the banks of the Pivdennyy Buh is Khmilnyk, whose history can be traced back to the 14lh c. Dangerously located near the Chomy Shlyakh (black route), which the horde nomads used for raids into Poland, Khmilnyk was destined to be built as a fort­ress. Yet, the only original fortification left is a three-tier sentinel tower. The 1603 Beheading of St. John the Baptist Cathedral, rebuilt in 1728, seems to be the oldest surviving building in the city. Soon after WW II, the radon mineral waters of Khmilnyk received recogni­tion, contributing to the city’s fame as the spa resort.

The small town of Tulchyn began as a Rzeczpospolita fortification called Nestervar in 1607. In 1775, the rich­est Polish magnate Count Stanistaw Szczesny Potocki opted to locate his residence there and commissioned the French architect Lacroix for the project. The Lacroix Palace seems to be the most ambitious 18lh-c. estate in Ukraine. It is a two-floor palace, with its wings forming a courtyard the size of a football pitch. In 1796, the Russian Field Marshal Alexander Suvorov, chose Tul­chyn for his army’s camp, locating his headquarters in the Potocki Palace. Other notables to have visited the city include the Ukrainian writer Ivan Kotliarevsky, the Russian poet Pushkin and many Decembrists, army officers who chose Tulchyn as the headquarters for their anti-tsar plot.

The first written record of the city of Nemiriv was found in the Khan Menli I Giri yarlyk of 1506. The city was totally destroyed by two devastating fires in 1803 and 1811. That is why all the architectural places of interest date back to the 19th—20th c.c. The most noticeable architectural heritage that Nemiriv can boast of is the Princess M. Scherbatova Palace. The neatly designed landscape park with a variety of trees and bushes will please the discerning eye. Nemyriv received widespread fame as the name of the Nemiroff top-quality horilka (vodka) brand known far outside Ukraine.

A small town of Sharhorod, on the banks of the Murashka River, was founded in 1383 under the rule of the Lithuanian Prince Vitovt. The fortified settle­ment on the busy trade route to Moldova was an at­traction to many travellers. In 1588, Sharhorod was granted with Magdeburg Law and the permission to hold auctions and fairs. During late 16lh c., the town’s owner Prince Jan Zamoysky let Jewish families live in Sharhorod, where they built a fortified synagogue (1589) considered to be the oldest survived synagogue in Uk­raine. During the 1648—54 Liberation War, the city was twice taken over by Khmelnytsky’s Cossacks, and in 1672—99 Sharhorod was a part the Sarmate.

Principality of the Ottoman Empire. Apparently, the Turks were aware of the commercial value of the town and rena­med it into Kuchuk-Stambul (Little Istanbul). In the late 17th c. Sharhorod returned under the rule of Rzeczpospo- lita, and in 1717 the Vasylian Brothers built St. Nicholas Monastery here. Even now, while taking a walk around Sharhorod and observing the architecture of the town, tou­rists can still enjoy the atmosphere of a Jewish town, even though the Jewish community left the town long ago.

Several kilometers off Sharhorod, lies a small town of Murafa, famous for its splendid Immaculate Con­ception of the Virgin Roman Catholic Church, amaz­ing the travellers with its whimsical Baroque exterior.

The small towns of Podillia can still boast of dozens of 18th—19lh c.c. estates and landscape parks, known in the whole of Ukraine. Among those parks are the estates of the Komar family in Murovani Kurylivtsi, of Nadezhda von Meek in Brayiliv, where the famous composer P. Tchaikovsky used to be a frequenter, and of Alexander Mozhayskiy, a pioneer of aviation, in  Voronovytsia.

Vinnychchyna cannot boast of any nature reserves or parks; however, every bent of the road offers vistas so strikingly beautiful that it seems there is no need in formally creating any artificial landscape parks. The deep riverbeds carve through the geological formation as old as ages themselves, offer­ing the sort of scenery hard to find anywhere else in Ukraine.