Водопостачання та водовідведення в Україні

Водопостачання та водовідведення в УкраїніСкачать карту «Водопостачання та водовідведення в Україні»

Скачать «Экологические карты и атласы» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

У лютому 2003 року Генерапьна Асомблея Організації Об'єднаних Націй оголосила 2005-2015 роки Міжнародним Десятиліттям дій «Вода для життя». Головним зовданням цього документу є зосередження зусиль на виконання до 2015 року прийнятих на міжнародному рівні зобов'язань щодо якості питної води та водопостачання. Ці зобов'язання передбачають скорочення наполовину долі населення, яке не має доступу до безпечної питної води, тв припинення екологічно небезпечної експлуатації водних ресурсів. Серед основних проблем Десятиліття дій "Вода для життя" пріоритетними є подолання дефіциту води, оновлення та удосконалення систем водопостачання, достатнє фінансування, енергозбереження, комплексне управління водними ресурсами, трансграничні питання, природне довкілля, біорізноманіття тощо. Протягом нинішнього десятиліття необхідно докласти серйозних зусиль для виконання зазначених зобов'язань, які спрямовані на надання доступу до базових послуг тим групам населення, які і досі не охоплені ними.

Водні ресурси будь-якої держави є одним зі стратегічних факторів, які забезпечують функціонування її економіки, задоволення соціальних, культурно-естетичних то гігієнічних потреб населення.

Водні ресурси України формуються за рахунок притоку транзитних річкових вод із зарубіжних країн, місцевого стоку і підземних вод. За багаторічними спостереженнями, потенційні ресурси річкових вод становлять 209,8 км3, з яких лише чверть формується в межах України, решта надходить з Російської Федерації, Білорусі, Румунії. Прогнозні ресурси підземних вод становлять 21 км3, а затверджені експлуатаційні запаси підземних вод дорівнюють близько 6 км3.

Територіальний розподіл водних ресурсів  не відповідає розміщенню водоємних голузей господарського комплексу. Найбільша кількість водних ресурсів (58%) зосереджено в річках басейну Дунаю у прикордонних районах України, де потреба у воді не перевищує 5% її загальних запасів. Найменш забезпечені водними ресурсами Донбас, Криворіжжя, Крим та південні області України, де зосереджені найбільші споживачі води. Доступні для широкого використання водні ресурси формуються, в основному, в басейнах Дніпра, Дністра, Сіверського Дінця, Південного і Західного Бугу, а також малих річок Приазов'я та Причорномор’я.

За запасами місцевих водних ресурсів (у середньому 1 тис. м3 на 1 особу) Україна вважається однією з найменш забезпечених країн у Європі (Швеція - 2500 м3 ,Великобританія - 5000, Франція - 3500, Німеччина - 2500, Європейська частина колишнього СРСР - 5900 м3).

На сьогоднішній день в Україні централізованим водопостачанням забезпечені всі великі міста та 88 % селищ міського типу. При цьому у 123 населених пунктах в середньому біля 17 % питної води подається з відхиленнями навіть від вимог чинного стандарту - ГОСТ 2874-82 "Вода питьевая". Згідно з екологічною комплексною оцінкою якості поверхневих вод за гідрохімічними показниками, яка включає шість класів - від дуже чистої (І клас) до надзвичайно брудної (VI клас), вода в басейні р. Дніпро (понад 60% населення України користується водою р. Дніпро) - головному джерелі в системах централізованого питного водопостачання країни, практично розподіляється за всіма класами якості. Підземні води, залучені до систем централізованого водопостачання, найчастіше є також некондиційними. У них міститься надмірна кількість сполук заліза, марганцю, солей твердості, хлоридів, сульфатів, надмірна величина загальної мінералізації, сполук фтору, азоту. Все це вказує на необхідність застосування підприємствами питного водо¬остачання сучасних технологій кондиціювання та транспортування води.

Більшість міст з населенням понад 100 тис. отримують воду за графіком, що призводить до порушення режимів роботи систем водопостачання і, як наслідок, до значного погіршення якості води. Незадовільною залишається ситуація і у малих населених пунктах. Особливо незадовільно ситуація з водопостачанням склалась у сільській місцевості.

Недостатні інвестиції у сектор водопостачання призвели також майже до повного вичерпання ресурсу систем трубопроводів і розподільних мереж. Вони на сьогодні є найбільш некерованим елементом системи водопостачання, і саме там спостерігаються значні непродуктивні втрати води та підвищена аварійність, створюються умови погіршення якості води. Через цей фактор в окремих населених пунктах, навіть якщо на виході з очисної станції вода відповідає встановленим вимогам, кінцевий споживач може отримувати воду вже іншої якості.

Вирішення проблеми забезпечення населення питною водою гарантованої якості можливе шляхом впровадження сучасних технологій, споруд, реагентів, матеріалів та обладнання, відновленням системи розподілення питної води, удосконаленням економічного фактору взаємодії споживачів та підприємств, що надають відповідні послуги. Але такий процес пов'язаний з надзвичайно великими капітальними затратами і, навіть при використанні всіх можливих джерел фінансування, в т,ч., державного то місцевих бюджетів, коштів самих підприємств, залучення інвесторів тощо - потребує тривалого часу для своєї реалізації.

Проблему забезпечення населення якісною питною водою у всіх населених пунктах країни необхідно розв'язувати у найкоротші строки, оскільки від цього залежить здоров'я населення. На період відновлення і розвитку систем централізованого водопостачання доцільно стимулювати підготовку та доставку бутильованої води підвищеної якості; використовувати індивідуальні очищувачі води, влаштовувати локальні водоочисні установки з відповідною системою її доставки до водорозбірних кранів ("третій кран" тощо).

Міста України забезпечені системами водовідведення набагато меншою мірою, ніж водопроводом. Близько 7 млн. міського населення країни не мають можливості користуватися послугами централізованої каналізації. Якщо у великих містах системи водовідведення вже склалися і постає завдання їх розширення у разі збільшення кількості населення та обсягів водоспоживання, то в невеликих містах і селищах міського типу в багатьох випадках виникає проблема створення нових каналізаційних систем.

На сьогодні централізованими системами водовідведення забезпечені 95% від загальної кількості міст, 57 % селищ міського типу і тільки -З % сільських населених пунктів.

Узагальнюючи вищевикладене, необхідно підкреслити, що ситуація із водопостачанням та водовідведенням як в окремих регіонах, так і в цілому в Україні потребує прийняття екстрених заходів, спрямованих на негайне відновлення ефективності їх діяльності. Інтенсифікації запровадження розроблюваних проектів розвитку голузі сприятиме радикальне її реформування.