Херсонська область – карта автошляхів

Херсонська область - карта автошляхівСкачать «Херсонська область - карта автошляхів»

Скачать «Карты городов и областей Украины»  бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Херсонщина — наймолодша область Південної України, утворена 1944 р. у пониззі Дніпра. Поверхня Причорноморської низовини, де розкинулися простори краю, являє собою повільно нахилену на пів­день ледь хвилясту рівнину заввишки біля сотні метрів. Її розрізує на нерівні шматки широка долина Дніпра, з 1958 р. подекуди вкрита животворними водами найбільшого на головній річці країни Кахов­ського водосховища.

Деякої розмаїтості рівнинній поверхні лівобережної частини ре­гіону додають рукотворні блакитні стрічки численних зрошувальних каналів, що ефектно йдуть за обрій. Пейзажний смуток степу, який місцями переходить у напівпустелю, порушують лише довгі піщані пляжі та блакить Чорного та Азовського морів.

Перші поселення на херсонських берегах Дніпра та Інгульця з’явилися наприкінці пізнього палеоліту (близько 20 тис. років тому). У VII—II ст. до н. е. причорноморські степи населяли іраномовні племена скіфів. На початку нової ери (І—III ст.) цей край завоюва­ли римляни, яких змінили готи (III ст.), а наприкінці IV ст. — гуни.

У X ст. на межиріччі Дніпра та Інгульця господарювали печеніги, а в першій половині XIII ст. сюди вторглися татаро-монгольські орди. У XIV—XV ст. ці землі недовго контролювало Велике князівство Литовське, вибите новоствореним Кримським ханством — ва­салом Османської імперії, що наступні три сторіччя господарювало в Північному Причорномор’ї.

Великі малолюдні степи, називані Диким полем, ставали рятівни­ми для збіглого люду, і тут згодом сформувалася унікальна спіль­нота — запорозьке козацтво. Добрий вишкіл, сувора організація та індивідуальна хоробрість дозволила створити в Запорозькій Січі на диво боєздатні військові формування. Вони наводили жах не тільки на іновірних сусідів, але й проявили себе ефективними найманцями на землях Західної Європи.

У другій половині XVIII ст. зміцніла Росія починає тривалу кам­панію колонізації Північного Причорномор’я і Приазов’я, під час якої територія сучасної Херсонщини була приєднана до імперії. На ній переселенцями (селянами з північних районів, іноземцями та від­ставними військовими) наприкінці XVIII ст. засновані десятки міст і сіл, що сприяло освоєнню майже безлюдних земель та їх економіч­ному розвитку. За радянських часів приморські рівнини вкрила гус­та мережа зрошувальних каналів, а дніпровська вода і праця людей перетворили їх на важливий регіон сільськогосподарського вироб­ництва України.

На Херсонщині збереглися нечисленні православні культові споруди XVIII—XX ст., адміністративні та громадські будинки, особняки і садибні споруди, численні історичні пам’ятники ча­сів СРСР.

Херсон — найбільше місто і центр степового краю — лежить на правому березі гирлової частини Дніпра. Протягом русько-туре­цької війни 1735—1739 рр. російські війська заснували тут укріплення Олександрівський шанець. 1778 р. за указом імператриці Катери­ни II у гирлі Дніпра розпочате будівництво міста з фортецею та адміралтейською верф’ю, названого на честь давнього Херсонеса.

Дотепер збереглися фрагменти штучних фортечних валів і вріза­ні в них Очаківські ворота (XVIII ст.), пороховий льох (1791) і вели­кий будинок Арсеналу (1784). За валами підносяться один з найстаріших міських храмів — Катерининський собор (1787) і дзвіниця (1806). Собор постав напередодні чергової русько-турецької війни (1787—1791), і навколо нього влаштували некрополь загиблих в ній воєначальників. Серед інших споруд часів започаткування міста визначаються Греко-Софіївська церква (1780) і особняк адмірала Д. Сенявіна.

Саме Херсон став колискою і першою базою російського Чорно­морського флоту. Разом із будівництвом фортеці поставали верфі, майстерні з ремонту суден, склади тощо. 1779 р. закладено перший великий 66-гарматний корабель, спущений на воду 1783 р., за яким пішли фрегати «Херсон», «Обережний», «Поспішний», «Легкий», «Крим» та інші.

Із захопленням Російською імперією нових земель Північного Причорномор’я та заснуванням нових портів — Миколаєва (1789) й Одеси (1794) з’ясувалося, що Херсон відносно мілководний і не здатний приймати великі морські судна. У 1790-ті роки адміралтей­ство поступово переводиться у Миколаїв, а до кінця століття насе­лення міста скорочується вдесятеро.

 Від занепаду Херсон врятувало надання йому 1803 р. статусу цен­тру великої губернії. Якийсь час тут ще будувалися військові кораблі, а з 1806 р. в місті почала діяти купецька верф, що в середньому ви­пускала 25 торгових суден на рік. Від XIX ст. у спадок Херсону діс­талася низка культових споруд — Святодухівський кафедральний собор (1836), Миколаївська церква (1819), будинки бібліотеки (1896), банку і приватні особняки.

Місто Нова Каховка на лівому березі Дніпра своїм народжен­ням 1950 р. завдячує будівництву Каховської гідроелектростанції. Води найбільшого водосховища України напоїли міста, села і сільськогосподарські угіддя посушливих районів Херсонщини, сусід­ніх областей і Криму. За містом, біля східних меж поширення Олешківських пісків, навіяних вітром у пониззі Дніпра, зберегли­ся деякі споруди посталого на межі XVIII—XIX ст. Корсунського монастиря старообрядців — північно-східна вежа, мури, центральні й західні ворота, трапезна (1804), залишки Дмитрівської церкви (1802) та інші.

Місто Берислав лежить на правому березі Каховського водо­сховища. На початку XV ст. тут була митниця Великого князівства Литовського, а в XVI ст. постала фортеця Кізи-Кермен («Дівоча фор­теця» ) Кримського ханства. Берислав на руїнах фортеці заснували 1784 р., коли ці землі відійшли до Російської імперії. Найдавніша його споруда — оригінальна за обрисами дерев’яна Введенська церква (1726), старіша за Берислав більш ніж на півстоліття. За переказами, її перевезли Дніпром із запорозької фортеці, а за іншою романтичною версією — церкву принесло до міста весняним паводком.

Село Тягинка лежить у гирлі невеличкої однойменної річечки неподалік Дніпра. У XV ст. тут була фортеця Тягин, битву козаків з турками 1492 р. біля якої деякі історики вважають за бойове хрещення Запорозької Січі. Нинішня Тягинка заснована 1778 р., коли цю місцину почали заселяти державні селяни з північних губерній Російської імперії та відставні військові. На високому валу, що ли­шився від зруйнованої (XVIII ст.) фортеці, підвівся ефектний і по­мітний здалеку пам’ятник на честь 500-річчя придніпровського ко­зацтва «Козацька слава» (1992).

«Асканія-Нова» — найстаріший біосферний заповідник з незви­чайною для України історією створення і розбудови. З середини XIX ст. і до націоналізації радянською владою тут існував маєток поміщиків Фальц-Фейнів, що займалися скотарством. Після низки реорганізацій, утворення тут Степового інституту (1930) — центру тваринництва степових районів, 1985 р. визначився нинішній статус заповідника та його площа —333,08 км2.

До офіційного столітнього ювілею утворення заповідника 1998 р. резервату було надане ім’я його засновника і натхненника — Фрідріха Фальц-Фейна. 1874 р. він створив перші вольєри для птахів і місцевих тварин, а за п’ятнадцять років «Асканія-Нова» перетворилася на унікальний акліматизаційний зоопарк. З 1887 р. до заповідника було завезено понад 70 видів диких копитних тварин, і згодом дві третини з них тут стали розмножуватися (зебри, олені, лані, антилопи тощо). 1877 р. засновано Асканійський дендрологічний парк, який на все­світній виставці в Парижі (1899) виборов золоту медаль як перший зрошуваний у посушливому степу парк.

Нині біосферний заповідник являє собою ділянку цілинного сте­пу, оточеного сільськогосподарськими угіддями, розділена на три частини: Південний (65,89 км2), Північний (21,07 км2) і Великий Чапель- ський (23,59 км2). Останній розбитий на обгороджені ділянки, де у наближених до природних умовах випасаються дикі копитні тва­рини і страуси.

Kherson oblast

Khersonschyna is the youngest region in southern Ukraine, formed in 1944 in the low waters of the Dnipro River. Prychomomorska Lowland, where the region is situated, is a plain slightly tilted southward about 100 meters above sea level. The region is divided into two parts by the Dnipro valley, where in 1958 the largest Dnipro water reserve called Kakhovka was created. The region is a monotonous landscape of the steppe, interspersed by long sand beaches and the blue surfaces of the Black and Azov seas.

The first settlements in the region date back to the late Paleolithic era (around 20,000 years ago). This steppe was inhabited by the Persian-speaking Scythian tribes in the 7th—2nd c.c. BC. At the beginning of the new era (l81—3rd c.c. AD) the lands were conquered by the Romans, in the 3rd c. overtaken by the Goths, and later, at the end of the 4th c., by the Huns.

In the 10th c. the area was dominated by the no­madic Pechenegs, and in the first half of the 13th c. the Tatar-Mongol invasion took place. In 14th—15th c.c. for a short time the Grand Duchy of Lithuania controlled the region, until it was defeated by the recently- formed Crimean Khanate.

These large scarcely populated steppes called ‘Wild Field’ became refuge for fugitive serfs, and a unique community emerged, Zaporozke Cossackdom. Military training, strict organization and personal bravery were the basis for the Zaporozka Sich to thrive. Not only were these forces feared by the people of other religions who lived in the neighbouring lands but also the war­lords of Western Europe happily used them as mer­cenaries.

Since the mid-18th c. Russia began a long-lasting campaign to colonize Northern Prychornomorya and Pryazovya, thus Khersonshyna was annexed to the Russian Empire. At the end of the 18th c. new settlers — peasants from the North, foreigners and retired sol­diers — founded dozens of towns and villages on this land, and began its economic development. In the Soviet times a well developed irrigation system covered the plains, and it became an important agricultural region in Ukraine.

Few Orthodox edifices, administrative and civic buil­dings, mansions with outbuildings of the 18th—20th c.c. survived today, with many Soviet monuments re­maining.

Kherson, the largest town in the region, is situated on the Dnipro’s right bank. During the 1735—39 Russo-Turkish War the Russian Army founded there the Alexander shanets (earth and paling fortification). Later, in 1778 by decree of Catherine II, the construc­tion of a town with a fortress and a maritime wharf began to be named Kherson after the ancient Cher- soneses.

Until now the fragments of ramparts with the Ochakiv Gates (18th c.), gunpowder repository (1791), and central arsenal building (1784) remain. Erect behind the ramparts is one of the oldest churches in town the 1787 St. Catherine Cathedral and the belfry (1806). The Cathedral was built on the eve of the 1787—91 Russo-Turkish War, and after the war the necropolis of the perished army commanders was raised around the Cathedral. Among other survived edifices of the time stand out the 1780 Greek-Sophia temple and the mansion of admiral D. Senyavin.

Kherson became the cradle of the Russian Black Sea fleet. Along with the construction of the fortress the wharfs, vessel repair shops, warehouses, etc. were built. In 1779—83 the construction of the first big 66-cannon ship began, and was followed by the construction of frigates Kherson, Krym and others.

With annexation of new lands of the Southern Prychomomorya by the Russian Empire, and the foundation of new port towns of Mykolayiv (1789) and Odesa (1794), it turned out that Kherson’s waters are not capable of harbouring large sea ships. In the 1790s the Admiralty was moved to Mykolayiv, and the pop­ulation of Kherson shrank by the factor of 10.

Kherson was saved from the imminent decay by the assigning to it the status of ‘centre of a large gubemiya’ in 1803. The war ships were still built there, and in 1806 a new commerce ship wharf began to operate, producing around 25 ships a year. The heritage of 19th c. in Kherson is a number of religious edifices such as the 1836 Holy Spirit Cathedral, the 1819 Mykolayiv Temple, the 1896 library and private residencies.

Novaya Kakhovka on the Dnipro’s left bank owes its birth to the construction of the 1950 Kakhovka hydro­power plant. Waters of this largest water reserve are con­sumed by towns, villages and agricultural farms of Kher- sonschyna, neighbouring regions and the Crimea. Near the Eastern rim of the Oleshkivsky Sands in the delta of the Dnipro, preserved are some edifices of the Korsunsky Monastery (18th—19th c.c.): eastern-northern tower, walls, central and western gates, dining hall (1804), rem­nants of the Dmitri temple (1802), and others.

The town of Beryslav, the 15th-c. customs of the Grand Duchy of Lithuania, is situated on the right bank of the Kakhovka Water Reserve. In the 16th c. the for­tress Kizi-Kirmen of the Crimean Khanate was put up here. Beryslav was founded on the ruins of the fortress in 1784, when this land became part of the Russian empire. Its oldest edifice is the 1726 wooden Vvedenska Church (50 years older than Beryslav itself).

Tiahynka village lies at the neck of a small same-name river. In the 15th c. a fortress of Tyahyn stood here, where the 1492 fight between the Cossacks and the Turks took place, which is often deemed the first battle of the Zapo- rozka Sich. The new Tiahynka was founded in 1978, when peasants from the Northern gubemiyas of the Russian Empire and the discharged soldiers settled there. On a tall rampart of the fortress destroyed in the 18th c. rises the 1992 Cossack Pride monument put up on the 500th anniversary of the Dnipro Cossackdom.

Askaniya-Nova is the oldest biosphere national park, which from the mid-19th c. until its nationalization by the Soviet rule it was the residency of landowners the Faltz- Feins. A series of reorganizations of the place includes the foundation of the 1930 Steppe Institute, and in 1985 it obtained the status of the National park and was allocated the area of 333.08 sq. km. On its 100th anniversary in 1998 the park was named after its founder Friderich Faltz- Fein, who in 1874 built the first large open-air cages for birds and local animals, 15 years later Askaniya-Noua was turned into a Zoo. In 1887 the Askaniya dendrology park was created, which was awarded the gold medal at the World Fair in Paris (1899) as the first ever artificially ir­rigated park in a drought-ridden steppe.