Запорізька область – карта автошляхів

Запорізька область - карта автошляхівСкачать «Запорізька  область - карта автошляхів» 

Скачать «Карты областей и городов Украины» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Запорізька область — наймолодший регіон Східної України, утво­рений 1939 р. Поверхня її являє собою слабо розчленовану лесову рівнину із загальним нахилом до долини Дніпра та Азовського моря. Більш підвищена південно-східна частина теренів розташована у ме­жах Приазовської височини, що на південь поступово змінюється Причорноморською низовиною. Долина Дніпра на Запоріжжі майже повністю зайнята Каховським і Дніпровським водосхови­щами. Невеликі річки Приазов’я (Юшанли, Обитічна, Берда та ін.), долини яких вгризаються в кристалічні породи Українського щита, часом створюють невимовної краси степові пейзажі, яких не зустрі­неш в інших регіонах України.

За археологічними дослідженнями, окремі райони Запоріжжя заселялися, починаючи з середнього палеоліту (100 тис. років тому). Найвідоміша з найдавніших пам’ятка цього краю — знаменита Кам’яна Могила (V—І тис. років до н. е.) неподалік села Терпіння на березі річки Молочна — завдячує своєю назвою схожому на величезний горб 6-метровому останцю, утвореному пісками і броньованому звер­ху (немов могильною плитою) пісковиковою брилою. Вона утвори­лася 12 млн років тому на дні Сарматського моря, а потім вийшла на поверхню. Цупка пісковикова брила згодом покололася на понад 3000 кам’яних окремих шматків, деякі з них зберігають давні наскаль- ні зображення (петрогліфи). Вони належать різним часам (від мезо­літу до кінця бронзового віку) і є видатною пам’яткою первісного мистецтва на теренах України.

У VII ст. до н. е. Північним Причорномор’ям володіли скіфи, сто­лицею яких було велике Кам’янське городище на берегах Дніпра поблизу сучасного міста Кам’янка-Дніпровська. На ці часи припадає існування широко відомих курганів Солоха (зі знахідками золотих гривні і гребеня зі скульптурними зображеннями скіфів) та Меліто­польський (із двома катакомбними похованнями скіфської знаті, слуг, колісниці, коней тощо), датовані IV ст. до н. е.

За часів існування Київської Русі Дніпром проходив знаменитий шлях «з варягів у греки». У середині XIII ст. лісостепове і степове Придніпров’я на довгі роки потрапляє під владу Золотої Орди. У на­ступні віки (XIV—XVI ст.) за ці землі з перемінним успіхом бороли­ся Велике князівство Литовське (згодом Річ Посполита), Московська держава і Кримське ханство, але жодне з них не спромоглося оста­точно підкорити ці землі.

Наприкінці XV ст. тут починає формуватися козацтво, переваж­но з втікачів з навколишніх земель. За порогами (тобто нижче за течією) Дніпра вони будували укріплені «засіки» (на зразок освою- вачів земель у майбутніх північноамериканських сполучених штатах «стовбили» за собою землі), що дали назву Запорозькій Січі — зна­ковому місцю в історії України. Це узагальнена назва козацьких фортечних поселень, що існували протягом XVI—XVIII ст. у різних місцях нижче дніпровських порогів на просторах сучасних Запорізької, Дніпропетровської і Херсонської областей.

Хронологічно першою була Хортицька Січ (1552—1558), нероз­ривно пов’язана з найдавнішою визначною пам’яткою Запорожжя — островом Хортиця. Цей найбільший острів на Дніпрі витягнувся посередині його річища на понад 12 км (середня ширина становить близько 2 км). Скелястий кам’яний острів, утворений з архейських гранітів (віком понад 2 млрд років), здавна захоплював мандрівників своєю величчю і красою. Північна частина острова (його висота тут сягає ЗО м), розташована в нижній частині дніпровських порогів, була найзручнішим місцем контролю судноплавства рікою.

Перше відоме козацьке укріплення з’явилося на острові Мала Хортиця (нині острів Байда) — на заході від Хортиці в річковому рукаві Старий Дніпро. Замок тут 1553 р. побудував черкаський ста­роста князь Дмитро Вишневецький. Влітку 1557 р. ханське військо зруйнувало Хортицьку фортецю, але в українській історіографії саме за нею закріпилася назва першої Запорозької (Хортицької) Січі. Нині козацькі чесноти демонструє північна частина острова Хортиця, де 1965 р. засновано Державний історико-культурний заповідник (з 1993 р. — Національний заповідник «Хортиця») загальною площею 23,6 км2. Тут відкрито Музей історії українського козацтва, біля яко­го нещодавно створено реконструкцію поселення козацької доби.

Реальне освоєння колишнього Дикого поля почалося в другій по­ловині XVIII ст. після серії успішних русько-турецьких воєн. Спочатку це були землі, що використовувалися винятково для сільськогосподарських потреб, а з розвитком капіталістичних відносин в деяких містах Запорожжя починає розвиватися промисловість.

На теренах Запорізької області збереглися лічені православні культові споруди і рідкісні садибні будівлі XVIII—XIX ст. До них приєднуються найпоширеніші архітектурні пам’ятки найактивнішо­го періоду освоєння регіону — XIX—XX ст. Це адміністративні та громадські будинки, особняки та садибні споруди, численні історич­ні пам’ятники часів СРСР.

Виникнення найбільшого міста й центру області — Запоріжжя пов’язане зі спорудженням в 1770-ті роки Дніпровської оборонної лінії, що простяглася між долинами річок Дніпро і Берда. Вона починалася з Олександрівської фортеці на дніпровському березі, нав­коло якої виросло поселення, що 1806 р. здобуло статус міста (з 1921 р. — Запоріжжя). Визначальною подією в історії Запоріжжя стало започаткування 1927 р. будівництва Дніпровської гідроелект­ростанції. Енергія Дніпрогесу мала напувати підприємства Придні­пров’я, Криворіжжя і Донбасу, а створене водосховище — назавжди покінчити із дніпровськими порогами і відкрити наскрізну навігацію головною водною артерією України.

Дніпровські пороги, що являли собою виходи на поверхню крис­талічних порід Українського щита між містами Дніпропетровськ і Запоріжжя, відомі з незапам’ятних часів. Порожиста ділянка мала довжину понад 65 км, півкілометрову ширину і 30-метровий загаль­ний перепад висот. Виходи гранітів утворювали гряди (власне по­роги), які перетинали Дніпро. Лише після спорудження Дніпрогесу 1932 р. було забезпечено умови вільного судноплавства на цій ді­лянці Дніпра. Про природні перешкоди нині нагадує хіба що геоло­гічний заказник «Дніпровські пороги» (з 1974) площею 13,83 км2.

Курортне місто Бердянськ на північному узбережжі Азовського моря веде свою історію від 1830 р., коли тут відкрили пристань, що визначила майбутню історію крихітного тоді селища Берди. Знадобився десяток років і п’ятирічний статус вільного порту, щоб мореплавці і купці оцінили переваги нового азовського порту — Бердянська (так з 1841 р. називається місто). Ще за піввіку він пере­творився на великий промисловий і торговий центр, а 1970 р. здо­був статус загальнодержавного курорту. Нині на Бердянській косі й у місті багато санаторіїв, пансіонатів, будинків відпочинку, надсучасний аквапарк тощо.

Мелітополь — друге за чисельністю населення після Запоріжжя місто на березі річки Молочна, засноване 1784 року родинами від­ставних суворовських солдатів та колишніх запорозьких козаків. 1842 р. слободу Новоолександрівка віднесли до розряду повітових міст і перейменували у Мелітополь (з грецької — «медяне місто»). У другій половині XIX ст. воно перетворюється на центр торгівлі тонкорунною вовною, худобою і хлібом, виробленими німецькими колоністами. Найстарішою культовою спорудою Мелітополя є со­бор Святого Олександра Невського (XVIII ст.), свого часу перебу­дований з вірменської церкви, а найцікавішою — один із найстаріших (з 1921 р.) в Україні краєзнавчий музей.

Молочний лиман являє собою затоплену Азовським морем при­гирлову частину долини річки Молочна. 1974 р. його акваторія і при­легла берегова смуга (загальною площею 190 км2) стає гідрологічним заказником загальнодержавного значення. Широкі лиманні про­стори охороняються як місце нересту промислових видів риби, а по­рослі очеретом прибережні ділянки — як місце гніздування водно- болотних птахів.

Обитічна — одна з п’яти піщано-черепашкових кіс, що утвори­лися на північному узбережжі Азовського моря за останні 10 тис. років. Вона розділяє морську акваторію на Обитічну і Бердянську затоки. На 36-кілометровій косі 1980 р. було засновано ландшафт­ний заказник загальнодержавного значення площею 88,63 км2, який демонструє розмаїття степового і напівпустельного рослинного і тваринного світів.

Zaporizhzhia Oblast

Formed in 1939, the Zaporizka oblast is the youngest in Eastern Ukraine, with the landscape of carved loess plain, with a downward tilt towards the Dnipro Valley and the Sea of Azov. The most elevated, south-eastern part of the region lies on the Pre-Azov Upland descending into the Prychomomorya Lowland. The Dnipro Valley within Zaporizhzhia Oblast is almost entirely flooded by the Kakhovka and Dnipro waterreserves. Over centu­ries the small Pre-Azov rivers, i.e.Yushanly, Obytichna, Berda and others), have created sights of striking beauty by carving their way through the crystalloid rock of the Ukrainian Shield.

There is archeological evidence that the area has been populated since the mid-Paleolithic era (100 hun­dred years ago). The oldest archeological site is Ka- myana Mohyla (5,000—1,000 BC), near the village of Terpinnia, on the river Molochna. It owes its name to a six-metre mound of compressed silt, covered by a sandstone plate, in the shape of a coffin lid. This mound emerged as part of the Sarmatian seabed about 12 million years ago, and was later shaped by weather­ing. The sandstone broke up into over 3000 pieces of rock, some of which still bear ancient drawings (petro- glyphs) on them.

In the 7th c. BC, Prychomomorya (the territories to the North of the Black Sea), was inhabited by the Scythians. Their capital is believed to have been on the Dnipro banks in what is now known as Kamyanske Horodysche, somewhere near the present-day city of Kamyanka-Dniprovska. The two well known mounds, Solokha and Melitopol, date from the Scythian heyday (approx. 7th—4th c.c. BC). In the Solokha mound, archeologists unearthed numerous golden coins and an ornate comb, while in the Melitopol, which was a catacomb-type burial site for Skythian nobility, they unearthed remains of chariots and horse bones dating from the 4th c. BC.

In the Princely times, the well-known waterway trade route from ‘the Varangians to the Greeks’ passed down the Dnipro, making it a much desired location to keep under control. In the mid-13th c., the Pre-Dnipro lands fell to the Golden Horde. In the next few centu­ries the land was fought for by the Grand Duchy of Lithuania, followed by Rzeczpospolita, Muskovy and the Crimean Khanate.

At the end of the 15th c., the area became home to the Cossackdom (Brotherhood of Cossacks). Beyond the Dnipro Rapids, they started building ‘zasikas’ (for­tresses), which gave the name to the Zaporozka Sich — a crucial point in Ukrainian history. Zaporozka Sich is, therefore, a general name for a large number of the Cos­sack fortified settlements, which existed during 15th— 18th c.c. along the Dnipro in today’s Zaporizhzhia, Dnipropetrovsk and Kherson regions.

The first full-size fortress built was the Khortytska Sich (1552—58), located on the island of Khortytsia, the larg­est on the river Dnipro at 12-km long, with an average width of 2 km, which was an ideal place to control the river. In 1557 the original fortress was ruined by the hostile Crimean Tatars. Nevertheless, the Khortytska Sich is honoured as the birthplace of the Ukrainian Cossackdom.

The spirit of Cossackdom can still be felt on the rocky northern tip of Khortytsya Island, where, in 1965, a History and Culture Heritage Reserve (23.6 sq. km) was made (National Heritage since 1993). Apart from Khortytsya, it incorporates Urochysche Vyrva on the Dnipro’s right bank and the neighbouring islands of Baida, Dybovyy, Try Stohy and smaller ones. One of the reserve’s attractions is the recently-opened Historical Museum of Zaporozky Cossacks, featuring Cossack artifacts excavated around the reserve, as well as a rep­lica of a Cossack settlement nearby.

A large-scale development of what was known as the ‘Wild Fields’ began in the late 17th c., when the Turkish dominance in the Black Sea and the Sea of Azov came to an end after the Russo-Turkish wars. Initially, the newly-liberated territories were used exclusively for agricultural purpose. The turbulent history of Zaporizhzhia left only a few relics of a distant past that survived. What can be seen nowadays is scattered Orthodox Churches and country estates of the 18th — early 19th c.c. Most other buildings are Soviet legacy.

The region’s capital, Zaporizhzhia, owes its birth to Russia’s 1770 Dnipro defense line, which ran across the country between the Dnipro and Berda rivers. Much significance in the ambitious project was attached to navigable waterways along the possible advance routes of the Turkish troops. One of such riverside fortresses built as part of the plan was Aleksandriya, named so after the architect of the project, Prince A. Golitsyn. In 1806 the rapidly-developing settlement was granted with a city status. In 1921 it received its present name, Zaporizhzhia (Beyond the Rapids). A hallmark in the city’s history was the construction of the Dnipro Hydroelectric Power Station (Dniprohes). The immediate aim of the Dniprohes, begun in 1927, was to provide cheap and uninterrupted power supply to the booming industries in the neighbour­ing Dnipropetrovsk, Kryvorizhzhya, and Donbas. At the same time the newly created water reserve flooded the rapids and made the Dnipro navigable.

The resort town of Berdiansk, formerly Berdy, ac­quired fame in 1830 as a port. The opening of a free-sea port was destined to shape the future of the town. Fifty years later it became a huge industrial and commercial city, and in 1970 it obtained the status of the national sea-resort. Nowadays, the tourists can enjoy numerous sanatoria, health centres, and an ultramodern Aquatic Park.

Melitopol, the second most populous city in Zapori­zhzhia, stretches along the banks of the Molochna. In 1784 a number of retired soldiers from Suvorov’s army and free Cossacks founded the Sloboda of Novoolek- sandrivka at the foot of Mt Pischana. In 1842 the settlement was granted with the status of a povit head town, and renamed Melitopol (‘brass city’ in Greek). The late 19th c. saw a rise of the city due to its lucrative location at the crossroads of busy trade routes, as well as the high reputation of the local colonists, who traded in wool, pure-bred cattle and wheat. The oldest church in Meli­topol is St. Aleksander Nevsky Cathedral, which was re­built from an earlier Armenian church in the 18th c. Meli­topol’s special pride is a History Museum founded in 1921 around the archeological collection of D. Serdyukov.

The Molochny leman is formed by a strip of land at the mouth of the Molochna River, flooded by the salty Sea of Azov. In 1974 the leman and adjacent coastal stretch of 190 sq. km became a national hydrological park, whose waters harbour fish creches, whereas its banks are the fa­voured nesting grounds for waterfowl and waders.

Obytichna is one of the five shell-laden sand spits formed off the Azov coast in the past 10,000 years. It divides the water area to Obytichna and Berdiansk inlets. In 1980 on a 36-km spit location a state landscape reserve (88.63 sq. km) was established to safeguard the biodiversity of the steppe and semi-arid lands.