Житомир

ЖитомирСкачать «Житомир - план міста»

Скачать «Карты областей и городов Украины» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Житомир -  обласний центр, місто з населенням 269 942 осіб (на 01.01.2015).

Розташоване за 135 км на захід від Києва, на перехресті залізниць та автошляхів, що з'єднують столицю України з її західними та південно-західними областями. Залізниці пов’язують Житомир з Києвом, Москвою, Санкт-Петербургом, Барановичами, Сімферополем, Львовом, Одесою, Ужгородом, Харковом. Місто знаходиться у центрі України, на межі Лісостепу і Полісся.

Ось вже 11 століть на берегах річок Тетерів (притока Дніпра) і Кам'янка стоїть давнє українське місто з ім’ям дивним і неповторним, що увібрало два найдорожчих для нас поняття: “жито” і “мир”.

 За однією з легенд, населений пункт був утворений у 884 р., як невелике укріплення на високих гранітних скелях притоки Тетерева - Кам’янки. Житомир тривалий час був західним форпостом Києва.

Роком заснування Житомира вважається 884-й, населений пункт був утворений як невелике укріплення на високих гранітних скелях притоки Тетерева - Кам’янки і тривалий час був західним форпостом Києва.

 Як свідчать легенди, свою назву місто одержало від імені дружинника київських князів Аскольда і Діра - Житомира, що ніби-то відмовився служити ворогам князів, сховався в лісах і оселився на скелі при злитті рік Кам'янки й Тетерева. У інших легендах розказується, що тутешні жителі відвіку торгували хлібом, жили мирно.

Дослідники й історики, і серед них відомий чеський учений-славіст Павло Йосиф Шафарик, доказували, що древнє городище - майбутній Житомир - виникло як центр племені житичів, що входило в племінний союз древлян. Назва міста - мир житичів, як і самого племені, основним заняттям якого було хліборобство, виникла, як вважають, від важливої в цьому краї культури - жита, що культивується тут із незапам'ятних часів. Є свідчення про те, що в давнину навіть у центрі міста сіяли жито, ячмінь. Про місто говорили: «мир і жито», «мир житичів». Можливо також, що Житомир - це скорочена форма від слова «животомир», тобто символ мирного спокійного життя.

У дійсності ж історична доля Житомира ніяк не була мирною. Хліборобам і ремісникам не раз припадало лишати свої будинки, братися за зброю, щоб відстояти свободу і незалежність.

Житомир піддавався нападу орд хана Батия. Місто неоднарозово повністю руйнувалося.  Деякі дослідники вважають, що в 1320 р. житомирську фортецю захопили литовські князі. У ці ж роки почастішали набіги кочівників. У XVI ст. житомирський замок  - найбільший серед дерев’яних фортифікаційних споруд Правобережної України. Замок неодноразово зазнавав нападів чужинців, аж поки не втратив захисної ролі після зайняття Криму російськими військами у 1783 р.

Щоб рятуватися від ворогів і не втрачати сполучення з навколишнім світом, житомиряни прокопали від замку до Кам'янки та Тетерева підземні ходи. Вони проходили трьома ярусами на глибині від 3 до 10 м, мали ніші для переховування та пастки для ворогів. Залишки ходів збереглися й дотепер, подекуди вони нагадують про себе раптовими провалами.

Сторінка історії. Уперше Житомир згадується в літописі від 1392 р., коли литовський князь  Вітовт оволодів  житомирським замком під час походу на Київ.

Після поразки Вітовта на Ворсклі 1399 р. орди хана Едигея, переслідуючи литовського князя, захопили місто.

У 1469 р набіг татар був особливо жорстоким, про що засвідчив літописець: "Без мери много зла сотворила около Житоміра". Особливо постраждав Житомир від татарських набігів у 1469 р. та 1582 р.

У 1444 р. Житомир вже був одним з 15-ти найбільших міст Великого князівства Литовського й отримав магдебурзьке право, відтак одним з перших на Волині створив масні органи самоврядування.

Після Люблінської унії 1569 р. Житомир перейшов під владу Польщі. Тоді ж його затверджено столицею повіту з привілегієм на повітові сеймики. Як стверджує історик Павло Клепацький, це був час  розквіту і розвитку міста, що вело активну торгівлю з багатьма містами Литви, Польщі та віддаленими містами Європи. З 1596 р. Житомир здобув  право на проведення двох двотижневих ярмарків.

Упродовж 1634-1936 рр. житомирський староста Ян Тишкевич збудував у місті монастир кармелітів.

У 1648-1667 pp. місто було ареною подій національно-визволительної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького

У 1649 р. Житомир став містом Київського полку і сотенним центром, але його наближеність до кордону Польщею визначила подальшу історичну долю міста.

Після Андрусівського перемир’я 1667 p., за яким Лівобережна Україна і Київ відійшли до Московщини, а Правобережна залишилася під владою Польщі, Житомир став головним містом Київського воєводства Речі Посполитої. Ця обставина відіграла вирішальну роль у прискореному розвитку Житомира. Втім, уперше "мундир старшого міста" в регіоні він одягнув ще в 1471 p., коли Київське князівство підпало під владу Литви  і стало воєводством, а Житомир  - центром староства (повіту).

Оскільки Київ за Андрусівським перемир’ям 1667 р. увійшов до складу Російської імперії, Житомир став головним містом одночасно двох повітів - Київського і Житомирського. За Конституцією 1724 р. Київський повіт приєднано до Житомирського.

На початку XVIII ст. Житомир став осередком польської культури на Правобережній Україні.

У 1724 р. єзуїти заснували тут монастир (костел зруйновано в XIX ст., келії частково збереглися дотепер), у 1766 р. почав діяти монастир сестер-жалібниць "шаріток" ордену Святого Вікентія.

У І768 р. Житомир став місцем трагічного фіналу визвольних змагань українського народу проти польської шляхти - Коліївщини. Туї відбувся суд над її учасниками. До страти було осуджено кілька тисяч повстанців. Вирок виконано в приміському селі Кодня.

Наступного року місто штурмував і захопив полк донських козаків. Майже всіх мешканців було вбито, а будівлі - спалено. Залишився непошкодженим лише бернардинський кляштор. Місто стало пусткою, тіла загиблих нікому було поховати. Почалося епідемія моровиці. І все ж місто не припинило існування.

Упродовж XVIII ст. Житомир стрімко розширював свої території.

У 1775 р. польською Конституцією Житомир визнано в числі столичних міст польської корони другим за значенням після Кракова.

У результаті другого подіту Польщі 1793 р. Житомир опинився в межах Російської імперії. У 1796 р. царський уряд викупив Житомир у графів Іллінських, що були його власниками.

Після третього поділу Польщі та приєднання Волині до Російської імперії. Житомир призначено з 1795 р. тимчасово, а з 1804 р. остаточно  - столицею Волинської губернії з населенням майже 4 млн. осіб і територією понад 70 тис. кв. км (1913 р.).

Певний час, після приєднання Волині до Російської імперії, в місті продовжував діяти магістрат як орган місцевого самоуправління. Але в 1837 р. утворено міську Думу, паралельно з якою ще леякнй час діяв і магістрат, функціі якого зведено до розляду судових справ. У середині XIX ст. магістрат остаточно припинив свою діяльність.

XIX ст. стало для міста часом невпинного зростання, розвитку, зміцнення його позицій як важливого регіонального адміністративного і культурного центру краю.

У 1797 р. в Житомирі засновано перше приватне театральне підприємство (антреприза). Згодом - друкарню.

До 1804 р. тут діяв Надворний суд, якому підпорядковувалися не тільки Волинська, а й Мінська та Подільська губернії.

Населення міста впридовж 1798-1825 рр. збільшилося з 5419 до 13 тис. осіб. У 1840 р. складало вже 17 тис., у 1863 р. - 38 тис., у 1897 р. - 66 тис. мешканців.

З 1833 р. в місті почала діяти губернська гімназія, створена після придушення польського повстання 1831-1832 рр. (як частина зноменитого Кременецькою ліцею, що був закритий).

Другою частиною цього відродженого російським урядом навчальною закладу став нововідкритий у Києві університет св. Володимира. Відтак перша Житомирська чоловіча гімназія (сьогодні - Гуманітарний університет ім. Івана Франка) і Київський університет св. Володимира (сьогодні - Київський національний університет їм. Тараса Шевченка) - історичні брати.

У 1812 р. Волинь і Житомир, зокрема, стали тилом подій російсько-французької війни. Тоді тут неоднократно бували відомі військові діячі: М Кутузов. О. Тормасов. Д. Давидов. Останній служив у Житомирі при губернському рекрутському депо (на зразок сучасного "військкомату") майже рік. Тоді ж І.Котляревський формував на Волині добровільні полки і часто бував у Житомирі.

Після війни у місті розвивалася промисловість. Так, біля р. Путятинка виникла цегельня бернардинів, яка проіснувала до 1970-х років, на берегах Кам'янки і Тетерева - пивоварня і суконна фабрика, а також численні млини тощо. Млин німкені П. Шульц у 1870-х роках місцевими чехами Махачеком та Янсою перебудовано під пивоварний завод, що славився свого часу своєю продукцию на всю Європу. Завод діє дотепер та є одним о найстаріших підпріємств Житомира.

У 1820-Х роках Житомир - один і центрів декабристською руху. Тут збиралася “Слов'янська сесія" із участю польсько-українського поста Т. Падури та російського поета К. Рилєєва. Після розгрому повстання багатьох членів "Товариства з'єднаних слов'ян" (волинських декабристів) попередньо ув'язнювали і перед відправкою до Петербурга допитували в Житомирі.

У 1827 р імператором Миколою І тверджено перший генеральний план Житомира, розроблений місцевим землеміром П. Кудрявцевим та узголжений англійським архітектором У. Гесте.

У 1845 р. перший генплан довелося відкоригувати, зіокрема ним було передбачено будівництво бульварного кільця ближче до центру. Його перша частина - нинішній Старий бульвар - закладено за участі польського письменника А. Коженьовського - батька відомого англійського письменника Д. Конрада. Кошти на будівництво бульвару внесли відомі житомирські родини. Серед них сім'я міського лікаря Д. Лятошинського - дідуся видатного композитора Б. Лятошинського.

У 80-х роках минулого століття Старий бульвар капітально реконструйовано, за що авторам проекту оновлення, зокрема житомирським архітекторам О. Зеленському та М. Іванчуку, присвоєно звання лауреатів Державної премії України в галузі архітектури.

У середині XIX ст. Житомир - шостий за чисельністю жителів після Києва, Севастополя, Миколаєва, Одеси та Бердичева, Житомиру поступилися Харків, Катеринослав.

У 1846 р. за дорученням Тимчасової комісії з розгляду древніх актів місто відвідав Т. Шевченко. Його цікавили народні сказання, пісні, пам'ятки старовини, історія краю. У Кодні він вклонився останкам борців за свободу народу, замалював гайдамацькі могили, побував у Новограді-Волинському. Відвідування Волині лишило яскравий слід у творчості великого поета.

Спогади про Житомир і Новоград-Волинський зустрічаються в повісті '’Прогулянка з вдоволенням і не без моралі", поемі "Варнак" та повісті під тією ж назвою. У Житомирі Тарас Шевченко зупинявся в одній з будівель комплексу Архієрейського подвір'я, спілкувався тут із своїм добрим знайомим академіком літопису маляром А. Мокрицьким, який брав участь у його викупі з кріпацтва.

XIX ст. для Житомира - період його розцвіту як важливого культурного центру краю і всієї Правобережної України.

У 1855 р. на Пушкінській вулиці стала до ладу велична будівля театру, сцена якого нам'ятає таких корифеїв мистецтва, як: М. Щєпкін, В. Давидов, А. Олдрідж, Т. Сальвіні, П. Віардо, Г. Федотова, М. Кропивницький, М. Старицький, М. Заньковецька, М. Садовський.

У 1866 р. в Житомирі відкрито першу в краї публічну бібліотеку. Початок її діяльності пов'язаний з відомим літературознавцем і бібліографом В. Боцяновським. При бібліотеці створено геологічний відділ (виставку мінералів), на які так багатий край. Свого часу видатний вчений академік О. Ферсман охрестив виставку "Уралом в мініатюрі".

У середині XIX ст. через місто прокладено Кієво-Брестську шосейну дорогу, що значно пожвавило економічне життя регіону.

У 1857 р. через Жиюмир прокладено елеграфну лінію, а в 1870 р. - трансконтинентальну лінію "Лондон - Делі" з проміжною підсилювальною станцією в Житомирі. Відтоді Житомир став центром одного з найбільших телеірафних округів Російської імперії, який охоплював майже всю територію Правобережної України, частину сучасної Білорусі та Молдови.

З 1857 р. по 1874 р. за проектом академіка архітектури К. Рохау, професора архітектури Є.              Жибера та архітектора В. Шаламова споруджено кафедральний Преображснський собор, який є одним з найбільших і найвеличніших православних храмів України. Одночасно в ньому можуть знаходитися близько 4 тис. вірян. У соборі є також нижній храм Святої Анастасії Римлянки - покровительки Житомира.

Наприкінці XIX ст. в місті прокладено водопровід, збудовано електростанцію, водонапірну вежу.

З 1896 р. розпочався рух потягів, споруджено перший дерев’яний залізничний вокзал, який у 1914 р. замінено великою кам'яною спорудою, а вузьку колію - стандартною.

З 22 серпня 1899 р. вулицями міста поїхав електричний трамвай - один і перших в Україні. На початку XX ст. в місті вже діяло 5 трамваїйних маршрутів й проектувалися нові.

Місто зростало, впорядковувалося. В ньому діяло 55 різних фабрично-заводських підприємств, багато важливих складів, депо, готелів, лікарень, магазинів, майстерень тощо.

Наприкінці XIX ст. засновано низку фабрик і заводів, на базі яких згодом виросли великі сучасні підприємства і виробництва меблів, ливарних, панчішно-шкарпеткових виробів, автозапчастин.

Інтенсивно розвивалася оптово-роздрібна торгівля. Тільки на одній Михайлівській вулиці. довжиною всього 288 м, знаходилося 56 магазинів, майстерень, бюро тощо.

На початку XX ст. в Житомирі діяли комерційне, землемірне, музичне, ремісниче, жіноче (духовного відомства) училища, п'ять гімназій, художня та фельдшерська школи, духовна і вчительська семінарії, десятки інших навчальних вкладів.....

У 19 10 р. Житомир мав гарні перспективи розвитку, що базувалися на значному економічному. транспортному, економічному потенціалі міста. Але в 1914 р. розпочалася Перша світова війна. Місто стало одним з основних тилових центрів воєнних дій, оскільки Волинська губернія була прикордонною. Крім того, Житомир і губернія весь час забезпечували поповненням діючу армію, адже до війни в місті дислокувалася п'ята піхотна дивізія.

 У ці роки в Житомирі майже припинилося будівництво, наближалася криза, яка вибухнула лютневою революцією 1917 р.

Після Жовтневої революції, у січні 1918 р. більшовики намагалися встановити у Житомирі свою владу, але більшість жителів міста підтримували Центральну Раду, відтак більшовики зазнали поразки.

Під час української визвольної революції 1917-1920 рр. Житомир став одним із найзнаачніших військових і політичних центрів Української Народної Республіки та гетьманської держави. У лютому 1918 р. тут працю вав парламент УНР на чолі з Михайлом Грушевським. Мала Рада і члени Уряду перебувати в місті спочатку в потягах на залізничній станції, а потім - у залі дворянського зібрання на Великій Бердичівській вулиці.

У Житомирі формувалося військове міністерство УНР. Центральною Радою тут було затверджено низку важливих законів Республіки, зокрема введено в обіг гривню....

Перед Жовтневою революцією в Житомирі мешкало майже 90 тис. жителів, налічувалося 3187 кам'яних та 9 тис. дерев'яних будинків. У місті працювало 52 заводи, фабрики, діяло чимало навчальних закладів, церков, бібліотек, два музеї. театр тощо.

Упродовж 1917-1920 рр. влада у Житомирі змінювалася 14 разів. Бойові дії, що супроводжували прихід нової влади, привели до значних руйнувань.

Після укладання Ризької мирної угоди 1921 р. Житомир став прикордонним містом; від 1925 р., після ліквідації губернії - окружним центром. Пізніше Житомир став містом обласного підпорядкування Київської області.

Лише перед Великою Вітчизняною війною Житомир наздогнав чисельність населення, яка вже була 30 років тому. Місто спустошували масові репресії 1929-І938 рр. та Голодомор 1932-1933 рр.

У 1937 р. Житомир став адміністративним центром новоутвореної області. У цей період поволі розпочалася реконструкція міста.....

22 червня 1941 р. в перші години війни місто бомбардувала гітлерівська авіація. У наступні два-три дні понад три тисячі жителів пішли на фронт. 9 липня фашисти окупувати Житомир. Особливі частини СС і гестапівські служби кидали військовополонених у стаціонарний табір смерті, замаскований під лазарет, де щодня гинуло близько 400 осіб.

Масове знищення хворих, поранених, мирного населення фашисти здійснювали на хуторі Довжик (тепер новий житловий масив Житомира). У братських могилах тут поховано 45 тис. мирних жителів, 65 тис. військовополонених.....

Після визволення міста 31 грудня 1943 р. понад 15 років довелося відбудовувати Житомир, адже було знищено близько 40 % житлового фонду, майже всі підприємства, постраждали інженерні комункації, залізнична станція, трамвайний парк, електростанція тощо.

Події війни 1941-1945 рр. знову відкинули розвиток міста на багато десятиліть назад. Населення Житомира зменшилося до рівня 1874 р. (53 тис. осіб).

Лише наприкінці 50-х років XX ст. чисельність населення міста досягла довоєнного рівня. Відтоді розпочався швидкий розвиток Житомира.

Суттєвий поштовх розвитку місту надало будівництво у 1959 р. велетня леткої промисловості - льонокомбінату. У наступні десятиріччя відкрилися великі підприємства з ви робництва весрстатів-автоматів, хімічного волокна, металоконструкцій, автозапчастин, електронних пристроїв для атомних електростанцій, взуттєве, меблеве, будівельних матеріалів, приладів тощо. У зв'язку з цим запланованої чисельності населення місто досягло не впродовж 15-20 років, а за лічені роки....

У незалежній Україні роль Житомира як важливого регіонального центру в державі і поза її межами знову зростає. Місто відіграє важливу економічну та науково-культурну роль в усьому поліському регіоні Волині і є в ньому найбільшим.

Городян та гостей Житомира приваблюють численні пам'ятки історії, видатні особистості, які жили і працювали тут. Про їхні імена нагадують пам'ятники і меморіальні дошки, що стати невід’ємною рисою Житомира сучасного і Житомира історичного.

Історичними пам'ятками Житомира є:

  • Келії монастиря єзуїтів (1724) - є складовою частиною колишнього монастирського комплексу, розташованого в центрі міста
  • Городище на берегу ріки Каменки - пам'ятник археології 2-й пол. 1 тисячоліття
  • Преображенський кафедральний собор (1864)
  • Церква пресвятої Богородиці - один із найдавніших храмів Житомира
  • Михайлівський собор
  • Кафедральний костьол св. Софії (1737- 1751)

Старовинна частина Житомира розміщена на трьох скелястих пагорбах над річкою Кам’янкою: на горах Охрімовій, Замковій та Петровській. Старе місто оточують нові мікрорайони, назви яких запозичені від колишніх приміських сіл чи віддзеркалюють давні “професії” цих місцевостей: Хмільники, Крошня, Видумка, Довжик, Смоківка, Корбутівка, Смолянка, Левків, Поруб.

Унікальний природний ландшафт місцевості, в якій розташований Житомир, надає йому неповторності. Майже з усіх боків Житомир оточують старовинні лісові масиви. Уздовж рік Тетерева і Кам'янки розкинулася лісопаркова зона, що об'єднує центральні райони міста з околицями Мальованки і Заречан. В місті та приміській лісопарковій зоні розміщуються санаторії.

Скелясті береги Тетерева, навальні повороти Кам'янки, зелень парків і садів, ансамблі нової забудови надають місту своєрідну красоту. Там, де Тетерів обступають високі гранітні скелі, відомі за назвою "Чотири брати" і "Голова Чацького", споруджена двадцятипятиметрова гребля, що підняла рівень води на 15-16 метрів, створивши водоспад і водоймище - Житомирське море. На його берегах виросли туристичні бази, будинки відпочинку, піонерські табори, гідропарк із пляжами, водяною станцією.