Житомирська область – карта автошляхів

Житомирська область - карта автошляхівСкачать «Житомирська область - карта автошляхів»

Скачать «Карты областей и городов Украины» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Житомирщина — одна з найстаріших областей Північної України, утворена в буремному 1937 р. Її терени, як і український прапор, розділені природою навпіл. Північну частину області займає вкрита сосново-березовими лісами подекуди заболочена положисто-хви­ляста Поліська низовина, з якою найчастіше асоціюється природне обличчя краю. Трохи пожвавлює краєвид у цій місцині Словечансько-Овруцький кряж, що підіймається над низовиною у північній частині регіону.

Південь області розташований у межах підвищеної Придніпров­ської височини, де давні кристалічні породи Українського щита ви­ходять на поверхню. Надзвичайно мальовничі долини річок Случі, Тетерева, Ужа, прорізуючи давні граніти і гнейси, створюють неви­мовної краси ландшафти Житомирщини, які вражають навіть на тлі природного розмаїття України. Клімат області континентальний, із м’якою зимою і теплим вологим літом, на яке припадає більша час­тина опадів.

Перші поселення на Житомирщині з’явилися у середньому па­леоліті (понад 50 тис. років тому). На початку нової ери окремі пле­мена заселяли всю сучасну територію області, а в VII—VIII ст. тут формується слов’янське плем’я древлян, яке згодом створило окре­ме князівство. 1240 р. ці землі підкорили орди хана Батия, і населен­ня понад сторіччя платило данину чужинцям, доки Велике князівство Литовське 1362 р. не відтіснило кочівників на схід.

Після об’єднання Литви і Польщі в Річ Посполиту (1569) почина­ється етап переважно польського панування на цих землях. Під час Визвольної війни в середині XVII ст. майже вся область контролю­валася повстанцями, а з 1654 р. стала частиною приєднаної до Москов­ської держави гетьманської України. Польсько-російська війна (1654—1667) на більш ніж століття повернула Речі Посполитій конт­роль над правобережною частиною Середнього Придніпров’я. Після другого поділу Польщі 1793 р. Житомирщина входить до складу Російської імперії та за чотири роки стає складовою величезної Волинської губернії, що проіснувала до початку 1920-х років.

На території Житомирської області збереглися поодинокі дуже змінені будівлі часів Київської Русі та різностильові християнські (православні та католицькі) культові споруди XVI—XX ст. Світську архітектурну спадщину демонструють палаци, адміністративні будинки, паркові споруди та пам’ятки XVIII—XX століть.

 Житомир, розташований на скелястому лівому березі ріки Тетерів, був затверджений центром Волині 1804 р. Перша письмова згадка про поселення датується 1305 р. Його найбільшою спорудою у XVI— XVII ст. була дерев’яна фортеця на високому березі біля гирла річ­ки Кам’янки, навколо якої й формувалося місто. Найстарішою бу­дівлею сучасного Житомира є келії єзуїтського монастиря (1724), а найпомітнішими християнськими культовими спорудами — кафед­ральні: католицький костел Святої Софії (1751) і православний Свято-Преображенський собор (1874). Серед світських споруд до архітектурних пам’яток належать будинок магістрату;(ХУІІІ ст.), комплекс будівель поштової станції та палац єпископа (XIXст.) Найстарший пам’ятник Житомира зведено Олександру Пушкіну 1899 р., а серед безлічі монументів минулого століття вирізняється значний пам’ят­ник, присвячений уродженцеві міста — творцеві радянського ракето­будування академіку Сергію Корольову.

Бердичів — найбільше після обласного центру місто, відоме з 1545 р., лежить на берегах річки Гнилоп’ять. У XVII—XVIII ст. над річкою постає архітектурний ансамбль монастиря католицького ордену босих кармелітів, величні споруди якого згодом стають однією із найбільш укріплених фортець Європи. Завдяки іконі Матері Божої Бердичівської, коронацію якої 1753 р. дозволив Папа Римський Бенедикт XIV, монастир тривалий час був місцем паломництва усіх католиків. Після приєднання цих земель до Росії Бердичів опинився на східному кордоні так званої «межі єврейської осілості», встанов­леної Російською імперією. Це зумовило значний приплив сюдиєвреїв, які традиційно розгорнули бурхливу ремісничу і комерційну діяльність. 1845 р. Бердичів здобуває статус міста, тут провадяться з десяток тривалих ярмарків. Його зручне положення та юдейська наснага незабаром перетворюють місто на великий торговий центр, що за чисельністю населення в Малоросії поступався лише Києву, Харкову, Одесі та Миколаєву.

З Бердичевом пов’язана історія села Верхівня, яке 1780 р. придбав граф Вацлав Ганський. Він побудував тут шикарний палац, невелич­кий затишний сімейний костел (1810) і створив класичний пейзажний парк. Дружина графа Евеліна під час відпочинку в Швейцарії 1833 р. познайомилася з висхідною зіркою французької і світової літера­тури Оноре де Бальзаком. Закоханий письменник кілька разів пере­тинав майже всю Європу задля зустрічей із дамою серця у Верхівні.

Коли граф помер, 1850 р. закохані взяли шлюб і обвінчалися в скром­ному бердичівському костелі Святої Варвари. Щастя молодят було недовгим — письменника не стало в Парижі того ж року, а його вдо­ва вже ніколи не поверталася до Верхівні.

Коростень — одне з найстаріших міст Полісся — розташований на скелястих берегах річки Уж. На початку X ст. Іскоростень був добре укріпленою фортецею і центром древлянського князівства. З ним пов’язана одна з трагічних подій, якими просякнута історія становлення Київської Русі. 945 р. тут відбулося повстання древлян, спричинене спробою київського князя Ігоря вдруге зібрати з них данину. Древляни розгромили князівський загін і вбили самого Ігоря. Його дружина, княгиня Ольга, хитрістю захопила непокірливий Іскоростень, розправилася з його мешканцями, а фортецю спалила.

Про ці події нагадує величний монумент на високому пагорбі коростенського городища. Під ним зберігаються найдавніші монументи України — геологічні пам’ятки. У річищі Ужа в затишному міському парку працьовита вода вигадливо обточила граніти (яким майже 2 млрд. років) і створила з брил надзвичайно мальовничий кам’яний хаос. Деякі, найбільш виразні гранітні утворення дістали власні іме­на: Купальня княгині Ольги, Гігантські казани, Баранячі чола.

Місто Овруч — одне з найстаріших міст Північної України, за­ймає високий лівий берег річки Норин. Першу літописну згадку про поселення Вручій датовано 977 р. Тут збереглася формально най­давніша архітектурна споруда області — церква Святого Василя. Вона побудована в XII ст. на місці дерев’яного храму, поставленого князем Володимиром Великим. Наприкінці XIX ст. видатна церква була майже зруйнована, але в 1908—1909 рр. їй повернули первісний вигляд і відновили споруди однойменного монастиря.

Про затишне поліське місто Олевськ, розташоване на схилах долини річки Уборть, відомо з кінця XV ст. Його визначною ар­хітектурною пам’яткою, якій могли б позаздрити чимало міст, є п’ятикупольна православна Миколаївська церква (1596), що по­топає в зелені крон дерев довкола неї. Це найстаріша культова споруда області (окрім овруцького храму, що зазнав значних перебудов).

Єдиний Поліський природний заповідник Житомирщини засно­ваний 1968 р. в північній частині краю біля кордону з Білоруссю. Його територія площею 201,04 км2 — це чергування відносно високих піщаних гряд, валів і дюн із заболоченими низинами — являє собою типову ділянку Полісся, розташовану на межиріччі Уборті і Свидівки. Природну незайманість заповідника порушують ділянки вирубуван­ня лісу і глибокі багатокілометрові меліоративні канави, вириті в часи буму осушувальної меліорації в Україні. Але вони не псують враження від спілкування з дикою, практично безлюдною природою. Соснові, березові і вільхові ліси у заповіднику займають понад по­ловину площі, чверть — болота й заболочені ліси. Тут, як у казці, ліси повні дичини, грибів і ягід, а річки — риби.