Золота підкова Львівщини. The Zolota Pidkova of Lviv Region

Топографические карты масштаба 1:100 000: №90 - Львов и №108 - БережаныСкачать «Топографические карты масштаба 1:100 000: №90 - Львов и №108 - Бережаны», а также план города « Золочів до кожного будинку»

Скачать «Карты областей и городов Украины» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем  архиве карт

Золочівський замок розташований у місті Золочів за 63 км на схід від Львова.

_prev-2-Zolochiv

Золочівський край – один із унікальних туристично привабливих куточків мальовничої України. Адже тут зосереджено багато історико-архітектурних пам’яток і, зокрема, пам’яток дерев'яної сакральної архітектури. Тут наявні цікаві природно-ландшафтні, рекреаційні та культурно-мистецькі ресурси.

Мандруючи львівщиною, туристи мають можливість побувати у музеї-заповіднику ”Золочівський замок”, який увійшов до одного з найцікавіших туристичних маршрутів Галичини – “Золота підкова Львівщини” (маршрут передбачає відвідини одразу трьох замків, кожен з яких не схожий на попередній – Олеський, Підгорецький і Золочівський).

план города « Золочів до кожного будинку»Золочів - районний центр Львівської області, місто лежить у долині біля північних схилів височин Гологорів та Вороняків на березі річки Золочівки, що впадає до Західного Бугу.

Золочівський замок розташований у центрі Золочева (вул. Тернопільська, 5) — затишного старовинного міста, де вціліло чимало архі­тектурних пам’яток. Замок - справжня кам'яна перлина, оригінальна історико-архітектурна пам'ятка, що має декілька особливостей, унікальних для замків України. Серед них — система земляних бастіонів голландського типу, що дивом збе­реглася до наших днів, з равеліном, єдиний у своєму роді Китайський палац і каналізаційна система — розкіш, якою в епоху ренесансу могли похвалитися небагато замків.

Першу письмову згадку про Золочівський замок датовано 1532 роком, але споруди, що збереглися до наших днів, почали зводити лише століття по тому, з 1634 року, коли власником Золочева став краківський каште­лян Якуб Собеський — польський сановник високого чину. При ньому побудували двоповерховий палац, захищений з усіх боків високими і ши­рокими земляними валами, укріпленими підпірними кам'яними стінами. По кутах валів виступають п'ятикутні бастіони, над якими височіють вар­тові вежі з ініціалами Якуба Собеського. В епоху становлення артилерії саме така фортифікація була найбільш ефективною, оскільки гарматні ядра, занурюючись у ґрунт, не заподіювали замку шкоди, а на широких валах можна було вільно розмістити і пересувати велику кількість гар­мат, обстрілюючи з них супротивника. Якщо ж нападникам вдавалося підступити до валів впритул і атакувати їх, військо можна було влучно обстрілювати з кутових бастіонів. Браму замку в надбрамній вежі й пе­рекинутий через рів підйомний міст захищав равелін — невисокий зем­ляний бастіон, з якого було зручно обстрілювати ворога зблизька. Якщо ж супротивник захоплював равелін, це не давало йому переваги, оскільки через невелику висоту його можна було легко обстрілювати з найближ­чих бастіонів.

Будівництво Золочівського замку продовжив син Якуба — польський король Ян III Собеський. При ньому замок здобув статус королівської резиденції. Проводячи життя у військових походах і державних справах, Ян Собеський не часто зупинявся в Золочеві. Зате Золочівський замок уподобала дружина короля, красуня Марія Казимира, яка нерідко шану­вала його своєю присутністю.

Історія кохання короля Яна Собеського і Марії Казимири була однією з найромантичніших любовних історій монарших пар Європи. Фран­цуженка незнатного роду, Марія Казимира Луїза де Гранж д'Арк'єн ще дівчинкою прибула з Парижа у Варшаву в почті Марії Луїзи Неверської — нареченої польського короля Владислава IV. Звичайно, тоді ні­хто й уявити не міг, що одного дня француженка-фрейліна і сама зійде на польський трон! Незабаром дівчина познайомилася з молодим шлях­тичем Яном Собеським, і зустріч справила враження на них обох. Але в ті часи придворні шлюби рідко укладали за покликом серця, і незабаром 16-річну красуню Марію Казимиру видали заміж за знатного воєводу Яна Замойського, хороброго воїна, але розпусного п’яницю й ласолюба. Закохані не змирилися з долею і використовували будь-яку можливість, щоб побути разом, потай від усіх. І через сім років, відразу після смер­ті Замойського, вони змогли нарешті з'єднатися. При польському дворі Марія Казимира не гаяла часу, а ще за життя Замойського зуміла вста­новити зв'язки, які істотно допомогли її коханому Яну Собеському зійти на польський престол. Ставши королем, Ян III часто вирушав у військові походи, звідки писав своїй королеві, яку ласкаво називав Марисенькою, зворушливі листи, на які отримував не менш чуттєві відповіді. До наших днів збереглося понад 3000 їхніх листів одне одному. Поки чоловік був відсутній, Марія Казимира купалася в розкоші, за що заслужила нарікан­ня державних вельмож. Утім, вони використовували будь-який привід, щоб висловити невдоволення королевою, оскільки розуміли, наскільки великий її вплив на короля: «Марися керує Яном, а вже потім Ян керує Польщею», — шепотілися при дворі. Від світських пересудів Марія Кази­мира рятувалася в Золочеві, де все було влаштовано для її комфорту.

Головне ж нововведення, що з'явилося в Золочівському палаці спеці­ально для Марії Казимири, це Китайський палац — ефектна й витончена споруда, в архітектурі й оздобленні якої відбилися європейські уявлення того часу про далекий і таємничий Схід. Орієнтальна специфіка палацу зумовила і його сучасне призначення: тут розміщено експозиції золочівського музею, присвячені історії східних мистецтв.

У залах великого палацу теж є на що подивитися: тут зібрано старо­винні меблі, картини, скульптури. Крім того, збереглися елементи оригі­нального оздоблення палацових залів.

Після смерті Яна Собеського Марія Казимира залишила Польщу, про­вівши залишок життя за кордоном. Наступних власників Золочівський замок не цікавив, і тому прекрасний палацовий комплекс поступово за­непадав. 1840 року замок перейшов у власність держави і в ньому розміс­тили військові казарми, а потім в'язницю. З 1939 року, після входження західноукраїнських земель до складу СРСР, Золочівський замок перетво­рили на в'язницю НКВС, де було страчено безліч політв'язнів-українців. У роки Другої світової війни на зміну НКВС прийшло гестапо. Після вій­ни в колишніх королівських апартаментах діяло ПТУ, і лише 1986 року цю видатну пам'ятку історії та архітектури було відреставровано і пере­творено на музей.

Кам'яним гігантом стоїть нині замок на зелених пагорбах Золочева, гармонійно вписуючись у панораму міста. Та що там вписуючись, - він своєю холодною красою та середньовічним спокоєм творить, надаючи їй оригінального шарму.

ZolochivZolochiv Castle is situated in the town of Zolo­chiv (63 km east of Lviv), at 5 Ternopilska Street.

Zolochiv Castle is an original historical and architectural monument, which has several features unique for Ukrainian castles. Among them, there is a sys­tem of earthen bastions of the Dutch type with a ravelin that has miraculously survived to the present day, the Kytaiskiy (Chinese) palace that is the only one of the kind, and the sewer system, which was a rear luxury for a castle of the Renaissance period.

The first written mention of Zolochiv Castle dates to 1532, but the buildings that have survived to this day, were constructed only a century later, in 1634, when the owner of Zolochiv was the Krakow castellan Jakub Sobieskiy, who was a high-ranking Polish official. Under his supervision, they built a two- storied palace, protected from all sides by high and wide ramparts, fortified by stone retaining walls. In the corners of the ramparts there are protruding pentagonal bastions, with watchtowers bearing initials of Jakub Sobieskiy. In the times when artillery was developing, such fortification was the most effective as cannon ball plunged into the soil and did not cause any damage to the castle, while broad ramparts could be used to place and remove many cannons to bombard the enemy. If the attackers managed to come close to the ramparts and attack them, they would have to suffer losses from effective fire of corner bastions that protruded over the rampart line. The castle gate in the gate tower and the drawbridge over the moat were protected additionally by a ravelin, a low earthen bastion, from which it was easy to bombard the approaching enemy. If the enemy managed to capture the ravelin, it did not give him any advantage, as the ravelin could be easily shelled from the near­est bastion because of its low height.

Construction of the castle was continued by the son of Jakub, the Polish king Jan III Sobieskiy. During his reign, the castle became a royal residence. Spending his life in military campaigns and affairs of state, Jan Sobieskiy sel­dom stopped in Zolochiv. On the contrary, his wife, the beautiful Maria Kazi- mira, often honored the place by her presence, as she liked Zolochiv Castle.

The love story of King Jan Sobieskiy and Maria Kasimira was one of the most romantic love stories of European royal families. Still being a little French girl of a humble birth, Marie Casimire Louise de la Grange d'Arquien arrived from Paris to Warsaw as a member of the retinue of Maria Louise Neverska, the bride of the Polish king Wladyslaw IV. Certainly nobody could ever imagine that one day that French maid of honor will come to the Polish throne. Soon she met a young nobleman Jan Sobieskiy, and the meeting im­pressed them both. Nevertheless, in those days court marriages were rarely concluded by the calling of human heart, and soon the 16-year-old beauty Maria Kazimira was married to a noble voivode Jan Zamoyskiy, who was a brave warrior, but at the same time a confirmed drunkard and a playboy. The beloved did not resign themselves to fate and used every opportunity to be together, in secret from anyone else. Seven years later, right after the death of Zamoyskiy, they got the chance to be united. While being a member of the Polish court, Maria Kazimira did not waste her time; during her alli­ance with Zamoyskiy she managed to establish the relationships that were of great help for her lover Jan Sobieskiy to ascend the Polish throne. After becoming the king, Jan III often went on military campaigns, from where he wrote affectionate letters to his gueen, whom he lovingly called Marysenka, and received her answers, as touching as his letters. More than 3,000 letters have been preserved up to now. While her husband was away, Maria Kazimira enjoyed every luxury she could afford, arousing the criticism of the noble. However, they used any excuse to express their dissatisfaction with the gueen, as they understood how large her influence on the king was. The traditional rumor of the court was that "Marysia rules Jan, and only then Jan rules Poland". Maria Kasimira used to hide from court gossips in Zolochiv where everything was arranged for her comfort.

The main innovation that appeared in Zolochiv Palace specially for Maria Kazimira was the Kytaiskiy (Chinese) palace. It was a spectacular and elegant building, the architecture and decor of which reflected the contemporary Eu­ropean idea of what the distant and mysterious East might be like. The orien­tal specificity palace is reflected in its present-day role: it houses the exposi­tion of Zolochiv museum meant to represent the history of oriental art.

In the halls of the great palace, there are also many things worth seeing: collections of antigue furniture, paintings and sculptures. In addition, the pal­ace hall interiors still preserve elements of the original decoration.

After the death of Jan Sobieskiy, Maria Kazimira left Poland, spending the rest of her life abroad. The next owners of Zolochiv Castle were not interested in it, and the beautiful palace complex gradually fell into decay. In 1840, the castle became state property and housed barracks, later remade into a prison. In 1939, after the Western Ukraine was adjoined to the Soviet Union, Zolochiv Castle was turned into an NKVD prison where many Ukrainian political pris­oners were executed. During World War II the German Gestapo came to re­place the NKVD. After the war, the former royal apartments housed a voca­tional school, and only in 1986, that remarkable monument of history and ar­chitecture has been finally restored and turned into a museum.