Близька та невідома Київщина – край церков і водяних млинів

Карты областей и городов Украины

Скачать «Карты областей и городов Украины» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем  архиве карт

Край церков і водяних млинів (Тадіївка • Пархомівка • Володарка • Зрайки • Руде Село • Березна • Городище-Пустоварівське • Щербаки)

У долинах Росі та її приток причаївся тихий Володарський район, захищений від зайвих поглядів Придніпровською височиною. Основні автошляхи проходять осторонь, а спеціально сюди навідуються рідко. Місцеві траси майже порожні. Узимку у деяких місцях свіжий сніг може пролежати на дорозі цілий день без слідів шин. У такому провінційному, заспокійливому середовищі, якщо натрапити на цікавий архітектурний об’єкт, відчуття приємного здивування стає гострішим - ніби зробив справжнє відкриття.

Близька та невідома Київщина - край церков і водяних млинівОтже, трасою Е-95 вирушаємо до Білої Церкви, а далі - у край українських церков та храмів з незвичною архітектурою, спокійних сіл із залишками шляхетських садиб та бурхливих річок з гранітними берегами й водяними млинами. Застосування млинів на Росі відомо з часів Київської Русі. Багато віків цей промисел не втрачав свого значення. Ще на початку XX ст. млинарство було важливою складовою економіки Надросся. Сотні водяних млинів були розкидані берегами річки. З «електрифікацією всієї країни», створенням колгоспів та рибгоспів, виселенням господарів млинів до Сибіру більшість з цих потужних багатофункціональних виробничих споруд було покинуто. Але не всі...

Тадіївка. Садиба Червінського, будинок челяді (XIX ст.)

Тадіївка. Садиба Червінського, будинок челяді (XIX ст.)

На Володарську трасу (Т-1004) є виїзд з Білої Церкви. Відправною точкою у цьому місті може слугувати костьол та міст через Рось. Далі - близько 20 км прямо до повороту на Тадіївку (через Тарасівку). У селі є пам’ятка XIX століття - двоповерховий будинок челяді колишньої садиби Червінського. Будівля прикрашена фігурною цегляною кладкою та дерев’яними карнизами. Зараз в ній розміщується школа.

За Тадіївкою, у долині річки Тарган, лежить село Пархомівка, відоме своєю церквою Покрови Пресвятої Богородиці. Без сумніву, цей незвичний православний храм - справжній витвір мистецтва. Він став результатом колективної праці справді талановитих майстрів, які намагалися зробити свій витвір таємничим та багатозначним.

Пархомівка. Церква Покрови Пресвятої Богородиці (1903-1907 рр.)

Пархомівка. Церква Покрови Пресвятої Богородиці (1903-1907 рр.)

1906 року у селі Пархомівка на місті старої дерев’яної з’явилася нова церква. Роботи тривали з 1903 року. У будівництві були використані різноманітні матеріали: від дерева та кераміки до граніту та залізобетону. Спорудження церкви планував відомий інженер, заможний промисловець та меценат Віктор Федорович Голубєв. На той час він уже збудував у селі дві школи, читальню, лікарню і навіть чайну. Церкву, а разом з нею й усипальницю уже після смерті мецената добудовували сини - Віктор і Лев. Проект розробляв архітектор Володимир Покровський, а ескізи до мозаїк та фресок храму зробив Микола Реріх (виконали В. Фролов та В. Пермінов). Віктор Вікторович Голубєв, учений-сходознавець, особисто знав і Покровського, і Реріха. В архітектурі церкви відчувається поєднання східних та західних мотивів, які органічно вплітаються у давньоруські.

До однобанної церкви прибудовано п’ятидесятиметрову дзвіницю та каплицю Св. Віктора. До архітектурного ансамблю також входять огорожа з воротами, сторожка та будинок священика. Реставраційні роботи були проведені у 80-х роках XX ст. Не останню роль в цьому зіграла Раїса Горбачова, дружина останнього генерального секретаря КПРС Михайла Горбачова, яка дуже цікавилася творчою діяльністю Миколи Реріха і хотіла запросити до Пархомівки його сина - Святослава. 1992 року у храмі відновили богослужіння. Пам’ятка в цілому збереглася у доброму стані, за винятком будинку священика. Неподалік від церкви у 1994 році встановили пам’ятник В.Ф. Голубєву.

Володарка. Хрестовоздвиженська церква (1815, кін. XX ст.), колишній костьол

Володарка. Хрестовоздвиженська церква (1815, кін. XX ст.), колишній костьол

З Пархомівки через село Тарган до Володарки близько 15 км. Цей райцентр має дуже давню історію. Місто Володарів згадується ще у літописах Київської Русі, на околицях збереглися два кургани тих часів - Орлиха та Царева Могила. Але яскравих подій, пов’язаних із містечком, (зараз це селище міського типу) відомо не так вже й багато. У Володарці діє історично- краєзнавчий музей (вул. Коцюбинського, 6), де представлено понад 1,5 тисячі експонатів - від історичних документів та предметів побуту до фото і картин.

При переїзді через селище можна зупинитись біля ще однієї незвичної церкви, хоча й не такої видатної, як у Пархомівці. Сучасна православна Хрестовоздвиженська церква раніше була костьолом (споруджений у 1815 році), і це помітно неозброєним оком. Тому прибудована зверху баня у класичному православному стилі має вигляд чужорідного тіла.

  Руде Село. Руїни палацу Браницьких (кін. XVIII - поч. XIX ст.)

Зрайки. Миколаївська церква (XIX ст.)

Зрайки. Миколаївська церква (XIX ст.)

Трасою Володарка - Тетіїв прямуємо до Завадівки. Перед селом повертаємо на південь, перетинаємо Рось, тепер - на захід, до села Зрайки У ньому збереглись дві пам’ятки архітектури - дерев’яна Миколаївська церква кінця XIX ст. та занедбаний водяний млин. Церква досить велика, однобанна, з дзвіницею. За триста метрів від церкви стоїть двоповерховий водяний млин з каменю та цегли (1878 р.). Найкращий ракурс для огляду - з боку річки. Незважаючи на вік млина, ставлення місцевого населення до споруди далеко не шанобливе. Пробоїни та щілини у стінах роблять споруду ще більше схожою на фортецю, що героїчно витримала не одну облогу. Всередині будівлі розкидані частини старих механізмів. Здається, що потрапив у розбитий годинник. Повертаємось до Завадівки та знову рухаємось по трасі Володарка - Тетіїв до Косівки. Потім повертаємо на північ і потрапляємо у величезне за розмірами Руде Село, розкидане на численних пагорбах з обох боків притоки Росі - річки Коса. На одному з цих пагорбів посеред парку біліють залишки палацу кінця XVIII - початку XIX ст., збудованого Браницькими. Двоповерховий палац спорудили у стилі класицизму, але зараз можна тільки здогадуватись про його колишню пишність і красу. Пожежа 1994 року завдала значної шкоди будівлі, від якої залишились прикрашений гіпсовим декором фасад з фронтоном, частина колонади та одноповерховий флігель. На початку алеї, що веде до палацу, частково зберігся ефектний парадний вхід до садиби. На іншому пагорбі стоїть мурована Троїцька церква. Її будівництво здійснювалось на кошти місцевого пана Станіслава Залєського і завершилось у 1841 році. Цікаво, що він, католик, вирішив збудувати православний храм. Споруда дійсно дещо відрізняється від традиційних православних храмів і чимось нагадує греко-католицькі церкви Галичини. На будівництво пана Станіслава, за переказами, надихнула ікона Божої Матері, яка допомогла йому вилікуватися

Руде Село. Руїни палацу Браницьких (кін. XVIII - поч. XIX ст.)

Руде Село. Руїни палацу Браницьких (кін. XVIII - поч. XIX ст.)

від тяжкої недуги у Польщі, а потім з’явилася у Рудому Селі, що належало Залєським. За наступні майже два століття відомі численні випадки зцілення людей Рудосільською Божою Матір’ю. У радянські часи ікону переховували по хатах. Були спроби вкрасти образ Божої Матері, але він завжди повертався у Руде Село. Чудодійна ікона й нині є об’єктом паломництва не лише мешканців сусідніх сіл, а й жителів інших регіонів.

 З Рудого Села повертаємось до Володарки та рухаємось на північ. Зупинка у селі Березна, що лежить при впадінні Березянки у Рось. Перед мостом через

Руде Село. Троїцька церква (1841 р.)

Руде Село. Троїцька церква (1841 р.)

Березянку впадає в око приземкувата червона споруда, що одночасно нагадує заводський корпус та невеличкий замок. Це - старовинний водяний млин (XIX ст.), який підтримується у робочому стані (звичайно, працює вже не на енергії води). За річкою дуже добре проглядається велика дерев’яна церква Різдва Пресвятої Богородиці з прибудованою дзвіницею. Збудували її у 1890 році. Будівля дещо схожа на храм у Зрайках, але більш ошатна: навколо основної бані розставлені чотири маленькі; карнизи багато прикрашені дерев’яної різьбою. Завдяки блакитно-білим кольорам та характеру різьби особливо мальовничий вигляд церква має взимку, коли лежить сніг.

Березна. Церква Різдва Пресвятої Богородиці (1890 р.)

Березна. Церква Різдва Пресвятої Богородиці (1890 р.)

У XIX столітті Березна прославилась як один з головних осередків «Київської козаччини» - масового антикріпосницького руху, що 1855 року, наприкінці Кримської війни, охопив 9 з 12 повітів Київської губернії. Причиною повстання стали чутки (у багатьох церквах було зачитано офіційне «запрошення») про те, що селяни будуть звільнені від кріпацтва, якщо запишуться до ополчення («у козаки»). Селяни почали складати списки козаків та відмовились виконувати панщину. У відповідь на це царський уряд, що не чекав аж такого ентузіазму, кинув на придушення повстання 16 ескадронів кавалерії, дивізіон піхоти, резервний батальйон та дві роти саперів. У Березній зібралися чи не найбільші натовпи селян, що оточили місцеву церкву та взяли у заручники навколишніх

Березна. Водяний млин (XIX ст.)

Березна. Водяний млин (XIX ст.)

священиків. Селяни вимагали негайно скласти «присягу» на звільнення від панщини та зачислення у козаки. Але військові підрозділи, що увійшли в село, швидко і жорстко придушили заворушення.

Продовжуємо подорожувати на північ. У Городищі-Пустоварівському нас чекає переїзд через Рось у село Щербаки Білоцерківського району. Навіть бувалий мандрівник, що проїжджає тут уперше, обов’язково зупиниться,

Щербаки. Цвинтарна каплиця (XIX ст.)

Щербаки. Цвинтарна каплиця (XIX ст.)

адже перед очима постає гігантська індустріальна пам’ятка другої половини XIX століття - комплекс промислових споруд, який розкинувся на обох берегах Росі. Комплекс включає два величезні млини (на правому боці кам’яний триповерховий, на лівому - цегляний чотириповерховий; обидва на височезних фундаментах), греблю зі шлюзами і три великі комори на схилі пагорбу, укріпленого масивними кам’яними підпірними стінами. Виходи гранітів на берегах Росі та залізний підвісний міст через річку дуже вдало вписуються у загальну картину, величі та могутності, які могли б позаздрити деякі замки.

Русло Росі розділено на два потоки, що з гуркотом вириваються через шлюзи. Млин на правому березі наполовину зруйнований. Але ту частину, що вціліла, місцевий колгосп переобладнав у житловий будинок. Цегляний млин на лівому березі працює, але вже на електроенергії. Якщо пощастить потрапити до середини та домовитись про невелику екскурсію з управляючим, можна побачити технологічний процес, у якому беруть участь сторічні механізми. Ті з них, що вже вийшли з ладу, зберігаються у окремому приміщенні, наче експонати у музеї. Та й весь млин може слугувати одним величезним та дуже цікавим експонатом-музеєм млинарства.

Городище-Пустоварівське. Комплекс водяних млинів (XIX ст.)

Городище-Пустоварівське. Комплекс водяних млинів (XIX ст.)

Комплекс споруд у Городищі-Пустоварівському та Щербаках потенційно є одним з найкращих туристичних об’єктів Київщини, але поки що він практично невідомий. «Доважком» до комплексу є симпатична дерев’яна каплиця (XIX ст.), розташована на цвинтарі у Щербаках. Крім того, варто згадати про Городище-Пустоварівський цукровий завод, збудований у XIX ст. місцевим землевласником Підгірським (в майбутньому він успішно програв завод у карти).

З Городища-Пустоварівського та Щербаків через Фастівку потрапляємо на трасу Т-1004 (Володарка - Біла Церква).