Близька та невідома Київщина – туристичний маршрут богуславщиною

 Топографические карты масштаба 1:100 000: №96 - Белая Церковь и №114 - Богуслав

Скачать «Топографические карты масштаба 1:100 000: №96 - Белая Церковь и №114 - Богуслав»

Скачать «Карты областей и городов Украины» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем  архиве карт

Богуславщина (Шандра • Тулинці • Владиславка • Вільховець • Хохітва • Розкопанці • Бородані • Богуслав)

Наступний маршрут пролягає територією Миронівського та Богуславського районів, басейнами Росі та її великої притоки Росави - одним з наймальовничіших куточків України. Приготуйтеся до захоплюючих краєвидів. Високі вододіли і схили, глибокі балки і яри, річки, що тихо плинуть між рядами розлогих гір і села, що вільно розкинулись по зелених горбах та долинах між вільхами і вербами недалеко од Росі. Цей казковий край оспіваний Іваном Семеновичем Нечуєм-Левицьким.

Близька та невідома Київщина - туристичний маршрут богуславщиноюОтже, трасою М-04 (Київ-Дніпропетровськ) прямуємо на південь. Проминувши Обухів та Кагарлик, між селами Зеленьки та Росава звертаємо ліворуч (на трасу Т-1016) і через Потік потрапляємо до села Шандра - відправну точку маршруту.

Шандра (Marrubium vulgare) - рослина з неприємним запахом, що містить алкалоїди, ефірну олію та дубильні сполуки. Село отримало назву саме через

Шандра. Михайлівська церква (1831 р.)

Шандра. Михайлівська церква (1831 р.)

цю рослину, яка раніше рясно зростала довкола. У центрі села збереглася пам’ятка архітектури - церква Архангела Михаїла. Її історія бере початок із 1755 року, коли тут, на крутому високому пагорбі, звели дерев’яний храм. Тодішні власники села були греко-католиками, і у церкві правив уніат Андрій Кущевич. 1768 року, під час Коліївщини, Кущевич підтримав гайдамаків і прийняв православ’я. За цей вчинок, уже після придушення повстання, за наказом пана священика схопили і втопили у ставку. 1811 року дерев’яна церква згоріла. На її місці через двадцять років заклали нинішню - муровану, яка будувалась аж 32 роки.

Церква Архангела Михаїла хрестоподібна в плані, має одну велику баню на восьмигранному барабані та прибудовану дзвіницю. З пагорба, де стоїть церква, постають чудові краєвиди: з одного боку глибока балка, з іншого - долина річки Шевелюха з оброслим очеретами та вербами ставком.

Тулинці. Церква Різдва Богородиці (1779 р.)

Тулинці. Церква Різдва Богородиці (1779 р.)

Поряд із Шандрою розташоване село Тулинці. Тут, на зарослому чагарниками та деревами, обплетеному серпантином стежок пагорбі стоїть церква Різдва Богородиці - пам’ятка архітектури національного значення. Цей унікальний трьохбанний храм із дзвіницею склали з дубових колод у 1779 році. Поряд з ним починаєш сумніватися, що час йде лише уперед. Дивлячись на обвітрену, розкреслену щілинами темну шалівку тулинської церкви, на похилені стіни її зрубів та на восьмигранні бані, можна дещо втратити відчуття реальності та уявно перенестись років на двісті назад.

Із Тулинців повертаємось на трасу Київ-Дніпропетровськ і прямуємо на

Владиславка. Церква Різдва Богородиці (1910 р.)

Владиславка. Церква Різдва Богородиці (1910 р.)

південь. Відразу за Миронівкою звертаємо на богуславську трасу (Т-1022) до села Владиславка. Цей населений пункт виник у XIX столітті і був названий на честь власника - Владислава Браницького. В селі заснували великий фільварок, волосне управління та волосний суд. 1910 року на кошти парафіян тут збудували велику дерев’яну церкву Різдва Богородиці. Будівля має типову архітектуру: одну баню та прибудовану дзвіницю. Нині вона у доброму стані і є справжньою окрасою Владиславки.

І знову повертаємося на дніпропетровську трасу. Відразу за Яхнами звертаємо на Семигори - село, про яке всі ми знаємо ще зі школи. Так-так, саме тут сварилися Кайдашиха, Мотря і Мелашка. Саме на цих горах (кажуть, якщо гарно придивитися, можна розгледіти сім гір) старий Кайдаш ламав вісі возів. Саме це село чи не найвідоміше в українській літературі.

Далі можна забути про рівну дорогу, її можна охарактеризувати двома словами: вгору і вниз. Неймовірна, як для рівнини, розчленованість рельєфу робить Богуславщину схожою на передгір’я.

Вільховець. Церква Успіння Богородиці (друга пол. XIX ст.)

Вільховець. Церква Успіння Богородиці (друга пол. XIX ст.)

Наступна наша зупинка - село Вільховець. Тут збереглася пам’ятка архітектури - дерев’яна церква Успіння Богородиці, споруджена у другій половині XIX століття. Це досить рідкісний дев’ятидільний храм зі складною композицією об’ємів та п’ятьма багатогранними банями. Верхи виконані у псевдовізантійському стилі, тому храм схожий на церкву княжої доби. Розташований він у мальовничому місці на високому пагорбі.

Із Вільхівця вирушаємо в напрямку Богуслава, а перед самісіньким містом повертаємо ліворуч (на трасу Т-1022) і опиняємося на правому березі Росі. Траса Т-1022 півкільцем огинає Богуслав і пролягає схилом глибокої долини. Звідси місто видно, як на долоні. Але ми поки що їдемо не до міста, а до села Хохітва, яке лежить ліворуч від дороги.

У Хохітві, у колишньому будинку графів Браницьких сім років прожила видатна українська письменниця Марко Вовчок (Марія Вілінська). Нині тут музей письменниці. Хохітва також відома однойменним порогом на Росі, де проходять різноманітні змагання з водного туризму.

Розкопанці. Церква Івана Богослова (1884 р.)

Розкопанці. Церква Івана Богослова (1884 р.)

Від Хохітви наш шлях пролягає до Розкопанців. У цьому селі збереглася пам’ятка архітектури національного значення - триглава дерев’яна церква Івана Богослова, збудована 1884 року. До церкви прибудована дзвіниця. Типова для Правобережжя будівля церкви вражає майстерно виконаними деталями та гармонійністю композиції. В інтер’єрі збереглись розписи XIX століття.

Далі прямуємо вздовж Росі, через Дибинці, до села Бородані. Місцевість між Розкопанцями і Бороданями просто чудова. Не дивно, що тут розташовано безліч баз відпочинку. Над Бороданями пагорби вкриті густим лісом. Але

Бородані. Воскресенська церква (1800 р.)

Бородані. Воскресенська церква (1800 р.)

варто піднятися на будь-який з них, і відкриється казковий краєвид: сосновий бір, заросла очеретами заплава, кілька мандруючих русел, острови й села, що розкинулись у широкій долині Росі.

У Бороданях стоїть дуже гарна дерев’яна церква - Воскресенська.

Як це не дивно, але збудована вона не на пагорбі, а майже у заплаві. Своїми доволі простими архітектурними формами та вертикальною шалівкою невелика триглава церковиця нагадує ранні зразки української дерев’яної архітектури клітського типу, хоча дата її побудови - 1800 рік.

Із Бороданів повертаємося до Богуслава. Раніше місто називалося Богуславль. Заснував його князь Ярослав Мудрий у 1032 році як фор-пост на південному кордоні руської держави. 1240 року Богуславль ущент зруйнували орди Батия. Відродився він у XIV столітті вже у складі Литви. 1589 року польський король віддав місто у власність Янушеві Острозькому. Князь укріпив замок, а мешканців міста наділив значними привілеями. У 1620 році

місто отримало Маґдебурзьке право. Приблизно тоді ж у місті сформувався козацький полк, який з перемінним успіхом існував до 1712 року. Полк прославився в 1702 році, коли на чолі з Самійлом Самусем підтримав повстання Семена Палія. Богуслав був одним із найактивніших міст під час усіх козацьких та гайдамацьких повстань. Але відомий Богуслав своєю легендарною донькою, героїнею народних дум Марусею Богуславкою. Під час одного з татарських набігів вона потрапила у неволю і опинилась у гаремі турецького султана. Якимось чином Маруся роздобула ключі від в’язниці й випустила на волю кілька сотень козаків-невільників. Нині в центрі міста на березі Росі стоїть пам’ятник Марусі Богуславці.

Із 1774 року місто було у власності Станіслава Понятовського, але через одинадцять років його викупив Ксаверій Браницький. А в 1796 році Богуслав отримав статус повітового міста, яким залишався до 1846-го.

У XIX ст. Богуслав відвідали багато відомих людей. Серед них Гоголь і Пушкін. Уродженцем Богуслава був художник Іван Сошенко, а його друг Тарас Шевченко неодноразово бував у місті. У 1859-1861 pp. в богуславському духовному училищі працював Іван Нечуй-Левицький, який, до речі, тут же й навчався (1847-1852). 1877 року до Богуслава приїхав 18-річний Соломон Рабинович (Шолом- Алейхем). Три роки він працював учителем дочки багатого орендаря Елімелеха Лоєва. Майбутній всесвітньо відомий письменник закохався в свою ученицю. 1883 року, всупереч волі Елімелеха, Соломон викрав Ольгу Лоєву та одружився з нею. А в 1885-му до міста приїхала Марко Вовчок. Перед переїздом до Хохітви вона рік прожила у

Богуславі. Нині Богуслав - районний центр із 16-тисячним населенням. Розташований він у напрочуд мальовничій долині, «прорізаній» Россю у велетенському масиві гранітів, що отримали назву богуславських. Схилами ріки розкидані величезні кам’яні брили, берег подекуди сформований стрімкими прямовисними скелями. Деякі мікрорайони Богуслава нагадують гірське поселення, а парк, розбитий на кам’янистому острові, утвореному старим та сучасним руслами Росі, можна вважати одним з найгарніших провінційних парків відпочинку в Україні.

Богуслав. Кам’яниця (1726 р.)

Богуслав. Кам’яниця (1726 р.)

У Богуславі збереглося чимало старовинних житлових та адміністративних будинків, більшість із яких спорудили у XIX - на початку XX століть. Але найцікавішим серед них є будинок початку XVIII століття (1726 рік). Це рідкісна для Центральної України будівля - кам’яниця (вул. Шевченка). Спочатку вона виконувала житлово-фортифікаційні функції, а в другій половині XIX століття тут розміщувалась єврейська релігійна школа Хедер. У пореволюційні роки кам’яниця була клубом для глухонімих, у роки німецької окупації - управлінням гестапо, а після війни тут організували музей комсомольської слави. Вже у XXI столітті ця симпатична будівля була реставрована, нині у ній облаштовують Музей народних промислів.

Головною пам’яткою Богуслава є ефектна соборна Троїцька церква. Збудували її у 1862 році на місці старої дерев’яної церкви. Будівля збудована у

Богуслав. Троїцька соборна церква (1862 р.)

Богуслав. Троїцька соборна церква (1862 р.)

нетиповому для українських православних храмів стилі. Це кругла в плані, оточена колонадою велика ротонда з прибудованою дзвіницею. Парадний фасад церкви - чотириколонний портик тосканського ордеру. Церкву видно здалеку, адже розташована вона на пагорбі над долиною Росі. Є у місті ще одна культова пам’ятка - Миколаївський монастир (вул. Озерна, 35). Обитель була заснована ще в XVI ст. й тривалий час залишалась головним осередком православ’я в краї. У XVII ст. поляки зробили монастир греко-католицьким, але після гайдамацького повстання у 1768 році він знову став право-славним. У XIX столітті при монастирі діяло духовне училище, а 1853 року на території обителі збудували величний Успенський собор з високою дзвіницею. Ця споруда не збереглась. Під час II Світової війни вона була дуже пошкоджена, а в 1948- 1950 роках її взагалі розібрали. Монастир функціонував до 1929 року, потім його закрили, а келії обла- штували під господарські потреби. Відновили обитель у 1993 році.