Поінгулля

ПоінгулляСкачать карту  «Поінгулля»

Скачать «Карты областей и городов Украины» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Поінгулля - природний регіон України, що включає в себе терени уздовж долини річки Інгул від її витоків і до гирла, а також придолинні місцини, які поєднанні з річкою потоками речовини, енергії та інформації. За комплексом ознак (літобудова, рельєф, кліматичні умови, гідрологічні показники) Поінгулля може бути умовно розділене на височинну й низовинну частини.

Височинне Поінгулля - північна частина Поінгулля, що включає у себе терени, які сформувалися в умовах південного лісостепу й північного степу на фундаменті Українського щита і перебувають у межах Придніпровської височини, маючи завдяки цьому характерні риси компонентів природи.

Інгул (Ангул) — ріка, ліва притока Південного Бугу. Назва остаточно не роз­гадана. Роблять припущення, що вона могла утворитися від турецького «тихий», «лінивий». Більш вірогідне її тлума­чення з тюркського «нове озеро». У середній течії Інгул дуже розширюється, нагадує озеро. Ще виво­дять назву з турецького «широке озеро». Деякі вчені гадають, що тюрки південно-руських степів, в свою чергу, запозичали і засвоювали давньоруські місцеві наз­ви, зокрема, давньоруське Угол — «кут», або ще давнішу його формуперетворивши її на гідронім Інгул. Раніше, щоб відрізнити від р. Інгулець, Інгул називали Великим Інгулом, а Інгулець — Малим Інгулом.

Загальна інформація про Інгул

  • витік - лісове озеро біля села Бровкове (на північний захід від м. Кропивницький)
  • довжина — 354 км
  • площа басейну — 9890 км²
  • глибина переважно 0,7 — 1,2 м, максимальна до 1,5 м (у межень)
  • швидкість течії — до 0,5 м / с (1,8 км / год)
  • похил річки 0,4 м/км
  • використовується для водопостачання і зрошення
  • головні притоки: Сугоклія, Громоклія (праві); Біянка, Аджамка, Кам'янка, Березівка (ліві)
  • побудовані водосховища: Кіровоградське, Докучаєвське, Інгульське, Софіївське
  • судноплавна на 55 км від гирла до села Пересадівка.

У верхів'ях річка має вузьке, звивисте русло; на ділянці між селами Костичі і Виноградівка — плавні; в середній течії русло розширюється до 30 м, в нижній — до 80 м і більше. Долина річки майже на всьому протязі трапецієподібна, завширшки до 4 км, завглибшки до 60 м.

Тече переважно в південному напрямку (у верхній течії — частково на південний схід, у нижній — частково на південний захід), у межахПридніпровської височини; у пониззі протікає Причорноморською низовиною і розділяється на рукави. Біля Миколаєвавпадає в Південний Буг.

Верхні ділянки Інгулу та його приток зарегульовані — тут побудовані ставкові господарства де розводять рибу. У середній течії річка пересихає, внаслідок чого утворюються заболочені ділянки, де живуть найбільш невибагливі риби —лин, карась, в'юн. У нижній течії Інгулу мешкають майже ті ж самі риби, що і в нижній течії Південного Бугу—судак, щука,тарань, лящ, карась, лин, товстолоб, головень, короп, а також піскар, вівсянка, окунь, верховодка та інші.

Живлення переважно снігове і дощове. Середні витрати води біля села Новогорожене (118 км від гирла) 8,84 м³/с. Замерзає у першій половині грудня, льодостав нестійкий; скресає наприкінці лютого — в першій половині березня.

Споконвіку люди намагались селитись поблизу рік, адже річки це і питна вода і їжа (вилов риби) і дешевий транспорт і захисток від ворогів.

Єлисаветград не був винятком. Коли будувалася фортеця Святої Єлизавети виходили саме із цих міркувань. Розташована фортеця була на правому березі р. Інгул. Колись він у своєї верхній течії був повноводною рікою, але часи змінюються. При забудові міста у радянські часи було спрямлено русло ріки і почалися біди. Внаслідок зміни русла були втрачені природні джерела річки і Інгул почав міліти.

За переказами та легендами Інгул є одим із рукавів старого Дніпра і став самостійною річкою завдяки вулканічній діяльності різним зсувам порід, а став самостійною рікою задяки джерелам та підґрунтовим рікам. Тому виміряти обсяги води хоча б частини басейну цієї річки практично неможливо. Але це десятикілометрове русло петляючи територією міста мало більшу довжину. В межах міста Інгул має кілька притоків: праві – Грузька, Сугоклія; ліва – Біянка, що є нині на поверхні. Крім тих є ще кілька схованих в жерла труб – Мотузянка, Чечора, Злодійка, Мамайка та ще три- чотири притоки назви яких загубилися в минулому. Згадані річки на перший погляд невеличкі, але вони суттєво впливають на водний баланс і ресурс води міста, їхні води зберігають багато нерозгаданих таємниць, що помітно відбивається на житті великого міста.

Давню і славну історію має ця річка. Колись його називали Великий Інгул, бо Малим Інгулом був Інгулець. Місцевий краєзнавець Юрій Матів ос стверджує, що першу згадку про ріку знайдено ще у візантійського історика ІХ століття Костянтина Порфирородного. Назва у нього звучить так: Хінгулус. Але здається і Геродот бував на Інгулі та писав про нього. Згадує Інгул у своєму “Літописі” знаменитий козацький літописець Самійло Величко у зв’язку з подіями 1673 року, героями яких були гетьман Петро Дорошенко та ротмістр надвірної хоругви майбутній гетьман України Іван Мазепа. Назву Інгулу знаходимо в історичних працях Михайла Грушевського, Дмитра Яворницького, Наталії Полонської-Василенко та інших дослідників. Ще до 1740 року річка була кордоном з Туреччиною і її правий берег знову перейшов під юрисдикцію Запорозької Січі за угодою між Росією та Туречиною, перша з двох міцно осіла на берегах ріки вже через 14 років.

Ріка Інгул посідає важливе місце в історії колишнього Кіровограда, а нині - Кропивницького. Вода – це життяю Без всякого перебільшення – не було б цієї річки, не існувало б і поселення на ньому. Першими ріку освоювали ще древні племена, років з 500 тому ріку в свій стратегічний військово-господарський баланс міцно взяли козаки- запорожці. Тут на землях Буго-Гардівської паланки вирувало життя, де в сотнях хуторів і зимівників, як бджілки прцювали козаки-гніздюки. Найперші його переселенці з інших народів з’явилися на обох берегах Інгулу у його верхів’ї ще до приходу росіян, але дозволу місцевого полковника. Пізніше1752 року: на правому виникла Грецька слобода, на лівому – Поділ, заселений старообрядцями із Чернігівської губернії та західної України. Тоді ж існував і призабутий Новокозачин. Інгул у ті часи був справжньою рікою життя. Його вода, чиста і прозора, використовувалася, як питна людьми і тваринами, для приготування їжі, поливу земель та служила транспортною артерією. Річка живилася безліччю підземних джерел, що знаходилися як у її руслі, так і на відстані. Вздовж берегів Інгулу люди обладнували копанки, вода з них виходила майже на поверхню. Про славну українську ріку в народі складали пісні.

Не відомо хто, коли і як уже пізніше склав брехливу байку про те, що Інгул нібито нагадував струмок, який пересихав улітку, був засмічений і брудний. Байка мала певний сенс, коли люди, довели річку до саме такого стану. Але чотири-три сотні років тому вона була зовсім іншою.

Змінюються часи, змінюється і мислення людей. Пройшли ті дні, коли люди вважали себе царями природи і думали, що під час своєї діяльність все минеться і природа все стерпить.

Нині Інгул переживає свої не найкращі часи. Пішли в небуття його повні, чисті води. Адже старожили ще пам'ятають і прогулянки на човнах, і захопливі хвилини тихої риболовлі наодинці з річкою, природою, самим собою. Колись Інгул ніс і грізну стихію: не стерся з пам'яті сильний паводок 1980 року. Тепер усе набагато тихіше. Млява, квола річечка, безнадійно хвора, поволі несе свої хвилі в небуття....