Гідрографічна мережа

Військова топографіяСкачать «Військова топографія» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Гідрографічна мережа – важливий елемент ландшафту місцевості, який суттєво впливає на розташування населених пунктів і доріг; вона є важливим джерелом електроенергії та водопостачання, транспортними магістралями і надійними орієнтирами для сухопутних військ та авіації.

Під час ведення бойових дій гідрографічна мережа суттєво впливає на умови прохідності, орієнтування, водопостачання, побудову бойових порядків військ у наступі та в обороні. Ріки, канали, озера (особливо великі водосховища) являють собою значні перешкоди для військ під час наступу, при форсуванні яких військам необхідно застосовувати особливі заходи і способи ведення бою, а також використовувати спеціальні засоби для їх подолання.

На ведення бойових дій військ на приморських напрямках суттєво впливають не тільки узбережжя, обриси
берегів, наявність заток, проток, бухт і лиманів, а й стан ґрунтів та рослинний покрив. Для висадки морського десанту обирають ділянки узбережжя, які можуть забезпечити його розосередження на суходолі та вогневу підтримку, а також мати необхідну глибину в прибережній частині моря, що дозволяє підхід до берега десантних транспортних засобів. Ці ділянки обирають з достатньою смугою суходолу на березі для організації вогню, оборони і розширення плацдарму в глибину території. В цьому відношенні найбільш сприятливі низькі береги, які мають широку і похилу смугу узбережжя.

Суттєво впливає на бойові дії військ і річкова мережа. Глибокі долини рік і широкі заболочені заплави являють собою серйозні перешкоди та завади для військ, особливо після дощів. Вузькі та глибокі долини гірських рік, особливо у верхів’ях, також значно затрудняють пересування військ.

Рівнинні ріки протікають, як правило, у неглибоких долинах з похилими берегами. Заплави таких рік за сухої погоди доступні для їх подолання бойовою та іншою технікою, але весною та восени під час повеней, а також влітку після сильних дощів вони перенаповнюються водою і стають важкопрохідними для військ. Наявність зручних підходів до рік, а також можливість обладнання з’їздів залежить від стрімкості берегів, які часто порізані ярами та вимоїнами.

При веденні бойових дій військ глибина ріки визначає можливість подолання її вбрід або із застосуванням переправних засобів. Для організації переправи військ вбрід через неглибокі ріки визначають, перш за все, місця перекатів, які дозволяють подолати ріку найкоротшим та наймілкішим її місцем. Ознаками для визначення броду можуть бути: розширення ріки на її прямій ділянці, дороги та стежки, які підходять до ріки з обох берегів, брижі на поверхні води (на перекатах).

Швидкість течії ріки суттєво впливає на вибір та організацію переправи, застосування всіх можливих переправних засобів, а також на тривалість рейсів десантних поромних засобів, можливість переправи танків під водою і прохідність бродів.

На прохідність бродів, можливість будування мостів, переправи танків під водою суттєво впливає характер ґрунту дна. Переправа танків по дну ріки можлива в тому випадку, якщо ґрунт дна піщаний, гравійний або кам’янистий. Слабкий ґрунт швидко руйнується під гусеницями танків, а в’язке дно значно послаблює зчеплення коліс машин та гусениць танків з ґрунтом. Наявність великого каміння на дні ріки надзвичайно ускладнює переправу колісних та гусеничних машин.

Великі ріки в обжитих районах часто перекриті греблями, на яких розташовані різні гідротехнічні споруди. Використовуючи їх, можливо швидко змінити рівень води в ріках, створити великі площі затопленої місцевості з метою ускладнення дій противника.

На бойові дії військ впливають також наявність каналів та каналізованих рік, особливо у великих містах. Форсувати такі перешкоди надзвичайно складне завдання через облаштовані береги. На пересування військ впливають не тільки широкі, а й вузькі ріки, струмки та водотоки з обривистими берегами, заболоченими заплавами, а також велика кількість зрошувальних та осушувальних каналів і канав.

Основні об’єкти гідрографії складаються із таких термінів і понять, які необхідно запам’ятати у подальшому.

  • Море – частина Світового океану, яка відокремлена, як правило, суходолом або підвищенням рельєфу дна і відрізняється від відкритої частини океану гідрологічним і метеорологічним режимами.
  • Водосховище – штучне водоймище, значне за розмірами і великою місткістю води, яке утворене гідротехнічними спорудами, як правило, у долинах великих рік. Основними його характеристиками є площа, об’єм та амплітуда коливання рівня води при його експлуатації.
  • Бухта – невелика частина моря, затоки, озера, водосховища, яка відокремлена від відкритих вод, з трьох боків, частинами суші (виступами берегів, скелями та прилеглими островами) і захищена ними від хвиль і вітру.
  • Затока – природна частина водоймища, що врізається в сушу, але має водообмін з основною частиною водоймища.
  • Лиман – затока з невисокими берегами, яка утворена в результаті затоплення морем долин рівнинних рік і частковим зануренням прибережної частини суші. Дно лиманів, як правило, мулисте.
  • Протока – водний простір, який розділяє будь-які ділянки суходолу і поєднує суміжні водні басейни океанів і морів або їх частин.
  • Канал – штучне русло (водовод) з безнапірним рухом води, зазвичай, прокладений у ґрунті. За своїм призначенням канали поділяються на судноплавні, енергетичні, зрошувальні, водопровідні, сплавні та комплексні.
  • Озеро – природне водоймище повільного водообміну, яке розташоване в улоговині і не пов’язане протоками з морями та океанами.
  • Став (ставок) – штучне водоймище, яке утворене в якості джерела води для зрошування, розведення риби та водоплавних птахів, зберігання води і відпочинку. Площа ставків, як правило, не перебільшує 1км2.
  • Ріка (річка) – природний водний потік, який протікає в природному руслі (річищі) під дією сили тяжіння і живиться поверхневими та підземними водами з його бассейну. Місце впадіння ріки в іншу ріку, водосховище або море називається гирлом.

Гирло ріки може бути простим (коли ріка зберігає постійну ширину до місця її впадання), у формі естуарій (гирло ріки має вигляд лійки, що розширюється в сторону моря) або дельти – низовини в гирлах великих рік, які впадають в мілководну частину моря або озера.

Дельти великих рік порізані мережею рукавів – відгалуженнями русла ріки, які утворюються річковими наносами з глини, намулу або піску (рис. 1.12). З часом рукав може стати головним руслом, а старе русло поступово міліє і перетворюється в  річкову протоку.

Русло – основний елемент ріки і найнижча частина річкової долини (річище). Ділянки ріки, які повністю або частково відділені від її попереднього русла, називають старицями (рис.1.13).

Дельта ріки                                           Рис. 1.12. Дельта ріки                                 Рис.1.13. Стариця

Вузька та глибока ділянка рівнинної ріки, як правило, зі спокійною течією називається плесом; може змінюватись на мілководні розширені ділянки ріки з порівняно швидкою течією, які називають перекатами – ймовірними місцями, доступними для переправи вбрід (рис.1.14).

Короткі ділянки ріки з відносно значним падінням води і підвищеною швидкістю течії, які утворюються в місцях виходу на поверхню твердих гірських порід, а також у місцях скупчення валунів на рівнинних ріках називають порогами (рис.1.15).

 Пороги                                                Рис.1.14. Перекат                                       Рис.1.15. Пороги

Річкову долину, яка затоплюється під час повені, зазвичай, пересічена протоками і старицями та обмежена пологим схилом або уступом терасою називають заплавою (рис.1.16).

Відносно довготривалі затоплені та заболочені частини заплави і дельти ріки з великою кількістю озер, що заросли очеретом і осокою називають плавнями (рис.1.17).

  Заплава ріки                                         Рис.1.16. Заплава ріки                                   Рис.1.17. Плавні

Лінія найбільших глибин рік та інших водоймищ, якою здійснюється безпечне судноплавство і позначене бакенами, буями та постійними знаками берегової сигналізації називають фарватером, а лінія найбільшої швидкості течії ріки – стрижнем.

Абсолютна висота рівня води на пересіченні водоймища (ріки, озера, водосховища тощо) та суходолу (берега), яка визначається в межень називається урізом води. Ріки, які впадають в моря, озера та водосховища називають головними, а які впадають в головні ріки – притоками (відрізняються від головної ріки меншою довжиною, водністю та напрямком долини).

Головна ріка з її притоками складає річкову мережу, яка характеризується своєю густотою, тобто відношенням довжини всіх рік до площі їх басейну. Річкова мережа може бути рідкою (до 0,2 км/км2), середньою (0,2-0,4 км/км2), густою (0,4-0,7 км/км2) і дуже густою (більше 0,7 км/км2).

Густота річкової мережі на території України найбільша у гірській місцевості. В горах вона складає близько 1,1км довжини на 1км2 площі; на Передкарпатті та Поліській низовині – 0,6 км/км2, а на височинах Поділля і Донецького кряжу близько 0,5 км/км2. На південь і схід до нижньої течії Дніпра (Каховське водосховище) річкова мережа менша (нижче 0,1 км/км2), а далі на південь (від нижньої течії Дніпра до Кримського півострова) інші ріки практично відсутні.

За шириною ріки поділяються на широкі (більше 150 м), середні (до 150 м) і вузькі (до 60 м), а за довжиною – на великі (більше 500 км), середні (до 500 км) і малі (від 10 до 100 км). Природні водотоки довжиною до 10 км називають струмками.

Загальна кількість рік та струмків на території України близько 23 тисяч, з яких річок довжиною 10 км і більше близько 3 тисяч, а 117 з них – понад 100 км. Характер річок, зокрема густота річкової мережі, сезонні та багаторічні зміни залежать від клімату, рельєфу, геологічної основи, рослинного покриву й інших чинників місцевості.

Ріки на території України течуть переважно з півночі на південь до Чорного і Азовського морів і охоплюють 90% її території. Найбільші з них – Дніпро, Дністер, Південний Буг, Сіверський Донець, Горинь, Десна, Інгулець, Прип’ять, Тиса і багато інших. Деякі з них протікають частково територіями сусідніх держав, інколи є спільними у використанні та слугують державними кордонами з ними і тому довжина цих рік на території України значно менша від їх загальної довжини. Наприклад, загальна довжина Дніпра 2 201 км, а в межах  України – 1 121 км, Дністра – 1 362 км і 925 км, Десни – 1 130 км і 575 км відповідно, а довжина української ділянки Дунаю становить всього 170 км.

Великі ріки з їх притоками та водосховищами є важливими водними ресурсами та водно-транспортними магістралями України. Наприклад, на Дніпрі розташовані  Київське, Канівське, Кременчуцьке, Дніпродзержинське, Дніпровське і Каховське водосховища, на Дністрі – Дністровське, на Південному Бузі – Ладижинське, на Осколі – Червонооскільське, а на Сіверському Донці – Печенізьке. Найбільшим із них є Кременчуцьке водосховище довжиною 149 км, з максимальними шириною 28 км і глибиною 25 м та загальною площею – 2 250 км2.

Більша частина великих рік, що протікають на території України  (Горинь, Десна, Дністер, Дунай, Південний Буг, Прип’ять та Дніпро по всій його довжині) з їх водосховищами і річковими портами є важливими судноплавними артеріями країни.