Орієнтування на місцевості без карти – визначення висоти предметів та рух за азимутами

Рух за азимутами

Скачать плакат «Рух за азимутами» 

Скачать «Довідник з військової топографії» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

За кутовою величиною. Вимірюють відстань до предмета в метрах і його кутову величину в тисячних. Висоту предмета отримують за формулою: де   В - висота предмета, м; D - відстань до предмета, м; К - кутова величина предмета в тисячних.

За кутовою величиною.

 

 

Наприклад, відстань до дерева 100м, а його кутова величина від основи до верху 2-20. Його висота:

За тінню від предмета. Визначають довжину своєї тіні d і довжину тіні D від предмета (рис.1.14). Оскільки трикутники подібні, то висоту предмета (дерева) В визначають за формулою: де в - зріст (висота) спостерігача

За тінню від предмета.

 

 

 

Правило: висота предмета у стільки разів більше зросту спостерігача, у скільки разів тінь від предмета довша його тіні.

 

 

 

 

        Визначення висоти дерева за його тінню

Наприклад, довжина тіні спостерігача 3,5м, а тіні від дерева – 24,5м, тобто в 7 разів довша. Якщо зріст спостерігача 1,8м, то висота дерева 1,87=12,6 м.

Підручними засобами. Спосіб використовують при відсутності тіні. Прямокутним трикутником з двома гострими кутами по 45° візують на дерево так, щоб гіпотенуза являла собою лінію візування на верхівку дерева, а катети трикутника були паралельними до земної поверхні і осі дерева. У цьому випадку висота дерева відповідає відстані від точки спостереження до стовбура плюс зріст спостерігача. За відсутності трикутника його замальовують на картоні (папері), або виготовляють з лозини, гнучкого дроту тощо, або використовують наступний спосіб.

Жердину, яка дорівнює зросту спостерігача, встановлюють на відстані від дерева так, щоб лежачи було видно верхівку дерева на одній прямій лінії з верхівкою жердини. У цьому випадку висота дерева відповідає відстані від точки спостереження до стовбура. Місце встановлення жердини набагато швидше визначають двоє спостерігачів.

Рух за азимутами

Пiдготовка даних для руху за азимутами виконується за великомасштабною картою i складається з вибору та вивчення маршруту руху, вибору основних і допоміжних орiєнтирiв на шляху руху, визначення магнiтних азимутів, вимірювання відстаней на ділянках маршруту та складання i оформлення схеми (таблиці) руху.

Маршрут вибирають таким, щоб вiн забезпечував швидкий, а в бойовiй обстановцi i скритий вихiд до кінцевого пункту та був при цьому з мiнiмальною кiлькiстю поворотiв. При виборi маршруту руху необхiдно обирати дороги, просіки, лісосмуги, лінії електропередачі та зв’язку й інші лiнiйні об’єкти і якщо вони проходять приблизно в напрямку руху, то їх треба включати до маршруту.

Орієнтири вибирають з урахуванням отриманого завдання, часу доби, пори року і стану погоди. Орієнтирами можуть бути місцеві предмети, які добре можна впізнати на місцевості (споруди баштового типу, труби промислових підприємств, перехрестя доріг, просік, мости, шляхопроводи, окремі дерева тощо).

Відстань між поворотними точками на маршруті руху обирають не більше 1км під час руху пішки вдень, оскільки зі збільшенням відстані точність виходу на кінцеву точку маршруту зменшується.

Під час орієнтування вночі з-за обмеженої видимості маршрут вибирають так, щоб він проходив дорогами або уздовж інших лінійних орієнтирів, а контрольні орієнтири на маршруті намічають частіше, ніж для руху вдень.

Допоміжними орієнтирами на маршруті руху вибирають труби заводів, башти, вершини, які добре помітні на фоні нічного неба, а також озера, ставки та інші водні об’єкти, дзеркальну поверхню яких добре помітно на темному фоні навколишньої місцевості.

Всім  цим  вимогам відповідає наведений  на  малюнку  приклад  обраного  за  картою   масштабу   1:25 000 маршрут руху за азимутами не тільки вдень, але і вночі. Маршрут має надійні додаткові орієнтири (труба заводу, дзіниця церкви, лісосмуга, окремі вершини), які добре видно не тільки вдень, але і вночі на фоні неба. Дзеркальна поверхня озер і річки також слугуватиме впевнено пересуватись вночі, незважаючи на те, що довжина деяких ділянок перевищує 1км і маршрут при цьому прокладений узліссям і кущами. Саме в цьому полягають його переваги під час скритного пересування підрозділу.

Рух за азимутами

Розрахунки за картою для здійснення руху за азимутами

Дирекційні кути напрямів за маршрутом вимірюють транспортиром з точністю до 1°, які переводять у магнітні азимути, враховуючи поправку напряму для даного аркуша карти.

Відстані на маршруті руху між вибраними орієнтирами вимірюють з точністю не менше 0,5мм у масштабі карти. Якщо маршрут намічений гірською місцевістю, то у виміряну відстань вводиться поправка за рельєф.

Визначені магнітні азимути і відстані уважно перевіряють, тому що груба помилка виміру хоча б одного з них призведе до відхилення від наміченого маршруту і в кінцевому результаті до втрати орієнтування.

Найкращому орієнтуванню сприяє попередня робота з картою, за якою детально вивчають маршрут руху, запам’ятовують взаємне положення значних місцевих предметів, напрямок течії річок і струмків. Все це дозволяє при необхідності скласти по пам’яті картину навколишньої місцевості.

Порядок складання схеми для руху за азимутами полягає у наступному.

  1. На аркуш паперу з карти наносять вихідну точку, орієнтири на точках поворотів і кінцеву точку маршруту.

Порядок складання схеми для руху за азимутами

 Схема руху за азимутами

  1. Орієнтири нумерують і з’єднують прямими лініями.
  2. На лініях між точками маршруту в числівнику підписують магнітні азимути, в знаменнику – відстань у метрах, яку потрібно перерахувати у пари кроків всім військовослужбовцям підрозділу, що виконують завдання. У деяких випадках для контролю руху вказують час у хвилинах, необхідний під час проходження ділянки маршруту.
  3. Наносять на схему стрілку північ-південь і додатково показують у стороні від маршруту орієнтири, які можуть бути використані під час руху як проміжні або допоміжні.

Відповідно до схеми маршруту, таблиця даних для руху за азимутами матиме такий вигляд.

таблиця даних для руху за азимутами

Схема більш наглядна порівняно з таблицею. При складанні схеми орієнтири зображуються такими ж умовними знаками, як і на карті. Всі підписи орієнтуються по верху аркуша.

Рух за азимутами. Важливе значення під час орієнтування має вміння рухатися прямолінійно, особливо на закритій місцевості. Перед початком руху назначають двох-трьох ведучих, які визначають за компасом і витримують напрямок руху. Крім того, призначають дві-три особи, які ведуть рахунок парами кроків. Якщо від одного орієнтира іншого не видно, обирають проміжний орієнтир і дійшовши до нього, обирають наступний, поки не буде пройдена відстань між основними орієнтирами.

Крім проміжних, часто використовують допоміжні орієнтири: Сонце, Місяць або яскраві зірки. При їх використанні необхідно перевіряти азимут напрямку руху через кожні 15-20 хвилин, оскільки небесні світила (крім Полярної зірки) переміщуються на небосхилі на 15° за годину. Якщо довго рухатися в їхньому напрямку без контролю, можна значно відхилитися від маршруту.

На відкритій місцевості напрямок руху дотримують за створом, залишаючи за собою створні позначки (тичку, кілок). Озираючись на ці знаки, стежать, щоб напрямок руху не відхилявся від створної лінії. Якщо виникне необхідність повернутися назад тим же маршрутом, всі азимути напрямків руху ділянками треба перевести у зворотні.

Точність виходу на кінцеву точку не повинна перевищувати 10% відстані, пройденої від попередньої точки повороту. Тому, якщо маршрут пройдений, а кінцевого орієнтира не видно, його треба шукати в межах радіусу 1/10 відстані від попередньої точки повороту.

Обхід перешкод. Порядок обходу перешкод, які можуть бути не відображеними на карті (мінні поля, зони затоплення, буреломи в лісі, болота тощо) залежить від розмірів і характеру цих перешкод. Їх легше обійти, ніж подолати і тому, якщо перешкода проглядається до кінця, на протилежному боці обирають орієнтир і визначають до нього відстань. Після обходу перешкоди додають до пройденої відстані ширину перешкоди (малюнок А).

У деяких випадках обраний за перешкодою орієнтир буває важко розпізнати при підході до нього. Для контролю правильності виходу до орієнтира доцільно на точці повороту перед перешкодою залишити будь-який орієнтир (тичку з пучком хмизу, зламану гілку, зарубку на дереві тощо), а після обходу перешкоди на точці повороту визначити зворотній азимут на залишений орієнтир, переконатись у правильності точки повороту та продовжити рух до наступної точки.

Обхід перешкод.

 

Обхід перешкод: 

а - протилежну сторону перешкоди видно;

б - протилежну сторону перешкоди не видно

 

Другий спосіб обходу перешкоди полягає у побудові компасом на місцевості правильних геометричних фігур (прямокутника, квадрата, трикутника (малюнок Б). Спосіб застосовується за умов обмеженої видимості або на закритій місцевості, коли протилежну сторону перешкоди не видно.