Тактичні властивості болотистої місцевості

Військова топографіяСкачать «Військова топографія» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт 

Болотиста місцевість (рис. 1.34) являє собою великі за розмірами і значно зволожені ділянки земної поверхні, які вкриті вологолюбними рослинами (очеретом, осокою, мохом), із залишків яких утворюється торф. Болота розвиваються на місцевості, де сукупність характеру рельєфу, кліматичних і погодних умов зумовлює її надмірне зволоження, а на місцевості з вологими умовами вони можуть утворюватися і на вододілах. Не всі зволожені ділянки суходолу є болотами.

Тому надмірно зволожені ділянки земної поверхні з шаром в’язкого ґрунту глибиною 30 см і більше називають болотом, а зволожені ділянки місцевості глибиною до 30 см називають мочарі. Болота глибиною до 60 см вважаються прохідними, а більше – важкопрохідними та непрохідними.

Болотиста місцевістьРис. 1.34. Болотиста місцевість

В Україні болота займають близько 2% території. Найбільше боліт в Україні на Поліссі, особливо у Волинській, Рівненській та Чернігівській областях, менше – в долинах лісостепової зони, ще менше – в степових і гірських районах. За характером живлення, формою поверхні і складом рослинності болота поділяють на низинні, верхові (мохові) та перехідні.

Низинні болота розташовані у долинах, улоговинах, заплавах і дельтах рік та інших пониженнях рельєфу, де збираються ґрунтові води.  Завдяки її багатому мінеральному складу болота мають рясну рослинність і вкриті, як правило, зеленими мохами, хвощем, високою густою осокою, очеретом, заростями верби, вільхи та берези. Живлення боліт відбувається за рахунок ґрунтових вод, стоку поверхневих вод із навколишньої місцевості, річкових вод під час повеней та паводків, а також атмосферних опадів і тому вони значно перезволожені.

В Україні найбільше низинних боліт на Поліссі, в долинах Дніпра та його приток і плавнях Дунаю. Щороку під час повені їх заливає вода, а також у місцях, де вона залишається влітку, утворюються непрохідні ділянки. Влітку такі болота майже не пересихають, являючи собою значні перешкоди для пересування військ.

Верхові (мохові) болота розташовані на вододільних підвищеннях і живляться, головним чином, атмосферними опадами. Ґрунтових вод в таких болотах дуже мало і розташовані вони надто глибоко. Торф у центрі таких боліт накопичується інтенсивніше, ніж на окраїнах, тому їх поверхня посередині дещо припіднята. Оскільки атмосферні опади майже не містять мінеральних речовин, на верхових болотах розвиваються лише мох, осока та окремі пригнічені дерева (вільха, сосна тощо). Найбільше верхове болото знаходиться в Українських Карпатах – у зниженні Полонинського хребта на висоті близько 1 800 м. Влітку верхові болота підсихають і стають доступними для подолання особовим складом і гусеничними машинами.

Перехідні болота є проміжними між низинними і верховими болотами. Спочатку утворюється низинне болото, яке багате на мінеральні речовини і відповідно рослинність, а з відмиранням рослин поверхня боліт підвищується, доступ збагаченої мінеральними речовинами води стає меншим, при цьому рослинність змінюється на менш вибагливу до живлення, в результаті чого з’являється мохова рослинність, яка характерна для верхового болота, для живлення якого достатньо лише атмосферних опадів.

Перехідні та верхові болота займають невеликі площі північно-західного Полісся і в Карпатах.

За структурою болота поділяються на торф’яні та драговинні. У торф’яних боліт товстий шар торфу залягає до твердого ґрунту (піску або глини), а драговинні болота мають незначний шар торфу, який знаходиться на в’язкому осаді намулу з решток органічних речовин, або ж інколи плаває на поверхні водоймища, які називають ,,плаваючі острови”.

Прохідність торф’яних і драговинних боліт неоднакова протягом року і залежить від щільності та вологості торфу, наявності щільного покриву із дерну у сукупності з кореневою системою кущової та деревної рослинності.

Рух гусеничних машин через болота, які вкриті деревною рослинністю можливий, якщо товщина торфу складає не менше 80 см для важких машин і не менше 60 см – для середніх. Прохідність боліт визначається й іншими характерними ознаками. Торф’яні болота, які мають більш щільний шар торфу і при цьому вкриті змішаним лісом, завжди матимуть кращу прохідність, особливо влітку. Ділянки боліт, на яких росте вільха, осока і хвощ свідчить про перезволоженість ґрунту. Наявність купин з осокою свідчить про значну зволоженість болота, а наявність мурашників вказуватиме на більш сухі ділянки болота.

Встановлено, що у верхових боліт зволожені більше окраїни, ніж їх середина, і тому, загалом, для особового складу вони вважаються прохідними, проте слід пам’ятати, що їх долати необхідно безупинно, тому що при зупинці людини мох швидко осідає і заливається водою. Драговинні болота влітку практично непрохідні для всіх видів бойової техніки.

Оскільки застосування бойової та іншої техніки поза дорогами на болотистій місцевості у більшості випадків ускладнене, а інколи і неможливе, бойові дії доцільно вести спеціальними підрозділами без її використання. Це певним чином знижує вогневу підтримку та швидкість руху підрозділів, проте досить часто надає їм несподівано і краще виконати бойове завдання, просуваючись у будь-якому напрямку боліт, при цьому легше долати й інші природні та штучні перешкоди.

Рух бойової техніки влітку можливий тільки при наявності доріг або спеціальними колонними шляхами (гатками), прокладання яких потребує багато часу та значних інженерних робіт. Лише взимку після замерзання боліт місцевість стає прохідною. У прохідності боліт взимку необхідно переконатися веденням розвідки, оскільки замерзання боліт одразу після випадання великої кількості снігу на лід майже припиняється.

Маскувальні та захисні властивості болотистої місцевості майже відсутні. Бойова техніка на відкритій, в основному, безлісній місцевості боліт добре проглядається при наземному та повітряному спостереженні, а проведення робіт при спорудженні інженерних укрить для особового складу і бойової техніки значно утруднюють не тільки відсутність лісів, але і близькі до поверхні землі ґрунтові води; вогневі позиції необхідно влаштовувати на незначних підвищеннях такої місцевості або за межами боліт.

Інженерне обладнання місцевості ускладнене не тільки за теплої пори року, але і взимку. Так, наприклад, після довготривалих морозів болотисті торф’яні ґрунти, промерзаючи на значну глибину, за твердістю близькі до кам’яних порід. Улаштування вогневих позицій та інженерних укрить для військ у цей час потребує виконання підривних робіт, застосування спеціальної техніки, обладнання та інструментів, що потребує багато часу і значних зусиль особового складу.

Таким чином, ведення бойових дій на болотистій місцевості у будь-яку пору року значно ускладнене у порівнянні з іншими видами місцевості, потребує спеціальної підготовки особового складу і змушує вести бойові дії, як правило, відокремленими напрямками, які забезпечені дорогами або колонними шляхами.