Тактичні властивості степової місцевості

Військова топографіяСкачать «Військова топографія» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Степова місцевість (рис.1.37) являє собою у більшості випадків відкриту рівнину, яка характеризується відсутністю деревної рослинності через сухий клімат; ґрунти переважно м’які (чорноземні, каштанові), на яких росте стійка до засухи влітку та до морозів взимку трав’яна рослинність (полин, солянка, ковила, типчак, житняк).

Степова зона України розташована на південь від лісостепової зони і простягається до узбережжя Чорного та Азовського морів і Кримських гір. Степ займає 40% площі України і охоплює Причорноморську низовину, південну частину Придніпровської і Подільської височин, а також рівнинну частину Кримського півострова. Більша частина українського степу розорана; цілинні степи, а також деревна рослинність збереглися тільки в заповідниках, у долинах рік і на схилах балок. Природні ліси в степах займають невелику площу. У балках та ярах трапляються байрачні ліси, у заплавах рік – заплавні.

Степова місцевістьРис.1.37. Степова місцевість

Рельєф степової місцевості рівнинний, але подекуди має поширені форми з горбів, лощин, ярів і балок. Для Донецького кряжу характерні гриви – вузькі видовжені підняття. На півдні низовин поширені подинеглибокі овальні зниження з плоским дном, у яких формуються солончаки.

Клімат степової зони помірно континентальний. Середня температура січня змінюється з заходу на схід від –2 до –9°С, липня – від +20 до +24°С. Річна кількість опадів зменшується з північного заходу на південний схід від 450 до 300 мм на рік, безморозний період триває від 160 до 220 днів.

Через нестачу атмосферних опадів густота річкової мережі незначна. Найбільші ріки є транзитними: Дунай, Дніпро і Південний Буг з притоками.  Загалом річкова мережа степової місцевості розвинена слабо (0,2-0,1 км/км²); поверхнева течія цих рік незначна, яка досягає максимуму весною після випадання дощу і танення снігу.  Ріки степів маловодні, особливо влітку у верхів’ях вони часто пересихають. Місцевий стік формується весною за рахунок талих снігових вод і дощів.

Більша частина води в цей період не встигає поглинатися ґрунтами і, стікаючи по поверхні, розмиває схили і дно балок та інших знижень рельєфу, внаслідок чого місцевість може бути порізана глибокими водориями та ярами. Така місцевість вже відноситься до пересіченої і в цей період суттєво впливає на умови прохідності бойової та іншої техніки. Взимку такі зниження рельєфу замітає снігом, які являють собою значні приховані перешкоди під час пересування військ поза дорогами.

Після танення снігу і перших дощів настає короткий період весняного бездоріжжя. Поза дорогами можуть рухатися тільки гусеничні машини на малій швидкості. Лише після просихання ґрунту умови прохідності стають задовільними.

Рівень ґрунтових вод в степу розташований на значній глибині (до 100 м), що значно ускладнює умови водопостачання. Основна рослинність – ковила; місцями ростуть поодинокі кущі та лише в долинах річок, ярами та балками ростуть окремі групи дерев. Недостатня кількість вологи степової місцевості визначає відсутність лісів, що суттєво впливає на маскування особового складу та бойової техніки від наземного та повітряного спостереження противником. Тому для забезпечення надійного маскування і захисту підрозділи необхідно розосереджувати та обладнувати для них найпростіші укриття із табельних засобів, а також із трави і чагарників. Взимку озброєння і техніку необхідно фарбувати під загальний колір місцевості. Відсутність лісу в степовій місцевості ускладнює інженерне обладнання місцевості, проте покращує умови спостереження та ведення вогню з усіх видів зброї.

Ландшафт степової місцевості характеризується одноманітністю, тому умови орієнтування в степу ускладнені не тільки для сухопутних підрозділів, але й для авіації. Проте рівнинний характер такої місцевості та незначна кількість перешкод значно полегшують вибір і обладнання на ній ґрунтових аеродромів.

Монотонне чергування незначних підвищень рельєфу, мала кількість доріг, населених пунктів, рік, озер і відсутність лісів значно ускладнюють визначення свого місцезнаходження за картою і дотримання напрямку руху, особливо за умов обмеженої видимості (вночі, в туман і хуртовину).

Тому у степовій місцевості перед здійсненням маршу ретельно вибирають маршрути руху, заздалегідь намічають на карті контрольні орієнтири і визначають азимути окремих ділянок маршруту з урахуванням поправок магнітного схилення. Рухатися по такій місцевості доцільно за завчасно визначеними за картою азимутами, контролюючи заданий азимут руху та пройдену відстань. Допоміжний контроль руху здійснюється за небесними світилами: вдень – за Сонцем, а вночі – за Полярною зіркою або Місяцем.

Інколи для орієнтування в степу вдень використовують штучні орієнтири з підручних матеріалів (уламків дерев, мішків з ґрунтом), а вночі напрямки руху позначають постановкою світлових орієнтирів за визначеними завчасно азимутами. Загальний напрямок руху чи дії вночі підрозділам вказують за допомогою сигнальних ракет або трасуючих куль.

 При здійсненні топогеодезичної прив’язки стартових позицій для пуску ракет і вогневих позицій для стрільби артилерії, а також для надійного орієнтування і точного виходу підрозділів до призначеного пункту в степу використовують апаратуру наземної навігації з координатором або курсопрокладником, а також сучасне навігаційне обладнання.

Відкритий характер степової місцевості, її прохідність дорогами та поза дорогами у поєднанні з кліматичними умовами надають сприятливі умови для ведення наступу швидкими темпами, здійснення широких маневрів та взаємодії підрозділів різних родів військ.