Топогеодезична прив’язка елементів бойових порядків

підручник Військова топографіяСкачать «Військова топографія» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Топогеодезична прив’язка полягає у передачі координат і висот від пунктів вихідної геодезичної основи до стартових (вогневих) позицій ракетних (артилерійських) частин і підрозділів, позицій радіолокаційних станцій, а також у орієнтуванні гармат, ракет та радіотехнічних систем у заданому напрямку. Топогеодезичну прив’язку виконують топогеодезичні підрозділи видів і родів військ, а також силами вогневих, розвідувальних та інших підрозділів.

В залежності від вимог військ до точності та терміну прив’язки, умов обстановки, що склалася, топогеодезичну прив’язку виконують на геодезичній основі або за великомасштабними топографічними картами, спеціальними картами (картами геодезичних даних), а при їх відсутності – за фотодокументами.

Для топогеодезичної прив’язки на геодезичній основі координати та дирекційні кути орієнтирних напрямків елементів бойових порядків військ визначаються інструментально. Цей спосіб прив’язки забезпечує високу точність результатів, але для його виконання потрібно багато часу.

Для топогеодезичної прив’язки за топографічними (спеціальними) картами та фотодокументами координати точок визначаються за великомасштабними топографічними (спеціальними) картами або свіжими аерознімками, однак дирекційні кути орієнтирних напрямків завжди визначаються інструментально (геодезичними чи астрономічними способами, за допомогою навігаційного обладнання, бусолі тощо) або вирішенням оберненої геодезичної задачі за відомими координатами контурних точок (геодезичних пунктів).

Для топогеодезичної прив’язки за топографічною картою необхідно значно менше часу, ніж для прив’язки на геодезичній основі, проте її точність дещо нижча. Незалежно від способу виконання, слід пам’ятати, що найважливішою вимогою до топогеодезичної прив’язки є її своєчасність, точність, надійність і скритність.

Топогеодезична прив’язка на геодезичній основі може виконуватись методами тріангуляції, полігонометрії або засічками.

Метод тріангуляції застосовується на відкритій або напівзакритій місцевості при добрій видимості і наявності зовнішніх знаків на пунктах державної або спеціальної геодезичної мережі. Сутність способу полягає у визначенні координат точок, що визначаються, побудовою на місцевості системи суміжних трикутників, вершинами яких є точки, що визначаються та додаткові точки методом вимірювання всіх кутів трикутників. Спосіб трудомісткий, потребує багато часу (що під час ведення бойових дій не завжди можливо) і тому для прив’язки бойових порядків військ застосовується рідко.

Метод полігонометрії застосовується на напівзакритій або закритій місцевості при обмеженій видимості, а також при відсутності на вихідних пунктах зовнішніх знаків. Сутність цього методу полягає у визначенні координат точок, що визначаються прокладанням на місцевості полігонометричного (теодолітного) ходу від вихідних пунктів державної або спеціальної геодезичної мережі. Відрізки ламаних ліній називаються сторонами полігонометричного ходу d1, d2 і d3, а точки поворотів С, D і Е – поворотними точками (рис. 11.1).

Визначення координат точок полігонометричним ходом11.1. Визначення координат точок полігонометричним ходом

Порядок виконання робіт цим методом полягає у визначенні геодезичними приладами на місцевості горизонтальних кутів b (за ходом годинникової стрілки) і довжини сторін d. Після цього за визначеними горизонтальними кутами визначають дирекційні кути сторін ходу a і рішенням прямої геодезичної задачі обчислюють координати точок полігонометричного ходу, послідовно додаючи приріст координат до координат попередніх точок ходу.

Наприклад, необхідно визначити координати точки С за відомими координатами точки В. Дирекційний кут сторони ВС полігонометричного ходу визначається за формулою

αВС = αВА + β1,

а координати точки С визначають за формулами

ХС = ХВ + d1 cos α ВС

YС = YВ + d1 sin α ВС .

Метод засічок застосовується на будь-якій місцевості при наявності видимості на вихідні геодезичні пункти і може виконуватись різними видами засічок – прямою, оберненою або комбінованою. Вибір способу засічки залежить від обставин, що склалися, вихідної основи, наявності часу та інших чинників, але при виборі способу завжди слід пам’ятати головне правило прив’язки – своєчасність, точність, надійність і скритність.

Пряма засічка полягає у визначенні координат точки Р за даними вихідних пунктів і визначеними на них горизонтальних кутів α і β. (рис.11.2а). При наявності часу для підвищення точності визначення координат і забезпечення контролю прив’язки точки Р засічку виконують з трьох вихідних пунктів (рис.11.2б). В цьому випадку координати пункту Р обчислюються двічі (з 2-х трикутників). При цьому слід пам’ятати, що точність визначення координат точки Р буде кращою, якщо вона буде приблизно на однаковій відстані від вихідних пунктів.

                        Пряма засічка                                                   а)                                                                              б)

11.2. Пряма засічка з двох (а) і трьох вихідних пунктів (б)

Обернена засічка полягає у визначенні координат точки Р за координатами чотирьох вихідних пунктів (А, В, С і D), при цьому вимірюють кути тільки на точці Р, яку визначають (рис.11.3).

Обернену засічку можна виконати графічно за визначеними горизонтальними кутами (спосіб Болотова), або за визначеними відстанями.

Обернена засічка за чотирма вихідними пунктами11.3. Обернена засічка за чотирма вихідними пунктами

Визначення точки Р способом Болотова полягає у наступному. На аркуш прозорого паперу (кальку, пластик) наносять точку Р і довільно прокреслюють напрямок на точку А, від якого послідовно наносять кути α, β і γ та отримують напрямки на точки В, С і D. Потім кальку (пластик) з прокресленими напрямками накладають на карту (аерознімок) і повертають до тих пір, поки прокреслені напрямки не співпадуть з відповідними точками А, В, С і D  на карті (аерознімку), після чого точку Р переносять на карту або аерознімок (рис.11.4).

Обернена засічка за визначеними горизонтальними кутами (спосіб Болотова)11.4. Обернена засічка за визначеними горизонтальними кутами (спосіб Болотова)

Обернена засічка за визначеними відстанями полягає у визначенні точки Р на карті (аерознімку) за визначеними відстанями до трьох найближчих вихідних контурних точок А, В і С (рис.11.5).

Точку Р отримують кресленням на карті від відповідних контурних точок карти (аерознімка) дуг радіусами, що відповідають визначеним відстаням у масштабі карти (аерознімка). Перетин дуг дає можливість визначити координати точки Р на карті циркулем за допомогою поперечного масштабу. Необхідно відзначити, що точність цього способу не дуже висока і застосовується лише у випадках відсутності вихідної геодезичної основи, інструментів, або застарілості карт, а точність топогеодезичної прив’язки при цьому задовольняє війська.

Обернена засічка за визначеними відстанями11.5. Обернена засічка за визначеними відстанями

Комбінована засічка полягає у визначенні координат точки Р за координатами трьох вихідних пунктів, при цьому вимірюють горизонтальні кути на точці Р і на одному із вихідних пунктів (рис.11.6).

Комбінована засічка за трьома вихідними пунктами11.6. Комбінована засічка за трьома вихідними пунктами

При топогеодезичній прив’язці за топографічною картою (фотодокументом) координати точок визначають за контурними точками, які є на карті (аерознімку) і надійно розпізнаються на місцевості (мости, роздоріжжя, перехрестя просік тощо). З метою підвищення точності та скорочення термінів топогеодезичної прив’язки необхідно використовувати карти геодезичних даних, на яких точність координат точок складають до 15 м у плановому положенні і до 5 м – по висоті.

Якщо точка, яку визначають, не співпадає з контурною точкою, що вказана на карті, її визначають засічками або прокладанням бусольного ходу. При цьому вихідними пунктами обирають чіткі контурні точки, які надійно розпізнаються на карті (аерознімку) і на місцевості.

Для підвищення надійності топогеодезичної прив’язки, виявлення та усунення грубих помилок здійснюється контроль топогеодезичної привязки, який полягає у визначенні координат бойових порядків військ та дирекційних кутів більш точними приладами та іншими способами.

Спосіб контролю точності прив’язки повинен бути не нижчим від самого способу прив’язки і здійснюється відразу ж після топогеодезичної прив’язки або виконується паралельно з прив’язкою підрозділами топографічної служби незалежно від попередніх вимірювань.